Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
РОЗДІЛ 6.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
11 Мб
Скачать
☆

6.2. Структура системи: підходи, методи й моделі

6.2.1. Як вибрати кращий підхід або модель для Вашого завдання

Разом з тим, знати про існуючі підходи корисно, особливо про їхні можливості й обмеження, а раптом попадеться не зовсім звичайне завдання.

Вирішуючи практичне завдання, Ви, майже напевно, зштовхнетеся з необхідністю побудови формальної моделі системи або її частин. Якщо у Вас є досвіди рішення подібних завдань, то якимось підходом Ви вже опанували й, чи навряд, «добровільно» станете вивчати новий метод. Якщо досвіду формального опису систем ні, а завдання - є, то невелике порівняння різних підходів допоможе Вам зорієнтуватися й не робити зайвої роботи.

Оцінку корисності підходів спроектуємо на окремі етапи синтезу:

побудова формальної моделі,

перевірка повноти й достатності,

корекція й доповнення моделі,

логічний синтез,

моделювання, подібність структури моделі й структури системи,

перехід до технічних засобів реалізації.

Оцінку підходів зробимо на тестовому прикладі.

Спочатку виділимо великі завдання структурного синтезу, але не по їхніх практичних особливостях, а принципові - по архітектурі системи. Це завдання «последовательно-ориентированного» і «функционально-ориентированного» синтезу.

Ми розглянули мехатрону систему, що будується з модульних станцій. Але, усередині модульної станції перебуває своя система, що також треба синтезувати або модернізувати. Ця система складається з окремих виконавчих пристроїв, приводів, допоміжних пристроїв і інших елементів (про які ми говорили при розгляді станції). Між завданнями побудови системи й станції є відмінність. Станція складається із пристроїв з електронним і, можливо, апаратним керуванням, і має централізовану систему керування на базі контролера або комп'ютера. Система з модулів, як правило, централізованої системи керування не має, і її робота організується взаємодією суміжних по процесі станцій. Можна вирішувати обидві завдання, базуючись на одному підході - забезпечення послідовності дій. Але, це ускладнює застосування гнучких і паралельних алгоритмів роботи, особливо, якщо з таким завданням Ви зіштовхуєтеся вперше. Більше універсальним, на наш погляд, є не «послідовно» орієнтоване керування, а функционально-ориентированное. У цьому випадку, Ваше завдання зв'язує окремі дії в технологічний процес на підставі одержуваних результатів і стану станцій. Така форма не має обмежень на тип алгоритму роботи системи.

«Нудний» етап - розгляд підходів, їх позитивних і негативних рис. Як тест будемо використовувати систему з декількох чи то модульних станцій, чи те окремих приводів. Дамо ним узагальнене на звання - модулі. А які саме модулі розглядати в тій або іншій моделі - станції або приводи - краще Ви вирішите самі, можливо із практичною перевіркою.

Історично зложилося, що моделі, методи й методики синтезу мехатроніки, в основному, базуються на засобах рішення аналогічних завдань, розвинених в електротехніку, кібернетику, програмуванні, автоматизованому керуванні, комп'ютерному моделюванні [1, 11, 12, 10, 33, 36, 37, 39, 42, 43, 47, 53, 57, 61, 64, 70]. Разом з тим, деякі особливості механотронных систем настільки фундаментальні, що для їхнього ефективного обліку створювалися оригінальні методики або модифікувалися відомі. Як показав досвід рішення практичних завдань, структурний синтез зручніше виконувати в кілька етапів. Це дозволяє контролювати результат кожного етапу й уникнути транзитного переносу грубих помилок від постановки завдання до готової системи. Перший з них - формалізація: перехід від неформального до формального опису системи. Другий етап - аналіз: перевірка повноти й коректності вихідного завдання й моделі системи. Третій етап - доопределение: уточнення формального, а можливо, і неформального, завдання й описи системи. Четвертий етап - логічний синтез: побудова логіки, що поєднує станції в систему й модулі в станції. П'ятий етап - реалізація: підбор технічних засобів і алгоритмів їхнього об'єднання в модулі, станції й технічний об'єкт. Наведений перелік не є вичерпної, але вказує напрямок руху від постановки завдання до технічної системи.

На першому етапі Ви вибираєте зручний підхід і форму опису системи. Цей етап багато в чому визначає успіх подальшої розробки системи, оскільки задає ту модель, в «координатах» якої вирішуються всі практичні завдання [5, 30, 48-50, 56, 58, 71]. Вам, як розроблювачеві, варто пам'ятати, що шаблони підходу переносяться в об'єкт і визначають не тільки його структуру, але й такі властивості, як відкритість до модернізації, інваріантність до засобів реалізації й деякі інші. У той же час, положення обраного підходу і його обмеження, як правило, не повністю відповідають і Вашому завданню й об'єкту розробки. Це приводить до появи додаткових питань і етапів проектування, наприклад, мінімізації або синхронізації. Тому, при виборі моделі й підходу необхідно звернути увагу на їхню відповідність поставленому завданню й об'єкту. Наприклад: зв'язку структури моделі зі структурою технічної системи, подобі техпроцесса системи й алгоритму моделювання її роботи, застосовності підходу для всіх етапів синтезу.

