Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Посібник МОН. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ – СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ.docx
Скачиваний:
6
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

III. Основні учбові цілі.

В результаті вивчення теми студент повинен теоретично знати:

  • значимість факторів ризику та їх класифікацію;

  • види профілактики;

  • категорії здорового способу життя;

  • основні ланки патогенезу та вплив тригерних факторів на розвиток захворювання;

  • основні фармакоекономічні стратегії профілактики та лікування при найбільш поширених хронічних неінфекційних захворюваннях;

  • принципи профілактичного харчування;

  • 12 кроків здорового харчування;

  • особливості впровадження здорового способу життя серед членів родини.

практично вміти:

  • проводити збір анамнезу, об'єктивне обстеження пацієнта;

  • визначати фактори ризику розвитку найбільш поширених захворювань внутрішніх органів;

  • здійснювати первинну профілактику основних захворювань внутрішніх органів при виявленні факторів ризику;

  • коректно призначати та грамотно використовувати медикаментозні і немедикаментозні методи лікування при первинній профілактиці захворювань внутрішніх органів;

  • оцінювати клінічну ефективність медикаментозних і немедикаментозних методів профілактики захворювань внутрішніх органів;

  • проводити диспансеризацію здорових і хворих, складати групи і планувати спостереження оформляти необхідні медичні документи;

  • проводити пропаганду здорового способу життя серед населення;вміти залучати всю сім’ю до профілактики розвитку захворювання, пояснюючи переваги здорового способу життя;

  • вміти розробляти профілактичні поетапні плани для всієї родини;

  • вміти впроваджувати профілактичне харчування при найбільш поширених захворюваннях;

  • вміти організовувати „Школи здоров’я” для хворих на ХНІЗ.

IV. План та організаційна структура заняття – див. додаток 1.

V. Граф логічної структури заняття - див. додаток 2.

Vі.Матеріали для самопідготовки

1. Питання, що підлягають самостійному вивченню:

  • Зв’язок факторів ризику основних хронічних неінфекційних захворювань з медичною активністю пацієнтів первинної ланки охорони здоров’я працездатного віку та виділення моделі профілактичної поведінки, яка потребує різної тактики профілактичних програм.

  • Оцінка поширеності факторів ризику - перший крок в розробці профілактичних заходів.

  • Класифікація факторів ризику виникнення захворювань, їх загострення і ускладнення, боротьба з факторами ризику.

  • 12 кроків здорового харчування.

  • Роль раціонального харчування у збереженні та зміцненні здоров ’ я здорових і хворих. Загальні вимоги до раціонального харчування.

  • Потреба людини в енергії. Роль білків, жирів, вуглеводів, мікроелементів, вітамінів у раціональному харчуванні.

  • Вода, питний режим.

  • Чотири категорії способу життя та їх значення для здоров’я людини.

  • Національні програми з попередження, діагностики та лікування найпоширеніших захворювань в Україні.

  • Принципи організації "Школи здоров'я".

2. Зміст теми заняття:

За даними ВООЗ, 66% летальних випадків у всьому світі спричинені хронічними неінфекційними захворюваннями. У половини цих випадків смерть пацієнтів зумовле­на серцево-судинними та онкологічними захворюваннями, цукровим діабетом і хронічними хворобами легень. Профілактика хронічних неінфекційних захворю­вань - життєво важлива інвестиція для суспільства. Зростання їх частоти - результат швидкого поширення та збільшення впливу факторів ризику і зміни способу життя.

Основні фактори ризику розвитку хронічних неінфекційних захворювань такі:

  • артеріальна гіпертензія;

  • гіперхолестеринемія;

  • тютюнопаління;

  • збільшення маси тіла й ожиріння;

  • зловживання алкоголем;

  • недостатня фізична активність;

  • недостатнє споживання овочів і фруктів.

Якщо основні зусилля в охороні здоров'я будуть спрямовані на поліпшення діагностики і лікування різних захворювань, то це збільшить виявленість захво­рювань, підвищить якість і продовжить тривалість життя хворих, але не вплине на захворюваність. Саме медична профілактика як вид профілактичної діяльнос­ті в охороні здоров'я повинна впливати на показники здоров'я й оптимізувати ресурси організму. І тут сімейним лікарям відводиться головна роль: вони мають виступити ініціаторами і сприяти залученню ресурсів розвитку профілактики як життєво необхідного виду професійної діяльності.

