- •Передмова
- •Тематичний план практичних занять Модуль 1: «Організаційні аспекти системи первинної медико-санітарної допомоги в Україні, її пріоритетна роль у розвитку і реформуванні охорони здоров'я»
- •Тематичний план самостійної позааудиторної роботи
- •I. Актуальність теми
- •III. Основні учбові цілі
- •Vі.Матеріали для самопідготовки
- •Питання, що підлягають самостійному вивченню.
- •Зміст теми заняття.
- •Центри первинної медико-санітарної допомоги
- •Типова організація первинної медико-санітарної допомогиу сільській місцевості Районний центр
- •Амбулаторія на 2-5 тис. Населення
- •Лікар загальної практики / сімейний лікар Значення сучасних комп’ютерних технологій у практиці сімейного лікаря. Основи інформаційного забезпечення амбулаторії сімейного лікаря
- •Система заходів, спрямованих на забезпечення, збереження і розвиток фізіологічних і психологічних функцій, соціальної активності та оптимальної працездатності людини;
- •Підприємства, установи та організації, які забезпечують різноманітні потреби населення в галузі охорони здоров’я та медичного забезпечення;
- •Установи, які забезпечують управління охороною здоров’я;
- •Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»;
- •Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я».
- •Все вище зазначене, крім а.
- •По запиту органів соціального страхування і соціального забезпечення;
- •Тестові завдання для самопідготовки і самокорекцїї заключного рівня знань:
- •Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я».
- •Конституцією України.
- •Концепції реформування системі охорони здоров’я України.
- •Призначені лікарем пацієнту безоплатно чи на пільгових умовах.
- •Наркотичні лікарські засоби та психотропні препарати.
- •Показник поширеності найважливіших неепідемічних захворювань;
- •Використання інформаційних та телекомунікаційних технологій в охороні здоров’я, зокрема, забезпечення медичною допомогою на відстані.
- •Кур’єрська пошта.
- •Задачі для самоконтролю :
- •I. Актуальність теми.
- •III. Основні учбові цілі.
- •Vі.Матеріали для самопідготовки
- •1. Питання, що підлягають самостійному вивченню.
- •2. Зміст теми заняття:
- •Визначення рівня здоров'я
- •1. Соціальні
- •2. Природні
- •Хвороби органів дихання;
- •Регулярні заняття фізкультурою і спортом;
- •Проведення санітарно-гігієнічних, санітарно технічних заходів та диспансерний нагляд за хворими і окремими групами здорових людей.
- •Умовне статистичне поняття, яке досить повно характеризується комплексом демографічних показників захворюваності, фізичного розвитку і інвалідності та частоти до нозологічних станів.
- •Гарантуванні громадян при виникненні страхового випадку на отримання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів та фінансування профілактичних заходів;
- •Юридична особа, яка функціонує для здійснення страхової діяльності;
- •Страховик, страхувальник, застрахований, медичний заклад;
- •Стаціонарний
- •Санаторний
- •Поліклінічний
- •I. Актуальність теми:
- •III. Основні учбові цілі.
- •Vі.Матеріали для самопідготовки
- •1. Питання, що підлягають самостійному вивченню:
- •2. Зміст теми заняття:
- •Хвороби людини, пов'язані з особливостями харчування
- •Дванадцять принципів здорового харчування:
- •Основні терміни та поняття
- •3. Тестові завдання для самопідготовки і самокорекції початкового рівня знань
- •Спосіб життя, медико-біологічні фактори, стан довкілля, обсяг та якість медичної допомоги.
- •Ендо- або екзогенний додатковий несприятливий вплив на організм, який підвищує ймовірність виникнення захворювання чи смерті.
- •III. Основні учбові цілі:
- •Vі.Матеріали для самопідготовки
- •Питання, що підлягають самостійному вивченню.
- •Зміст теми заняття.
- •Положення про денний стаціонар (згідно з наказом моз України від 23.02.2001 р. № 72)
- •Положення про стаціонар удома (зідно з Наказом моз України «Про затвердження окремих документів з питань сімейної медицини» від 23.02.2001 р. За № 72)
- •Загальні питання медико-соціальної експертизи
- •Лікарська консультативна комісія.
- •Максимально до 10 днів з наступним направленням до лкк.
- •Так, видається незалежно від форм власності.
