Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Посібник МОН. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ – СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ.docx
Скачиваний:
6
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

Загальні питання медико-соціальної експертизи

Експертиза працездатності є невід'ємною частиною роботи лікаря. Вона має велике клінічне, соціально-економічне і правове значення. Встановлено, що більше ніж 1/3 всіх хворих, які відвідують поліклініку, становлять особи з тим­часовою втратою працездатності.

Право визнати хворого непрацездатним накладає на лікаря велику мораль­ні і юридичну відповідальність та вимагає оволодіння теоретичними основами і тактичними навичками медико-соціальної експертизи.

Від якості експертизи працездатності залежить зниження показників захво-рованості населення з тимчасовою непрацездатністю. Правильно організована вкпертиза дає виражений профілактичний ефект, тому що своєчасне звільнен­ій від роботи у випадках, коли хворий потребує спокою, нерідко має вирішальне жачення для ефективного завершення лікування. Звільнення від праці, таким «ном, перетворюється на важливий лікувальний захід.

За останні роки з'явилася низка документів, що регламентують експертну діяльність лікаря. Це закон «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»; «Положення про медико-соціальну експертизу» і «Положення про індиві­дуальну програму реабілітації та адаптації інвалідів», затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 р. № 83; «Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи», затверджений Постановою Кабіне­ту Міністрів України від 04.04.1994 р. № 221.

Медико-соціальна експертиза визначає ступінь обмеження життєдіяльнос­ті та працездатності людини, причину, час настання, групу інвалідності, сприяє проведенню ефективних заходів щодо профілактики інвалідності, реабілітації ін­валідів, пристосування їх до суспільного життя.

Медико-соціальній експертизі підлягають особи, які втратили здоров'я вна­слідок захворювання, травми та вроджених дефектів, що обмежує їх життєдіяль­ність, а також особи, які за чинним законодавством мають право на соціальну допомогу, компенсацію втраченого заробітку або звільнення від виконання від­повідних обов'язків.

Основні завдання медико-соціальної експертизи:

• науково обґрунтована оцінка обмеження життєдіяльності людини, у тому числі й стану працездатності, визначення групи, причини і часу настання інвалід­ності при різних захворюваннях, травмах і каліцтві;

  • вивчення причин втрати працездатності, опрацювання та реалізація захо­дів, спрямованих на запобігання тимчасовій непрацездатності та інвалідності;

  • визначення ступеня втрати працездатності для використання залишкової працездатності людини;

  • опрацювання науково обґрунтованих трудових рекомендацій хворим та ін­валідам, які дозволяють без шкоди для здоров'я виконувати певні види праці;

  • організація та проведення реабілітаційних заходів і визначення показань до різних видів соціальної допомоги хворим та інвалідам;

  • оцінка стану здоров'я населення і прогноз динаміки захворюваності і первинної інвалідності.

Види непрацездатності:

Працездатність слід вважати порушеною або втра­ченою повністю чи частково, якщо виконання професійної діяльності є немож­ливим у зв'язку з хворобою, а функціональні порушення і патологічні зміни ви­ражені в такому ступені, що слід дотримуватися ліжкового або амбулаторного режиму.

Розрізняють два види непрацездатності — тимчасову і стійку.

Під тимчасовою непрацездатністю розуміють такий стан організму, за якого гостре захворювання, загострення хронічного захворювання або травма не дають хворому можливості тимчасово займатися трудовою професійною ді­яльністю.

Тимчасова непрацездатність може бути частковою або повною. Якщо хво­рий тимчасово не може продовжувати свою професійну трудову діяльність, але загальний стан його здоров'я дозволяє виконувати іншу роботу, не порушуючи процесу лікування, це свідчить про часткову тимчасову непрацездатність. Такий хворий потребує переведення на іншу роботу на визначений термін.Тимчасову непрацездатність вважать повною, якщо хворий у зв'язку із захво­рюванням або травмою потребує звільнення від усіх робіт на визначений термін.

Причинами тимчасової непра­цездатності можуть бути:

  1. хвороби або травми, що мають оборотний характер;

  2. санаторно-курортне лікування хвороби членів сім'ї у разі необхідності догляду за хворим;

  3. хвороби членів сім’ї у разі необхідності догляду за хворим;

  4. карантин;

  1. тимчасове переведення на іншу роботу у зв'язку з туберкульозом або про­фесійним захворюванням;

  2. протезування з перебуванням у стаціонарі протезно-ортопедичного під­приємства;

  3. вагітність, пологи та аборт;

  4. усиновлення дитини віком до 2 міс. з дня її народження з пологового бу­динку.

