- •Легенди та міфи Давньої Греції
- •Міф про Прометея
- •Міфи про Геракла
- •Пігмаліон
- •Орфей і Еврідіка
- •Деметра і Персефона
- •Дедал і Ікар
- •Давньоіндійська міфологія
- •Творення
- •Про створення людей
- •Про чергування дня і ночі
- •Про золоті часи
- •Про потоп
- •Золоте яйце
- •Вішну бачить світ уві сні
- •Давньоєгипетська міфологія
- •Народження бога Сонця з океану Нун
- •Поява людей
- •Лисиця і виноград
- •Вовк і Ягня
- •Крук і Лисиця
- •Мурашки й Цикада
- •Квартет
- •Бабка та Муравель
- •Вовк і Ягня
- •П’ятнадцятирічний капітан Частина перша
- •Частина друга
- •Острів скарбів Частина перша. Старий пірат
- •Частина друга. Корабельний кухар
- •Частина третя. Мої пригоди на острові
- •Частина четверта. Частокіл
- •Частина п’ята. Мої пригоди на морі
- •Частина шоста. Капітан Сільвер
- •Різдвяна пісня в прозі. Різдвяне оповідання з привидуми (повість-казка) Куплет перший. Привид Марлі
- •Куплет другий. Перший із трьох духів
- •Куплет третій. Другий із трьох духів
- •Куплет четвертий. Останній із духів
- •Вечера на хуторе близ Диканьки Повести, изданные пасичником Рудым Паньком Часть первая
- •Часть вторая
- •Хамелеон
- •Товстий і тонкий
- •Жага до життя
- •Хатина дядька Тома Розділ і. Знайомство з «гуманним» работорговцем
- •Розділ іі. Мати
- •Розділ ііі. Чоловік, батько і просто людина
- •Розділ IV. Вечір у хатинці дядечка Тома
- •Розділ V. Як одухотворена власність ставиться до зміни власника
- •Розділ VI. Втечу виявлено
- •Розділ vіі. Мати бореться
- •Розділ vііі. Врятовані!
- •Розділ IX. Сенатор — теж людина
- •Розділ х. Товар відправлено
- •Розділ хі. Невільницькі думки про свободу
- •Розділ хіі. Трохи інформації про один цілком законний бізнес
- •Розділ хііі. Еліза у селищі квакерів
- •Розділ хiv. Євангелина
- •Розділ XV. Про нового господаря Тома, історію його одруження і про рід Сен-Клерів
- •Розділ XVI. Про нову Томову господиню і її погляди на життя
- •Розділ XVII. Так борються за волю
- •Розділ хviii. Спостереження і погляди міс Афелії
- •Розділ хіх. Продовження попереднього
- •Розділ хх. Топсі
- •Розділ xхi. У Кентуккі
- •Розділ ххіі. «Трава засихає і в’яне цвіт»
- •Розділ ххііі. Енрік
- •Розділ XXIV. Передчуття
- •Розділ XXV. Маленька проповідниця
- •Розділ XXVI. Невблаганна смерть
- •Розділ XXVII. Так закінчується усе земне
- •Розділ xxviiі. Довгоочікувана зустріч
- •Розділ ххіх. Беззахисні
- •Розділ ххх. Невільницький барак
- •Розділ хххі. Дорога в незнане життя
- •Розділ хххіі. Понурий занедбаний маєток
- •Розділ хххііі. Непокірна Кассі
- •Розділ хххіv. Доля квартеронки
- •Розділ хххv. Оберіг
- •Розділ хххvi. Емілі та Кассі
- •Розділ хххviі. П’янкий аромат свободи
- •Розділ хххviii. Перемога
- •Розділ хххіх. Хитрий задум
- •Розділ хl. Страдник
- •Розділ хli. Молодий Шелбі
- •Розділ хlii. Розповідь про привида
- •Розділ хliii. Передостанній
- •Розділ хliv. Визволитель
- •Сліпий музикант Глава перша
- •Глава друга
- •Глава третя
- •Глава четверта
- •Глава п’ята
- •Глава шоста
- •Глава сьома
- •Маленький принц
- •Квіти сакури
- •* * * (Оплакую смерть поета Мацукура Ранрана)
- •Пісня про Гайавату (уривки)
- •Квіти взимку
- •Мое серце в верховині
- •Прощання з горами
- •Листівки з видами міст
- •Запах думки1
- •Брати Лев’яче Серце
- •Він у дорозі день і ніч
- •У трояндовому садку
- •Чи зірки слухають, коли ми граємо для них?
