* * * (Оплакую смерть поета Мацукура Ранрана)

Осіннім вітром зломлений — печалюсь. Тутовий ціпок.

Поночуйте просто неба, тоді й збагнете вірші мої! Осінній вітер.

Хоч з чим його порівнюй — все даремно! Він ні на що не схожий, триденний місяць-молодик.

Милуючись місяцем, навколо ставка проблукав цілісіньку ніч!

Повний місяць! Подививсь на поверхню озера — куди там усім красуням!

Повний місяць. Хай би їх було більше, ніж два! Пливемо річкою Сета.

Хмарки іноді дають можливість перевести дух. В час милування місяцем.

Вранішній дзвін! — Скінчилась мандрівка до місяця, Розвиднілось до краю.

Друзів, що піднесли мені рис, я запросив сьогодні ввечері в гості до повного місяця.

* * * (на горі «Покинута стара»)

Я раптом побачив її — плаче, самотня... Разом на місяць дивитимемось!

* * *

(написано на храмі Дзенкодзі)

Місячне сяйво для всіх напрямків, для всіх сект одне-єдине!

На згадку траві, що нею балки мосту поросли, місяць залишив сяйво.

РОСА

Росинки — крап-крап. Може, спробувати ними змити бруд зі світу!

ЦВІРКУН (побачив у храмі реліквію — шолом великого Санеморі)

О, жорстока доле! — Під шоломом славного воїна — домівка цвіркуна.

СТЕБЛА МІСКАНТУ ПІД ВІТРОМ (поховавши свого друга — монаха Доккая)

Усе в цім світі — похитається, як стебельце під вітром, і зав’яне назавжди.

ХРИЗАНТЕМИ

І навіть метелик, доживши до пізньої осені, спиває росу з хризантем.

Хоч і тоненька ти, хризантемо, та нікуди не дінешся — мусиш тримати бутон!

Відлюдницька хижка! Тут і місяць, і хризантеми, ще й поле в три тани.

П’ють ранковий чай — і жодних розмов між монахами. Хризантеми саме цвітуть.

О аромат хризантем! — В давній столиці Нара між старовинних статуй.

* * * (у домі поетеси Сономе)

На білій хризантемі — хоч як придивляйся! — жодної пилинки нема.

ПЕРЕЦЬ

Там мою хижку шукайте, де зарості споришу і стручки перцю!

Міг би й зеленим лишитись, але пам’ятає, що він — червоний перець.

ГАРБУЗ

Одна в мене річ — легкий порожній гарбуз. Як моє життя!

КАШТАН

У горах Кісо підібрав каштан. Хай буде моїм подарунком людям суєтного світу!

* * * (вирушаю з Едо на батьківщину)

Тут десять осеней прожив. І тепер навпаки: Едо — моя батьківщина!

На щойно зжатий клаптик поля сів журавель! Осінь у селі.

То мене проводжали, то я проводжав... І нарешті — осінь у горах Кісо.

Метеликом так і не ставши, дожила до глибокої осені овочева гусінь.

Чому цієї осені ти так постарів? Птах серед хмар.

ЗИМА. ХОЛОД

Така холодна вода! — Ніяк не може заснути чайка на хвилях.

Місяць! Квіти! Від цих глупств наведе на розум зимова холоднеча.

ОСТАННІЙ МІСЯЦЬ РОКУ

Сьогодні вдало заночував! — У відведеній мені кімнаті — сяйво грудневого місяця.

Навіщо в місто, у гамір грудневого ранку, вороне, ти летиш?

Кінчається рік. Під звуки товчення рису в чужих домах засипати так важко!

Вже закінчився рік, а я і досі — під брилем, у сандалях з соломи.

* * * (одержував від людей подаяння, просив милостиню, і так потихеньку, не померши з голоду, дожив до кінця року)

Та я ще себе до щасливчиків зарахую на старості літ!

То на сніг, то на місяць — розпорошив свій час, як хотів! Кінчається рік.

І в мушлі своїй живи недаремно, молюск! Побажання в кінці року.

Аніяких думок не лишилось в моїй голові наприкінці року!

Чи вже про весну, чи про минулий рік думати? Передостанній день року.

ПОЧАТОК ЗИМОВОЇ МЖИЧКИ (в одинадцятий день десятого місяця, вирушаючи в далеку подорож, написав прощальний вірш)

«Мандрівцю!» — Так віднині будуть кликати мене... Починається зимна мжичка.

Починається зимна мжичка. Мавпа має вигляд такий, ніби хоче й собі плаща.

Принаймні у перший день зимової мжички і ви, молоді, станьте старими в душі!

«Починається мрячна пора». Я б оце «починається» замінив на «в моїй душі».

Десь поблизу дощить? Несучи в руках парасольку, пройшов повз мене монах.

* * * (потрапив у гостинний дім)

Тут, нарешті, у море, кину свої солом’яні сандалі і бриль, просяклий дощем!

Дощить та й дощить! Свіжа стерня на полі вже почорніла.

Цікаво, цікаво, чи перейде сьогодні у сніг оцей холодний дощ?

ІНІЙ (відшукав відлюдницьку хижку приятеля)

Як я і думав — похмура від інею напіврозвалена хата!

* * * (під час хвороби)

Не сплю, п’ю ліки. Хоча б і не хворів, хіба заснеш, як на подушці іній!

На зжатому полі, де знову почали з’являтися паростки,— квіти інею вранці!

Це ж, мабуть, цілісіньку ніч морозив бамбукове листя іній, що ним я милуюсь уранці!

ПЕРШИЙ СНІГ

Перший сніг! — Аж довгі листки нарцисів позгиналися!

Сніги та й сніги... Зима вже кінчається, а сяйво — як від осінньої повні!

Нумо, друзі, ходім милуватися снігом.— Блукатимем, поки впадемо!

ЗИМОВИЙ ВІТЕР

Складач безглуздих тривіршів... Так, зараз, під вітром скаженим, я схожий на Тікусая!

Поривчастий вітер сховався в бамбуковім гаї? — Бо раптом затих.

Набридла столиця. Вирішив серед вітрів поселитися взимку.

Жодної росинки не проллє хризантема — вони скрижаніли.

ЗИМУВАННЯ

І зимування — свято, якщо в твоєму серці — квітуча слива!

ЖАРОВНЯ

Давно вже замовк цвіркун, та сьогодні знов заспівав! — Розпалили жаровню.

Вже випав сніг і раптом — гвоздика розквітла? Вогонь у жаровні.

ВОГОНЬ (батько оплакує сина)

Навіть жаринки гаснуть! — Падають на них і киплять сльози.

* * * (в дорожнім заїзді)

Вогонь проб’ється крізь попіл — і на стіні з’являється тінь мандрівця.

З-під ватного халата на землі молитва чується.— Нічліг мандрівця.

Зморшки на ньому розгладжу і вирушу милуватися снігом.— Старе паперове плаття!

Зрадів, побачивши самотнього сокола. Мис Ірагодзакі.

Над морем смеркло. Лиш голос дикої качки ледь-ледь біліє.

Тисячолітній краєвид утворило в саду опале листя.