Оскільки механотронные системи з'явилися на стику механіки й електроніки, то більшість підходів може бути розподілене по двох напрямках, що базується на інформаційній моделі й на фізичній моделі автоматизируемого процесу. Друге - з явним завданням алгоритму функціонування системи, перше - з побудовою «інтелекту» системи в результаті «прогону» моделі й логічного синтезу. У підходах другого напрямку алгоритм роботи системи формально й фізично задається її будовою. Для першого напрямку порядок дій станцій і модулів є наслідком логічної форми елементів системи й зв'язків між ними. Орієнтуючись на розробку й дослідження систем мехатроніки, зупинимося на наступних концептуальних моделях систем:

у формі кінцевого автомата, логічних діаграм, алгебри логіки;

у вигляді функціональних (тимчасових або крокових) діаграм (циклограм);

за допомогою графа операцій;

у формі причинно-наслідкової моделі;

у формі функціонального плану й комунікаційної мережі зв'язків;

у вигляді мережі Петри.

Перш і шоста ставляться до першого напрямку, друга й п'ята моделі в явному виді містять завдання послідовності дій модулів в автоматизируемом процесі, у третьої й четвертої алгоритм технологічного процесу може проявлятися відразу (для більше простих систем) або будується в процесі моделювання. Але саме Ви визначите ту дисципліну синтезу, у якій ці моделі будуть змагатися за «призові місця» - синтез многорежимного процесу роботи гнучкої системи, синтез механотронной системи, синтез модульних станцій, розробка системних модулів, тестування наявної системи, модернізація й реінжиніринг, і інші.

На що ще звернути увагу? Завданням першого Вашого практичного кроку є облік особливостей, технічних засобів і систем мехатроніки при виборі типу моделі. Складність вибору полягає в тому, що ці особливості становлять систему, а необхідний результат - модель - повинна задовольняти їм не «у принципі», а конструктивно - для рішення практичних завдань. Наприклад, за допомогою теорії кінцевих автоматів і нечіткої логіки, застосовуючи процедури композиції й декомпозиції, можна описати циклову асинхронну систему. Напевно, можна сформулювати такі обмеження, які дозволять вирішувати завдання «непереинсталлируемости» енергоємних об'єктів. З огляду на універсальність такого опису, для нього може бути розроблена методика комбінації різних технічних засобів при реалізації об'єкта. Наступний крок - перевірка адекватності результатів, отриманих за допомогою методики. Широкий фізичний експеримент для цієї мети не придатний по економічних міркуваннях і вимогам безпеки. Аналітичне дослідження зведеться до дослідження властивостей моделі, але із чим порівнювати результати? На цьому етапі виникне два практичних питання. Перший - хто зможе провести дослідження й трактувати їхні результати стосовно до конкретного технічного об'єкта? Другий - скільки для цього буде потрібно часу й засобів? Якщо питання доповнити тим обставиною, що система складається з десятків модулів і інших виконавчих пристроїв, то виникне третє практичне питання: ефективності таких засобів дли розглянутих завдань?

Тому, крім завдань синтезу, модель повинна відповідати й синтезованому об'єкту, що можна виразити додатковими вимогами:

надійність алгоритмів роботи асинхронних систем з невизначеним часом спрацьовування окремих пристроїв;

комбінація й конвертація пневматичних, електричних, гідравлічних, механічних, електронних засобів реалізації й програмувальних контролерів без істотної зміни структури;

забезпечення мінімального елементного состава апаратної частини системи й алгоритму керуючої програми.

Правильність наступних виводів Ви зможете оцінити з вершин практичного досвіду й після швидкого перегляду наступних шести параграфів.

За результатами порівняльного аналізу підходів до рішення завдання структурного синтезу систем мехатроніки, можна відзначити наступне. Практична ефективність підходу може бути оцінена за наступними показниками:

формалізація завдання,

наочність моделі системи приводів,

модель (обсяг і види інформації),

методики (ефективність, складність),

логічний синтез,

результат (надійність, мінімальність),

реалізація (зручності переходу до технічних засобів).

Приблизні порівняльні дані, установлені на підставі аналізу літературних джерел і прикладів практичного використання, показують наступне (табл. 6.5).

Підходи, які забезпечували максимальний практичний ефект, мали, як правило, нижчий рівень формалізації постановки завдання. У той же час найбільш формалізовані й строгі підходи, наприклад, засновані на автоматному поданні системи, приводили до результату, що має істотні недоліки в плані реалізації. Ця обставина пояснюється неможливістю строгої формалізації різноманіття технічних засобів мехатроніки, з одного боку, і наявністю ряду готових практичних рішень, з іншої сторони.

Перехід до нових засобів реалізації й системам, що поєднують десятки й сотні виконавчих пристроїв, навіть при модульній структурі системи, повинен бути ефективним на всіх етапах розробки й модернізації систем.

Найбільш збалансованими на всіх етапах структурного синтезу перед ставляются підходи з використанням ПСМ і графів операцій. Однак, oтсутствие стандартних форм логічного синтезу, критеріїв коректності й повноти графів операцій, приводять до складності методик і ряду неформальних рішень, що істотно ускладнює Ваші практичні завдання.

З іншого боку, майже всі системи мають значну розмірність, і їхні розгляди прийде користуватися тими або іншими прикладними програмами. Тоді Вам простіше орієнтуватися на ті інструменти, якими Ви володієте, і для яких є досвід застосування.

Якщо Вам має бути вирішувати нестандартне завдання, як принаймні Нам здалося, то переглянете наступних 6 параграфів, може вони допоможуть уникнути зайвої роботи й відгородять від неефективних рішень.