- •1.2.3. Інвестиційно-зберігальна функція страхування
- •1.4.2. Страхувальник
- •1.4.3. Застрахована особа
- •1.4.4. Отримувач страхового відшкодування (страхової суми)
- •2.2.1. Форми страхових зобов’язань
- •2.2.2. Страхове зобов’язання на користь третьої особи
- •2.2.3. Договір добровільного страхування
- •5. Виплата страхових сум (відшкодувань) повинна здійснюватись таким чином:
- •6. Відмова у виплаті страховиком страхових сум (відшкодувань) можлива, якщо:
- •3. Страховик зобов’язаний за договором страхування:
- •4. Страхувальник зобов’язаний за договором страхування:
- •2.3.1. Поняття страхового ризику
- •2.3.3. Принцип граничної сумлінності
- •2.3.4. Принцип відшкодування
- •2.3.5. Принцип безпосередньої причини
- •2.3.6. Принцип суброгації
- •2.7.1. Загальний стан законодавчої бази
- •2.7.2. Державний нагляд за страхуванням
- •2.7.3. Ліцензування страхової діяльності
- •3.2.1. Законодавче ядро страхового ринку
- •3.2.2. Структура страхового ринку
- •3.2.3. Інфраструктура страхового ринку
- •3.2.3.1. Прямі страхові посередники
- •3.2.3.2. Непрямі страхові посередники
- •3.3.1. Особливості страхового продукту як товару
- •3.3.2. Загальні закономірності продажу страхових послуг
- •5.1.1. Основні терміни
- •5.1.2. Особливості грошового обігу страховика
- •5.2.1. Доходи від страхової діяльності
- •5.2.2. Доходи від інвестиційної діяльності
- •5.2.3. Інші доходи страховика
- •5.4.1. Прибуток від страхових операцій
- •5.4.2. Прибуток від нестрахових операцій
- •6.2.1. Технічні резерви
- •6.2.2. Резерви із страхування життя
- •1. Принцип надійності (зворотності)
- •2. Принцип ліквідності
- •5. Структура і норми розміщення страхових резервів
2.7.1. Загальний стан законодавчої бази
Страхове законодавство в колишньому Радянському Союзі протягом усієї його історії створювалося з урахуванням дії державної монополії на проведення страхування, коли страховий ринок складався з двох продавців – Держстраха і Індержстраха СРСР і чітко обумовленого законодавством кола страхувальників.
Державна монополія на страхову діяльність була вперше оголошена декретом уряду в 1918 р. і неухильно підтверджувалася наступною практикою проведення страхування.
Наявність зазначеної державної монополії на страхування вплинула на все страхове законодавство. Насамперед, відпала потреба у прийнятті загального закону про страхування в країні. Такий закон необхідний в умовах розвитку страхового ринку, де багато страховиків – продавців “страхового товару” і потрібне раціональне державне регулювання страхової діяльності, а при страховій монополії можна скористатися загальним цивільним законодавством, що регулює страхові відносини між страховиком і тими або іншими категоріями страхувальників. Саме на таких принципах і було побудоване страхове законодавство колишнього СРСР.
Загальні принципи страхування в “перебудовчий” період були викладені в “Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік”, що були затверджені Верховною Радою СРСР в 1991 р. В главі 14 “Основ” сформульовані об’єкти і суб’єкти страхових правовідносин, визначене коло найбільш істотних зобов’язань страховика і страхувальників за обов’язковим і добровільним страхуванням. Визначено, зокрема, що обов’язкове страхування здійснюють державні страхові організації, зазначена відплатність страхової послуги, необхідність її письмового оформлення, незалежність виплати страхової суми від виплат за соціальним страхуванням і забезпеченням, у порядку відшкодування шкоди страховику надане право на регресний позов до осіб, які винні у заподіянні шкоди, а також визначені деякі інші принципові положення страхових правовідносин.
Основу страхового законодавства України складають Цивільний Кодекс України [35], Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” [33] і Закон “Про страхування” [1], в якому розвинулися положення Декрету України “Про страхування” (від 12.05.93 р.). Крім того, в Україні діє низка законодавчих, підзаконних і нормативних документів, що регулюють страхову діяльність [7]. Усі ці документи можна згрупувати в такі блоки:
• блок Кодексів України (Цивільний, Повітряний, Торгового мореплавання й ін.);
• блок законів (“Про страхування”, “Про підприємництво”, “Про власність”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про оподаткування доходів фізичних осіб” та ін.);
• блок постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України;
• блок роз’яснень Вищого арбітражного суду України;
• блок розпоряджень, наказів, інструкцій Держфінпослуг (розміщені на http://www.dfp.gov.ua/ );
• блок інструкцій міністерств і відомств (Ліцензійної палати, Держкомтуризму, Держмиткому, Мінфіну, Мінпраці, Мінтрансу й ін.);
• блок наказів і роз’яснень Державної податкової адміністрації України.
Становлення і розвиток страхового ринку в Україні, формування і діяльність нових недержавних страхових організацій супроводжуються постійною розробкою правових норм страхового законодавства, але багато процедурних моментів ще законодавчо не оформлено. Істотну роль у справі законодавчого регулювання страхових правовідносин повинна зіграти насамперед нова редакція Закону України “Про страхування”, прийняття якої планується на 2005 рік.