- •Тестові завдання для самопідготовки і самокорекцїї заключного рівня знань:
- •Негайно госпіталізувати у хірургічне відділення;
- •Проводити вторинну профілактику.
- •Амбулаторне лікування за листком непрацездатності.
- •Ефективність нітрогліцерину;
- •Іапф або β-адреноблокатори.
- •Явища застою в малому колі кровообігу.
- •Глюкокортикостероїди.
- •Офв1 – об’єм повітря, який видихається при форсованому видиху за першу секунду після повного вдиху;
- •Після особистого огляду хворого лікуючим лікарем.
- •5. Задачі для самоконтролю:
- •Орієнтовний перелік практичних навичок, які повинні опанувати студенти VI курсу при вивчені дисципліни «загальна практика – сімейна медицина»
- •План та організаційна структура заняття
- •Граф логічної структури теми
- •До Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників Випуск 78 «Охорона здоров’я»
- •20. Лікар загальної практики – сімейний лікар
- •«27. Сестра медична загальної практики – сімейної медицини
- •Основна документація сімейного лікаря
- •Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації № 025-10/о “Журнал обліку осіб, які прикріплені до лікаря, що надає первинну медичну допомогу”
- •Інформована добровільназгода пацієнта на обробку персональних даних*
- •Порядок вибору та зміни лікаря первинної медичної (медико-санітарної) допомоги
- •III. Прикріплення дітей, що проживають у сім’ї
- •Інформаційний листок для пацієнта
- •Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації
- •Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації
- •Зворотний бік
- •Санаторно-курортна карта (форма № 072/о)
- •Затверджено
- •1.2 Економічна характеристика сім'ї
- •Медичний паспорт сім'ї
- •1. Члени сім'ї:
- •1.1. Житлово-побутова характеристика сім'ї
- •1.3. Стан довкілля (за даними сес та власних спостережень)
- •II. Медико-біологічні дані про сім'ю
- •2.1. Генеалогічний медичний анамнез
- •2.2.Стан здоров'я членів сім'ї
- •2.3. Валеологічний портрет сім'ї (заповнюється щорічно)
- •III. Оцінка медичного статусу сім'ї
- •Примірне положення про телемедичний центр (кабінет) закладу охорони здоров’я
- •V. Відповідальність тмц
- •Vі. Фінансування й оплата праці
- •Vіі. Реорганізація і ліквідація тмц
- •Рекомендований Табель спеціального оснащення телемедичного центру (кабінету)
- •Примірне положення про взаємодію телемедичних центрів та закладів охорони здоров’я
- •Загальні положення
- •Принципи взаємодії
- •Основні напрямки взаємодії
- •Порядок взаємодії
- •Заявка №_________ від "___"_____________ на проведення телемедичної консультації
- •Примірна структура опису клінічного випадку, що направляється в запиті для проведення телемедичної консультації
- •Журнал реєстрації телемедичних консультацій
- •(Повна назва закладу) Назва підрозділу, що проводить телемедичне консультування
- •Порядок диспансеризації населення
- •1. Загальні положення
- •2. Мета диспансеризації населення
- •3. Управління та планування проведення диспансеризації населення
- •3.1. Проведення диспансеризації дітей віком до 18 років.
- •3.2. Проведення диспансеризації дорослого населення.
- •4. Організація роботи щодо проведення диспансеризації населення
- •4.1. Організація роботи з диспансеризації дітей віком до 18 років.
- •4.2. Організація роботи з диспансеризації дорослого населення.
- •5. Методика проведення диспансеризаціїдорослого населення
- •6. Взаємозв’язок та послідовність у роботі закладів охорони здоров’я при проведенні диспансеризації
- •7. Інформаційна автоматизована система медичних профілактичних оглядів населення
- •8. Критерії ефективності диспансеризації населення
- •Анамнестична анкета
- •1. Загальна інформація.
- •2. Перенесені захворювання.
- •3. Основні скарги:
- •4. Наявність у найближчих родичів (батьків, сестер, братів, бабусь, дідусів) таких захворювань:
- •5. Спосіб життя.
