Питання № 11 Князювання Володимира Великого.

(980-1015 рр.) сприяв значному зміцненню центральної влади та політичної єдності Київської Русі. Влада в місцевих княжіннях належала синам Володимира. Була проведена судова реформа, відбулася формування верхівки військової знаті, карбування перших золотих і срібних монет. У 988 р. було запроваджено християнство, як державної релігії Київської Русі. Відбулося піднесення міжнародного авторитету держави.

Прийняття християнства – одна з найважливіших подій історії Київської Русі. Воно не було випадковим, мало передумови і причини, а також велике історичне значення.

Київська Русь часів Ярослава Мудрого

Князь Ярослав Мудрий (1019-1054 рр.) продовжив розширюватися території держави на захід та північ.

Для скріплення влади в державі та впорядкування правових та соціальних відносин громадян за князювання Ярослава Мудрого було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава, що становить найдавнішу частину законів руського права — Руської Правди.

За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі, а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія: 1051 з ініціативи Ярослава собор місцевих єпископів обрав русина Іларіона митрополитом київським. За цього часу засновано також перші монастирі на Русі: св. Юрія, св. Ірини і славний Києво-Печерський 1051 р., які стали важливими культурними осередками, в яких писалися літописи, були школи іконописання.

За Ярослава Мудрого сталася і національна еволюція в Київській державі: варязький вплив залишився тільки в колі військової дружини, а державні діячі рекрутувалися здебільшого з місцевих людей, серед яких були: Вишата, Іван Творимирич, Костянтин, син Добрині та ін.

Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною, він дбав про освіту і культуру свого народу, заснував при Софійському соборі школу і бібліотеку. За його ініціативою почалася в Києві праця над перекладами грецьких та інших книг на церковно-слов'янську мову, переписано багато книг, був укладений літописний звод.

Київська Русь за Ярослава I Мудрого була великою і могутньою державою Європи, досягнувши на ті часи найвищого розвитку. Щоб зберегти цілісніть своєї держави, а заразом забезпечити права своїх синів, Ярослав встановив систему наслідування (сеньйорату), згідно з яким старший брат Ізяслав дістав великокняжий престол у Києві, Святослав — Чернігівщину, Муром і Тмуторокань, Всеволод — Переяславщину, Суздаль і Ростовщину, Ігор — Володимир Волинський, В'ячеслав — Смоленщину.

Питання № 12 Причини та наслідки феодальної роздробленості

Політична роздробленість – поділ держави на окремі самостійні території. Етап політичної феодальної роздробленості Київської Русі почався в ХІІ ст. Причини цього історичного явища були спільними для всіх феодальних держав.

XII—XIII століття на Русі увійшли в історію як період феодальної роздробленості. По смерті великого князя київського Мстислава, сина Володимира Мономаха, Київська Русь розпадається на багато князівств і земель.

Причини: 1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення. Великий князь ще не володів достатньо міцним, структурованим і розгалуженим апаратом влади, не мав розвинутої інфраструктури для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Посиленню відцентрових тенденцій сприяла поліетнічність Київської Русі. 2. Зростання великого феодального землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, велике землеволодіння посилило владу місцевих князів і бояр, створило передумови для розгортання процесів формування економічної самостійності та політичної відокремленості давньоруських земель.

3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади. Паралельне існування, зміщення та накладання двох принципів спадкоємності влади (горизонтального та вертикального), на думку вчених, були причиною феодальної роздрібненості Давньоруської держави. 4. Зміна торговельної кон’юнктури, частковий занепад Києва як торгового центру, поява поліцентрїї в зовнішній торгівлі. 5. Посилення експансії степових кочівників.

У 60— 70 роки XII ст. виділяються два центри, які намагаються об’єднати навколо себе руські землі, — Київ і Володимир-на-Клязьмі. Але посилення впливу боярства, яке ставило власні місцеві інтереси вище загальнодержавних, знову викликає загострення міжкнязівських стосунків і прискорення процесів роздроблення. Тим і скористалися зовнішні вороги — лицарі-хрестоносці, половці. Але найжахливішої руйнації завдали Русі татаро-монголи. Феодальна роздробленість як нова ступінь розвитку феодалізму на перших порах сприяла прогресивному розвитку Русі. Проте вона мала також негативні наслідки в умовах, коли над Руссю нависла загроза зовнішньої небезпеки. Настає дійсна роздробленість. Неодмінним супутником роздробленості стали нескінченні кровопролитні феодальні війни (“усобиці”) за землю, робочі руки, політичний вплив. Руйнувалися продуктивні сили, йшло масове знищення господарств трудівників, військові сили все більше розпорошувались. Вторгнення орд Батия поставило під питання не тільки єдність Русі, а й саме її існування.