- •Колодязь, що ввечері шепоче
- •Він їхав пущею...
- •Зачаровані птахи
- •У мертвому лісі
- •Найглибша печера в найчорнішій горі
- •Залізний пазур
- •Страшнішого меча я ще не бачив у своєму замку
- •Джим-кнопка та Лукас-машиніст Глава перша, у якій історія починається
- •Глава друга, у якій прибуває загадкова посилка
- •Глава третя, у якій майже приймається одне невеселе рішення, із яким Джим не згоден
- •Глава четверта, у якій у море виходить незвичайний корабель і Лукас дізнається, що на Джима-Кнопку можна покластися
- •Глава п’ята, у якій подорож океаном завершується і Джим бачить прозорі дерева
- •Глава шоста, у якій велика жовта голова стає друзям на заваді
- •Глава сьома, у якій Емма вдає карусель, а друзі знайомляться з одним онуком
- •Глава восьма, у якій Джим із Лукасом знаходять загадкові надписи
- •Глава дев’ята, у якій виступають циркові артисти і дехто замислює недобре проти Джима й Лукаса
- •Глава десята, у якій друзі потрапляють у біду
- •Глава одинадцята, у якій Джим несподіваним чином дізнається про свою таємницю
- •Глава дванадцята, у якій починається подорож у невідоме і друзі бачать «Корону Світу»
- •Глава тринадцята, у якій починають говорити голоси в «Долині Сутінків»
- •Глава чотирнадцята, у якій Лукас має визнати, що без свого маленького друга Джима він би пропав
- •Глава п’ятнадцята, у якій мандрівники потрапляють до чудернацької місцевості та знаходять згубні сліди
- •Глава шістнадцята, у якій Джим Кнопка придбаває важливий досвід
- •Глава сімнадцята, у якій уявновелетень пояснює свою незвичайність та виявляє вдячність
- •Глава вісімнадцята, у якій друзі розстаються із уявновелетнем і застрягають у «Вустах Смерті»
- •Глава дев’ятнадцята, у якій друзі ремонтують невеличкого вулканчика, а Емма отримує іншу зовнішність
- •Глава двадцята, у якій один чистопородний дракон запрошує Емму на вечірню прогулянку
- •Глава двадцять перша, у якій друзі дізнаються, що таке сумландська школа
- •Глава двадцять друга, у якій мандрівники потрапляють під землю і бачать дива
- •Глава двадцять третя, у якій мигдальська принцеса розповідає свою історію, а Джим раптом сердиться на неї
- •Глава двадцять четверта, у якій Емма отримує незвичайну винагороду, а мандрівники — великий сніданок на будь-який смак
- •Глава двадцять п’ята, у якій пані Мальцан прощається, а з Усландії приходить лист
- •Глава двадцять шоста, у якій дітлахи розстаються, а плавучий острів потрапляє до сітей
- •Глава двадцять сьома, у якій святкуються заручини, і книга ця закінчується приємним сюрпризом
- •Конрад, або Дитина з бляшанки Глава перша
- •Глава друга
- •Глава третя
- •Глава четверта
- •Глава п’ята
- •Глава шоста
- •Глава сьома
- •Глава восьма
- •Глава дев’ята
- •Глава десята
- •Інтернет-ресурси
Глава шоста
Кіті побігла далі. Мабуть, вона тому так поспішала, що до третьої години ще мала багато справ. А Конрад із батьками йшов поволі.
― Я проти,— заявив пан Еґон.— Вона невихована дитина!
― Не плети дурниць! — розсердилась пані Бартолотті.— Вона цілком нормальна дівчинка. Та ще й гарненька!
― Тобі дуже хочеться йти туди? — запитав Конрада пан Еґон.
Конрад подумав. Потім сказав, що добре не знає, чи йому дуже хочеться. Але Кіті йому подобається. А крім того, йому здається, що піти до Кіті напевне було б корисно, він міг би там краще навчитися говорити по-дитячому.
