3. Стреси і продуктивність великої рогатої худоби.

Стреси у худоби можуть виникати під впливом різних факторів, і перш за все це кліматичні фактори, які обумовлюють зміни в поведінці та продуктивності тварин.

Стрес від холоду. Велика рогата худоба порівняно добре переносить низькі температури за умови , що годівля тварин повноцінна. Дослідами доведено, що у корів при голоданні критична температура відмічається вже при +13ºС. Якщо рівень годівлі відповідає підтримуючому, то критична температура знижується до -5ºС, а при повноцінній годівлі вплив стресу від холоду починає проявлятися лише при температурі -28ºС. Доведено, що нижня межа термонейтральності для великої рогатої худоби становить +4ºС. Низькі температури стимулюють апетит у худоби. Дослідами встановлено, що споживання сіна голштинськими коровами при температурі +8ºС становило 9,5 кг, а при -18ºС збільшилося до 12,3 кг. Тварини мають захисну реакцію від холодового стресу: зменшується тепловіддача ( фізична терморегуляція ), збільшується теплопродукція ( хімічна терморегуляція ). Фізична захисна реакція проявляться звуженням поверхневих кровоносних судин, що зменшує втрати тепла через випромінювання, волосяний покрив скуйовджується, зменшується виділення поту, худоба менше рухається і скупчується у групи. Якщо охолодження середовища продовжується, то починає діяти хімічна терморегуляція за рахунок утворення тепла у скелетній мускулатурі. Основний спосіб підвищення теплопродукції організму – тремтіння м’язів, спочатку кінцівок, а потім і всього тулуба. Доведено, що найбільш ефективні тривалі адаптивні реакції, внаслідок яких поліпшується теплоізоляція досягається зміною волосяного покрову.

Стрес від високої температури. У худоби поступово підвищується випаровування води через шкіру вже при +16ºС, а при +30ºС стає максимальним. При більш високих температурах випаровування води підвищується за рахунок дихання. При температурі +41ºС відбувається підвищення температури тіла худоби до 40ºС і тварини важко дихають, стають кволими, кількість дихальних рухів збільшується до 160 за хвилину. Це призводить до алкалозу: підвищується рН крові і знижується рівень СО₂.

У випадках гострого теплового стресу ( 41ºС ) тварини дихають відкритим ротом, (+42ºС) – задихаються, втрачають свідомість, м’язове тремтіння, рух некоординований, при +43ºС – тварина гине.

Негативно впливає на худобу висока вологість в поєднанні з високою температурою.

Вплив стресу на молочну продуктивність. Процес утворення молока тісно пов’язаний з гонадотропним гормоном передньої частки гіпофіза – пролактином. Він стимулює секрецію молока у вим’ї після родів. Дія пролактину доповнюється гормоном задньої частки гіпофіза окситоцином, який сприяє звільненню молока із альвеол. Це зменшує тиск в альвеолах і сприяє продовженню синтезу молока. Поряд з тим гормон норадреналін, який виділяється у корів під час реакції тривоги і неспокою, викликає сильне стиснення капілярів. Необхідна кількість крові з поживними речовинами не може пройти через її тканину, внаслідок цього знижується секреція молока, що призводить до завчасного запуску корів. Повторні нервові навантаження негативно впливають на формування молочної залози, її регенерацію у період сухостою і на саму молочну продуктивність худоби. Під час стресу всі метаболічні процеси в організмі спрямовані на мобілізацію енергетичних ресурсів для подолання повторного навантаження. Переважають процеси катаболізму, і синтез молока стає для організму худоби менш важливою функцією. В цій ситуації зниження молочної продуктивності корів є однією із захисних функцій організму. Тому молочних корів під час доїння не можна турбувати і якщо цей процес худобою сприймається як стрес, то це негативно позначається на продуктивності тварин.

