84. Заробітна плата як дохід найманих працівників.

Основною формою розподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата - ціна, що виплачується за використання праці. Перехід до ринкової економіки зумовлює появу ринку праці, а отже, купівлю-продаж товару робоча сила. Вихідним положенням при з'ясуванні суті заробітної плати слід брати потреби працівника. З урахуванням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил вони можуть бути зведені до так званого споживчого кошика, тобто до певного набору життєвих засобів. Далі відбувається грошова оцінка життєвих засобів споживчого кошика з урахуваням деяких факторів оцінки робочої сили (кваліфікації працівника, умов його праці, співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу). Все це утворює вартість або ціну робочої сили. Потім цю вартість ділять на тривалість робочого дня (при почасовій оплаті) або на кількість виробів, які мають бути вироблені при даному робочому дні (при відрядній оплаті) і одержують так звану ціну праці. Далі ціну праці зіставляють з мірою праці, тобто з тим обсягом роботи, який повинен бути виконаний працівником. Потім врахо-вують фактичні витрати і результати праці, відповідно до яких встановлюють грошову оплату праці (фактичне одержання грошової винагороди). І нарешті, на ринку (тобто у сфері товарного обігу і нематеріальних послуг) працівник перетворює грошову оплату в міру споживання. Остання становить основну частку фонду життєвих засобів та існує поряд з такими його допоміжними формами, як суспільні фонди споживання, доходи від підсобних господарств, індивідуальної трудової діяльності тощо. Отже, заробітна плата виражає і вартість товару робоча сила, і оплату за працю, за витрати і результати її, що визнані ринком. Західні економісти вже давно визнали сумісність у змісті заробітної плати вартості робочої сили і забезпечення рівності заробітної плати за однакові витрати праці, які дістали ринкове визнання.

85. Види підприємств за розміром та їх характеристика.

Підприємство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.

Розрізняють підприємства малі, середні та великі.

Малими вважають підприємства з певною кількістю працюючих. Українським законодавством до малих підприємств віднесено підприємства з кількістю зайнятих 15-200 чол. залежно від галузі або виду діяльності.

Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах.

Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон'юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами, сприяють послабленню монополізму. Так, у промислове розвинених країнах ці підприємства становлять 90-95 відсотків їхньої загальної кількості та створюють 20-60 відсотків валового національного продукту. Особливо важливе значення цих підприємств у розвитку сфери послуг і торгівлі.

Через свою масовість малі підприємства забезпечують вдвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великі підприємства, що значно знижує напруженість у суспільстві, пов'язану з безробіттям.

У період переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки малі підприємства сприяють розвитку конкуренції, структурній перебудові економіки, формуванню нового соціального прошарку підприємців-власників, які є соціальною базою ринкових перетворень. Це є гарантією незворотності руху української економіки до ринку.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях. Вони здатні швидко реагувати на кон'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією, можливості впровадження нових ідей у виробництво. Це надає їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами.

Ці переваги полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для застосування науково-технічних досягнень, а великим - мобільності для переналагодження виробництва. Заміна і оновлення основних фондів у великих обсягах може призвести до значного падіння норми рентабельності, особливо на початковому етапі випуску нової продукції.

Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабільного асортименту. Це значно зменшує витрати на виробництво такої продукції, дає змогу знижувати ціни на неї та робити її доступною для масового споживача.

Переваги великих підприємств полягають і в тому, що вони активно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування у розробку науково-технічних проектів.

Аргументом на користь великих підприємств є і те, як показує світовий досвід, що на них зосереджено виробництво найновіших наукомістких галузей, які спеціалізуються на виготовленні персональних комп'ютерів, роботів, електронних виробів тощо. Все це означає, що в перехідний період до ринкових відносин дрібнити великі підприємства не завжди доцільно. Критерієм трансформації великих підприємств має бути тільки соціально-економічна ефективність.

Отже, перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання великих, середніх і малих підприємств.