- •Інструкція щодо заповнення Карта хворого денного стаціонару поліклініки, стаціонару вдома (форма № 003-2/о)
- •Особливості заповнення облікової медичної документації в закладі загальної практики / сімейної медицини
- •I. Загальні положення
- •1. Планове направлення пацієнтів до закладів вмд здійснюється
- •2. Направлення пацієнтів за екстреними показаннями до закладів вмд
- •3. Звернення пацієнта самостійно до закладів вмд
- •1. Планове направлення пацієнтів до закладів тмд
- •2. Направлення пацієнтів за екстреними показаннями до закладів тмд
- •1. Порядок планової госпіталізації
- •2. Порядок госпіталізації за екстреними показаннями
- •V. Перелік обсягу діагностичних обстежень
- •Vі. Інформування
- •Протокол курації хворого лікарем загальної практики - сімейним лікарем
- •Рекомендована література
- •I. Базова
- •Іі. Допоміжна
III. Основні учбові цілі.
В результаті вивчення теми студент повинен теоретично знати:
значимість факторів ризику та їх класифікацію;
види профілактики;
категорії здорового способу життя;
основні ланки патогенезу та вплив тригерних факторів на розвиток захворювання;
основні фармакоекономічні стратегії профілактики та лікування при найбільш поширених хронічних неінфекційних захворюваннях;
принципи профілактичного харчування;
12 кроків здорового харчування;
особливості впровадження здорового способу життя серед членів родини.
практично вміти:
проводити збір анамнезу, об'єктивне обстеження пацієнта;
визначати фактори ризику розвитку найбільш поширених захворювань внутрішніх органів;
здійснювати первинну профілактику основних захворювань внутрішніх органів при виявленні факторів ризику;
коректно призначати та грамотно використовувати медикаментозні і немедикаментозні методи лікування при первинній профілактиці захворювань внутрішніх органів;
оцінювати клінічну ефективність медикаментозних і немедикаментозних методів профілактики захворювань внутрішніх органів;
проводити диспансеризацію здорових і хворих, складати групи і планувати спостереження оформляти необхідні медичні документи;
проводити пропаганду здорового способу життя серед населення;вміти залучати всю сім’ю до профілактики розвитку захворювання, пояснюючи переваги здорового способу життя;
вміти розробляти профілактичні поетапні плани для всієї родини;
вміти впроваджувати профілактичне харчування при найбільш поширених захворюваннях;
вміти організовувати „Школи здоров’я” для хворих на ХНІЗ.
IV. План та організаційна структура заняття – див. додаток 1.
V. Граф логічної структури заняття - див. додаток 2.
Vі.Матеріали для самопідготовки
1. Питання, що підлягають самостійному вивченню:
Зв’язок факторів ризику основних хронічних неінфекційних захворювань з медичною активністю пацієнтів первинної ланки охорони здоров’я працездатного віку та виділення моделі профілактичної поведінки, яка потребує різної тактики профілактичних програм.
Оцінка поширеності факторів ризику - перший крок в розробці профілактичних заходів.
Класифікація факторів ризику виникнення захворювань, їх загострення і ускладнення, боротьба з факторами ризику.
12 кроків здорового харчування.
Роль раціонального харчування у збереженні та зміцненні здоров ’ я здорових і хворих. Загальні вимоги до раціонального харчування.
Потреба людини в енергії. Роль білків, жирів, вуглеводів, мікроелементів, вітамінів у раціональному харчуванні.
Вода, питний режим.
Чотири категорії способу життя та їх значення для здоров’я людини.
Національні програми з попередження, діагностики та лікування найпоширеніших захворювань в Україні.
Принципи організації "Школи здоров'я".
2. Зміст теми заняття:
За даними ВООЗ, 66% летальних випадків у всьому світі спричинені хронічними неінфекційними захворюваннями. У половини цих випадків смерть пацієнтів зумовлена серцево-судинними та онкологічними захворюваннями, цукровим діабетом і хронічними хворобами легень. Профілактика хронічних неінфекційних захворювань - життєво важлива інвестиція для суспільства. Зростання їх частоти - результат швидкого поширення та збільшення впливу факторів ризику і зміни способу життя.
Основні фактори ризику розвитку хронічних неінфекційних захворювань такі:
артеріальна гіпертензія;
гіперхолестеринемія;
тютюнопаління;
збільшення маси тіла й ожиріння;
зловживання алкоголем;
недостатня фізична активність;
недостатнє споживання овочів і фруктів.
