- •1.2.3. Інвестиційно-зберігальна функція страхування
- •1.4.2. Страхувальник
- •1.4.3. Застрахована особа
- •1.4.4. Отримувач страхового відшкодування (страхової суми)
- •2.2.1. Форми страхових зобов’язань
- •2.2.2. Страхове зобов’язання на користь третьої особи
- •2.2.3. Договір добровільного страхування
- •5. Виплата страхових сум (відшкодувань) повинна здійснюватись таким чином:
- •6. Відмова у виплаті страховиком страхових сум (відшкодувань) можлива, якщо:
- •3. Страховик зобов’язаний за договором страхування:
- •4. Страхувальник зобов’язаний за договором страхування:
- •2.3.1. Поняття страхового ризику
- •2.3.3. Принцип граничної сумлінності
- •2.3.4. Принцип відшкодування
- •2.3.5. Принцип безпосередньої причини
- •2.3.6. Принцип суброгації
- •2.7.1. Загальний стан законодавчої бази
- •2.7.2. Державний нагляд за страхуванням
- •2.7.3. Ліцензування страхової діяльності
- •3.2.1. Законодавче ядро страхового ринку
- •3.2.2. Структура страхового ринку
- •3.2.3. Інфраструктура страхового ринку
- •3.2.3.1. Прямі страхові посередники
- •3.2.3.2. Непрямі страхові посередники
- •3.3.1. Особливості страхового продукту як товару
- •3.3.2. Загальні закономірності продажу страхових послуг
- •5.1.1. Основні терміни
- •5.1.2. Особливості грошового обігу страховика
- •5.2.1. Доходи від страхової діяльності
- •5.2.2. Доходи від інвестиційної діяльності
- •5.2.3. Інші доходи страховика
- •5.4.1. Прибуток від страхових операцій
- •5.4.2. Прибуток від нестрахових операцій
- •6.2.1. Технічні резерви
- •6.2.2. Резерви із страхування життя
- •1. Принцип надійності (зворотності)
- •2. Принцип ліквідності
- •5. Структура і норми розміщення страхових резервів
3.3.1. Особливості страхового продукту як товару
Якщо у будь-якій сфері матеріального виробництва факт оплати товару є завершальною фазою процесу виробництва товару (фазою споживання), то для ринкового комерційного страхування оплата договору страхування – лише початок фази виробничої діяльності за цим договором.
Тому система збуту, продажу (аквізиція) страхової послуги має першорядне значення у технології здійснення страхування, тому що без продажу немає і самої страхової діяльності. На рис. 3.4 наведено маркетингову піраміду споживачів страхової послуги та її компоненти. З цього малюнку видно, що продаж (аквізиція) страхового продукту має багато етапів і напрямків реалізації. У системі аквізиції відіграють велику роль не тільки самі страховики, але і суб’єкти інфраструктури страхового ринку – як страхові посередники, що продають страховку, так і ті, що беруть участь у виконанні страховиком його страхових зобов’язань, тобто в обслуговуванні договорів страхування.
3.3.2. Загальні закономірності продажу страхових послуг
На кінець 1997 р. загальна кількість страхових продуктів, які запропоновані споживачам на страхових ринках деяких країн, становила:
у США – близько 3000 різновидів;
у Європі – близько 500 різновидів;
у Росії й Україні – близько 60 різновидів.
В Німеччині за 1996 р. середньостатистичний громадянин за рік сплачував $1500 за всі страховки. За 1996 р. існує така статистика з охоплення страхового ринку Німеччини добровільними видами страхування:
• страхування приватної нерухомості – 77% усіх об’єктів;
• страхування цивільної відповідальності – 65% ринку;
• довгострокове страхуванням життя – 57% усіх жителів, вік яких більше 25 років;
• страховка непередбачених судових витрат (адвокатську страховку) придбало 45% дієздатних жителів Німеччини;
• від нещасних випадків було застраховано 43% усіх жителів;
• по КАСКО були застраховані 31% всіх одиниць автотранспорту;
• додаткові медичні страховки купили 28% усіх жителів старше 18 років.
В Японії за 1996 р. один середньостатистичний японець сплатив за страховки $4000, причому майже 80% цієї суми витрачено на поліси зі страхування життя.
Таблиця 3.1 ілюструє показники страхових ринків деяких країн Європи (без країн Східної Європи і країн колишнього СРСР).
