5.4.2. Прибуток від нестрахових операцій

Окрім прибутку від страхових операцій, у страховика може бути також прибуток від інвестиційної діяльності й інших нестрахових операцій.

До прибутку від нестрахової діяльності належить прибуток, отриманий страховиком від агентського продажу страхових послуг інших страхових компаній, комісійних за передачу ризиків страховикам у перестрахування, а також проведення робіт із менеджменту ризиків, консультацій, доходів від позареалізаційних операцій тощо. В цьому випадку прибуток визначається як перевищення доходів від нестрахових операцій над валовими витратами на цю діяльність.

Прибуток від розміщення і керування страховими (технічними) резервами і власними коштами (інвестиційний прибуток) – це прибуток від нестрахових операцій. Отримання прибутку від інвестицій є основним завданням страховика, тому що наявність цього прибутку надає страховику широку можливість нарощувати обсяги його активів, розширювати межі страхової відповідальності, знижувати тарифи за окремими видами страхування, розширювати страхове поле, зміцнювати матеріально-технічну базу і розвивати інші напрямки страхування.

Використання прибутку від нестрахових операцій в страхових компаніях з ризикових видів страхування і компаніях із страхування життя суттєво відрізняється. Для “ризикових” компаній весь прибуток від нестрахових операцій (інвестиційний та від інших дозволених видів діяльності) повністю залишається у розпорядженні акціонерів і використовується згідно із рішеннями їх зборів.

Для компаній із страхування життя отриманий дохід від нестрахових операцій розподіляється на 2 частини:

1 частина - інвестиційний дохід від розміщення коштів резервів із страхування життя.

2 частина – весь інший дохід, отриманий від нестрахових операцій (інвестиційний дохід від розміщення власних коштів, від агентської діяльності тощо).

Друга частина є повною власністю акціонерів компанії, оподатковується за загальним принципом по ставці 25% і використовується у відповідності з їх рішеннями.

Перша частина отриманого доходу спочатку розподіляється в пропорції 15:85. Перша частка (що відповідає 15% отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя) об’єднується з іншим доходом,отриманим від нестрахових операцій. Друга частка (85% доходу) не оподатковується, розподіляється пропорційно коштам індивідуальних резервів із страхування життя і додається до сум резервів відповідних застрахованих осіб

Напрями і розміри сум використання прибутків залежать від потреб страховика та дивідендної політики його акціонерів. Як правило, прибуток направляється на створення вільних резервів (до 20-25% прибутку), виплату дивідендів (від 20 до 70% прибутку), на стимулювання роботи колективу (10-40% прибутку) та резервування 5 – 10% прибутку для розвитку страхової справи.

Особливості оподатковування страхової діяльності

Система оподатковування, виконуючи функції ринкового регулятора в умовах розвитку ринкових відносин, є важливим фінансовим важелем керування діяльністю суб’єктів підприємництва. Згідно з чинним податковим законодавством, страховики у процесі фінансово-господарської діяльності зобов’язані робити оплату як загальнодержавних, так і місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів). Перелік цих податків і зборів наведений на рис.5.3.

Рис.5.3. Система оподаткування страхових організаційУкраїнським податковим законодавством передбачено особливий порядок прямого оподатковування діяльності страховика.

Страхова діяльність (окрім страхування життя) страховиків-резидентів оподатковується за ставкою три відсотки від суми валового доходу від страхової діяльності (склад якого визначений вище в підрозділі 5.2.1).

Суми доходів нерезидентів-страховиків, отриманих у вигляді страхових премій (внесків) від перестрахування ризиків, в тому числі ризиків життя на території України та ризиків страхувальників-резидентів за межами України, оподатковуються за ставкою п’ятнадцять відсотків у джерела їхньої виплати за рахунок таких виплат. Цей податок зобов’язаний сплатити страховик-резидент, який здійснив перестраховування ризику на території України в іноземній страховій (перестрахувальній) компанії. Це призводить до подорожчання процедури страхування, оскільки страховик-резидент повинен збільшити вартість премії Р на величину цього податку

Доходи нерезидентів-страховиків, отримані як страхові премії (внески) від страхування ризиків на території України, оподатковуються ставкою тридцять відсотків у джерела їхньої виплати за рахунок таких виплат. Цей податок зобов’язаний сплатити страхувальник-резидент (юридична особа – платник податку на прибуток), що здійснила страхування власного ризику на території України безпосередньо в іноземній страховій компанії. Це також здорожує вартість страхування (див. рис.5.5). Зазначені вище податки є частиною внутрішнього податку на прибуток підприємств і їхня ставка не регулюється міжнародними угодами з питань уникнення подвійного оподаткування, які встановлюють ставки податку на репатріацію доходів.