Якщо основні зусилля в охороні здоров'я будуть спрямовані на поліпшення діагностики і лікування різних захворювань, то це збільшить виявленість захворювань, підвищить якість і продовжить тривалість життя хворих, але не вплине на захворюваність. Саме медична профілактика як вид профілактичної діяльності в охороні здоров'я повинна впливати на показники здоров'я й оптимізувати ресурси організму. І тут сімейним лікарям відводиться головна роль: вони мають виступити ініціаторами і сприяти залученню ресурсів розвитку профілактики як життєво необхідного виду професійної діяльності.
Медичні працівники повинні бути мотивовані до вивчення питань профілактики, розуміти важливість і необхідність такої підготовки, вірити в її ефективність.
Організація роботи лікаря загальної практики має передбачати проведення профілактичної роботи з урахуванням витраченого часу. Профілактичні послуги повинні оплачуватися нарівні з лікувальними.
Успіх профілактичних втручань залежить від багатьох факторів, серед яких основними є наявність профілактичних технологій з доведеною ефективністю, усвідомлене відношення кожного до власного здоров'я і, як наслідок, бажання виконувати призначення і поради лікаря. Основа формування свідомого слення до власного здоров'я - інформованість про фактори ризику, які зумовлюють розвиток захворювань та їхні ускладнення. Фактори ризику розвитку хронічних неінфекційних захворювань тісно пов'язані зі способом життя, поведінкою пацієнта і можливістю реалізації профілактичних технологій і здебільшого визначаються ефективністю лікарського консультування.
Фактори ризику, які зумовлені поведінкою пацієнтів, призводять до виникнення біологічних факторів ризику: підвищення рівня ліпідів крові, ожиріння і артеріальної гіпертензії. Підвищуються захворюваність і смертність унаслідок неінфекційних захворювань. Поліпшення стану здоров'я населення можливе при належних організації і проведенні заходів щодо контролю за факторами ризику.
Профілактика (за визначенням ВООЗ) — це заходи, спрямовані на запобігання розвитку захворювань: усунення факторів ризику, імунізація, зменшення тяжкості захворювань і його наслідків. Медична профілактика — виддіяльності служби охорони здоров'я, переважно її первинної ланки, яка спрямована на раннє виявлення і зниження ризику розвитку захворювання, а також на зменшення негативного впливу на здоров'я факторів внутрішнього і навколишнього середовища.
Виокремлюють кілька рівнів профілактичних впливів.
Зміцнення здоров'я — процес надання окремим людям і групам людей можливості підвищити контроль над факторами, які визначають здоров'я.
Первинна профілактика — комплекс медичних і немедичних заходів, які спрямовані на запобігання відхиленням у стані здоров'я і розвитку захворювань.
Первинна профілактика захворювань об'єднує такі компоненти:
заходи, які зменшують вплив шкідливих факторів на організм людини;
формування парадигми здорового способу життя;
заходи, що запобігають соматичним і психічним захворюванням;
виявлення під час профілактичних оглядів шкідливих для здоров'я факторів;
проведення вакцинації;
• орієнтація профілактичних заходів не тільки на окремий фактор ризику, а й на сумарний ризик.
3. Вторинна профілактика — комплекс медичних, соціальних, санітарно- гігієнічних, психологічних та інших заходів, які спрямовані на раннє виявлення захворювань, запобігання їх загостренням і ускладненням.
Вторинна профілактика включає:
проведення диспансерних оглядів;
цільове санітарно-гігієнічне навчання;
проведення оздоровчих і лікувальних заходів.
Основні форми і методи зміцнення здоров'я і профілактики його порушень випливають із завдань, які викладено в програмі «Здоров'я для всіх у XXI ст.» (1998) та інших рекомендаціях ВООЗ.
Завдання медичної профілактики включено до Державних стандартів підготовки лікаря загальної практики — сімейної медицини. До кола обов'язків входить відповідальність за здоров'я прикріпленого контингенту і спостереження за пацієнтом на всіх етапах надання медичної допомоги, а саме:
• організація і проведення діагностики, лікування та реабілітації на амбулаторному прийомі, вдома, у денному і домашньому стаціонарі, надання невідкладної допомоги;
виявлення захворювання на ранніх стадіях;
здійснення диспансеризації;
консультування, ведення «Шкіл здоров'я»;
проведення вакцинації.
