1. Життя і творчість і. Драча.

2. Самобутність і неповторність лірики поета

1. Життя і творчість і. Драча.

«Його поезія — органічна, природна, вона не з самопримусу пи­сана в риму, а з необхідності душі та серця існування саме в такому ви­гляді, саме в такій формі»,— писав про свого побратима по перу І. Драча Є. Гуцало. Про поета, чиї невтомні шукання відкривають нам світ поезії по-новому, ви дізнаєтесь сьогодні на уроці.

Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 року в с. Теліжинці, що на Київщині, в сім'ї робітника. Закінчив середню школу в Теті- єві. Працював учителем, перебував на громадській роботі. Навчався на філологічному факультеті Київського університету (1957-1962), згодом працював у «Літературній Україні». Через два роки закінчив сценарні курси в Москві.

Перша збірка поезій «Соняшник» побачила світ 1962 року й од­разу принесла авторові визнання. Після неї — з певними інтервалами — вийшли «Протуберанці серця» (1965), «Поезії», «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), що виявили оригінальність художнього мислення поета, його постійні шукання нового. Згодом з'явилися збірки віршів і поем «Київське небо» (1976), «Дума Вчителя» (1977), «Соловейко- Сольвейг», «Сонце і слово» (1979), «Теліженці» (1985).

І. Драч відомий і як кінодраматург: за його сценаріями поставлено фільми «Криниця для спраглих», «Камінний хрест» (на основі новел В. Стефаника), «Іду до тебе» (про Лесю Українку), «Пропала грамота», «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» (за оповіданнями М. Гоголя), «І в звуках пам'ять відгукнеться», «Зона» (у співавторстві з М. Мащенком; за однойменною п'єсою М. Куліша).

І. Драч перекладає твори вірменських, грузинських, башкир­ських, литовських, латиських, російських та західноєвропейських по­етів. У той же час його твори перекладені багатьма європейськими мо­вами. Критичні статті І. Драча зібрані у книжці «Духовний меч».

Драч очолював Київську організацію СПУ, був організатором і першим головою Народного Руху України. Нині продовжує працюва­ти на літературній ниві.

2. Самобутність і неповторність лірики поета

Як і для кожного митця, для І. Драча завжди була актуальною тема митця та мистецтва. До неї він підійшов творчо, по-новому пере­осмисливши жанр балади. Перша збірка, перші вірші — і читач враже­ний, так само, як і ліричний герой «Балади про соняшник».

Виразне читання балади І. Драча «Балада про соняшник».

Обмін враженнями щодо прочитаного, бесіда.

• Чому — «соняшник»?

• Чому — «балада»?

• Де рима, віршовий ритм?

• То це, можливо, й не вірш?

Коментар викладача.

На початку 60-х творчість поета сприймалася неоднозначно, бага­то кого дратувала асоціативність, метафоричність, символізм його тво­рів, незвичні словосполуки, сміливе введення в мову вірша наукової лек­сики. Цікавою видається вже перша збірка поета «Соняшник», в якій оспівувалась доля звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. І до сьогодні «візитковими» для І. Драча є твори, які ще на початку 60-х за­хоплювали читачів неординарністю поетичного мислення: «Балада про соняшник» (котра дала назву й дебютній збірці) та «Етюд про хліб».

І. Драч назвав свій твір про соняшник баладою, але балада, зо­крема фольклорна,— вид ліро-епічної поезії фантастичного, історико- героїчного або соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом. Тобто «Балада про соняшник» не вкладалася в загальноприйнятому розумінні в рамки цього жанру, маючи ознаки то притчі, то медитації, то невеликої поеми. «Балада про соняшник» — твір незвичний. Йому притаманні баладні елементи фантастики (зокрема, олюднення образів соняшника і сонця, їх «одивнення» за рахунок навмисного заземлення, спрощення), особливий драматизм (адже справжнє потрясіння пережи­ває химерний персонаж із зеленими руками й ногами від дивовижного видива — сонця на велосипеді). Сюжет твору доволі кумедний: живе соняшник, своєю поведінкою він нагадує звичайного хлопчика, який бігає наввипередки, рве на груші гнилиці, купається біля млина, стріляє горобців з рогатки тощо. Єдину відмінність відзначає автор: у соняш­ника було шорстке зелене тіло. І от якось після купання, стрибаючи на одній ніжці, щоб вилити з вуха воду, він побачив сонце «у червоній сорочці навипуск, що їхало на велосипеді, обминаючи хмари у небі». І соняшник, застигши в німому захопленні, просить, щоб сонце або дало покататись на велосипеді, або посадило його на раму. На перший погляд, цей вірш — просто весела забавка. Але своєрідний висновок твору при­мушує визнати, що перед нами — не потішна оповідка про дивні події, а притча про красу й силу поезії:

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

П. Тичині в «Баладі про соняшник» сподобалось, що добре відо­ма в літературі тема — обдарованості й таланту — була подана цілком по-новому: тільки той творець зможе відкрити сонце поезії, хто, по­глянувши на це сонце, навіки ним захопиться. Досить цікавим є вибір образів на роль поезії та поета. Якщо сонце — символ світла, тепла, чистоти, життя — цілком підходить на роль поезії, то на соняшник як образ поета вибір випав через його національну символіку. Можна го­ворити, що заглиблений корінням в землю соняшник, який тягнеться голівкою до сонця і нагадує його (сонце) формою і кольором, досить точ­но передає думку автора: поет має прагнути високості в поезії, але при цьому «закорінюючись» у рідний ґрунт, національну творчість. Також новим у цьому творі було ще й те, що І. Драч звернувся не до класично­го римованого вірша, а до верлібру — тобто вірша без рими і розмірів з довільним чергуванням рядків різної довжини. Отже, тільки в одно­му поетичному творі збірки «Соняшник» спостерігається новаторство І. Драча в жанрі балади, ритмічно-інтонаційних особливостях твору й неординарному розкритті теми.

«Іван Драч — поет, який мислить філософськими категоріями, що відбивають складну реальність, болючі драми нашої доби, що про­ходять крізь людське серце і людський розум»,— пише про митця літе­ратурознавець М. Ільницький. Чи не найбільшим болем стала для поета Чорнобильська катастрофа, якій він присвячує поему «Чорнобильська мадонна», пройняту болем за скоєне та тривогою за майбутнє людства.

«Поезія Івана Драча по-материнському прихиляє до людини, до всього білого світу, земне слово його, якщо переадресувати поетові його ж рядки, "сповнене небом".

Поезія Івана Драча — це поезія осягнення»,— зазначає письмен­ник Л. Мкртчян. Від себе додамо: часто іронічного осягнення.

Виразне читання вірша «Крила» (Новорічна казка).

Обмін враженнями щодо прочитаного.

Завдання учням.

Складіть тези: «Риси індивідуального поетичного стилю І. Драча».

(Слід відзначити новаторство змісту та форми, переосмислення жан­ру балади, етюду, введення наукової лексики, відгук на злободенні теми, самоіронію, метафоричність, алегоричність та символічність образів.)

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Вміти розповісти про письменника, характеризувати його творчість, ана­лізувати поезії.

Лекція ЗМ 44.

Тема: Микола Вінграновський. „У синьому небі я висіяв ліс...”, „Сеньйорито акаціє, добрий вечір...” та інший вірш за вибором викладача.

Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю митця, зацікавити ними; допомогти усвідомити ідейно-художнє багатство, естетичну привабливість поезій письменника; розвивати асо­ціативне мислення, вміння аналізувати ліричні твори, висловлювати власні враження та думки; виховувати розуміння великого значення почуття любові в житті людини.

План