Пан Еґон зітхнув. І тому, що не хотів нічого забороняти Конрадові, і тому, що боявся за свої пальці. Бо в пані Бартолотті знов з’явився сердитий, грізний вираз на обличчі. Вона сказала:
― Конраде, це справа дуже проста: якщо ти сьогодні підеш до Кіті, то ти мій син, а якщо ввечері тихенько ляжеш у ліжко, то його!
― Зрозуміло, мамо,— мовив Конрад.
Проте пан Еґон іще не хотів здаватися.
Коли вони підійшли до входу в будинок, він раптом згадав, що мав намір після обіду повести Конрада на чортове колесо.
― Еґоне, іди собі до своєї аптеки! — крикнула пані Бартолотті, тремтячи з люті.
Та пан Еґон не квапився до аптеки. Саме була обідня перерва. Аптеку він відчиняв аж о другій. У нього була ще ціла година вільна, і він хотів провести її в помешканні пані Бартолотті. Проте вона рішуче запротестувала.
― Нам ніколи! — сказала вона.— У нас немає ще подарунка на день народження. І немає обіду на тебе. І взагалі ми хочемо побути самі, розумієш!
― То до побачення,— сказав пан Еґон і сумно поплентався до своєї аптеки.
Конрад стояв і дивився йому вслід. Він також посмутнішав і тихо сказав:
― Мені шкода батька.
― Нема чого його шкодувати. Таку стару зануду!
Пані Бартолотті потягла Конрада додому.
― Він мій батько, і я його люблю!
Конрад ще дужче посмутнішав. Тому пані Бартолотті квапливо запевнила його, що й вона любить Еґона. Усім серцем любить! І Конрад знов повеселішав.
Коли вони пообідали, пані Бартолотті почала шукати подарунок для Кіті. Дістаючи з шафи у вітальні іграшковий сервіз, давно колись замовлений, вона помітила, що Конрад хоче поговорити про пана Еґона. Він почав із натяків: мовляв, батьки мають миритися між собою, так краще для дітей, і якщо батьки сваряться, то здебільшого винні обидва. А ще сказав, що всі люди різні й треба бути поблажливим до своїх ближніх.
Пані Бартолотті мила запорошений сервіз і стиха бубоніла:
― Авжеж.— Або: — Так, так.— А сама думала: «Тепер мені не можна й слова сказати про Еґона! Бо я знов лютуватиму, почну лаяти його, і Конрад знов посумнішає».
Вона поклала собі перед Конрадом не казати більше про аптекаря нічого поганого.
І наступати йому на пальці тільки тоді, коли буде цілком певна, що Конрад не побачить.
За п’ять хвилин до третьої Конрад стояв уже біля дверей у передпокої, готовий іти на іменини. Він тричі вмився, двічі причесався і взувся в щойно начищені черевики. У руках він тримав коробку з-під взуття, загорнену в тонкий рожевий папір. Зверху на коробці був пришпилений зелений бант із двадцяти кілець. А рожевий папір пані Бартолотті весь помалювала маленькими червоними серцями. В коробці був запакований іграшковий сервіз.
― Ну, Конраде,— мовила пані Бартолотті,— тобі можна вже йти.
― Ще немає третьої,— завагався хлопчик.
― Кілька хвилин не мають жодного значення,— сказала пані Бартолотті.
Та Конрад і далі вагався. На сходах знадвору почулися голоси й сміх. Голоси були дитячі.
― Чуєш, інші гості вже йдуть,— мовила пані Бартолотті.
Конрад кивнув головою, але не рушив з місця.
― І Флоріана запрошено,— сказав він.
― А Флоріан гарний хлопчик? ― запитала пані Бартолотті.
― Це той, що кричав мені вслід: «Бартолотті у болоті», такий великий і товстий.
― Він просто хотів пожартувати,— сказала пані Бартолотті й усміхнулася, щоб її слова були переконливіші. Вона не хотіла, щоб Конрад журився.
― Ви справді вірите, що Флоріан хотів пожартувати? — запитав Конрад.
Він так поважно вдивлявся в її обличчя, що пані Бартолотті перестала всміхатися й скрушно похитала головою.
― То навіщо ви так кажете, коли зовсім не вірите в це?
― Щоб ти не журився.
― Невже ви думаєте, що я не журитимусь, якщо ви казатимете неправду? — мовив Конрад.
Потім він запитав, чому є діти, що без будь-якої причини дражнять інших дітей.