Особливу увагу в програмі профілактики хронічних неінфекційних захворювань приділено індивідуальному консультуванню. Основне завдання профілактичного консультування — формування мотивацій до оздоровлення і виконання лікарських призначень. Умовно виокремлюють кілька стадій формування мотивацій, зміни поведінки і появи нових звичок (кожна стадія може мати різну тривалість):
Нерозуміння проблеми: пацієнт не знає, чому саме йому потрібно змінювати свої звички. На цій стадії лікар повинен сконцентруватися на інформуванні пацієнта.
Прийняття рішення: пацієнт усвідомив, що його щоденні звички поступово завдають шкоди його здоров'ю. На цьому етапі пацієнт може вагатися, приймаючи рішення, тому для нього важлива не тільки бесіда, а й схвалення, підтримка, а також конкретна допомога.
Початок дій: пацієнт вирішив вести більш здоровий спосіб життя, змінити звички тощо. Це дуже важливий етап, і консультування має стати психологічною підтримкою.
Зрив дій: пацієнту не вдалося дотримуватися нового способу життя тривалий час. Це необов'язкова стадія, проте дуже важливо постійно мати на увазі можливість зриву і запобігти йому або допомогти пацієнту повернутися на початковий шлях оздоровлення. Це непростий стан, він потребує навичок спілкування і знань психології, а також досвіду і уміння вибрати індивідуальний підхід і знайти потрібні аргументи.
Надзвичайно важливий фактор індивідуального і групового профілактичного консультування — міжособистісні контакти. Помилково вважають, що кожному лікарю добре відомо, як консультувати і спілкуватися з пацієнтами в різних ситуаціях, якщо його цьому не навчили.
Принципи ефективних інформаційних технологій медичної профілактики такі:
розуміння потреби пацієнтів (наприклад, що бажають отримати і знати пацієнти підчас навчання в «Школі здоров'я»);
використання наукових розробок (знання і вміння застосовувати принципи профілактичного консультування, методи навчання;
профілактичних структур, створення ринку профілактичних й оздоровчих послуг).
Для того щоб програма медичної профілактики була реалістичною, вона повинна стати цілеспрямована. Сімейний лікар повинен вміти виокремити хвороби і стани, котрі мають найважливіше значення для суспільного здоров'я і для яких уже існують ефективні методи лікування. Саме на такі заходи слід витрачати фінанси передусім.
Поряд із цим необхідно використовувати і включати в програму навчання нові медичні профілактичні технології, які сприятимуть ефективному вирішенню поставлених завдань, а саме «Школи здоров'я». Упровадження «Шкіл здоров'я» для пацієнтів із факторами ризику у практику первинної ланки охорони здоров'я необхідно для переведення пасивної потреби в профілактичній медичній допомозі в активну форму і формування здорового способу життя.
Слід зазначити, що саме на служби первинної медичної допомоги покладається інтеграція дій щодо розвитку і координації всіх профілактичних заходів. У зв'язку із цим особливої актуальності набуває розроблення стратегії з профілактики і контролю хронічних неінфекційних захворювань відповідно до настанов Європейського регіонального бюро ВООЗ.
Мета стратегії — підвищення ролі профілактики і контролю хронічних неінфекційних захворювань в Україні для поліпшення якості і подовження життя населення, збільшення трудових ресурсів й економічного потенціалу країни. Виконавцем цих заходів, відповідальним за них у першу чергу, має бути сімейний лікар.
Основні завдання стратегії з профілактики і контролю хронічних неінфекційних захворювань:
підвищення пріоритету профілактики цих хвороб у програмах національних дій зі зміцнення і збереження здоров'я населення;
визначення і створення ефективної інфраструктури для зміцнення здоров'я та профілактики хронічних неінфекційних захворювань;
пропозиція джерел збільшення і шляхів розподілення кадрових, технічних і фінансових ресурсів, спрямованих на профілактику і контроль цієї патології;
визначення ролі стратегії з профілактики цих хвороб у реалізації національних проектів.
Реальною особою в первинній медичній допомозі, яка могла б об'єднати проблеми дитячого і дорослого населення, є сімейний лікар.
Лікар загальної практики (сімейний лікар) із метою поліпшення стану здоров'я членів сім'ї діє в трьох напрямках — це сімейне виховання потреби в здоровому способі життя; сімейна профілактика хвороб групи ризику та лікування захворювань.
