1. Принцип надійності (зворотності)

Цей принцип обумовлює максимально надійне розміщення активів, що забезпечує їх повернення у повному обсязі, що визначений заздалегідь. Він ставить перед страховиком задачу зведення до мінімуму інвестиційного ризику, як ймовірності того, що фактичний інвестиційний дохід виявиться нижче розрахункового. У цілому, чим вище ймовірність отримання низького доходу або збитку, тим вище ризик. У практиці інвестування самими безпечними є будь-які державні цінні папери, особливо казначейські білети й облігації. Досить надійні також облігації великих корпорацій, що раніше вже добре зарекомендували себе. Більш ризиковими є акції невеликих і наукомістких фірм.

2. Принцип ліквідності

Згідно з цим принципом, загальна структура розміщення активів повинна бути такою, щоб у будь-який час активи швидко і беззбитково для їхнього власника могли бути обернені у гроші. Ліквідні активи мають високий статус, коли оцінюють інвестиційний портфель страховика, і займають особливе місце у фінансовому менеджменті.

Коли визначають ступень ліквідності, то звичайно враховують час, за який можна перетворити ці фінансові кошти у гроші, і потрібні на це перетворення витрати. Тільки готівка має абсолютну ліквідність. Безготівкові розрахунки потребують витрат часу. Реалізація цінних паперів, окрім часу, потребує оплати послуг брокера; при терміновому продажу цінних паперів можуть виникнути додаткові втрати, пов’язані зі зниженням їхньої ціни.

Страховик, що проводить довгострокові накопичувальні види страхування, має досить стійкий страховий портфель з однорідними або вирівняними ризиками. Такий страховий портфель добре планується, і страховик із великим ступенем точності може передбачити, коли й у якій сумі йому потрібні будуть гроші для виплати страхових сум. У цьому випадку простіше забезпечити ліквідність активів.

Якщо страховик проводить ризикові види страхування, серед яких наявні неоднорідні високоризикові види, що важко підлягають процедурі вирівнювання ризиків (страхування відповідальності, морське, авіаційне страхування, страхування екологічних ризиків і ін.), то йому потрібно буде у найкоротший термін перетворити свої активи у готівку або гроші на поточному рахунку, щоб виконати свої зобов’язання за договорами страхування. Отже, страховики з неоднорідним ризиковим страховим портфелем повинні формувати більш жорсткі вимоги до ліквідності своїх активів.

3. Принцип диверсифікації

Цей принцип можна ще назвати “принципом зсуву і розсіювання”; він забезпечує розподіл інвестиційного ризику на різноманітні види вкладень і тим самим забезпечує більш високий ступінь стабільності інвестиційного портфеля страховика. Потрібно не допускати значної переваги якогось одного виду вкладень над іншими. Структура розміщення активів не повинна бути однобічною, а також не повинна припускатися регіональна концентрація капіталу.

4. Принцип прибутковості (рентабельності)

Згідно з цим принципом, страхові резерви необхідно розміщувати так, щоб забезпечити реалізацію названих вище принципів, з урахуванням ситуації на ринку капіталу, і при цьому розміщення повинне приносити постійний і достатньо високий дохід.

Хоча прибутковість розміщення активів не є домінуючим чинником тоді, коли виробляється портфельна стратегія страхової організації, проте, як і в будь-який іншій галузі економіки, одержання прибутку – це мета діяльності комерційних страхових організацій.

У страхуванні інвестиційний прибуток відіграє також специфічну роль. Наявність цього прибутку дозволяє страховику зберегти свої позиції на ринку в умовах конкуренції, якщо результат від проведення страхових операцій буде збитковим.