Таблиця 3.1. Показники страхових ринків в Європейських країнах за 1997-1998 р.р.
таблиця3.3.3. Основні напрямки продажу страхових послуг
Прямий продаж страховок звичайно здійснюється:
• в офісі штатними робітниками страхової компанії;
• спеціальними найманими робітниками – аквізиторами;
• за адресами із телефонних довідників;
• прямим поштовим розсиланням;
• через мережу Інтернету.
Продаж із залученням страхових посередників звичайно відбувається:
• через агентів – фізичних осіб;
• через інші організації (банки, туристичні агентства, універмаги, поштові відділення, ощадні каси, інші фінансові організації) як окремого товару (продаж “із прилавка”) або як супутньої послуги;
• із залученням незалежних страхових брокерів і професійних фінансових консультантів.
Перевагами розвинутої системи продажу страхових послуг є:
• оперативність роботи і швидка реакція на поведінку ринку;
• зручність для клієнтів (м’яка система продаж);
• створення умов для правильного вибору клієнтом страхової послуги за великим числом критеріїв;
• повне задоволення потреб клієнтів;
• стимулювання збуту страхових послуг.
Спосіб продажу страхових послуг істотно залежить від їхньої специфіки. При продажу через брокера (який виступає як консультант-професіонал і додатковий інформаційний гарант у випадку складного страхового продукту) найчастіше й найуспішніше продаються:
• складні індивідуальні страховки, що вимагають пояснень (наприклад, інвестицій, різновидів бізнесу, цінних паперів і ін.);
• значні транспортні ризики;
• ризики дорогих об’єктів із складною структурою;
• групові страховки життя і медичні страховки.
Через агента, що відіграє роль довірчого партнера (на базі особистих довгострокових контактів) або непрямого гаранта страховки, що купується (на базі сталого позитивного ділового іміджу самого агента перед страхувальником), найчастіше й найуспішніше продаються:
• індивідуальні особисті страховки (страхування життя, пенсійне, від нещасних випадків, медичне);
• індивідуальні майнові страховки і страховки відповідальності (загальногромадянські, фахові, адвокатські).
Для різних країн частки агентів і брокерів у загальному обсязі продажу ризикових і накопичувальних страхових послуг у різних сегментах страхового ринку неоднакові (табл. 3.2).
Таблиця 3.2. Частка посередників у системах продажу страховок для різних країн світу
таблиця* – 50% страховок життя продається іншими організаціями, як агентами (у тому числі 40% банками), 25% страховок життя продається спеціальними найманими робітниками страхових компаній і лише 4% страховок життя і 3 % ризикових страховок продається в офісах самих страхових компаній.
** – інша кількість страховок життя продається самими страховими компаніями.
Рис.3.4. Маркетингова піраміда споживачів страхової послуги та її компоненти :МС-можливий споживач страхової послуги (СП) ;
N - кількість проданих страхових полісів даної СП;
R - кількість осіб (реципієнтів), первісно ознайомлених з СП.
Додатковим стимулом розвитку агентсько-брокерської системи продажу є процес інформатизації і комп’ютеризації страхового бізнесу на основі комп’ютерних мереж загального користування, а також всесвітньої мережі Інтернету. Страховий ринок стає все більш доступнішим для посередника.
Розвиток мережі глобального продажу страхових продуктів і перестраховування призвів до виникнення потреби у загальновизнаній правовій базі для страхових посередників, яка визначає їх функції, кваліфікаційні вимоги. юридичний статус. Ці вимоги встановлені у Рекомендаціях Комісії ЄС від 1991 р. (“Всесвітні принципи дотримання каналів розподілу страховок”), де зафіксовані:
• єдині вимоги до страхових посередників;
• єдині вимоги до рівня фінансової сталості посередників, а також обов’язкове страхування їх професійної відповідальності;
• єдині вимоги до звітності страхових посередників;
• загальний порядок реєстрації та контролю за діяльністю страхових посередників.
Вимоги до українських страхових посередників [13, 14, 15] встановлені по цих “Рекомендаціях” .