Основні принципи Європейської стратегії ВООЗ щодо профілактики і боротьби з неінфекційними захворюваннями включають такі завдання (В.Ф. Москаленко, 2009):
проведення профілактики впродовж усього життя;
вибір здорового способу життя у сприятливому для здоров'я середовищі;
забезпечення загальної доступності до отримання медичної допомоги, профілактики хвороб та зміцнення здоров'я;
відповідальність урядів щодо державної політики з охорони здоров'я;
відповідність діяльності медичних служб завданням у плані боротьби з існуючими хворобами;
створення в суспільстві можливостей для зміцнення здоров'я.
Ключові напрямки зміцнення здоров'я населення проголошені в Оттавській
хартії зміцнення здоров'я (1986), програмі ВООЗ «Здоров'я для всіх у XXI ст.» (1998), Талліннській хартії «Системи охорони здоров'я для здоров'я та добробуту» (2008). У цих документах зазначено, що зміцнення здоров'я населення має бути забезпечено заходами як на державному, так і на місцевому рівнях. Упровадження державних заходів включає збільшення фінансування на потреби громадської охорони здоров'я та зміцнення здоров'я.На місцевому рівні заходи зі зміцнення здоров'я включають зміну поведінки і способу життя та первинну профілактику найзагрозливіших для життя захворювань. Особливе значення має розроблення стратегій профілактики впливу факторів ризику (тютюнопаління, алкоголь, нераціональне харчування, ожиріння).
Профіль зміцнення здоров'я людини (0-3-5-140-5-3-0):
0 — не палить;
3 — проходить за день не менше ніж 3 км;
5 — вживає 5 порцій фруктів та овочів за день;
140 — підтримує систолічний АТ на рівні нижче ніж 140 мм рт. ст.;
5 — рівень загального холестерину не вищий ніж 5 ммоль/л;
3 — рівень ЛПНЩ не більше ніж 3 ммоль/л;
0 —має нормальну масу тіла, не хворіє на ЦД.
Боротьба з тютюнопалінням виступає на перший план у профілактичній роботі сімейного лікаря/лікаря загальної практики. Доведено, що ризик серцево-судинних і бронхолегеневих ускладнень починає знижуватися майже вдвічі протягом перших 2—4 років після припинення куріння. Відмова від тютюнопаління сприяє зниженню артеріального тиску. Після перенесеного інфаркта міокарда та коронарного шунтування кидають палити 50—70 % курців. Близько 10—20 % курців відмовляються від куріння в рамках спеціальних програм з боротьби із тютюнопалінням, де використовують психотерапевтичні методи лікування, а також пластирі та жувальні гумки з нікотином. У стандарти лікування нікотинової залежності також входять препарати з дофамінергічними та адренергічними властивостями (амфебутамон) і центральний адреностимулятор - клонідим.
Боротьба з гіподинамією. Навіть помірні фізичні навантаження знижують ризик розвитку ІХС, артеріальної гіпертензії, ожиріння та ЦД. Фізичне навантаження знижує АТ у середньому на 7 мм рт. ст. за рахунок зменшення серцевого викиду та загального периферичного судинного опору. Реабілітаційні програми, що запропоновані в рамках оздоровлення хворих, які перенесли інфаркт міокарда, знижують смертність на 20—25 %. Регулярні заняття спортом сприяють зниженню маси тіла, позитивно впливають на рівень АТ та дисліпо-протеїнемію, запобігають розвитку ожиріння.
Фізичні навантаження збільшують толерантність до глюкози та чутливість тканин до інсуліну, підвищують рівень холестерину ЛПВЩ, посилюють насичення киснем міокарда та розширюють вінцеві артерії, гальмують прогресування атеросклерозу судин.
Збільшення фізичної активності у чоловіків у віці 60 років і старше знижує ризик серцево-судинних ускладнень та смертність до 50 %.
