2. Походження і класифікація великої рогатої худоби.

Для практики скотарства важливим є знання щодо походження і еволюції тварин. На підставі пізнання основних етапів формування сучасних свійських тварин селекціонери мають змогу розробляти більш ефективні методи поліпшення існуючих порід шляхом спрямованої зміни їх спадкових властивостей при чистопорідному розведенні, поєднанні тварин спорідненого кореня, використанні гібридизації та прискореного одомашнювання нових диких видів.

За даними вчених виділяють такі світові центри одомашнення тварин: китайсько – малайський, індійський, південно – західно – азіатський, середземноморський, андійський, африканський.

Приручення диких тварин і наступний процес їх одомашнення відносять до глибокої давнини. В зв’язку з цим походження домашніх тварин встановлюють за допомогою відповідних методів: порівняльно анатомічних і фізіологічних; встановлення спорідненості методом схрещування, гібридизації; вивчення антигенного складу крові; краніологічний метод, дані археології.

Прямими предками ссавців стали теріодонти. У них відбувається широкий процес мамалізації (набуття характерних рис ссавців). Формування всього комплексу мамальних морфофізіологічних особливостей у ссавців (живородність, удосконалення терморегуляції, розвиток асоціативних центрів великих півкуль головного мозку, удосконалення локомоції з координацією рухів, пристосування до нової їжі) витіснило у боротьбі за існування динозаврів. Вивчення походження ссавців показало шляхи філогенії жуйних (табл. 1).

Таблиця 1

Етапи спеціалізації ссавців до споживання рослинних кормів

(за Ю.Д. Рубаном, 2003)

№ п/п	Ссавці	До теперішнього часу, млн. років	Характеристика
1	2	3	4
1.	Тринаксодон	220	Перехідна форма від рептилій до ссавців. Ускладнення корінних зубів, зародкове вторинне піднебіння, первинні губи. Усеїдні. Переходять від заковтування їжі до її здрібнювання, навіть пережовування в ротовій порожнині.
Продовження табл. 1
2.	Еритротерій	200	Зуби примітивні, корінні зуби мають гострі горбки. Усеїдні, але ще віддають перевагу їжі тваринного походження.
3.	Примітивні комахоїдні	100	Ссавці, зуби примітивні, корінні зуби нізькокоронкові, початкова стадія пристосування до рослинної їжі.
4.	Кондилатри	50	Ссавці, досить сильно розвинені ікла, зуби нізькокоронкові, початкова стадія пристосування до рослинної їжі.
5.	Архіомерікс	40	Примітивні жуйні, мають уже всі верхні різці, ікла середніх розмірів. Зуби низько коронкові, але без розвинутої перетираючої поверхні. середня пристосованість до рослинної їжі.
6.	Ранні порожнисторогі	30	Жуйні, слабо диференційовані відділи шлунка, зуби середньо коронкові, мають збільшену перетираючи поверхню. Добре пристосовані до рослинної їжі.
7.	Тур	5	Жуйні, добре диференційовані відділи шлунку, зуби високо коронкові, мають добре розвинену перетираючу поверхню. Висока пристосованість до рослинної їжі.

Тур – безпосередній предок домашньої великої рогатої худоби, який був поширений в Північній Африці, Європі та Азії. Це тварина яка існувала в умовах як лісів, так і степів. Морфологічні особливості тура були пов’язані з адаптацією до навколишнього середовища, а саме здатністю пережовувати за допомогою зубного апарату листя дерев, кущів та соковиту трав’яну рослинність.

Тур – крупна тварина (жива маса до 1200 кг, висота в холці – до 200 см), чорно – бурої масті. Сучасна велика рогата худоба походить від кількох різновидностей дикого тура, серед яких вчені виділяють такі: європейський, азіатський і африканський. О.О. Браунер встановив близьку подібність тура і сірої степової худоби не тільки за будовою черепа, а за будовою скелету.

За зоологічною систематикою велику рогату худобу відносять до:

Тип Підтип Клас

хордових хребетних ссавців

Вид Ряд Підряд

власне ВРХ парнокопитних жуйних

Родина Рід Підрід

порожнисторогих бикоподібні власне дика рогата худоба

Велика рогата худоба відноситься до жуйних парнокопитних ссавців. В свою чергу підрозділяється на 2 роди:

• буйволи

• бикоподібні

Буйволи – найближчі стародавні родичі великої рогатої худобі. Є дикі та одомашнені форми. Азія, Індія, Африка. Велика тварина, жива маса 500 кг.

Рід бикоподібні в свою чергу ділиться на 4 підроди:

- гаур – дикий бик джунглів, дали одомашнені форми. 1000 кг.

- як – дикий як, високогірна тварина. Одомашнена форма є і використовується для транспортних робіт в горах. Жива маса 400 кг. Поголів’я у світі досягає 10 млн.

- власне дика рогата худоба – диким предком є тур і відносяться всі породи худоби.

- бізон – не має домашніх форм, поголів’я мало чисельне. Бізони використовуються для гібридизації. Є американський бізон і європейський зубр. Жива маса 800 – 1000 кг.

За краніологічним методом, який ґрунтується на особливостях будови черепа, велика рогата худоба поділяється на такі типи:

1. Примітивний (вузьколобий). Диким предком цього типу вважають азіатського тура. До вузьколобого типу відносять такі породи: сіра українська степова чорно – ряба, холмогорська, голландська.

2. Широколобий (лобастий). Має сильно розвинені лобні кістки, широкий та довгий череп. Дикий предок цього типу – азіатський і європейський тур. Представники цього типу – симентальська порода, червона степова, герсфордська, абердикангуська, швіцька породи.