Медичні працівники повинні бути мотивовані до вивчення питань профілакти­ки, розуміти важливість і необхідність такої підготовки, вірити в її ефективність.

Організація роботи лікаря загальної практики має передбачати проведення профілактичної роботи з урахуванням витраченого часу. Профілактичні послуги повинні оплачуватися нарівні з лікувальними.

Успіх профілактичних втручань залежить від багатьох факторів, серед яких основними є наявність профілактичних технологій з доведеною ефективністю, усвідомлене відношення кожного до власного здоров'я і, як наслідок, бажання виконувати призначення і поради лікаря. Основа формування свідомого слення до власного здоров'я - інформованість про фактори ризику, які зумов­люють розвиток захворювань та їхні ускладнення. Фактори ризику розвитку хронічних неінфекційних захворювань тісно пов'язані зі способом життя, пове­дінкою пацієнта і можливістю реалізації профілактичних технологій і здебільшо­го визначаються ефективністю лікарського консультування.

Фактори ризику, які зумовлені поведінкою пацієнтів, призводять до виник­нення біологічних факторів ризику: підвищення рівня ліпідів крові, ожиріння і ар­теріальної гіпертензії. Підвищуються захворюваність і смертність унаслідок не­інфекційних захворювань. Поліпшення стану здоров'я населення можливе при належних організації і проведенні заходів щодо контролю за факторами ризику.

Профілактика (за визначенням ВООЗ) — це заходи, спрямовані на запобігання розвитку захворювань: усунення факторів ризику, імунізація, зменшення тяжкості захворювань і його наслідків. Медична профілактика — виддіяльності служби охо­рони здоров'я, переважно її первинної ланки, яка спрямована на раннє виявлення і зниження ризику розвитку захворювання, а також на зменшення негативного впли­ву на здоров'я факторів внутрішнього і навколишнього середовища.

Виокремлюють кілька рівнів профілактичних впливів.

  1. Зміцнення здоров'я — процес надання окремим людям і групам людей можливості підвищити контроль над факторами, які визначають здоров'я.

  2. Первинна профілактика — комплекс медичних і немедичних заходів, які спрямовані на запобігання відхиленням у стані здоров'я і розвитку захворювань.

Первинна профілактика захворювань об'єднує такі компоненти:

  • заходи, які зменшують вплив шкідливих факторів на організм людини;

  • формування парадигми здорового способу життя;

  • заходи, що запобігають соматичним і психічним захворюванням;

  • виявлення під час профілактичних оглядів шкідливих для здоров'я факторів;

  • проведення вакцинації;

• орієнтація профілактичних заходів не тільки на окремий фактор ризику, а й на сумарний ризик.

3. Вторинна профілактика — комплекс медичних, соціальних, санітарно- гігієнічних, психологічних та інших заходів, які спрямовані на раннє виявлення захворювань, запобігання їх загостренням і ускладненням.

Вторинна профілактика включає:

  • проведення диспансерних оглядів;

  • цільове санітарно-гігієнічне навчання;

  • проведення оздоровчих і лікувальних заходів.

Основні форми і методи зміцнення здоров'я і профілактики його порушень випливають із завдань, які викладено в програмі «Здоров'я для всіх у XXI ст.» (1998) та інших рекомендаціях ВООЗ.

Завдання медичної профілактики включено до Державних стандартів підго­товки лікаря загальної практики — сімейної медицини. До кола обов'язків вхо­дить відповідальність за здоров'я прикріпленого контингенту і спостереження за пацієнтом на всіх етапах надання медичної допомоги, а саме:

• організація і проведення діагностики, лікування та реабілітації на амбула­торному прийомі, вдома, у денному і домашньому стаціонарі, надання невідклад­ної допомоги;

  • виявлення захворювання на ранніх стадіях;

  • здійснення диспансеризації;

  • консультування, ведення «Шкіл здоров'я»;

  • проведення вакцинації.

Особливу увагу в програмі профілактики хронічних неінфекційних захворювань приділено індивідуальному консультуванню. Основне завдання профілактичного консультування — формування мотивацій до оздоровлення і виконання лікарських призначень. Умовно виокремлюють кілька стадій формування мотивацій, зміни по­ведінки і появи нових звичок (кожна стадія може мати різну тривалість):

  1. Нерозуміння проблеми: пацієнт не знає, чому саме йому потрібно змінювати свої звички. На цій стадії лікар повинен сконцентруватися на інформуванні пацієнта.