Облік операцій із страхування життя ведеться страховиками окремо. Доходи, отримані страховиками як суми страхових внесків, що накопичені протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування життя на території України або за її межами, не належать до складу валових доходів для оподатковування. При цьому операцією із страхування життя вважається операція, що передбачає страхову виплату у таких страхових випадках:

• смерть застрахованого;

• рішення суду про оголошення застрахованого померлим;

• дожиття застрахованого до закінчення терміну дії договору страхування або досягнення ним віку, що визначений цим договором.

При цьому термін дії договору не може бути менше ніж 120 календарних місяців і не може передбачати часткових виплат до закінчення терміну такого договору або настання страхового випадку. На перехідний період до 2003 р. договори зі страхування життя громадян, що досягли віку понад 50 років, можуть укладатися на термін не менше чим 60 календарних місяців.

Якщо договір страхування життя буде достроково припинений через причину, що не пов’язана зі смертю застрахованої особи, то доходи, отримані страховиком, підлягають оподатковуванню за період часу, коли відбулося припинення договору, із використанням ставки податку шість відсотків.

Доходи від страхування фізичних осіб на будь-яких інших умовах оподатковуються за ставкою три відсотки.

Оподатковування за валовим доходом розширює самостійність здійснення страховиками фінансово-господарської діяльності, формування обсягу поточних витрат і, отже, обсягу прибутку. При цьому одночасно підвищується відповідальність страховика за кінцеві і поточні результати його діяльності.

Доходи страховика з джерел, не пов’язаних із страховою діяльністю, оподатковуються за ставкою податку у розмірі двадцять п’ять відсотків. При цьому до валових витрат, які пов’язані з отриманням таких доходів, не включаються витрати, які понесені страховиком під час здійснення операцій із страхування (перестрахування).

Доходи, одержані страховиком-цедентом у звітному періоді від перестраховиків за договорами перестрахування, зменшуються на суму здійснених страховиком-цедентом страхових виплат (страхового відшкодування) у частині (в межах часток), в якій перестраховик несе відповідальність згідно з укладеними із страховиком-цедентом договорами перестрахування, та оподатковуються за ставкою двадцять п’ять відсотків.

Ця вимога ілюструється наступним прикладом. Страховик – цедент отримав протягом звітного періоду від перестраховика суму відшкодування у розмірі 100.000 грн та здійснив виплату відшкодування у розмірі 50.000 грн, а частка відповідальності перестраховика згідно укладеного між ним та цедентом договору перестрахування становила 40%. При цьому він сплатить податок:

ПRE = 0,25• (100.000 – 50.000•0,4) = 20.000 (грн).

Докладніше склад доходів від нестрахової діяльності перерахований у підрозділах 5.2.2 і 5.2.3.

У таблиці 5.1 перелічені усі ставки податку, що використовуються для оподатковування результатів здійснення діяльності страховика.

Таблиця 5.1. Ставки податків для страхування

таблиця

Страхові резерви і фінансова надійність страховика

Страхова діяльність відрізняється від інших видів діяльності тим, що страховик має справу з грошима, які тільки тимчасово перебувають в його розпорядженні. Страхова премія, котру він отримує від страхувальника, є не оплатою матеріального товару (продукта, послуги), а оплатою гарантії того, що в майбутньому страховик здійснить страхову виплату тоді, коли настануть обставини, які передбачені договором страхування.

Такий вид преміальної оплати (оплати наперед) страхової послуги потребує деякої впевненості у тому, що страховик буде спроможний відповідати за всіма своїми зобов’язаннями перед усіма його страхувальниками у будь-який час. Такою гарантією є високий рівень фінансової надійності страховика, що визначається, як спроможність страховика виконувати свої функції в умовах будь-якої економічної і політичної ситуації в обсязі і формах, що є припустимими в умовах, які склалися [27]. Фінансова надійність визначається платоспроможністю, фінансовою усталеністю і стабільністю страховика, залежить від його тарифної (цінової), інвестиційної і перестраховувальної стратегій, і забезпечується завдяки таким показникам (зазначені у порядку здійснення страхової діяльності):

1) достатнього обсягу власних коштів страховика;

2) правильно розрахованих значень базових тарифних ставок;

3) адекватних розмірів сформованих страхових резервів;

4) оптимальної програми розміщення страхових резервів;

5) збалансованості страхового портфеля;

6) надійних програм перестраховування.

Висока фінансова надійність виконання страхових операцій дозволяє страховику виконувати страхові зобов’язання за всіма чинними й укладеними ним договорами страхування і перестраховування, якщо настають заздалегідь визначені несприятливі події (страхові випадки), що є прямими наслідками обумовлених раніше несприятливих ймовірносних обставин (страхових ризиків).

Розглянемо склад основних показників фінансової надійності.