3. Коротконогий. Його диким предком вважають європейського тура. До цього типу відносять бурі породи: швіцька, костромська, лебединська, бура карпатська, та ін.

4. Короткоголовий, диким предком якого вважають європейський тур. Лицьова частина черепа укорочена. Представником цього типу є червона горбатовська порода, ярославська, джерсейська та інші.

5. Пряморогий. Голова вузька і довга, роги направлені вверх, вигнуті у вигляді півмісяця. Дикий предок – африканський тур. До цього типу відносять зебу, бантенга, калмицьку худобу.

6. Комолий (безрогий). Походження цього типу невідоме. До нього відносять місцеві породи великої рогатої худоби Скандинавії.

3.Доместикаційні зміни та господарські корисні ознаки худоби.

У процесі одомашнювання свійські тварини порівняно з їх дикими предками поряд із схожістю між ними, яка обумовлена їх спорідненістю, мають і значні відмінності. Ці відмінності, що виникли внаслідок спрямованих змін тварин під впливом одомашнювання, називаються доместикаційними.

У процесі одомашнювання найбільше змінилися ті фізіологічні і морфологічні ознаки, які пов’язані з продуктивністю. Причинами утворення доместикаційних ознак були:

- зміна умов існування (обмеження території, зміни кількості і якості кормів, режиму годівлі);

- природний відбір (послаблюється, але зберігає свою дію і особливо за ознаками плодючості, міцності конституції, стійкості до захворювань;

- несвідомий відбір, який проводиться людиною без мети, але залишають на плем’я тих, що відповідають потребам (відбір на підвищення продуктивності).

Еволюція великої рогатої худоби спрямовувалась волею людини. Найбільш помітні еволюційні зміни відбулися у продуктивності тварин. Самка тура за лактацію давала 500 – 700 кг молока, що забезпечувало потреби приплоду. У молочних стадах сучасних планових порід 10 – 15% поголів’я корів мають надій за рік 7000 кг молока і більше. Вищий добовий надій рекордистки досягає 110, 9 кг молока, а за лактацію – понад 25 тис. кг молока. По життєві (сумарні) надої корів спеціалізованих порід перевищують 100 тис. кг молока.

Еволюційні зміни великої рогатої худоби йшли в напрямі диференціювання на молочні, молочно – м’ясні, м’ясо – молочні, м’ясні, робочі.

Вказані доместикаційні зміни, які пов’язані з продуктивністю, супроводжувались зміною будови тіла (екстер’єру) домашніх тварин. У корів молочного напряму добре розвинена молочна залоза (вим’я). Вона має широку основу прикріплення, рівномірно розвинені всі частки, простягається далеко вперед і назад. Грудна клітка добре розвинена, з косо поставленими і широко розставленими ребрами. Середня частина тулуба довга, широка, глибока, що сприяє розвитку і посиленій діяльності органів травлення (за добу корова з’їдає 70 – 100 кг корму).

Для тварин м’ясного напряму характерна скороспілість, що супроводжується раннім окостенінням хрящів. Внаслідок цього у них укорочені ноги, шия, тулуб, добре розвинена м’язова тканина.

Підвищення мінливості у свійських тварин – це результат спрямованого відбору в певних напрямах продуктивності, що позначилось на створенні великої кількості порід. Так, в усіх країнах світу їх нараховується більше 1000 порід. Показники живої маси корів коливаються від 200 до 1000 кг, а рекордисти серед бугаїв м’ясних порід досягають 1600 кг. Річні надої коливаються в межах 500 – 25000 кг молока.

У процесі одомашнювання відбулися зміни в розвитку внутрішніх органів. Різко збільшився об’єм органів травлення, але зменшилась відносна маса серця і об’єм легень.

Інші зміни. Дикі тварини, особливо одного виду, як правило, мають однакову масть. У великої рогатої худоби спостерігається надзвичайна різноманітність мастей, але в цілому більш світлих відтінків порівняно з дикими родичами. Шкіра у домашніх тварин тонка, рухлива, менш міцна, ніж у диких предків. Зміна довжини хвоста за рахунок зменшення чи збільшення кількості хвостових хребців – досить часте явище. Відбулося також вкорочення черепа, тому голова у тварин більш легка і не масивна, роги короткі (або зовсім відсутні), на відміну від диких. У багатьох випадках доцільно розводити комолих тварин, тому часто ведуть селекцію за комолістю, використовуючи генетичні закономірності успадкування цієї ознаки. Спостерігаються і зміни скелета, у свійських тварин кістяк тонкий, ніжний і менш міцний в порівнянні з дикими їх родичами і предками.

Статева система у свійських тварин розвинута краще, ніж у диких, відсутня сезонність розмноження.

Певні зміни відбулися і в нервовій системі. Штучний відбір спокійних тварин протягом тисячоліть сприяв формуванню порід з високорозвиненою нервовою системою, з меншою агресивністю, більш флегматичних. Наприклад, тварини сірої української степової породи агресивні по відношенню до людини, що пов’язано з певним ступенем ризику при роботі з нею.

Нинішні породи великої рогатої худоби характеризуються спокійною, врівноваженою поведінкою. Це дуже важливо при виконанні всіх заходів як зоотехнічних, так і ветеринарних. Тому що нервова система виконує функцію взаємозв’язку організму з умовами середовища, тобто проявляється у вигляді взаємодії „генотип – середовище”.

Таким чином, зміна умов існування, послаблення дії природного відбору і посилення штучного відбору, в основному за ознаками продуктивності, а також спеціальна система розведення були вирішальними факторами в еволюції домашніх тварин і створенні нових порід.