Негативний вплив на молочну продуктивність корів спостерігається при низьких та високих температурах. Так при температури від -5ºС і до +27ºС обумовлює поступове зменшення добових надоїв, а вище +27ºС зниження надоїв особливо помітне. Утворення молока практично припиняється при температурі +40ºС. Щодо впливу температури на продуктивність виявлені породні особливості: голштини при підвищенні температури до 37,5ºС (проти +20ºС) зменшують надої на 20%, а джерсеї – тільки на 8%. При мінусових температурах взимку надої можуть зменшуватись, а при добрій годівлі не відмічається зниження надоїв навіть при температурі -21ºС. Що стосується складових компонентів молока, то відбувається їх зміна. Так низькі температури сприяють підвищенню вмісту жиру і сухих речовин у молоці корів, особливо жирномолочних порід. Крім того виявлені також породні особливості у джерсеїв при зниженні температури вміст жиру в молоці підвищується на 10-35%, а у голштинів – зміни були дуже незначні. Перебування корів на гірських пасовищах сприяє підвищенню жиру в молоці на 0,5-0,8, а після повернення в долину – вміст жиру в молоці знижується. Це явище пояснюється тим, що корови, перебуваючи в умовах сухого гірського повітря, мають активний маціон і мобілізують резерви жиру з тіла. Крім цього рослини в гірських районах при температурі нижче +6ºС нагромаджують замість крохмалю цукор для захисту від замерзання. Тому корови при випасанні на гірських пасовищах одержують більше цукру, який легше всмоктуються в кров і сприяє підвищенню вмісту жиру в молоці.

Вплив стресу на ріст молодняку. На ріст худоби значний вплив спричиняє температура середовища. У корів європейських порід, які не пристосовані до умов тропіків, народжуються карликові телята, якщо тільність припадала на літо. У тварин європейських порід ріст пригнічується вже при температурі +24ºС, а в межах 29-32ºС спостерігається повна зупинка росту. В умовах низьких температур тварини зменшують масу тіла при утриманні поза приміщенням. При добрій годівлі худоба не втрачає швидкості росту при температурах нижче точки замерзання води.

Вплив стресу на м’ясну продуктивність худоби. В умовах промислового виробництва яловичини, коли відгодівельне поголів’я комплектується із різних господарств, виникає проблема зменшення дії стрес-факторів: відлучення, процедура відбору, підготовки, транспортування, зміна режиму і типу годівлі, контакти з тваринами з інших господарств тощо. Вони мають на телят психологічний, фізичний та бактеріологічний вплив, що призводить організм тварин до стресу.

Відлучення є тимчасовим стресом, після якого теля швидко приходить в нормальний стан, якщо залишається в знайомій обстановці.

Визначено три групи факторів, які можуть викликати стресову ситуацію: 1) режим годівлі до транспортування; 2) режим транспортування; 3) психологічний стан телят.

При їх невідповідності виникають розлади травлення, простудні й вірусні захворювання, втрати живої маси, ослаблення резистентності і адаптаційної здатності тварин. При перевезені телят автотранспортом протягом 2-11 год. втрати живої маси становлять 2-6 %.

Зміна звичної обстановки і ритму життя є сильними стресорами, які тривалий час впливають на функціональні системи адаптації та продуктивність тварин.

Рангова боротьба супроводжується значним підсиленням стресового стану організму. Все це спричиняє різке зниження інтенсивності росту, збільшення кількості травм, внаслідок чого тварини передчасно вибувають із стада, що призводить до значних втрат м’ясної продуктивності.

Вплив стресу на якість яловичини. Дослідженнями доведено, що у худоби, яка перед забоєм мала фізичне і психологічне навантаження, порушується перебіг біохімічних процесів у м’язах. Стрес зумовлює підвищену секрецію адреналіну, який сприяє розщепленню глікогену у печінці. При недостатній кількості кисню цей процес відбувається в анаеробних умовах, тому ще за життя тварин починає утворюватись підвищена кількість молочної кислоти, що позначається на якості яловичини.

Під час транспортування і передзабійного утримання тварин піддаються різним фізичним і психологічним навантаженням, що призводить до значних втрат живої та забійної маси і знижує якість яловичини.

Спеціальні дослідження свідчать, що протягом 24-40 год. передзабійної витримки у бугайців відбувається зниження кількості протеїну і жиру в м’язовій тканині, а у бичків – кастратів в основному – тільки жиру.

4.Профілактика стресів у скотарстві.