1) ОБСЯГ ВЛАСНИХ КОШТІВ – це обсяг статутного фонду і запасних фондів (гарантійного фонду і вільних резервів), тобто обсяг коштів страховика, що вільні від зобов’язань, які прийняті страховиком за діючими договорами страхування. Власні кошти потрібні, оскільки страхування використовує принцип розкладки шкодиу часі між усіма страхувальниками. При цьому потрібно формування запасних фондів за рахунок частини отриманого прибутку або невикористаної у сприятливі роки частини сумарно отриманих страхових премій. Запасні фонди будуть витрачатися у роки з підвищеною збитковістю, або коли виникають катастрофічні збитки.

Статутний фонд – це головний елемент власних коштів страховика. Законодавство [1, ст. 2; 1, ст. 30; 4] визначає такі вимоги до статутного фонду (СФ) страховика.

По-перше, обсяг СФ повинен бути не менше суми, що еквівалентна 1.000.000 євро за валютним обмінним курсом валюти України, якщо страховик планує здійснювати види страхування, інші ніж страхування життя (так звані “ризикові” види страхування), або не менше 1.500.000 євро для страховика, що планує здійснювати страхування життя.

По-друге, весь обсяг СФ повинен бути сплачений грошима (для забезпечення його високої ліквідності, якщо потрібно виконати зобов’язання перед страхувальниками у разі недостатності обсягу створених страхових резервів).

По-третє, забороняється формувати обсяг СФ за рахунок нематеріальних активів, кредитних коштів і коштів, що отримані під заставу, а також завдяки раніше створеним страховим резервам (якщо страховик раніше вже здійснював страхову діяльність і формував страхові резерви).

Опріч того, встановлюються обмеження з розміщення СФ у державних цінних паперах (можлива оплата грошової частини статутного фонду цінними паперами, що випускаються державою, за їхньою номінальною вартістю згідно з порядком, який встановлений Міністерством фінансів України, в обсязі не більше 25% від всього обсягу СФ страховика) і у статутних фондах інших страховиків (у сумі не більше 30% від власного СФ, причому внесок до статутного фонду одного окремого страховика не може бути більше 10%). Останні вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до стратутного фонду страховика, який планує здійснювати страхування життя.

Гарантійний фонд створюється страховиком із чистого прибутку (як спеціальні, резервні фонди і фонд нерозподіленого прибутку). Особливості тимчасової розкладки шкоди для ризикових (короткострокових) видів страхування і накопичення страхових сум у довгострокових видах особистого страхування життя та пенсії визначають два типи гарантійних фондів: спеціальні фонди (за ризиковими видами страхування) і резервні фонди (із страхування життя).

Такі фонди, у свою чергу, можуть формуватися за всіма видами і галузями страхування в цілому, за кожним видом страхування окремо або за групами видів страхування – як вирішить страховик. Перший варіант дає можливість більш гнучкого перерозподілу коштів, другий – відповідає вимогам дотримання еквівалентності взаємовідносин страховика і страхувальника, але не дозволяє перерозподіляти кошти між страхувальниками за конкретними видами страхування.

Вільні резерви (запасні фонди самострахування) формуються з власних коштів страховика, щоб додатково забезпечити його фінансову надійність згідно з напрямками і методиками здійснення страхової діяльності, зазвичай, у тих видах страхування, для яких сумарна страхова шкода може досягати катастрофічних розмірів.

Чим вище ймовірність того, що створена страховиком система страхових фондів виявиться прийнятною для виконання ним своїх страхових зобов’язань, тим вище фінансова стійкість страховика. Отже, особливості спрямування коштів, які пов’язані з формуванням і використанням страхових резервних фондів, безпосередньо обумовлені ризиковим характером обігу грошей у страховика.

2) ПРАВИЛЬНО РОЗРАХОВАНІ БАЗОВІ ТАРИФИ визначають цінову політику страховика й істотно впливають на його фінансову надійність, оскільки повинні враховувати рівень збитковості конкретних видів страхування на страховому ринку, реальну ціну кожного ризику, обсяг, стабільність та однотипність виконуваних страхових операцій. Базові тарифні ставки розраховуються так, щоб урахувати всі перелічені вище показники, обсяг укладених договорів страхування (страхового портфеля) і статистичні дані щодо настання страхових випадків за декілька останніх років. Якщо конкретні тарифи, які вказуються у договорах страхування, менше базових, це може призвести до зниження фінансової надійності страховика і неможливості виконання ним своїх зобов’язань за договорами страхування.