  1. Прийняття рішення: пацієнт усвідомив, що його щоденні звички поступово завдають шкоди його здоров'ю. На цьому етапі пацієнт може вагатися, прийма­ючи рішення, тому для нього важлива не тільки бесіда, а й схвалення, підтримка, а також конкретна допомога.

  2. Початок дій: пацієнт вирішив вести більш здоровий спосіб життя, змінити звички тощо. Це дуже важливий етап, і консультування має стати психологічною підтримкою.

  3. Зрив дій: пацієнту не вдалося дотримуватися нового способу життя тривалий час. Це необов'язкова стадія, проте дуже важливо постійно мати на увазі можливість зриву і запобігти йому або допомогти пацієнту повернутися на початковий шлях оздо­ровлення. Це непростий стан, він потребує навичок спілкування і знань психології, а також досвіду і уміння вибрати індивідуальний підхід і знайти потрібні аргументи.

Надзвичайно важливий фактор індивідуального і групового профілактичного консультування — міжособистісні контакти. Помилково вважають, що кожно­му лікарю добре відомо, як консультувати і спілкуватися з пацієнтами в різних ситуаціях, якщо його цьому не навчили.

Принципи ефективних інформаційних технологій медичної профілактики такі:

  • розуміння потреби пацієнтів (наприклад, що бажають отримати і знати па­цієнти підчас навчання в «Школі здоров'я»);

  • використання наукових розробок (знання і вміння застосовувати принци­пи профілактичного консультування, методи навчання;

  • профілактичних струк­тур, створення ринку профілактичних й оздоровчих послуг).

Для того щоб програма медичної профілактики була реалістичною, вона по­винна стати цілеспрямована. Сімейний лікар повинен вміти виокремити хвороби і стани, котрі мають найважливіше значення для суспільного здоров'я і для яких уже існують ефективні методи лікування. Саме на такі заходи слід витрачати фі­нанси передусім.

Поряд із цим необхідно використовувати і включати в програму навчання нові медичні профілактичні технології, які сприятимуть ефективному вирішенню по­ставлених завдань, а саме «Школи здоров'я». Упровадження «Шкіл здоров'я» для пацієнтів із факторами ризику у практику первинної ланки охорони здоров'я необхідно для переведення пасивної потреби в профілактичній медичній допо­мозі в активну форму і формування здорового способу життя.

Слід зазначити, що саме на служби первинної медичної допомоги поклада­ється інтеграція дій щодо розвитку і координації всіх профілактичних заходів. У зв'язку із цим особливої актуальності набуває розроблення стратегії з профілак­тики і контролю хронічних неінфекційних захворювань відповідно до настанов Європейського регіонального бюро ВООЗ.

Мета стратегії — підвищення ролі профілактики і контролю хронічних неін­фекційних захворювань в Україні для поліпшення якості і подовження життя на­селення, збільшення трудових ресурсів й економічного потенціалу країни. Вико­навцем цих заходів, відповідальним за них у першу чергу, має бути сімейний лікар.

Основні завдання стратегії з профілактики і контролю хронічних неінфек­ційних захворювань:

  • підвищення пріоритету профілактики цих хвороб у програмах національ­них дій зі зміцнення і збереження здоров'я населення;

  • визначення і створення ефективної інфраструктури для зміцнення здоров'я та профілактики хронічних неінфекційних захворювань;

  • пропозиція джерел збільшення і шляхів розподілення кадрових, технічних і фінансових ресурсів, спрямованих на профілактику і контроль цієї патології;

  • визначення ролі стратегії з профілактики цих хвороб у реалізації націо­нальних проектів.

Реальною особою в первинній медичній допомозі, яка могла б об'єднати проблеми дитячого і дорослого населення, є сімейний лікар.

Лікар загальної практики (сімейний лікар) із метою поліпшення стану здоров'я членів сім'ї діє в трьох напрямках — це сімейне виховання потреби в здоровому способі життя; сімейна профілактика хвороб групи ризику та лікуван­ня захворювань.