Експлуатація тварин здійснюється в умовах, які в тому чи іншому випадку можуть викликати у них стрес і тим самим вплинути на рівень продуктивності та якість продукції. Тому слід здійснювати профілактику стресів в скотарстві й спрямовувати її на забезпечення: повноцінної годівлі худоби; створення оптимальних зоогігієнічних умов існування тварин; ретельного дотримання на фермах режиму дня; застосування спеціальних медикаментів для запобігання можливого стресу; запобігання теплового стресу.

Чутливість тварин до стресу можна знижувати транквілізаторами (аміназин, трифтазин), для поліпшення якості м’яса застосовують різні препарати типу кортизонів.

Видалення рогових зачатків і каудоектамія у телят при надходженні їх на комплекси дає можливість запобігти при подальшому вирощуванні та відгодівлі травмуванню тварин рогами і появу некрозу хвоста.

Застосування електротрейлера і транквілізаторів збільшує у бугайців масу туші з меншою часткою в ній кісток. Це дає змогу в умовах промислової відгодівлі некастрованих тварин застосовувати такий метод поліпшення якості яловичини.

Застосування аміназину значно знижує транспортні втрати живої маси молодняка, особливо у бугайців. Забійний вихід підвищився на 1,8%.

Таким чином, профілактичні заходи щодо зменшення дії факторів, які викликають стрес у тварин сприяють поліпшенню продуктивності худоби та якості продукції.

Лекція 8

Породи великої рогатої худоби.

1. Поняття про породу та її структура.

2. Класифікація порід.

3. Породоутворювальний процес в скотарстві.

4. Проблема збереження малочисельних і зникаючих порід.

1. Поняття про породу та її структуру.

Одомашнення тварин у різних ґрунтово-кліматичних умовах, особливості відбору та підбору в поєднанні з природною дією еволюції, соціально-економічні потреби людини привели до формування великої кількості порід свійських тварин. Велика їх різноманітність – це результат величезної праці людини. Нині на земній кулі нараховується більш ніж 2000 порід, в тому числі великої рогатої худоби понад 1000. У господарствах України розводять 34 породи великої рогатої худоби худоби.

Порода – це створена працею людини чисельна група свійських тварин спільного генетичного кореня, які передають спадково цінні господарсько - біологічні особливості і характеризується певним типом, що еволюціонує відповідно до економічних вимог соціальної епохи.

Економічний фактор є вирішальним при визначенні певного породного типу тварин. Тому що вона є основним засобом виробництва і є результатом еволюції сільськогосподарських тварин.

Порода – категорія динамічна, її пластичність проявляється у наявності різних структурних елементів. Порода має складну динамічну цілісну структуру, основними елементами якої є: відріддя, основні типи, породна група, племінна і користувальна частини породи, заводи, лінії, родини. Для генеалогічної структури породи характерний тісний взаємозв’язок усіх елементів, які входять до її структури, оскільки менші структурні одиниці є складовими частинами більших.

Відріддя – частина породи, яка добре пристосована до умов певної зони. Відріддя виникає внаслідок екологічного розчленування породи. Тварин одного відріддя у більшості випадків розводять „у собі”. Наприклад, червона степова худоба, яка розводиться в деяких зонах Росії, симентали – воронізьке відріддя.

Породна група – це велика група тварин, які є результатом породоутворювального процесу. На основі їх при спрямованій селекційній роботі створюють нову породу. Породна група не має стійких ознак, а також визначеної структури.

Типи в породі. В заводських породах існують внутрішньопородні (зональні) типи, які є частиною породи, але мають, крім загальних з породою властивостей, ще й свої специфічні особливості в напрямку продуктивності, будови тіла, типа конституції, пристосованості до умов середовища, стійкості до захворювань. Їх виникнення можна пояснити певними вимогами до властивостей худоби, різницею еколого-географічних та економічних регіонів. Наприклад, у червоній степовій породі виділяють: запорізький тип, який характеризується високою молочністю; кримський – жирномолочністю; донецький – молочністю і підвищеною живою масою тварин. Типи червоної степової худоби відрізняються не тільки за продуктивністю, але й за генеалогією, тобто поголів’я належить до різних ліній, продовжувачі яких використовуються для відтворення стада.

Лінія – це якісно своєрідна група тварин в межах породи, яка походить від одного видатного плідника – родоначальника і шляхом селекції підтримується у нащадків із ним подібність (схожість).