3) РОЗМІР СТРАХОВИХ РЕЗЕРВІВ, які сформовані страховиком, повинен бути достатній для покриття зобов’язань за укладеними договорами страхування. Отже, він повинен бути адекватний взятим зобов’язанням і формуватися з урахуванням особливостей видів і об’єктів страхування, розподілу ризиків у просторі і в часі й інших об’єктивних характеристик ризиків, які взяті на страхування, а також тривалості страхування. Очевидний зв’язок цього показника з попереднім, оскільки основне джерело для формування страхових резервів – це страхові премії, що розраховуються на основі базових страхових тарифів.

4) РОЗМІЩЕННЯ СТРАХОВИХ РЕЗЕРВІВ, як тимчасово вільних коштів, що перебувають у розпорядженні страховика, у вигляді активів тих або інших категорій передбачає їхнє інвестування з метою одержання страховиком прибутку. Оскільки активи страховика як страхові резерви є гарантією виконання ним страхових зобов’язань, вони повинні розміщуватися з урахуванням вимог прибутковості, надійності, диверсифікованості і ліквідності всіх напрямків розміщення. При цьому страховик повинен забезпечити виконання страхових зобов’язань (страхових виплат) у повному їхньому обсязі й у визначений термін.

5) СКЛАД СТРАХОВОГО ПОРТФЕЛЯ страховика істотно впливає на його фінансову стабільність. Основними критеріями його збалансованості є рівні однорідності і диверсифікованості обсягу взятих зобов’язань (ризиків), а також рівень виконання обмеження на обсяг власного утримання, залежно від розміру власних коштів страховика. Законом “Про страхування” (ст. 29) встановлена норма, згідно з якою страховику дозволений обсяг власного утримання ризику (максимальна величина страхової суми за окремим об’єктом страхування) в межах не більше 10% від суми сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів. Усі перевищення встановленої межі відповідальності повинні обов’язково перестраховуватися страховиком в інших страховиків.

6) ПЕРЕСТРАХОВУВАННЯ – процедура задоволення потреби страховика у підвищенні його фінансової усталеності, коли виконуються страхові операції в умовах ризикового характеру кругообігу фінансових коштів, яка реалізується через розширення принципу розподілу у просторі і часі завданої шкоди між декількома страховиками. Передаючи частину взятого на себе ризику іншим страховикам (перестрахувальникам), перший страховик (перестраховувальник) продовжує відповідати перед його страхувальником в обсязі всього прийнятого ним ризику, але при цьому набуває право вимоги до його перестраховувальників в обсязі перестрахованих у них ризиків (зобов’язань). Перестраховування є реальним інструментом формування оптимального (збалансованого) страхового портфеля, що істотно підвищує фінансову стабільність страховика.

Страхові резерви

Найважливішою особливістю фінансово-господарської діяльності страховиків є формування страхових резервів, які повинні забезпечити фінансову стабільність страховика і виконання ним зобов’язань перед клієнтами. Розмір сформованих страхових резервів відображає величину зобов’язань страховика перед страхувальниками за діючими на звітну дату договорами страхування. Кошти страхових резервів використовуються для виплат страхових сум і страхових відшкодувань тоді, коли для забезпечення страхових виплат страховику не вистачає поточних надходжень страхових премій.

Відповідно до вимог чинного законодавства, українські страхові компанії формують два види страхових резервів (рис.6.1):

• резерви за ризиковими видами страхування (технічні резерви);

• резерви із страхування життя.

Таке розмежування пов’язане з загальною практикою поділу страхового бізнесу на страхування життя і загальне (ризикове) страхування.

Технічні резерви - це показник, який виражає грошову оцінку обов'язків страховика за страховими зобов'язаннями, і одночасно - сума коштів, що є гарантією виконання зобов'язань перед страхувальниками з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування.

Страхові резерви створюються в тій валюті, якою страховики відповідають за своїми страховими зобов’язаннями, і призначені саме для забезпечення виплат страхових сум і страхових відшкодувань за укладеними договорами страхування. Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя та медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування.

Резерви із страхування життя, медичного страхування і обов’язкових видів страхування формуються окремо від резервів для інших видів страхування. Забороняється здійснювати виплати за ризиковими видами страхування за рахунок резервів із страхування життя і медичного страхування, і витрачати страхові резерви для інших цілей, окрім страхових виплат.

Окремий перелік резервів по медичному страхуванню, а також порядок їх формування та обліку може визначатися відповідними нормативно-правовими актами.

З метою забезпечення отримання інформації, необхідної для формування страхових резервів, страховики зобов'язані вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за відповідною формою, що дозволить отримати цю інформацію. Коли визначаються фінансові результати від проведення страхової діяльності за станом на звітну дату, страховик обов’язково розраховує розміри страхових резервів. Звіт про страхові резерви надається до органів контролю у складі річного бухгалтерського звіту страховика. На рис. 6.2 подана структура розподілу страхової премії і її участь у формуванні страхових резервів та загальних фінансових результатів діяльності страховика.