Основні принципи Європейської стратегії ВООЗ щодо профілактики і бо­ротьби з неінфекційними захворюваннями включають такі завдання (В.Ф. Мос­каленко, 2009):

  • проведення профілактики впродовж усього життя;

  • вибір здорового способу життя у сприятливому для здоров'я середовищі;

  • забезпечення загальної доступності до отримання медичної допомоги, про­філактики хвороб та зміцнення здоров'я;

  • відповідальність урядів щодо державної політики з охорони здоров'я;

  • відповідність діяльності медичних служб завданням у плані боротьби з іс­нуючими хворобами;

  • створення в суспільстві можливостей для зміцнення здоров'я.

Ключові напрямки зміцнення здоров'я населення проголошені в Оттавській

хартії зміцнення здоров'я (1986), програмі ВООЗ «Здоров'я для всіх у XXI ст.» (1998), Талліннській хартії «Системи охорони здоров'я для здоров'я та добробу­ту» (2008). У цих документах зазначено, що зміцнення здоров'я населення має бути забезпечено заходами як на державному, так і на місцевому рівнях. Упровадження державних заходів включає збільшення фінансування на по­треби громадської охорони здоров'я та зміцнення здоров'я.На місцевому рівні заходи зі зміцнення здоров'я включають зміну поведінки і способу життя та первинну профілактику найзагрозливіших для життя захворю­вань. Особливе значення має розроблення стратегій профілактики впливу фак­торів ризику (тютюнопаління, алкоголь, нераціональне харчування, ожиріння).

Профіль зміцнення здоров'я людини (0-3-5-140-5-3-0):

  • 0 — не палить;

  • 3 — проходить за день не менше ніж 3 км;

  • 5 — вживає 5 порцій фруктів та овочів за день;

  • 140 — підтримує систолічний АТ на рівні нижче ніж 140 мм рт. ст.;

  • 5 — рівень загального холестерину не вищий ніж 5 ммоль/л;

  • 3 — рівень ЛПНЩ не більше ніж 3 ммоль/л;

  • 0 —має нормальну масу тіла, не хворіє на ЦД.

Боротьба з тютюнопалінням виступає на перший план у профілактичній роботі сімейного лікаря/лікаря загальної практики. Доведено, що ризик серцево-судинних і бронхолегеневих ускладнень починає знижуватися майже вдвічі про­тягом перших 2—4 років після припинення куріння. Відмова від тютюнопаління сприяє зниженню артеріального тиску. Після перенесеного інфаркта міокарда та коронарного шунтування кидають палити 50—70 % курців. Близько 10—20 % курців відмовляються від куріння в рамках спеціальних програм з боротьби із тю­тюнопалінням, де використовують психотерапевтичні методи лікування, а також пластирі та жувальні гумки з нікотином. У стандарти лікування нікотинової залеж­ності також входять препарати з дофамінергічними та адренергічними властивос­тями (амфебутамон) і центральний адреностимулятор - клонідим.

Боротьба з гіподинамією. Навіть помірні фізичні навантаження зни­жують ризик розвитку ІХС, артеріальної гіпертензії, ожиріння та ЦД. Фізичне навантаження знижує АТ у середньому на 7 мм рт. ст. за рахунок зменшення серцевого викиду та загального периферичного судинного опору. Реабілітаційні програми, що запропоновані в рамках оздоровлення хворих, які перенесли ін­фаркт міокарда, знижують смертність на 20—25 %. Регулярні заняття спортом сприяють зниженню маси тіла, позитивно впливають на рівень АТ та дисліпо-протеїнемію, запобігають розвитку ожиріння.

Фізичні навантаження збільшують толерантність до глюкози та чутливість тканин до інсуліну, підвищують рівень холестерину ЛПВЩ, посилюють наси­чення киснем міокарда та розширюють вінцеві артерії, гальмують прогресуван­ня атеросклерозу судин.

Збільшення фізичної активності у чоловіків у віці 60 років і старше знижує ризик серцево-судинних ускладнень та смертність до 50 %.