Тенденції розвитку страхових ринків
Основними проблемами розвитку всесвітнього страхового ринку є:
• інтернаціоналізація страхового бізнесу;
• поява значних міжнародних страхових консорціумів;
• зростання обсягу інвестицій у цінні папери;
• зростання рівня запитів з боку клієнтури;
• безперестанні фінансові шахрайства у сфері страхування;
• різкі зміни політико-економічної ситуації у багатьох країнах;
• незбалансованість вікової структури персоналу страховиків;
• масова поява нових інформаційних технологій;
• потреба забезпечення особистої безпеки працівників страхових компаній.
Сильно впливають на розвиток страхування зміни у соціальній сфері, що зумовлюють зростання запитів клієнтури. Високі стандарти життя населення у розвинутих країнах формують підвищені вимоги до страхового обслуговування. Клієнти страхових компаній цих країн не схильні беззастережно приймати те, що їм пропонують страхові компанії, які змушені систематично вивчати ринок, щоб їхні послуги відповідали запитам споживачів.
Нові інформаційні технології докорінно змінили роботу страховика. Комп’ютерізація збору й обробки страхової інформації значно підвищили продуктивність праці, надійність, оперативність в ухваленні рішень й ефективність роботи страхових компаній у цілому, і знизили рівень внутрішньофірмових витрат страховиків.
Нові інформаційні технології сприяли впровадженню у страхове обслуговування кредитних карток. Підвищується конкурентна боротьба за ринок вільного капіталу, який є у населення, між страховими компаніями і комерційними банками. Останні активно впроваджуються в сферу страхового бізнесу через створення страхових альянсів (особливо у страхуванні життя, що дає банкам великий прибуток і пов’язане з невеликим і суттєво прогнозованим ризиком).
Сучасний стан розвитку страхового ринку в індустріально розвинутих країнах Заходу характеризується посиленням тенденції до монополізації та концентрації капіталу у страхуванні. Можна виділити чотири організаційні форми прояву цієї тенденції:
1. Горизонтальна інтеграція – зосередження у невеликої кількості значних страхових компаній все більшого обсягу страхових премій і страхових послуг.
2. Вертикальна інтеграція – проникнення страхових компаній до інших сфер, що пов’язані зі страхуванням (банківська, біржова діяльність).
3. Створення транснаціональних страхових компаній поки ще значно не поширилося у страхуванні, проте це явище існує і має тенденцію до розвитку.
4. Диверсифікація – розширення інвестиційної сфери діяльності на галузі, що прямо не пов’язані зі страхуванням. Таким чином невеликі страхові компанії намагаються вижити в умовах загострення конкуренції і набути додаткового і більш сталого джерела прибутків, які потрібні для покриття витрат із страхування, що зростають.
Для страхового ринку індустріально розвинутих країн Заходу притаманні такі основні типи диверсифікацій:
• страхові компанії стають частиною якогось концерну;
• страхові компанії починають володіти підприємствами, які зайняті в інших галузях матеріального виробництва, або вкладають капітал у ці галузі, скуповуючи акції цих підприємств;
• страхові компанії створюють дочірні компанії у фінансово-кредитній сфері.
Нова роль страхових компаній полягає в тому, що вони виконують функції спеціалізованих кредитних інститутів – займаються кредитуванням певних сфер і галузей господарської діяльності. Страхові компанії займають провідні після комерційних банків позиції за величиною активів і можливістю використання їх як кредитного капіталу. Характер ресурсів, що акумулюється страховиками, дозволяє використовувати їх для довгострокових виробничих капіталовкладень, наприклад, через ринок цінних паперів. Таких можливостей банки, що оперують коштами, які залучаються на більш короткий термін, не мають. Тому страхові компанії займають панівне положення на ринку вільного капіталу.
Приплив грошових коштів у вигляді страхових премій і прибутків від активних операцій, зазвичай, набагато перевищує суму щорічних виплат власникам полісів. Це дозволяє страховим компаніям з року в рік збільшувати інвестиції у високоприбуткові довгострокові цінні папери з фіксованими строками погашення, головним чином в облігації промислових корпорацій, державні облігації і закладні під нерухомість.
Сутність і призначення актуарних розрахунків
Актуарні розрахунки являють собою систему статистичних і економіко-математичних імовірнісних методів розрахунку тарифних ставок і визначення необхідних фінансових показників діяльності страховика. За їхньою допомогою визначаються розміри тарифних ставок, тобто вартість страхової послуги і частка участі кожного страхувальника у створенні спільного страхового фонду. Величина тарифу (страхової премії, що оплачується страхувальником) вимагає вимірювання ризику, що береться на страхування. У складі тарифу відбивається також середня сума витрат з обслуговування одного договору страхування.
