3. Методи оцінки росту

Інтенсивність росту худоби оцінюють за збільшенням живої маси і лінійних розмірів тіла тварин, які визначаються як абсолютною, так і відносною швидкістю росту.

Абсолютний ріст – це кількісні показники, які показують приріст (маси, лінійного, об’ємного) за відомий проміжок часу і визначають за формулою:

А=Ẁt - Ẁo Ẁt – маса на кінець періоду

Ẁо – маса на початок періоду

Абсолютний середньодобовий приріст:

A_c = t – час, тривалість періоду.

Абсолютний приріст не дає можливості порівняти ступінь напруження швидкості росту у кількох тварин, оскільки не показує взаємозв’язку між величиною маси тіла (проміру) тварини і швидкістю росту.

Напруженість росту тварин виражають відносними величинами - відносним приростом.

Відносним приростом називають величину приросту тварини за контрольний період, виражену у відсотках від величини параметру на початок контрольного періоду і вираховують за формулою Броді – Шмальгаузена:

K = або K =

де К – відносна швидкість росту

Wt, Wо – маса на кінець і на початок періоду.

Інтенсивність росту великої рогатої худоби найвища в перші місяці після народження , а потім вона поступово і нерівномірно щомісячно знижується.

4. Фактори, що впливають на інтенсивність росту худоби.

На протязі всього індивідуального розвитку (онтогенезу) дія різних факторів обумовлює інтенсивність змін, що відбуваються в організмі тварини. Їх можна поділити на дві групи:

1. Фактори, обумовлені спадковістю (порода, породність, індивідуальні особливості).

2. Умови середовища ( живлення, утримання, моціон).

Материнський організм приймає на себе весь негативний вплив зовнішнього середовища і є своєрідним буфером між ним та ембріоном. Зміна характеру обміну речовин материнського організму зумовлює відповідні зміни в обміні речовин і в напрямі розвитку плода. Дослідженнями П.Д. Пшеничний довів, що коли запліднення та перша чверть тільності корів відбулися при високих надоях і повноцінній годівлі, то 93% народжених теличок відзначаються хорошим апетитом, міцною конституцією та виростають у високопродуктивних корів. Коли ж запліднення відбувалося у другій половині лактації, на спаді надоїв і в умовах неповноцінної годівлі, то 41% народжених теличок надалі перетворювалися у корів менш продуктивних, ніж їх матері і ровесниці.

Повноцінна годівля корів в період тільності і особливо в останню чверть, сприяє не тільки нормальному росту, а й нагромадженню в тілі плода ліпідних резервів перед народженням, а у матері формується якісне молозиво. Цей період збігається із сухостійним періодом, протягом якого тварина (корова) нагромаджує енергетичні та білкові резерви для майбутньої лактації. Як показують досліди, кожний кілограм зарезервованого в тілі голштинської худоби білка і жиру дає після отелення 25 кг молока.

Існує високий взаємозв’язок між тривалістю сухостійного періоду і продуктивністю після отелення.

Отже, міцна конституція, здоров’я та продуктивні якості худоби закладаються в ембріональному періоді її розвитку.

Після народження для нормального росту тварини потрібна достатня кількість енергії і поживних речовин корму, їх дефіцит сильно гальмує ріст молодняка. За даними П.Д. Пшеничного, важливо, щоб кожна ремонтна теличка за цей час спожила не менше 12 кг молочного жиру, це стимулює її майбутні продуктивні якості.

Повноцінна годівля в різні вікові періоди сприяє формуванню високопродуктивних тварин, яких можна використовувати 23 – 15 лактацій. Так, корова Мурашка червоної степової породи за 5 р. мала надій 10493 кг 4, 2% жиру.

Дослідження П. Д. Пшеничного, К. Б. Свєчина, О. П. Дмитроченка та інших вітчизняних і зарубіжних вчених свідчать, що при безперервно високому рівні годівлі телиць протягом перших 18 міс. життя не завжди спостерігаються позитивні результати. Тому, небажано в перші місяці життя теляти створювати умови для високої інтенсивності росту.

Дослідження, проведені П. Д. Пшеничним, О. П. Дмитроченко, В. І. Федорова та ін. показали, що на ріст, інтенсивність обміну речовин та їх використання організмом, який росте, позитивно впливає періодичне живлення молодняка, починаючи з 8 – 9 – місячного віку. При цьому теоретичною основою режимів годівлі були тривалість напівхвилі росту телят (6 діб за Федоровим В. І.), або умови і тривалість перетворення поживних речовин корму у шлунково – кишковому тракті тварин (30 діб за П.Д. Пшеничним та О.П. Дмитроченко). Ритмічний режим годівлі молодняка передбачав зниження поживної цінності добового раціону на 25 – 30% протягом одного періоду і підвищення в таких же розмірах у наступний період. Вважають, що такий режим годівлі підвищує активність ферментів та інтенсивність процесів асиміляції. Цим можна пояснити одержання в умовах ритмічного режиму годівлі більш високих добових приростів у тварин і зниження витрат корму на 1 кг приросту.

Раціональне вирощування молодняка тісно пов’язано з біологічним ритмом розвитку тварин на окремих етапах онтогенезу і для спрямованого керування розвитком необхідно визначити цей ритм і відповідно змінювати рівень та якість живлення худоби.

Найвідповідальнішим у вирощуванні молодняка є період від народження до 12 – місячного віку, протягом якого тварини за більшістю лінійних показників досягають 75% зрілого розміру тіла. Відмічено, що при повноцінній годівлі й першому отеленні у 27 – 28 – місячному віці у худоби молочного напряму продуктивності формується тип тварин із високими надоями і добрими відтворними якостями. Якщо отелення відбувається раніше 24 – міс. це негативно впливає на ріст нетелей і обумовлює недорозвиненість тварини. При першому отеленні після 32 – 36 міс. віку формується м’ясний тип.

Позитивний вплив на ріст і розвиток ремонтного молодняка має активний моціон телиць у стійловий період і пасовищне утримання влітку. Дослідами встановлено, що при наявності активного моціону у телиць краще розвиваються внутрішні органи ( особливо шлунок), кістяк, мускулатура. Вони краще запліднюються і характеризуються більш високою продуктивністю.