Запобігання розвитку артеріальної гіпертензії. Доведено, що зміна способу життя, обмеження вживання харчової солі та алкоголю, зниження маси тіла (за наявності ожиріння), відмова від тютюнопаління та регулярні фізичні навантаження сприяють зниженню артеріального тиску. Обмеження вживання харчової солі особливо важливе для людей похилого віку, при високому АТ та при солезалежній артеріальній гіпертензії. Хоча позитивний вплив цих заходів на частоту ускладнень та смертність від артеріальної гіпертензії вивчений недо­статньо, проте вони дозволяють знизити ризик розвитку атеросклерозу. Обме­ження вживання солі з їжею на 1 г за добу у хворих старших 45 років знижує АТ у середньому на 6/2 мм рт. ст. Обмеження вживання алкоголю нижче порогової дози 60 мл на добу знижує АТ у середньому на 5/3 мм рт. ст. Відмова від тю­тюнопаління підвищує ефективність гіпотензивної тесклерозу. Досягти зниження АТ на 5/3 мм рт. ст. можливо завдяки обмеженню вживання жирної їжі та дієті з полі- та мононенасиченими жирними кислотами та їжі, збагаченої калієм, магнієм, фруктами та овочами. Гіпотензивна терапія знижує артеріальний тиск ефективніше, ніж зміна способу життя.

Ризик серцево-судинних ускладнень найменший в осіб з АТ 120/80 мм рт. ст. Лікування рекомендують починати при АТ 140/90 мм рт. ст. Гіпотензивна терапія в якості первинної профілактики може знизити летальність на 36 % та зменшити час­тоту інсультів та ІХС в осіб з ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією.

Профілактика ожиріння. Зменшення енергетичної цінності (калорій­ності) їжі, зміна поведінки та фізичні навантаження — основні методи лікування ожиріння. Зменшення маси тіла на кожні 4,5 кг сприяє зниженню систолічного та діастолічного АТ на 2—3 мм рт. ст. Незважаючи на те, що на сьогодні є пре­парати, які приводять до зменшення маси тіла, Національна комісія з ожиріння США попереджає щодо можливих непередбачуваних наслідків постійного вжи­вання цих лікарських засобів (орлістат, сибутрамін, флуоксетин та ін.).

Заходи зі зниження рівня неліпідних факторів ризику. Високий рі­вень С-реактивного протеїну (вище ніж 3 мг/л) — незалежний фактор ризи­ку серцево-судинних ускладнень. Обмеження енергетичної цінності їжі та регу­лярні фізичні вправи супроводжуються зниженням рівня в крові СРП. Доведено зниження його рівня на 17 % в осіб з факторами ризику виникнення ІХС при призначенні статинів. Зниження рівня холестерину ЛПНЩ, ліпопротеїду, який накопичується в атеросклеротичних бляшках і сприяє тромбозу, можливе при значному змен­шенні фракції холестерину ЛПНЩ, що досягається призначенням статинів і по­хідних нікотинової кислоти. Зниження рівня гомоцистеїну, який впливає на ендотелій судин, досягається призначенням препаратів фолієвої кислоти та піридоксину. Зниженню рівня фібриногену, незалежного фактора ризику інсульту та ін­фаркту міокарда сприяють відмова від тютюнопаління, фізична активність, зни­ження маси тіла, замісна гормональна терапія у постменопаузі.

Корекція ліпідних порушень досягається зменшенням у щоденному раціоні вмісту загальних жирів до ЗО % (насичених і поліненасичених жирних кислот — до 10 %, мононенасичених — до 15 %, холестерину — до 300 мг/дл), обмеженням вживання вершкового масла, сиру, незбираного молока, яєць, морозива, комерцій­ної випічки (пиріжки, печиво, кекси), делікатесних м'ясних продуктів та напівфа­брикатів, гідрогенізованих продуктів (маргарин, десерти з наповнювачами). В осіб, які вживають рибу та морепродукти хоча б 1 раз на тиждень, ризик раптової смерті на 50 % нижчий, ніж у тих людей, хто вживає ці продукти рідше 1 разу на місяць. Раціон необхідно збагачувати великою кількістю овочів і фруктів. У разі підвищен­ня рівня холестерину більше фізіологічних норм рекомендують призначати статини.

Раціональне харчування базується на таких законах:

  1. Закон відповідності енерговитрат організму з енергомісткістю раціону.

  2. Закон відповідності хімічного складу раціону фізіологічним потребам організму.

  3. Закон збалансованості.

  4. Закон тимчасового розподілу їжі.

  5. Закон адекватності (хімічний склад їжі має відповідати особливостям обмінних процесів).

  6. Закон енергетичного задоволення.

  7. Закон санітарної доброякісності та епідемічної безпеки їжі.