Актуарні розрахунки здійснюються з урахуванням таких особливостей страхування:
• події, що оцінюються (ризики), мають імовірнісний характер, який прямо впливає на величину страхового тарифу, що розраховується;
• вартість страхової послуги, що надається страховиком страхувальнику, визначається за сукупністю всіх страхових послуг такого виду;
• визначаються оптимальні розміри страхових резервів страховика;
• враховується розмір поточного банківського відсотка і тенденції його зміни протягом часу надання страхової послуги;
• враховується можливість заподіяння повної або часткової шкоди внаслідок страхового випадку шляхом аналізу оцінки зміни величини розподілу шкоди (збитку) у часі й просторі;
• виконується дотримання принципу рівноваги між сумою зібраних страховиком страхових премій і обсягом його страхових зобов’язань.
Задачею актуарних розрахунків є:
• вивчення і класифікація ризиків за певними ознаками (групами) у рамках усієї страхової сукупності;
• обчислення математичної ймовірності настання страхового випадку, визначення частоти й обсягу шкоди (збитку) як в окремих ризикових групах, так і в цілому за страховою сукупністю;
• математичне обгрунтування необхідних витрат нa організацію процесу страхування;
• математичне обгрунтування необхідних резервних фондів страховика і джерел їх формування;
• дослідження норми вкладення капіталу (процентної ставки) при використанні страховиком зібраних страхових премій як інвестицій і тенденцій її зміни у конкретному часовому інтервалі, визначення залежності між процентною ставкою і величиною тарифної ставки.
На основі актуарних розрахунків визначаються розміри базових тарифних ставок, котрі за допомогою методів фінансової математики можуть бути зменшені на суму імовірнісного прибутку страховика від використання його страхових резервів як інвестицій.
Страхування може здійснюватися лише тоді, коли заздалегідь невідомо, відбудеться у певний період та або інша подія чи ні. Тому в актуарних розрахунках застосовується теорія ймовірності, оскільки розміри тарифних ставок насамперед залежать від ймовірності страхового випадку. Поняття ймовірності страхового випадку характеризується тим, що ймовірність визначається шляхом підрахунку числа несприятливих для страхувальника подій (пожеж, аварій, крадіжок і ін.) і при страхуванні є лише деяка кількість об’єктів, щодо яких реалізуються визначені страхові ризики і виникають страхові випадки.
У майновому страхуванні ймовірність страхового випадку відбиває частоту страхових випадків за попередній період, тобто відношення постраждалих від якоїсь випадкової події однотипних об’єктів до їх загальної врахованої кількості.
В особистому страхуванні ймовірність страхового випадку (мотивованого звертання за медичною допомогою, факту захворювання або втрати працездатності в результаті нещасного випадку) обчислюється на основі звітних даних органів охорони здоров’я, статистики міністерств, відомств, підприємств і страхових товариств.
У страхуванні життя для визначення імовірності страхового випадку використовуються показники смертності і тривалості життя населення. При цьому здійснюється диференціація тарифних ставок за віком людини. Диференціація тарифних ставок за віком застрахованого у страхуванні життя і пенсії здійснюється з використанням демографічної статистики (спостережень за смертністю населення), обчислюється ймовірність дожиття і смерті для осіб різного віку, і на цій підставі будується таблиця смертності. Вона містить показники смертності населення за окремими віковими категоріями і при переході від одного віку до наступного, тобто характеристику вимирання у часі сукупності з 100 тис. одночасно народжених людей (табл. 4.1). Ця таблиця – це упорядкований ряд взаємозалежних величин, що показують зменшення з віком конкретної сукупності одночасно народжених людей внаслідок смертності [18, 27, 28].
таблицяУмовні позначення у цій таблиці:
x – однорічні вікові групи населення;
Lx – число людей, які доживають до кожного даного віку – показує, скільки осіб, із 100 тис. одночасно народжених, доживає до кінця цього року;
Dx – число людей, які вмирають при переході від віку x до віку х + 1 – показує, скільки осіб, що доживають до кожного даного віку вмирають, не доживши до віку наступного року;
Qx = Dx/Lx – імовірність померти у віці х років, не доживши до віку x + 1 років;
Px = (Lx + 1)/Lx – імовірність дожити до наступного віку;
Ex – середня тривалість майбутнього життя – показує, скільки років у середньому потрібно прожити одній людині з числа осіб, що дожили до цього віку.