Запобігання розвитку артеріальної гіпертензії. Доведено, що зміна способу життя, обмеження вживання харчової солі та алкоголю, зниження маси тіла (за наявності ожиріння), відмова від тютюнопаління та регулярні фізичні навантаження сприяють зниженню артеріального тиску. Обмеження вживання харчової солі особливо важливе для людей похилого віку, при високому АТ та при солезалежній артеріальній гіпертензії. Хоча позитивний вплив цих заходів на частоту ускладнень та смертність від артеріальної гіпертензії вивчений недостатньо, проте вони дозволяють знизити ризик розвитку атеросклерозу. Обмеження вживання солі з їжею на 1 г за добу у хворих старших 45 років знижує АТ у середньому на 6/2 мм рт. ст. Обмеження вживання алкоголю нижче порогової дози 60 мл на добу знижує АТ у середньому на 5/3 мм рт. ст. Відмова від тютюнопаління підвищує ефективність гіпотензивної тесклерозу. Досягти зниження АТ на 5/3 мм рт. ст. можливо завдяки обмеженню вживання жирної їжі та дієті з полі- та мононенасиченими жирними кислотами та їжі, збагаченої калієм, магнієм, фруктами та овочами. Гіпотензивна терапія знижує артеріальний тиск ефективніше, ніж зміна способу життя.
Ризик серцево-судинних ускладнень найменший в осіб з АТ 120/80 мм рт. ст. Лікування рекомендують починати при АТ 140/90 мм рт. ст. Гіпотензивна терапія в якості первинної профілактики може знизити летальність на 36 % та зменшити частоту інсультів та ІХС в осіб з ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією.
Профілактика ожиріння. Зменшення енергетичної цінності (калорійності) їжі, зміна поведінки та фізичні навантаження — основні методи лікування ожиріння. Зменшення маси тіла на кожні 4,5 кг сприяє зниженню систолічного та діастолічного АТ на 2—3 мм рт. ст. Незважаючи на те, що на сьогодні є препарати, які приводять до зменшення маси тіла, Національна комісія з ожиріння США попереджає щодо можливих непередбачуваних наслідків постійного вживання цих лікарських засобів (орлістат, сибутрамін, флуоксетин та ін.).
Заходи зі зниження рівня неліпідних факторів ризику. Високий рівень С-реактивного протеїну (вище ніж 3 мг/л) — незалежний фактор ризику серцево-судинних ускладнень. Обмеження енергетичної цінності їжі та регулярні фізичні вправи супроводжуються зниженням рівня в крові СРП. Доведено зниження його рівня на 17 % в осіб з факторами ризику виникнення ІХС при призначенні статинів. Зниження рівня холестерину ЛПНЩ, ліпопротеїду, який накопичується в атеросклеротичних бляшках і сприяє тромбозу, можливе при значному зменшенні фракції холестерину ЛПНЩ, що досягається призначенням статинів і похідних нікотинової кислоти. Зниження рівня гомоцистеїну, який впливає на ендотелій судин, досягається призначенням препаратів фолієвої кислоти та піридоксину. Зниженню рівня фібриногену, незалежного фактора ризику інсульту та інфаркту міокарда сприяють відмова від тютюнопаління, фізична активність, зниження маси тіла, замісна гормональна терапія у постменопаузі.
Корекція ліпідних порушень досягається зменшенням у щоденному раціоні вмісту загальних жирів до ЗО % (насичених і поліненасичених жирних кислот — до 10 %, мононенасичених — до 15 %, холестерину — до 300 мг/дл), обмеженням вживання вершкового масла, сиру, незбираного молока, яєць, морозива, комерційної випічки (пиріжки, печиво, кекси), делікатесних м'ясних продуктів та напівфабрикатів, гідрогенізованих продуктів (маргарин, десерти з наповнювачами). В осіб, які вживають рибу та морепродукти хоча б 1 раз на тиждень, ризик раптової смерті на 50 % нижчий, ніж у тих людей, хто вживає ці продукти рідше 1 разу на місяць. Раціон необхідно збагачувати великою кількістю овочів і фруктів. У разі підвищення рівня холестерину більше фізіологічних норм рекомендують призначати статини.
Раціональне харчування базується на таких законах:
Закон відповідності енерговитрат організму з енергомісткістю раціону.
Закон відповідності хімічного складу раціону фізіологічним потребам організму.
Закон збалансованості.
Закон тимчасового розподілу їжі.
Закон адекватності (хімічний склад їжі має відповідати особливостям обмінних процесів).
Закон енергетичного задоволення.
Закон санітарної доброякісності та епідемічної безпеки їжі.
