Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІІІ семестр конспект лекцій УЛ.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

Лекція зм 39. Тема: Іван Багряний. „Тигролови” (скорочено)

Тема: ознайомити учнів із розвитком української прози першої половини ХХ ст. за кордоном, визначити основні тенденції, найвідоміших представників; зацікавити особистістю та творчістю І. Багряного;допомогти учням усвідомити ідейно-художні й жанрові особливості твору, його естетичну й пізнавальну цінність; розвивати навички колективної та самостійної роботи з літера­турними джерелами, творчі здібності, вміння аналізувати, досліджувати, представляти в цікавій формі результати своєї роботи, висловлювати власні думки; виховувати праг­нення до самореалізації, розвитку здібностей, активної життєвої позиції.

План

1. Огляд життя і творчості Івана Багряного.

2. Роман «Тигролови» - жахливі картини БАМЛАГу

3. Образ Г. Многогрішного.

4. Характеристика образів родини Сірків.

Українська література збагатилася талановитими прозовими творами, що з'явилися з-під пера західноукраїнських письменників та митців-емігрантів. Серед потоків модерних стильових течій У. Самчук обрав собі шлях класичного реалізму. Відомий прозаїк, духовно близький до представ­ників «Празької школи», він своєю повістю «Марія» (1933) довів невичерпні можливості цього стилю, в річищі якого працювали І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко та ін. Письменник одним із перших звернувся до художнього осмислення найбільшого лиха українського народу — голодомору 1932-1933 років, розкривши його на прикладі гіркої долі селянської родини. Події розгортаються довкола центрального персонажа — Марії (від її сирітського дитинства до сумної старості), котра постає символом української жінки, втілюючи в собі національний культ матері та євангельський образ Божої Матері. Повість «Марія» — звинувачувальний літературний до­кумент проти широкомасштабного нищення українського села, свідомо реалізованого більшо­виками. Прагнення прозаїка бути «літописцем українського простору» з усією повнотою здійсни­лося в романі-трилогії «Волинь» (1928-1937), що детально розкриває життєвий шлях Володька Довбенка на драматичних зламах національної історії першої половини XX ст. Поглиблений інтерес до минувшини рідного краю, що його переживала творча інтелігенція між­воєнного двадцятиліття, зумовив появу низки повістей і романів, в основу яких покладалася героїчна тематика києво-руського чи козацького періодів. Увагу тогочасного читача привернули повісті Катрі Гриневичевої («Шоломи на сонці», 1928; «Шестикрилець», 1935), спрямовані на ху­дожнє осмислення подій у Галицько-Волинській землі на межі XII—XIII ст., зокрема непересічна постать князя Романа Мстиславича та боротьба за утвердження запроваджуваних ним державо­творчих ідей, коли його справу довелося продовжувати вже простим галичанам — полонинським пастухам на чолі з Дужем.

Помітною в прозі тих літ виявилася трилогія Б. Лепкого «Мазепа», яку він почав писати ще у 20-х роках. Монументальний твір про героїчну спробу українства визволитися з-під московського ярма характеризувався перевагою романтичної манери зображення над аналітичним осягненням подій початку XVIII ст., спричиняючи ліризацію оповіді, посилення в ній ефекту авторської присутності. Унікальним явищем в українській історичній прозі 30-х років був доробок Наталени Королевої, в жилах якої текла іспанська та українська (сіверська) кров. Захопившись археологічними студіями, письменниця цілком свідомо обирала коло своїх літературних мотивів, переосмислювала або євангельські сюжети про Ісуса Христа («Во дні они», 1935; «Оиігі е$ї уегіїах?», тобто «Що є істина?», 1939), або гостродраматичні події пізнього Середньовіччя, коли було винайдено порох — «дия­вольський вогонь» (повість «1313», 1935), або ж фатальні сторінки з періоду панування римського імператора Публія Енія Адріана з ІІ ст. н. е. («Сон тіні», 1938), або ж родова хроніка іспанського пращура письменниці з XVI ст.— Карлоса Лачерди, який завдяки Адамові Дуніну-Борковському оселився на благодатній Волині («Предок», 1937). (За Р. Мовчан)

«Я читав Багряного тільки "Тигролови" і вважаю, що Багряний може виробитись на серйозного і дуже цінного письменника»,— писав В. Винниченко.

Творчість І. Багряного — від «Тигроловів» до «Саду Гетсимансько- го», від роману «Людина біжить над прірвою» до памфлета «Чому я не хочу вертатись до СРСР» — це й автобіографія письменника, і «великий, вопіющий, страшний документ», за висловом того ж В. Винниченка. Хто ж він, І. Багряний? У чому його сміливість і в чому щастя?