Тимчасову непрацездатність застрахованого засвідчує листок непрацездат­ності (лікарняний листок). Застрахованим листки непрацездатності видають лікарі лікувально-профілактичних закладів системи Міністерства охорони здоров'я і Міністерства шляхів сполучення України, стаціонарів протезно-ортопедичних установ Міністерства праці та соціальної політики, лікарі туберкульозних санаторіїв. Лікарям лікувальних закладів інших відомств і науково-дослідних інститутів право видавати лікарняні листки може бути надано лише за розпорядженням Міністерства охорони здоров'я України. Видача лікарняних листків у платних поліклініках та інших лікувальних закладах заборонена.

У місцевості, де немає лікарів, право видавати лікарняні листки може бути надано фельдшеру, який завідує медичним пунктом, під контролем завідувача лі­карської дільниці.

Під час видачі лікарняного листка керуються інструкцією «Про порядок заповнення бланка листка непрацездатності» (2000).У випадку втрати працездатності внаслідок хвороби або каліцтва лікарняні листки видаються лікарями-кураторами поліклінік, амбулаторій, диспансерів, лікарень та пунктів охорони здоров'я.

Листокнепрацездатності (ЛН) виконує такі функції:

  • медичну - у листку непразездатності зазначають захворювання, яке є причиною тимчасової непрацездатності;

  • юридичну - листок непразездатності свідчить про непрацездатність хворого, характеризує загальний стан його здоров'я, визначає встановлений на термін хвороби режим і можливості виконання тих або інших громадських обов'язків у зазначений термін;

  • страхову та фінансову (ці функції взаємозв'язані) - листок непразездатності дає право на отримання допомоги по соціальному страхуванню, залежно від віку, стажу роботи, причин непрацездатності та інших факторів, визначає розмір до­помоги;

  • статистичну - листок непразездатності є єдиним документом, на основі якого складається звіт про захворюваність з тимчасовою втратою працездатності та проводиться її аналіз.

Для того, щоб ЛН виконував усі функції, слід оформляти його безпомилково. Відповідальність за це в кожному окремому випадку несе лікар-куратор.

Підчас оформлення ЛН слід дотримуватися таких положень:

  1. у лікувальних закладах, де видають листок непразездатності, заповнюють лише його лицевий бік, відмітки на зворотньому боці роблять у разі призначення до­помоги;

  2. у графі «Діагноз заключний» записують остаточний діагноз, а на полі для кодування — код відповідно до МКХ 10-го перегляду;

  3. у графі «Причина звільнення від роботи» вказують, що листок непразездатності видано в зв'язку із захворюванням, нещасним випадком на виробництві чи в по­буті, карантином, доглядом за хворим членом сім'ї, допологовою чи післяполого­вою відпусткою; санаторно-курортним лікуванням, протезуванням чи абортом;

  4. у графі «Режим» лікар зазначає, який режим призначено хворому (ліж­ковий, амбулаторний, госпітальний, домашній). Якщо хворий порушив призначений йому режим, то у верхній частині поля для кодування лікар робить відпо­відний запис;

  5. у графі «Приступити до роботи» відзначають число й місяць, коли робіт­ник повинен стати до роботи, або вказують номер листка непразездатності, яким про­довжено попередній.

Печатку лікувального закладу ставлять справа в першому розділі лицевого боку ЛН, зверху і внизу в разі виписки на роботу або продовжен­ня листка непразездатності. ЛН видають тільки в день встановлення не­працездатності (крім лікування в стаціонарі).

Лікарі зобов'язані записати в історію хвороби або амбулаторну картку номер ЛН, термін непрацездатності і дату виписування на роботу.

Якщо втрата працездатності сталася у зв'язку з побутовою травмою, листок непрацездатності видають у день встановлення непрацездатності. Якщо захво­рювання виникло внаслідок сп'яніння або дій, пов'язаних зі сп'янінням, а також унаслідок зловживання алкоголем (травма, алкогольний психоз, біла гарячка, хронічний алкоголізм), листки непразездатності під час амбулаторного і стаціонарного лікування видають з обов'язковою відміткою про це в ньому та в медичній картці амбулаторного чи стаціонарного хворого.

Лікар має право особисто видавати листки непразездатності кожний раз не більше ніж на 5 днів, а загалом із причини одного випадку захворювання або травми не більше ніж на 10 днів.

Продовження листка непразездатності понад 10 днів проводить лікар-куратор тіль­ки за погодженням із головним лікарем або ЛКК. У лікувально-профілактичних закладах, де організовані спеціалізовані відділення, продовження листків непразездатності на термін понад 10 днів покладається на завідувачів відділень. У вели­ких лікувальних закладах функції з експертизи непрацездатності покладають на заступника головного лікаря з медико-соціальної експертизи, який є головою ЛКК, що продовжує листок непразездатності після 30 днів.