Лінія є основною структурною одиницею породи. Кількість ліній в породі різна. Так, в червоній степовій їх нараховувалось 64, а нині – 22. Розрізняють генеалогічні, заводські та інбредні лінії.

Г е н е а л о г і ч н а, або формальна лінія – це така група тварин, яка включає в себе нащадків декількох або навіть багатьох поколінь цінного плідника. Тварин об’єднує лише походження за батьківським родоводом.

З а в о д с ь к а лінія – це однорідна група високопродуктивних тварин, яка походить від видатного родоначальника, подібна за продуктивністю, екстер’єром, здатна стійко передавати свої якості нащадкам, характеризується своєрідним типом, стійким збереженням властивих їй якостей.

І н б р е д н а лінія – спеціально виведена із застосуванням тісно спорідненого парування при дуже великому проценті вибраковки тварин з розрахунком отримання гетерозису від схрещування таких ліній.

Родина – це група тварин, яка складається з кількох поколінь видатної матки і схожа з нею певними біологічними та господарськими ознаками. Це структурна одиниця маточного поголів’я племінних заводів.

Завод – велика група (1000 голів і більше) тварин племінної частини породи, яка має свої особливості в будові тіла, відрізняється за продуктивністю, якістю продукції, племінними достоїнствами та іншими ознаками, характерними тільки для даного племінного заводу та його дочирніх господарств.

Складна структура породи підтримується систематичною спрямованою племінною роботою зоотехніків-селекціонерів. Внаслідок цього порода є динамічною та пластичною. Цінність породи, її продуктивність залежить від системи племінної роботи, кількості та якості плідників – поліпшувачів, які використовуються в породі, та рівня кормової бази.

2. Класифікація порід.

Існує багато різних класифікацій порід великої рогатої худоби, але частіше в зоотехнії використовуються декілька з них. Це класифікація за чисельністю і розповсюдженням; кількістю та якістю затраченої праці на їх створення і за видом основної продуктивності.

В залежності від чисельності та розповсюдження визначають 4 типи порід худоби:

- п о р о д и ш и р о к о г о а р е а л у – величезна чисельність (десятки мільйонів голів) і розповсюджені по всій земній кулі. До таких порід відносяться: чорно-ряба порода (більше 70 млн. гол.) і симентальська (більше 36 млн. гол.).

- п о р о д и м і ж з о н а л ь н і – вони поширені в різних грунтово - кліматичних і економічних зонах. Поголів’я дещо менше, але також досить численне. До них належать такі породи, як швіцька і червона степова.

- п о р о д и з о н а л ь н і – розповсюджені в одній зоні. Наприклад, бестужевська худоба, яку розводять, головним чином, на Північному Поволжі, лебединська і бура карпатська.

- л о к а л ь н і п о р о д и м і с ц е в о г о з н а ч е н н я – їх поширення це одна область або край. Такими породами можна вважати сіру українську, білоголову українську худобу.

За кількістю і якістю праці, затраченої на створення порід виділяють 3 типи порід:

- а б о р и г е н і породи, сформувались стихійно, головним чином, під впливом природного відбору. Такі породи добре пристосовані до певних умов середовища. Вони мають низьку, але універсальну продуктивність; тварини витривалі, міцної будови тіла, але пізньоспілі.

- з а в о д с ь к і або к у л ь т у р н і породи є результатом величезної людської праці. Під впливом тривалого цілеспрямованого відбору і підбору в цих породах створилась певна структура, тварини відрізняються підвищеною спадковістю ознак. Заводські породи мають високу продуктивність і скороспілість. До них відносяться більшість сучасних спеціалізованих порід великої рогатої худоби.

- п е р е х і д н і породи займають проміжне становище між заводськими і аборигенними. Це ті породи, в утворенні яких значну роль уже відіграв штучний відбір, а також поліпшені умови годівлі й утримання. Для них характерна ще неоднорідність структури.

За напрямком продуктивності породи поділяють на такі групи:

- с п е ц і а л і з о в а н і, від яких одержують значну кількість одного виду продукції (молочні, м’ясні);

- к о м б і н о в а н і, яких використовують з метою виробництва молока і м’яса.

- с п о р т и в н і, які придатні для кориди.

