Питання № 15 Захоплення українських земель

Польща

1385 р. – захоплення Галичини;

1430 р. – захоплення Західного Поділля.

Литва

1352 р. – приєднання Волині;

50-ті роки ХІV ст. – поширення влади на Чернігово-Сіверщину;

1362 р. – на Київщину й Переяславщину;

1365 р. – приєднання Поділля.

Московська держава

У результаті воєн з Литвою у ХVІ - ХVІІ ст. приєднало Чернігово-Сіверщину (1501-1522 р.).

Угорщина

Кінець ХІІ – початок ХІV ст. – приєднання Закарпаття

Молдавське князівство

Середина ХІV ст. – захоплення Буковини

1478 р. – васал Османської імперії.

Кримське ханство

1428-1430 рр. – утворення Кримського ханства (засновник – Хаджі-Гірей, нащадок Чингізхана), залежного від Золотої Орди;

1455 р. – здобуття незалежності Кримським ханством (столиця Бахчисарай), до якого ввійшли Крим, Північний Кавказ, Причорноморські та Приазовські землі.

Туреччина

У першій третині ХІV ст. Молдавське князівство увійшло до складу Османської імперії;

Над Північною Буковиною встановилося турецьке панування як над колишнім володінням Молдавського князівства.

Питання № 16 Соціально-економічний розвиток українських земель у хіv–хvі ст. Литовські статути. Магдебурзьке право.

Найвищу щабель державного управління Великого князівства Литовського займали великий князь, великокнязівська Рада та сейм. Вони виконували загальнодержавні, законодавчі та судові функції. На першому етапі розвитку держави в структурі управління значне місце належало удільним князям.

Великий князь був управителем усієї держави: утримував у своїх руках законодавчу, виконавчу та судову владу; керував збройними силами; проголошував війну та мир; здійснював зовнішню політику; призначав і звільняв державних урядовців тощо.

Литовські статути. Становленню якісно нового рівня правових відносин у Великому князівстві Литовському сприяло створення на початку ХVII ст. писаного кодексу законів під назвою «Литовський Статут». Варто зауважити, що вчені звертають увагу на тісний зв’язок литовського Статуту з основними положеннями давньоруського права, наявними у «Руській Правді».

Соціально-економічне становище українських земель. Основу економіки українських земель у XIV-XVI ст. складали землеробство, торгівля, традиційні промисли, ремісництво.

Магдебурзьке право, за яким міста частково звільнялися від підпорядкування центральній адміністрації, владі феодалів і створювали органи самоврядування. Виникло в ХІІІ ст. у німецькому місті Магдебург.

Деякі великі українські міста одержали право місцевого самоврядування (Магдебурзьке право). У 1356 р. таке право одержав Львів, у 1374 р. – Кам’янець-Подільський, у 1432 р. – Луцьк, у 1497 р. – Київ. Протягом XV-XVII ст. Магдебурзьке право стало основою життя більшості українських міст. Його суть полягала у звільнені міста від управління й суду великих земельних власників і дарування йому права на створення органу місцевого самоуправління – магістрати. До складу якого входили обрані громадою рада на чолі з бургомістром, радники – «райци» (члени міської ради), колегія присяжних (судові засідателі), писар.

Однак Магдебурзьке право розповсюджувалося лише на католиків, православні міщани не мали права на участь в управлінні містом. Православні українці повинні були навіть селитися в ізольованих кварталах, їм заборонялося проводити релігійні процесії і навіть дзвонити на похоронах. Все це створювало умови для іноземної колонізації та вело до загострення національно-релігійних відносин.