― Мені цього не пояснили на фабриці, то поясніть ви,— попросив він.
Проте пані Бартолотті не могла йому цього пояснити, принаймні не могла знайти пояснення так швидко. Вона пообіцяла Конрадові добре поміркувати й відповісти на його запитання, коли він повернеться з гостей.
― Слово честі, що я поміркую над цим,— сказала пані Бартолотті.
― А ви не дурите мене? — спитав Конрад.
― Слово честі,— ще раз сказала пані Бартолотті.
― Ну, то я тепер піду,— мовив Конрад.
Пані Бартолотті притримала двері. Вона стояла й дивилася йому вслід. Коли він був уже на сходах, вона гукнула йому навздогін:
― Якщо той Флоріан, той негідник знов дражнитиме тебе, вріж йому пару гарячих!
Конрад зупинився.
― Врізати пару гарячих? — запитав він.— А що це означає?
Пані Бартолотті вихилилась далеко з дверей і вигукнула:
― Дай йому ляпаса, ось що це означає! Трісни його, синку, по довбешці, заціди йому у вухо, усмали по мармизі так, щоб у нього свічки в очах засвітилися!
Конрад похитав головою.
― Цього мене теж не навчили! — сказав він і пішов сходами вниз.
Пані Бартолотті вже не бачила його, але чула, як він подзвонив у двері до Рузіків. одразу ж по тому пролунав голос Кіті Рузіки:
― Привіт, Конраде, добре, що ти прийшов! Заходь! Ох, який гарний пакунок, це буде, напевне, найкращий подарунок на мої іменини!
Потім двері зачинилися. Пані Бартолотті також зачинила двері, зайшла до ванної і густо намалювала обличчя: синім попід очима, червоним уста і рожевим щоки. Тоді подалася до робочої кімнати, сіла до верстата та й заходилася далі ткати килим. Вона ткала червону квітку з рожевими цятками на синьому тлі. Квітка виходила не така гарна, як зазвичай, адже пані Бартолотті думала не про неї, а про дітей, що дражнять інших дітей. Чому вони дражнять їх? Спершу пані Бартолотті знайшла дуже просте пояснення. «Бо то погані діти,— подумала вона.— Малі паскудники! Такі вони вже лихі вродилися!» Та потім пані Бартолотті згадала, як їй колись завжди казала мати: «Дитино моя, бери приклад зі своєї двоюрідної сестри Луїзи, вона набагато чемніша за тебе». Мала Берті дуже не любила слухати ті напучування й щоразу, коли зустрічала свою двоюрідну сестру Луїзу, показувала їй язика і бекала. А ще пані Бартолотті згадала, як вона свого часу гукала вслід малому Гансі, синові сусідів: «Слинько! Слинько!»
І подумала: «Чому я так робила? Я ж не була поганою дитиною, не була паскудницею. Мабуть, я тоді дуже пишалася тим, що сама вже не заслинююсь!» І пані Бартолотті зітхнула, бо зрозуміла, що справа з тим дражнінням не така проста й що дуже складно буде правильно пояснити все Конрадові.
Тим часом Конрад сидів у кімнаті Кіті Рузіки біля святкового столу, на якому були виставлені какао, фруктовий торт, ковбаски і яблучний сік. Під стелею висів великий барвистий ліхтар. Крім Конрада й Кіті, біля столу сиділо ще четверо дітей: Флоріан, Антон, Гіті й Міхі. Флоріан і Гіті ходили до третього класу. До третього «А». Антон і Міхі ходили з Кіті до другого класу. Флоріан був на цілу голову вищий за Конрада. Вони сиділи поряд. Досі Флоріан ще жодного разу не сказав на Конрада «Бартолотті у болоті». Узагалі він досі не озивався до нього жодним словом. Конрад був дуже радий цьому. Гіті й Міхі ставились до нього приязно. Вони були цікаві, як зазвичай дівчата, й усе допитувалися, чому він аж тепер приїхав до матері й чому аптекар — його батько, коли він не одружений із пані Бартолотті. Конрад не знав, що їм відповісти, і неабияк зрадів, коли Кіті поклала край їхньому розпитуванню, вигукнувши:
― Дайте йому спокій!