Пацієнтів, які хворіють або мають несприятливий трудовий прогноз, направ­ляють на МСЕК не пізніше як через 4 міс. з дня настання безперервної непра­цездатності та не пізніше як через 5 міс. тимчасової непрацездатності в загальній сукупності протягом 12 міс. у разі повторних загострень однієї і тієї самої хво­роби.

Усі службові особи, яким надано право продовження листка непразездатності по­над 10 днів, можуть санкціонувати продовження його тільки після особистого огляду хворого. У разі тривалого перебігу захворювання ці огляди треба повто­рювати не рідше ніж через 10 днів.

У випадках звернення хворих у пункт охорони здоров'я вночі, коли лікар відсутній, чергова медична сестра або фельдшер, який надає медичну допомо­гу, видає довідку й пропонує наступного дня звернутися в поліклініку чи амбу­латорію або викликати лікаря додому. Якщо лікар наступного дня встановив працездатність, то він видає листок непразездатності з моменту, зазначеного в довідці.

Під час лікування в стаціонарі листок непразездатності видає або продовжує на весь період лікування лікар-куратор разом із завідувачем відділення. У лікуваль­них закладах з одним лікарем йому надається право видавати листки непразездатності особисто на весь період захворювання.

У випадку вагітності та пологів листок непразездатності видають лікарі жіночих консультацій або лікар, який веде загальний прийом. У разі фізіологічних поло­гів листок непразездатності видають на 126 днів.

У випадку штучного переривання вагітності за бажанням жінки листок непразездатності видають на 3 дні з урахуванням дня операції. Якщо у разі штучного пе­реривання вагітності виникає ускладнення під час операції чи у післяабортний період, листок непрацездатності видається на весь період непрацездатності. У випадках аборту за медичними показаннями або спонтанного аборту листок непразездатності видають на весь період тимчасової непрацездатності.

Листок непразездатності з догляду за хворим членом сім'ї видає лікар, який лікує цього хворого. Листок непразездатності з догляду за дорослим хворим членом сім’ї видають на термін не більше ніж 3 календарні дні. Продовжити цей термін у виключних випадках залежно від тяжкості захворювання мають право лікар-куратор разом з головним лікарем, однак не більше ніж на 7 днів у загальній сумі, а по догляду за хворою дитиною, яка не досягла 14 років, листок непразездатності видають на весь період, протягом якого дитина потребує догляду, але не більше ніж на 14 календарних днів. Якщо дитина продовжує хворіти після закінчення максимального терміну, видають довідку про тимчасове звільнення від роботи (ф. № 138/о).

По догляду за здоровою дитиною віком до 3 років листок непразездатності вида­ють працюючим особам, які здійснюють догляд за дитиною у випадку хвороби матері, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною віком до 3 років, на весь період, поки мати не може доглядати за дитиною. Листок непрацездатності видає лікар-педіатр на підставі довідки, що засвідчує захворювання матері. У випадку її госпіталізації листок непрацездатності видає дільничний лікар на підставі довідки зі стаціонару.

Листок непразездатності у разі карантину видає лікар ЛПЗ на весь час карантину згідно з висновком лікаря-епідеміолога територіальної CEC.

Для санаторно-курортного лікування листок непразездатності видає ЛКК, а де її немає, - лікар-куратор разом із головним лікарем на кількість днів, що переви­щують основну і додаткову відпустки хворого, однак необхідні для лікування та переїзду хворого в санаторій і додому, якщо необхідність санаторно-курортного лікування встановлена ЛКК лікувально-профілактичного закладу за місцем спо­стереження.

Працюючим інвалідам, незалежно від групи та причини інвалідності, листок непрацездатності видається не більше ніж на 2 міс. відразу і 3 міс. у календарному році. Якщо непрацездатність продовжується більше цього терміну і немає підстав для перегляду групи інвалідності, то листок непрацездатності видається і далі, тому що він є єдиним документом, який підтверджує тимчасову непрацездатність працюючого, однак час понад 2 міс. оплаті не підлягає. У цьому випадку виконуються медична, юридична і статистична функції листка непрацездатності, однак не виконуються страхова і фінансова.

Якщо тимчасова непрацездатність працюючого інваліда зумовлена профе­сійним захворюванням або трудовим каліцтвом, оплату листка непрацездатності по­трібно проводити до одужання або перегляду групи інвалідності у зв'язку з новиу захворюванням.