Нині частка порід худоби подвійної продуктивності зменшується, що пояснюється зміною вимог до кількості та якості продукції, а також їх придатності до сучасних технологій.

Породи сільськогосподарських тварин різного напрямку продуктивності, як правило, створювались для певних кліматичних та економічних зон країни. Це обумовило їх спеціалізацію та ареал поширення. Вірне розміщення порід з урахуванням їх біологічних особливостей в певних зонах – одна із важливих умов вдосконалення їх продуктивних якостей.

3. Породоутворювальний процес у скотарстві.

Порода – категорія динамічна, вона змінюється залежно від економічних вимог суспільства. Породи не тільки змінюються, а багато з тих, які не відповідають вимогам людини зникає, замінюється новими. Породотворний процес і еволюція порід відбуваються постійно, але з різною швидкістю. Головним фактором породоутворення є соціально-економічні вимоги, хоча і природно-історичні фактори мають певний вплив.

Ю. Д. Рубан в книзі „Еволюція великої рогатої худоби в сучасній і майбутній селекції” (2000 рік) підкреслює, що в усі часи створення порід головною ознакою є тип.

Еволюція типу порід худоби відбувалася в напрямку вимог економічних і соціальних відповідно до продуктивності.

Ось як це відбувалося на протязі багатьох століть, тобто за всю історію існування великої рогатої худоби, після одомашнення. Спочатку примітивна худоба, яка потім із примітивної перетворювалась в робочу худобу (з 500 – 1500 рр.). Далі робоче-м’ясна худоба (1500 – 1700 рр.). У XVIII сторіччі посилилася робота з селекції тварин в молочному, м’ясному, молочно-робоче-м’ясному, робоче-м’ясному, робоче-м’ясо-молочному напрямках. На протязі приблизно століття (1800 – 1900 рр.) відбувалася консолідація типів створення порід. В деяких випадках в цей період тип худоби змінився із робоче-м’ясо-молочного в м’ясо-робоче-молочний, із робоче-м’ясного в м’ясний.

В XX сторіччі робочі якості худоби, особливо другій його половині, не мали попиту. Тому основними напрямками продуктивності стали молочне, м’ясне і комбіноване (молочно-м’ясне і м’ясо-молочне). Тільки окремі породи худоби, питома вага яких різко зменшилась, використовувались як робоче - м’ясо - молочна худоба.

З цієї невеликої історичної довідки видно, що ведучими в селекції порід худоби на протязі всього періоду їх розвитку були тип і продуктивність. Вказані показники і в минулому і нині є головними, тому їх слід дбайливо враховувати в селекційній роботі.

Порода – це історична категорія, яка змінюється під впливом багатьох факторів. Особливо бурхливого розвитку породоутворювальний процес набув наприкінці 70-х початку 80-х років. Використовуючи за основу методику М. Ф. Іванова, було доповнено її новими методичними принципами виведення нових спеціалізованих, високопродуктивних, конкурентоспроможних порід з використанням кращого світового генофонду. Породоутворювальні процеси з використанням схрещувань проводилися в популяціях чорно – рябої, симентальської та червоної степової порід. Головними вимогами при створюванні нових порід великої рогатої худоби є:

- визначення мети і задач, розробка стандартів майбутньої породи;

- вибір базових господарств для створення нових порід;

- вибір вихідних порід;

- використання відтворного (заводського) схрещування;

- виділення кращих, найбільш продуктивних генотипів;

- розведення помісей „в собі”;

- закладення і розведення у новій породній групі неспоріднених між собою ліній та родин;

- створення відповідних умов середовища.

Відтворне схрещування дає змогу за порівняно короткий час створити породу саме з бажаним поєднанням господарськи корисних ознак. Відтворне схрещування в Україні набуло значного поширення і торкнулось практично всіх порід, що розводяться. На основі традиційних вітчизняних симентальської, чорно-рябої та червоної степової порід з використанням кращого світового генофонду молочної худоби цим методом створені відповідно червоно-ряба, чорно-ряба молочні та червона молочна породи. Методом складного відтворного схрещування тварин симентальської, шароле, сірої української та кіанської порід створено нову українську м’ясну породу. Цим же методом створені й такі нові м’ясні породи, як біфбілд, конвертер.