Антон ставився до Конрада неприязно. Він кривився і під столом штурхав його по нозі. Антонові Конрад так не подобався тому, що дуже подобався Кіті. Антон любив Кіті й ревнував її до Конрада. Але Конрад, звісно, не знав про це. Узагалі він не знав, що означає ревнувати.
Потім Антон, дістаючи шматок торта з великого тареля посеред столу, штовхнув ліктем Конрадову чашку з какао. Чашка перекинулась, какао вилилось на рожеву скатертину, потекло на край столу й закапало на білий килим, яким була застелена підлога.
― Мамо, мамо, мерщій сюди, какао! ― злякано закричала Кіті, бо її мати понад усе любила той білий килим. То була її гордість.
Пані Рузіка прибігла до дитячої кімнати з мокрою ганчіркою і, бідкаючись, кинулась витирати й вимочувати пляму на килимі.
― Невже не можна бути охайнішими? Ви ж не малі діти!
Пляма від какао ніяк не зникала.
― Це не я! Це не я! — загукав Антон.— Це він, це він! — Антон показав пальцем на Конрада.
― Це нечесно! — крикнула Кіті.— Антон бреше!
― Ще мені посваріться тут! — нагримала на дітей пані Рузіка.
Вона завзято терла ганчіркою, і обличчя в неї помалу полагіднішало, бо пляма какао стала яснішою. Нарешті пані Рузіка сказала:
― Переходьте до вітальні, хай пляма висохне. Крім того, там вам буде просторіше. Можете собі гратися — стрибати в мішку чи змагатися, хто донесе до дверей яйце в ложці. Але беріть самі варені яйця. Вони лежать на столі в кухні.
Діти перейшли до вітальні, відсунули в куток стіл і попереносили стільці. Тепер їм було де стрибати в мішку, змагатися, хто донесе до дверей яйце в ложці та склянку води. Хоч Конрад іще ніколи не грав у ці ігри, а виявився дуже спритним. Він першим дострибав у мішку до дверей спальні, єдиний доніс у ложці яйце до кухняних дверей і єдиний не розхлюпав ані краплі води з повної склянки, поки доніс її до дверей ванної. Флоріан упустив яйце, не ступивши й двох кроків, розхлюпав півсклянки води, поки добіг до дверей ванної, і останній дострибав у мішку до дверей спальні. Це його дуже розсердило, і він загукав:
― Бартолотті у болоті! Бартолотті у болоті!
Антон і собі підхопив:
― Бартолотті у болоті! Бартолотті у болоті!
— Якщо ви зараз же не замовкнете, я вас повиганяю геть! — крикнула на них Кіті.
Антон і Флоріан замовкли, але позирали на Конрада лихим оком.
Кіті на день народження подарували вікторину, і вона захотіла сьогодні ж таки погратися в неї. Вона витягла картки з запитаннями і ключ до гри. Антон і Флоріан переглянули картки.
― Дурні запитання,— сказав Флоріан.
― Дурна гра,— сказав Антон.
― Ми не гратимемося в цю гру! — сказали вони обидва в один голос.
Але сказали так тільки тому, що не знали відповідей на запитання. І як потім Конрад теж переглянув картки і сказав, що запитання зовсім не дурні, вони почали підштовхувати один одного ліктями, стукати себе пальцем по лобі й сміятися з нього. Конрад вирішив пояснити їм запитання.
― Столиця Польщі, про яку тут питають, зветься Варшава,— сказав він,— похила вежа стоїть у Пізі, а корінь із ста сорока чотирьох буде дванадцять.
― Ти хвалько, бе-е-е, бе-е-е, бе-е-е! — вигукнув Антон.
― Цей хвалько шахрує, насправді він нічого не знає! — підхопив Флоріан і штовхнув Конрада в живіт.
― Дай йому здачі! — шепнула Конрадові Гіті.
Конрад похитав головою.
― Та він нікому не дасть здачі, він боїться, бе-е-е! — крикнув Флоріан.— Боягуз, боягуз!
― Та дай же йому здачі! — знов шепнула Гіті, але Конрад і цього разу не вдарив Флоріана. Тоді вона обернулася до Міхі і сказала їй: — Слухай, він таки справді боягуз, його ображають, а він і пальцем не кивне.
Міхі була найближчою приятелькою Гіті й завжди погоджувалася з нею. Тепер вона теж сказала:
― Так, він справді боягуз, усе стерпить!