Основи теорії актуарних розрахунків закладені в XVII в. У 1662 р. була опублікована робота англійського вченого Д.Граунта “Природні і політичні спостереження, зроблені над бюлетенем смерті”. Він перший опрацював дані про смертність людей і побудував таблиці смертності. Одночасно голландський учений Ян де Вітт опублікував роботу про тарифи з страхування довічної ренти, де виклав метод обчислення страхових премій залежно від віку застрахованого і норми зростання грошей. Подальшого розвитку теорія актуарних розрахунків набула у роботах англійського астронома і математика Е.Галлея. Форма таблиць, яку він запропонував, застосовується дотепер, а на методику, що розробив Галлей, спираються сучасні прийоми розрахунків тарифів із страхування життя і пенсій. На теперішній час у теорії актуарних розрахунків застосовуються новітні досягнення математики і статистики.
Проведення актуарних розрахунків посідає важливе місце у роботі страхової компанії. Страховик, зазвичай, продає багато різноманітних за складом і характером видів страхових послуг, що потребують математичного вимірювання таких параметрів:
• рівня зобов’язань, які він прийняв за договорами страхування;
• оцінювання надійності й стійкості його страхового портфеля;
• напрямків і обсягу здійснення ним перестрахувальної діяльності.
Незважаючи на методологічну єдність всіх актуарних розрахунків, практика їх проведення припускає різноманітні варіанти, пов’язані зі специфікою окремих видів страхування. В цілому є певна залежність конкретної практики актуарних розрахунків від виду страхування, обраної системи забезпечення і способу проведення страхування.
Виконуючи актуарні розрахунки, необхідно також пам’ятати і про деякі загальні питання, що не залежать від конкретного виду страхування, як-от:
• визначення розміру нетто-премії, що формує страхові резерви;
• обчислення розміру надбавки за ризик;
• визначення рівня витрат на ведення справи;
• визначення розміру страхових платежів, запропонованих до сплати.
За одиницю розрахунків береться окремий суб’єкт, який належить до страхової сукупності. При обчисленні розміру страхових платежів одиниця розрахунків може розглядатися в цілому для країни, за окремими регіонами, з урахуванням особливостей цього конкретного району і специфіки проявів ризику у часі й просторі.
Інша особливість актуарних розрахунків за окремими видами страхування пов’язана з тим, що в майновій групі через велике коливання ризиків визначається спеціальна надбавка за ризик. Подібна надбавка звичайно не обчислюється при актуарних розрахунках за особистим страхуванням (хоча в принципі можлива), тому що обсяг страхової сукупності достатньо великий, а страхові суми порівняно невеликі.
Актуарні розрахунки можна класифікувати за галузями страхування, за часовою чи за ієрархічною ознакою.
За галузями страхування вони поділяються на розрахунки за:
• особистим страхуванням;
• майновим страхуванням;
• страхуванням відповідальності.
За ознакою часу актуарні розрахунки діляться на:
• звітні, що здійснюються по вже зроблених операціях страховика, тобто за наявними звітними даними. Вони орієнтовані на діяльність страховика у майбутньому щодо цього виду страхування;
• планові, що здійснюються при введенні нового виду страхування, для якого відсутня достовірна статистика спостережень. Тут використовують результати актуарних розрахунків за однотипними чи близькими за змістом видами страхування, котрі вже здійснювалися страховою компанією. Після закінчення певного терміну (як правило, після трьох років) аналізуються отримані статистичні дані за цим ризиком, і планові актуарні розрахунки відповідно коригуються. Таким чином, планові актуарні розрахунки перетворюються у звітні.
За територіальною ознакою актуарні розрахунки можуть бути:
• загальнодержавними, тобто зробленими для всієї території держави;
• регіональними, тобто проведеними для окремої області, району;
• індивідуальними, що виконуються для конкретного страховика.
