Зміст радянізації

• Сільське господарство:

• Конфіскація поміщицьких, монастирських земель, засівного матеріалу, худоби, сільськогосподарських знарядь та розподіл їх між селянами;

• примусова колективізація.

• Промисловість:

• націоналізація великих промислових підприємств, банків;

• створення робітничих комітетів;

• установлення контролю над виробництвом і розподілом продукції;

• введення 8-годинного робочого дня;

• укрупнення і реконструкція підприємств.

• Державне управління:

• ліквідація старої і запровадження нової системи управління;

• проведення виборів до Рад;

• створення робітничих загонів;

• створення селянських комітетів.

• Соціальне та культурне життя:

• Запровадження безплатної освіти та медичного обслуговування;

• Зміцнення системи охорони здоров’я;

• Створення нових українських навчальних закладів та системи соціального забезпечення;

• Заборона політичних партій, арешти й депортація політичних лідерів, закриття “Просвіт”.

Питання № 67 Німецький «новий порядок» і антигітлерівський опір в Україні (1941–1944 рр.).

Протягом одного року німецькі війська та їх союзники окупували територію України. На ній загарбники встановили "новий порядок". Окупаційна політика здійснювалась згідно плану "Ост". За цим планом Україна розглядалась як "лебенсраум" — життєвий простір для німецького народу. Призначенням України було постачання продуктів та сировини "новій Європі". Народи, які населяли окуповані території, підлягали знищенню або виселенню. Та частина, що залишалась, перетворювалась на рабів. Першими підлягали знищенню євреї та цигани. Після завершення війни на захоплені землі передбачалось переселити 8—9 млн. німецьких колоністів.

Окупанти фактично ліквідували саме поняття "Україна", розчленувавши її територію на три частини. Західноукраїнські землі під назвою "дискрикт Галичина" відійшли до генерал-губернаторства, створеного на території Польщі. Румунії були передані південні райони під назвою "Трансністрія". Решта території відносилась до рейхскомісаріату "Україна" на чолі з катом українського народу Е. Кохом та у відання воєнного командування (Прифронтова зона).

Опорою окупаційного режиму були різноманітні каральні органи: таємна поліція (гестапо), загони СС, служба безпеки (СД), поліція. З місцевого населення формувалась допоміжна поліція (250 тис. чол.) та найнижча ланка окупаційної адміністрації. Частина населення добровільно йшла на службу до окупантів (колабораціоністи).

Спеціальні підрозділи здійснювали політику геноциду. В Україні з'явилися гетто та концентраційні табори. Проводились масові розстріли військовополонених та мирного населення. Найбільшими місцями загибелі мирних громадян були Бабин Яр у Києві, Дробицький Яр у Харкові, Доманівка і Богданівка на Одещині. У містах штучно створювався масовий голод. На українських землях фашистами було закатовано понад 5 млн. чол. мирного населення, на каторжні роботи до Німеччини вивезено майже 2 млн. молоді.

У величезних масштабах відбувалось економічне пограбування України. До березня 1943 р. в Німеччину було вивезено близько 6 млн. тонн пшениці, 1,4 млн. тонн картоплі, З млн.. голів худоби, тисячі тонн масла і цукру. Крім продовольчих ресурсів, вивозились устаткування заводів і фабрик, рухомий склад залізниць, сировина, матеріали і навіть чорнозем та фруктові дерева.

Жорстокий окупаційний режим викликав могутній опір загарбникам. У тилу ворога розгорнулася підпільна та партизанська боротьба.