Зазначені вище терміни оплати листка непрацездатності не стосуються працюю­чих пенсіонерів, видача листків непрацездатності та оплата яких проводиться на загальних підставах.

Листок непрацездатності видає лікувальний заклад, до якого звернувся пацієнт за місцем його праці або проживання. Якщо тимчасова непрацездатність настала не за місцем постійного проживання або праці, листок непрацездатності вида­ється в місці тимчасового перебування хворого, однак його затверджує головний лікар лікувально-профілактичного закладу.

Звільненим із роботи листок непрацездатності не видається. У разі втрати листка непрацездатності дублікат видає той заклад, який видав оригінал. Листок непраце­здатності видається з дня огляду лікарем і встановлення непрацездатності хворо­го, крім випадків лікування в стаціонарі. Заповнюється листок непрацездатності згідно з вимогами, зазначеними в інструкції. За неправильну видачу або неправильне заповнення листка непрацездатності лікарі несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Відповідальність за всю роботу з експертизи непрацездатності, зберігання, видачу та облік листків непрацездатності покладається на головного лікаря лікувально-профілактичного закладу.

У «Положенні про експертизу тимчасової непрацездатності в лікувально-профілактичних закладах» описано загальні функціональні обов'язки з питань експертизи тимчасової непрацездатності застрахованих.

Документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність:

1. Листок непрацездатності (лікарняний листок).

2. Довідка про тимчасову непрацездатність студентів, учнів професійно- технічних училищ (ф. № 095), що затверджена наказом МОЗ України від 29.12.2000 р. № 369.

  1. Довідка з догляду за хворим членом сім'ї (ф. № 138/о).

  2. Довідка довільної форми.

Довідки довільної форми видають у таких випадках:

  • звернення хворого у пункт охорони здоров'я у нічний час, коли чергує тіль­ки середній медичний персонал (довідка з коротким описом захворювання або травми, зазначенням дати і часу звільнення від роботи);

  • обстеження в поліклінічних умовах або в умовах стаціонару у робочий час за відсутності в обстеженого ознак тимчасової непрацездатності;

  • стаціонарне, диспансерне, поліклінічне обстеження осіб за направленням військкоматів у період їх призову на військову службу; за направленням слідчих органів, прокуратури і суду;

• тимчасової непрацездатності осіб, звільнених із роботи;

Критерії визначення груп інвалідності.

У разі виражених анатомо-морфологічних або інших функціональних порушень і значного зниження кваліфікації людини встановлюється стійка непрацездатність (інвалідність). Залежно від сту­пеня втрати здоров'я інвалідність поділяється на три групи.

Підставою для встановлення першоїгрупи інвалідності є різко виражене обме­ження життєдіяльності, зумовлене захворюванням, наслідками травми, при­родженими дефектами, що призводить до значної соціальної дезадаптації вна­слідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності, якщо вказані порушення зумовлюють потребу в постійному сторонньому до­гляді чи допомозі.

Другу групу інвалідності встановлюють у разі вираженого обмеження жит­тєдіяльності, зумовленого захворюваннями, наслідками травми, природже­ними дефектами, що не потребує постійного стороннього догляду чи допомо­ги інвалідові, але призводить до вираженої соціальної дезадаптації внаслідок значного утруднення навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності або неможливості працювати. За умови забезпечення засобами компенсації анатомічних дефектів чи порушених функцій організму, створення спеціальних умов праці на виробництві чи вдома інваліди II групи можуть виконувати різні види роботи.

Третю групу інвалідності встановлюють у разі обмеження життєдіяльності, зумовленого захворюванням, наслідками травми, природженими дефектами, що призводить до зниження можливостей соціальної адаптації внаслідок утруд­нення навчання, спілкування, пересування, участі у трудовій діяльності (значне зменшення обсягу трудової діяльності або зниження кваліфікації, значні утруд­нення у виконанні професійної роботи внаслідок анатомічних дефектів).

Третю групу інвалідності встановлюють у разі значного зниження працездат­ності у таких випадках:

а) за станом здоров'я хворого необхідно перевести на іншу роботу, нижчої кваліфікації;

б) потрібні значні зміни умов праці попередньої професії, які призведуть дозначного скорочення обсягу виробничої діяльності;

в) за станом здоров'я існує значне обмеження можливостей працевлашту­вання внаслідок виражених функціональних порушень в осіб із низькою кваліфікацією або тих, хто раніше не працював.

Групи інвалідності визначають МСЕК, щоорганізуються у самостійні цен­три, бюро при головних управліннях охорони здоров'я.

