- •Скотарство як наука і галузь сільськогосподарського виробництва.
- •Народногосподарське значення галузі.
- •3.Історія, сучасний стан та перспективи розвитку галузі в Україні.
- •4.Основні форми господарств, що займаються скотарством.
- •Місце скотарства в природі та житті людини.
- •2. Походження і класифікація великої рогатої худоби.
- •4. Внесок вітчизняних вчених в розвиток науки і практики скотарства.
- •Характеристика поживних речовин і корму для великої рогатої худоби.
- •Будова і функція системи органів травлення
- •Особливості живлення великої рогатої худоби.
- •Особливості розвитку великої рогатої худоби
- •Методи оцінки росту
- •Фактори, що впливають на інтенсивність росту худоби.
- •Форми порушення росту молодняку
- •2. Статі тіла великої рогатої худоби.
- •Лекція 6
- •Організація виробничого та племінного обліку.
- •Ведення обліку в господарствах різних категорій.
- •Присвоєння кличок, нумерація і мічення великої рогатої худоби.
- •Форми обліку в молочному скотарстві.
- •Форми обліку у м’ясному скотарстві.
- •Зоотехнічний племінний облік при застосуванні еом.
- •Поведінка та фізіологічні особливості життєвих проявів у худоби.
- •3. Стреси і продуктивність великої рогатої худоби.
- •4. Проблема збереження малочисельних і зникаючих порід.
- •4. Напрямки і методи удосконалення червоної степової породи.
- •Характеристика англерської породи: історія виникнення, методи розведення і продуктивні властивості.
- •Червона датська порода та її особливості.
- •Лекція 11
- •1. Характеристика чорно-рябої породи.
- •2. Голландська порода
- •Голштинська порода та її особливості.
- •Характеристика історичних періодів виведення
- •Молочна продуктивність голштинських корів
- •Технологічні властивості голштинських корів
- •4. Інші молочні породи.
- •Лекція 12
- •1. Характеристика симентальської породи.
- •2. Групи споріднених бурих порід.
- •3. Інші комбіновані породи.
- •Лекція 13
- •1.Британські скороспілі породи.
- •2. Великорослі франко-італійські м’ясні породи.
- •3. Американські м’ясні породи.
- •Лекція 14
- •1.Нові породи молочної худоби.
- •2.Результати породоутворювального процесу
- •Лекція 15
- •Зоотехнічні основи відтворення великої рогатої худоби.
- •Лекція 16
- •1. Планування осіменіння, запуску і отелення корів.
- •2. Поняття про неплідність та яловість.
- •3.Структура стада великої рогатої худоби в господарствах різного типу.
- •4. Особливості відтворення стада у м’ясному скотарстві.
Присвоєння кличок, нумерація і мічення великої рогатої худоби.
Для індивідуального контролю продуктивності й племінного обліку, а також обліку поголів’я худоби необхідно, щоб кожна тварина мала особисту мітку, а племінні тварини і тварини маточного стада товарних господарств повинні мати ще й кличку. Тому, тваринам, усім без винятку, на фермах обов’язково присвоюють індивідуальний номер, під яким її записують до заводської книги та інших документів зоотехнічного обліку.
Мічення – зоотехнічний прийом індивідуального обліку тварин в натурі. Він є обов’язковою умовою ведення племінної роботи в кожному господарстві, дає змогу відрізняти одну тварину від іншої, вести індивідуальний облік продуктивних і племінних якостей, запобігає плутанині в походженні.
Згідно вимог теличкам присвоюють парні, а бичкам – непарні номера. З цією метою за кожною фермою закріплюють певну кількість номерів на визначений період часу. Кількість номерів встановлюється з таким розрахунком, щоб вони не повторювалися.
Індивідуальний номер присвоюється тварині в день її народження при складанні акта про приплід, номер на тіло тварин ставлять не пізніше 2-3 днів після народження, поки воно утримується в індивідуальній клітці.
На практиці застосовують такі способи мічення тварин: татуювання, вищипами на вухах, випалюванням номерів на рогах, біркування металевими сережками, вушними бирками, нашийниками, медальйонами, тавруванням холодом, хімічними барвниками, вистигання номерів на шерсті тварин тощо. За будь якого способу мічення не допускається повторюваності номерів.
При переміщенні поголів’я з різних стад у спецгоспи по вирощуванню молодняка, виробництву молока доцільно мітити тварин за єдиною нумерацією для всієї зони господарств, які беруть участь в комплектуванні спецгоспів. Це дозволить уникнути дублювання номерів.
На фермах, обладнаних автоматизованим контролем за тваринами з використанням ЕОМ, на нашийнику прикріплюють датчик, який сигналізує індивідуальний номер тварин – еспондер.
Крім мічення, у племінних господарствах тваринам і тваринам маточного стада товарних стад обов’язково присвоюють клички, котрі полегшують працю тваринників при догляді за худобою і несуть допоміжну інформацію – лінійну, родинну належність про банда, рік його народження тощо. У зв’язку з цим розроблено декілька варіантів привласнення кличок, а саме за кличкою матері або в кожному році клички починають з різних літер алфавіту. Для племінних господарств найбільш зручний перший варіант, тому що він надає змогу одночасно визначити належність телиці або корови до родини, а для товарних стад – другий варіант, тому що він зменшує можливість помилки при втраті твариною номера.
Наявність номерів, кличок у тварин, перед бонітуванням перевіряють. Татуювання, вищипи іноді заростають, сережки, кнопки, бірки губляться. Тому нумерацію треба періодично поновляти, що зменшить помилки в оцінці худоби за комплексним класом.
Для ведення племінного обліку важливим є індивідуальний контроль продуктивності та племінного використання тварин. З цим дуже тісно пов’язані такий зоотехнічний захід, як мічення тварин або їх ідентифікація.
Тільки надійні методи і способи мічення тварин забезпечують:
належну охорону і профілактику здоров’я худоби і, як наслідок, здоров’я людей та сприяти забезпеченню населення високоякісними і безпечними м’ясо-молочними продуктами та достовірною інформацією про умови їх виробництва;
ведення достовірного обліку тварин та їх продуктивності, покращення управління технологічними процесами в господарстві;
можливість здійснення планомірних заходів ветеринарної медицини щодо попередження (профілактики) захворювань тварин, ветеринарного контролю, лікування і ліквідації інфекційних, інвазійних і незаразних хвороб;
дотримання племінними господарствами вимог з племінної справи, включаючи контроль походження, оцінку продуктивності і племінної цінності тварин, оптимізацію розробки і виконання селекційних програм та підвищення достовірності інформації при сертифікації племінних (генетичних) ресурсів.
Таким чином, для чіткої організації обліку продукції та племінного обліку слід ідентифікувати тварин. При чому, спосіб нумерації повинен бути більш легким для розпізнавання, не дуже трудомістким при нанесенні на тіло тварини і не таким болісним.