― Ходімо від нього, надто він слабкодухий! — сказали Міхі й Гіті в один голос і сіли з Флоріаном та Антоном до столу робити паперові літачки.
― Може, пограємося моєю лялькою? — запропонувала Кіті Конрадові.
― Залюбки, але покажи мені, як нею гратися,— відповів Конрад.— Я вмію тільки будувати залізницю з кубиків і розглядати малюнки в книжках.
Кіті дістала нову ляльку, іграшковий візочок і розпакувала іграшковий сервіз, який подарував їй Конрад. Потім прибрала куток у вітальні, прикотила туди візочок з лялькою, виставила на маленькому столику сервіз і почала вдавати, ніби наливає каву в чашки з кавника.
― Ти батько, я мати, а у візочку наша дитина,— пояснила вона Конрадові.— Розумієш?
Конрад одразу збагнув гру.
― Я аптекар Еґон, а ти пані Бартолотті.
Кіті кивнула головою.
Скоро Конрад захопився грою. А Кіті зізналася йому, що їй ні з ким ще не було так приємно гратися в батька, матір і дитину, як із ним. Щоправда, їм кожні дві-три хвилини заважав Антон. Він і далі сидів біля столу з Флоріаном та дівчатами, лузав горіхи і жбурляв у Конрада або в Кіті лушпайками. І щоразу вигукував:
― Начувайся!
Конрад у розпачі глянув на Кіті й запитав:
― Ти також хочеш, щоб я зацідив йому у вухо?
― Тільки якщо тобі самому дуже кортить зацідити йому,— відповіла Кіті.
Конрада втішила її відповідь.
― Ми зробимо просто,— запропонувала Кіті.— Граймося далі. А гра наша буде така: тепер гаряче літо, ми на селі, а там багато мух. Як летітиме лушпайка, то це буде муха.
Конрад погодився. І щоразу, коли на них летіла лушпайка, вони з Кіті вигукували:
― О, знов муха! Скільки цього року тих мух! — І хихотіли.
Антона це так сердило, що він зібрався йти додому. На прощання він знов крикнув:
― Начувайтеся!
Тепер він уже погрожував не тільки Конрадові, а й Кіті. Він вирішив більше не любити її.
О шостій годині до вітальні зайшла пані Рузіка, ввімкнула телевізор і сказала, що іменини скінчилися. Кіті провела своїх гостей до дверей. На прощання Міхі й Гіті запитали її:
― Скажи, Кіті, що тобі подобається в цьому боягузові?
А Флоріан мовив:
― Іменини були нудні. І все через цього пришелепуватого недоростка.
І він знову штовхнув Конрада в живіт. Тепер він був уже цілком певний, що той не дасть йому здачі. Але він не врахував Кіті.
― Ну, це вже мені набридло! — вигукнула вона і вгатила Флоріана кулаком у живіт, другим кулаком у щелепу, а ногою в гомілку.
Флоріан заревів і вискочив з кімнати. Дорогою він крикнув:
― Я ніколи більше не прийду до тебе! Помста! Помста!
Гіті сказала:
― Тю, вона тепер б’ється навіть за того боягуза!
Міхі теж не змовчала:
― Мабуть, це її нова симпатія!
І вони пішли додому.
Кіті провела Конрада на третій поверх, до дверей пані Бартолотті.
― Та дівчина сказала, що я, мабуть, твоя симпатія,— тихо мовив Конрад.
― Так воно і є,— теж тихо, як і він, відповіла Кіті.
― Справді?
― Справді,— Кіті кивнула головою.
Конрад нерішуче запитав:
― Слухай, Кіті, може, ти кажеш це тільки для того, щоб я не журився?
― Що ти! — засміялася Кіті.— Ти мені справді подобаєшся, дуже подобаєшся. Дужче за всіх.
― От добре,— тихо мовив Конрад.
― Завтра ми разом ітимемо до школи! — вигукнула Кіті.— І додому йтимемо разом. А після обіду підемо в парк. І хай-но тільки хтось тебе зачепить, я йому покажу! Та вони й побояться, бо я ого яка дужа.
― Дякую,— сказав Конрад і подзвонив у двері.
Кіті побігла вниз, на другий поверх. На сходах вона ще раз помахала йому рукою.