Основні терміни:

Працездатність- це сукупність фізичних, розумових та емоційних можливостей, яка дає змогу працівникові виконувати роботу визначеного обсягу, характеру та якості.

Непрацездатність - це стан здоров'я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров'я.

Тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежать від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності. Тимчасова непрацездатність поділяється на повну і часткову.

Повна непрацездатність- це втрата можливості продовження професійної праці, пов'язана з необхідністю дотримання спеціального режиму та проведення лікування.

Часткова непрацездатність(або обмеження працездатності) - це неможливість виконання звичайної професійної діяльності. При цьому хворий без шкоди для здоров'я може виконувати іншу, легшу роботу. Хворі з частковою непрацездатністю потребують працевлаштування за висновком клініко-експертної комісії або бюро медико-соцІальної експертизи.

Клінічний прогнозпередбачає прогнозування на найближчий час (один-два роки) перебігу захворювання (тривалість ремісії, частота загострень, кризових станів тощо). Клінічний прогноз буває:

  • сприятливий - можливість стабілізації чи поліпшення стану здоров'я, зменшення ступеня прояву порушень функцій організму, які призводять до обмеження життєдіяльності;

  • несприятливий - неможливість стабілізації стану здоров'я, призупинення прогресування патологічного процесу та зменшення ступеня прояву порушень функцій організму, які призводять до обмежень життєдіяльності;

  • сумнівний (невизначений).

Трудовий прогноз- передбачувана можливість хворого відновити або продовжити трудову діяльність.

  1. Завдання для самопідготовки і самокорекцїї вихідного рівня знань.

1. Первинна лікарсько-профілактична допомога передбачає:

  1. лікування в спеціалізованих відділеннях;

  2. лікування основних найбільш поширених захворювань, проведення оздоровчих заходів;

  3. направлення хворого для надання спеціалізованої та високо спеціалізованої допомоги;

  4. просту діагностику, гігієнічне виховання населення;

  5. консультацію лікаря загальної практики (сімейного лікаря), просту діагностику, направлення хворого для надання спеціалізованої та високо спеціалізованої допомоги.

2. Які види медичної допомоги отримує сільське населення у місті проживання:

  1. долікарську;

  2. загальну лікарську та спеціалізовану;

  3. спеціалізовану та вузькоспеціалізовану;

  4. загальну лікарську;

  5. немає вірної відповіді.

3. При якому виді захворюваності визначається група, які тривало та часто хворіють:

  1. загальна захворюваність;

  2. гостра інфекційна захворюваність;

  3. захворюваність на найважливіші неепідемічні хвороби;

  4. захворюваність із тимчасовою втратою працездатності;

  5. госпіталізована захворюваність.

4. Під вторинною лікарсько-профілактичною допомогою розуміють:

  1. направлення хворого для надання спеціалізованої та високо спеціалізованої допомоги;

  2. просту діагностику, гігієнічне виховання населення;

  3. консультацію лікаря загальної практики (сімейного), просту діагностику, направлення хворого для надання спеціалізованої та високо спеціалізованої допомоги;

  4. кваліфіковане консультування, діагностику та лікування лікарями-спеціалістами;

  5. лікування основних найбільш поширених захворювань.

5. Вкажіть показники, які характеризують захворюваність із тимчасовою втратою працездатності:

  1. абсолютне число випадків тимчасової непрацездатності;

  2. абсолютне число днів тимчасової втрати працездатності;

  3. середня тривалість випадку тимчасової непрацездатності;

  4. первинна захворюваність;

  5. поширеність захворювань.

6. Третинна лікарсько-профілактична допомога надається лікарями або групою лікарів, що мають підготовку в галузі:

  1. складних що до діагностики і лікування хвороб та хвороб, що рідко зустрічаються;

  2. проведення профілактичних оглядів;

  3. проведення диспансеризації;

  4. простої діагностики та гігієнічного виховання населення;

  5. лікування основних найбільш поширених захворювань.

7. Готується до виписки зі стаціонару хвора, що перенесла гіпертонічний криз. Хвора працює ткачихою суконної фабрики. Як вирішується питання її працездатності?

  1. Після проходження амбулаторного етапу лікування рекомендувати зміну місця роботи.

  2. Закрити листок непрацездатності та направити до роботи.

  3. Закрити листок непрацездатності та рекомендувати зміну роботи.

  4. Продовжити листок непрацездатності на місяць.

  5. Після проходження амбулаторного етапу лікування повернутися до свого робочого місця.

8. Сімейним лікарем після тривалого диспансерного спостереження прийнято рішення щодо переведення хворого на інвалідність. Хто буде направляти хворого на медико-соціальну експертну комісію?