- •6.1. Особливості будови систем
- •6.1.1. Передумови побудови структури
- •6.1.2. Будівельний склад мехатронных систем
- •6.1.3. Системний елемент мехатроники
- •6.1.4. Функції модульної станції
- •6.1.5. Зміст поєднує модульні станції в систему
- •6.1.6. Модульні станції й зворотний зв'язок
- •6.1.7. Перехід від міркування до формальної логіки
- •6.1.8. Порядок в умовних позначках і логічних вираженнях
- •6.2. Структура системи: підходи, методи й моделі
- •6.2.1. Як вибрати кращий підхід або модель для Вашого завдання
- •6.2.2. Таблиці станів і переходів, кінцевий автомат
- •6.2.3. Тимчасові й крокові діаграми або циклограми
- •6.2.4. Граф операцій
- •6.2.5. Причинно-наслідкова модель.
- •6.2.6. Мережі Петри
- •6.2.7. Функціональний план і комунікаційні мережі (мережі зв'язку)
- •6.3. Приклади й ради
- •6.3.1. Ради загального порядку
- •6.3.2. Приклад (модернізація системи)
- •6.3.3. Станція №1 (циклограма)
- •6.3.4. Станція №2 (функціональний план)
- •6.3.5. Станція №3 (причинно-наслідкова модель)
- •6.3.6. Побудова структури одного модуля
- •6.3.7. Ради приватного порядку
- •6.4. Питання для самоперевірки
- •6.5. Література до розділу 6
6.1.8. Порядок в умовних позначках і логічних вираженнях
Повернемося до схеми, представленої на мал. 6.8. Поділ схеми на 2-й і 3-й «поверхи» очевидно - симетрія по вертикалі забезпечується самостійними станціями.
Поділ на 2-й і 3-й «під'їзди» також проглядається на схемі один створ на початку «переговорів» і другий «створ» - по їхньому завершенню. Кількість стрілок інформаційного обміну на схемі 2 + 2, а от число записів логічних виражень - 6.
Виконаємо угруповання умов інформаційного обміну, по можливості, використовуючи однакові принципи.
Спочатку станція №2 говорить про готовність до передачі «естафети», тобто про закінчення свого відрізка технологічного процесу.
Далі, станція №3 приймає «естафету».
Після прийняття «естафети» станцією №3, станція №2 її відпускає, тобто виходить із технологічного процесу.
Коли станція №2 звільнила робочий простір, станція №3 починаємо виконувати свій відрізок технологічного процесу.
Таким чином, маємо чотири дії й чотири факти, що контролюють їхнє виконання:
Завершення відрізка технологічного процесу,
Включення активної фази,
Вимикання активної фази,
Початок відрізка технологічного процесу.
Помітимо, що вони групуються у дві групи двома способами: 1) по 2 дії - для станцій №2 і №3, 2) по двох дії протилежного змісту.
Узагальнимо отримані результати з обліком того, що станції є ланками безперервного технологічного ланцюжка. Тобто, станція №3 з'єднується не тільки зі станцією №2, але й зі станцією №4. Отже, у проведеному угрупованні «по станціях» будуть по чотирьох, а не по двох елемента:
Включення активної фази
Початок відрізка техпроцесса
Завершення відрізка техпроцесса
Вимикання активної фази.
Два з них забезпечують зв'язок
з попередньою станцією, а два - з наступної,
у нашім прикладі - зі станціями №2 і №4.
Помітимо, що по функціональній ознаці,
ці елементи є початком і завершенням
усього двох більших елементів: відрізка
технологічного процесу станції №К і
індикації активної фази станції №К.
Позначимо дію символом Y, контроль за
його виконанням символом X, індексом Т
приналежність до технологічного процесу,
індексом n
номер станції, індексом ф
приналежність до активної фази, знаком
«-» або інверсії над номером станції
- символи завершальної дії, а номером
без знака інверсії n
- символи початкової дії. Під дією
розуміється вхід-вихід у техпроцесс
або вхід-вихід в активну фазу. Попередня
четвірка елементів, використана для
опису роботи станції №3, прийме наступний
вид:
Помітимо, що остання дія техпроцесса другої станції є наступної, за передостанньою дією, що нами не розглядається в «зв'язуванні» станцій №2 і №3. Зв'язок між цими діями ставиться до внутрішнього техпроцессу станції №2, і не входить в «діалог» при переході від однієї станції до наступній.
Вираження (6.6 - 6.9) є логічно певними для передачі активної фази процесу від однієї станції до наступній.
Всі набори сигналів у вираженнях є унікальними (не повторюють один одного), але містять по одному «зайвому» сигналі. Виробіток «інтелектом» будь-якої команди має сенс, якщо ця команда в цей момент ще не виконана. Якщо ж команда вже виконана, і це підтверджено соответсвующим фактом, то спроба повторного виконання говорить про марність її результату для роботи системи. Отже, що відповідає дія можна виключити з послідовності технологічного процесу. Тому відсутність сигналу про завершення подаваної команди на момент її появи наприклад, останнього в (6.6), не є необхідною умовою.
Пройдений шлях, від процесу до станцій і до логіки їхньої взаємодії вже сам по собі є інструментом. За аналогією з розглянутим прикладом можна вирішувати деякі завдання. Логікові реалізувати в керуючій програмі контролера, функції контролю покласти на сенсори, датчики, таймери, лічильники й досвід розроблювача, дії віддати на відкуп традиціям і виконавчим пристроям, а керування забезпечити апаратурою, що із гласуется й з контролером, і з виконавчими пристроями, і із сенсорами й із завданням.
Відзначимо, що взаємодія двох сусідніх станцій досвідчений розроблювач забезпечить і без Х-Ов і без Y-Ов, а от створити систему з 100 виконавчих пристроїв, об'єднаних у десяток модульних станцій, без гарного інструмента вже складно або неможливо. Розглянемо інструменти - способи опису логіки систем. Деякі варіанти рішення прийшли з побудови электрорелейных схем, інші із програмування, треті - з моделювання разноэлементных систем.
