7. Особливості новітньої (сучасної) фази розвитку економічної науки

Основні етапи розвитку економічної науки включають:

1. Докласичний етап (IV тис. до. н. е. – XVII ст. н. е.). В своєму історичному розвитку охоплює добу рабовласництва та феодалізму. 2. Класичний етап (XVII – XIX ст.). 3. Неокласичний (XIX – перша половина XX ст.). 4. Посткласичний етап. Сучасний розвиток економічної думки.

Неокласичний напрямок в економічній науці виник наприкінці XIX ст. Основною неокласичною теорією вважається маржиналізм. До нього відносять австрійську (К.Менгер, Ф.Візер) та математичну школи (У.Джевонс, Л.Вальрас, В.Парето), американську школу граничної продуктивності (Дж. Б.Кларк), кембріджську школу (А.Маршал).

Основна ідея маржиналізму - дослідження граничних економічних величин як взаємопов'язаних явищ економічної системи на рівні окремої фірми чи галузі. Провідний принцип маржиналізму -суб'єктивно-психологічний підхід до економічних процесів і явищ, який дає можливість визначити загальні правила економічної поведінки господарських суб'єктів.

Представниками неокласичного напрямку вважають також Дж.Хікса, Ф.Хайєка, Дж.Міда, Р.Солоу, М.Фрідмена. Усіх цих вчених об'єднує прихильність до вільної конкуренції, відстоювання принципу невтручання держави в економіку. Основна сфера їх дослідження - підприємство, споживач. Вони вивчають такі проблеми, як: механізм формування ринкової ціни та фактори, що його визначають; структуру потреб споживача і можливості їх задоволення при певному рівні доходів; формування витрат виробництва на певний товар; проблеми продуктивності капіталу. Сучасним варіантом неокласичної теорії вважається теорія раціональних очікувань, яка грунтується на тих самих принципах: раціональність поведінки господарських суб'єктів; повнота інформації; досконала конкурентність, негайна реакція попиту і пропозиції на нову економічну інформацію та ін.

Інституціоналізм — це сучасний напрямок у розвитку економічної теорії, що виник у США на початку XX ст. Його представники (Т.Веблен, У.Мітчелл, Дж.Гелбрейт, Я.Тінберген) вважають, що неокласики дуже спрощено трактують предмет економічної науки, що вона не може обмежуватись суто економічними відносинами, оскільки на її розвиток впливає низка соціально-економічних інститутів: держава, правові структури, банки, крупні корпорації, науково-дослідні інститути, політичні партії, церква, суспільні організації тощо. Вони виступають з критикою капіталізму, за розширення соціальних програм, створюють теорії соціально-економічного розвитку корпорацій, їхньою заслугою є розробка методологічних принципів соціології як науки.

Неоінституціоналізм - найбільш популярний напрямок у розвитку економічної науки XX ст. У 60-х роках сформувалась теорія суспільного вибору (Дж.М.Б'юкенен), в основу якої покладено ідею взаємозалежності політичних та економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. У цей час у США виникла ідея „народного капіталізму" (А.Берлі, М.Надлер, С.Чейз), яка включає в себе: теорію дифузії власності, теорію управлінської революції та теорію революції доходів, зміст яких полягає у трансформації капіталізму.

Однією з найбільш відомих і визнаних у світовій економічній науці теорій у сучасному світі є кейнсіанство. Його засновник Дж.М.Кейнс в 30-х роках XX ст. запропонував принципово нові методи регулювання економіки, що базуються на новій економічній ролі держави. Поява цієї теорії зробила переворот в економічній науці, вивела економічну теорію із кризи, що назріла на початку XX ст., коли неокласичні методи регулювання економіки не змогли зарадити спаду виробництва, масовому безробіттю, інфляції, що охоплювали економіку всіх розвинутих країн.

З другої половини 70-х років XX ст. з'явився новий підхід до регулювання економічних процесів, пов'язаний з використанням грошової маси в економіці, який отримав назву монетаризм. Його засновник М.Фрідмен запропонував монетаристські методи регулювання ще в 50-х роках. Як відомо, на його погляди спиралась економічна політика Р.Рейгана. Монетаристські концепції служать основою грошово-кредитної політики держави в багатьох країнах і нині. Суть концепції монетаристів полягає у тому, що між обсягом і динамікою грошової маси та національного доходу в економіці існує тісний зв'язок, а впливати на рівновагу в економіці можна за допомогою грошової емісії, так званих „грошових імпульсів".

Неолібералізм - це сучасний напрямок в економічній науці, прихильники якого відстоюють принцип саморегулювання, економічної свободи господарських суб'єктів, обмеженості економічної ролі держави. До неолібералізму відносять представників різних шкіл: чиказької (М.Фрідмен), лондонської (Фр. фон Хайєк), фрайбурзької (В.Ойкен, Л.Ерхард). Кожен із них по-своєму пропонує регулювати економічні процеси в тій чи країні, але всі вони дотримуються принципів лібералізму. Наприклад, Фрідріх фон Хайєк вважає за необхідне обмежити економічну діяльність держави в усіх сферах, відстоює принцип максимальної свободи людини, пропонує стимулювати розвиток дрібних господарських одиниць. Л.Ерхард, засновник теорії соціального ринкового господарства в ФРН (1948), вдало поєднує принцип саморегулювання економіки з сильною державною владою, значним державним регулюванням економіки.