Основні принципи здійснення розрахунків страхових тарифів
Тарифна ставка – це ціна страхового ризику й інших витрат, адекватна обсягу зобов’язань страховика за укладеним договором страхування. Тарифні ставки визначаються за допомогою актуарних розрахунків [18] у відповідності з вимогами чинного законодавства [36]. Системне викладення тарифних ставок і поправочних ризикових коефіцієнтів із правилами їхнього застосування складає тарифний довідник страховика.
Тарифна ставка (інакше – брутто-ставка) являє собою страхову премію з одиниці страхової суми за певний період часу страхування.
Базовий страховий тариф – базова тарифна брутто-ставка, що розраховується актуарієм для правил страхування за відомою статистикою і пропонується страхувальнику в складі цих правил. Входить до складу тарифного довідника страховика. Брутто-ставка складається з двох частин: нетто-ставки і навантаження. Нетто-ставка виражає ціну страхового ризику: пожежі, повені, вибуху і т.д. Навантаження показує витрати страховика з організації і проведення страхування, включає відрахування до запасних фондів, містить елементи прибутку. В основі побудови нетто-ставки лежить ймовірність прояву ризику.
Реальний страховий тариф – тарифна ставка, визначена за базовим тарифом для реального об’єкта страхування з урахуванням системи поправочних коефіцієнтів ризику, що включені до тарифного довідника страховика.
Конкретний страховий тариф – тарифна ставка, за якою укладається договір страхування. Він визначається у договорі страхування.
Імовірністю події А – позначається Р(А) – називається відношення числа М сприятливих для нього випадків (станів) події A до загального числа N усіх рівноможливих випадків (станів) цієї події. Оскільки імовірність події виражається правильним дробом ( М?N ), то очевидно, що 0 < Р(A) < 1. Якщо Р(A) = 0, то подія А вважається неможливою. Якщо ж Р(A) = 1, то подія А достовірна.
Імовірність будь-якого стану випадкової події завжди перебуває у межах від 0 до 1. Якщо вона досягла своєї крайньої меж (тобто 0 або 1), то страхування ризику настання цієї події здійснюватися не може. Страхові відносини складаються лише тоді, коли заздалегідь невідомо, відбудеться у певний період часу ця подія, або ні.
Нетто-ставка призначена для створення страхового фонду. Тому вона повинна забезпечити еквівалентність взаємовідносин між страховиком і страхувальником – страховик повинен зібрати стільки страхових премій, скільки він має виплатити страхувальникам у майбутньому, тобто при формуванні страхового фонду необхідно дотримуватися принципу рівності платежів, що надійшли до страхового фонду, і страхових відшкодувань, що виплачуються з цього фонду, за встановлений період страхування.
Ця умова записується у вигляді такої рівності, що характеризує замкнуту розкладку шкоди між всіма страхувальниками:
формулиВідношення кількості виплат (кількості постраждалих об’єктів) – Nв до кількості укладених договорів (застрахованих об’єктів) – Nd визначає частоту страхових випадків. Середня тяжкисть ризику може бути розрахована як за окремими об’єктами або видами страхування, так і за окремими страховими ризиками. Формули для розрахунків частоти страхових випадків і тяжкості ризику наведені нижче, у підрозділі 4.3. Після розрахунку цих параметрів визначається розмір тарифної нетто-ставки. Для обчислення сукупної брутто- ставки до нетто-ставки додають навантаження.
Завдяки зробленому аналізу можна стверджувати, що сума фактично виплачуваного страхового відшкодування за постраждалими об’єктами, зазвичай, відхиляється від значення страхової суми, що встановлена для них, особливо в залежності від кількості укладених договорів страхування того виду, за яким здійснюється розрахунок тарифу. Розрахована ставка повинна коригуватися на коефіцієнт, обумовлений кількістю укладених договорів страхування (страховим портфелем однотипних об’єктів страхування). Внаслідок цього одержуємо формулу для розрахунку нетто-ставки:
Tn = P(A) • K • ? •100% (4.5)
Ця формула має додатковий поправочний коефіцієнт ?, розмір якого визначається відповідно кількості укладених (або тих, що плануються для укладання) договорів страхування.
Формула (4.5) може бути застосована як при розрахунку тарифних ставок за діючими видами страхування, так і при розрахунку тарифних ставок за новими видами страхування.
Розмір сукупної брутто-ставки розраховується за кінцевою формулою:
Tb = Tn /(1-? /100), (4.6)
де Tb – брутто-ставка;
Тn – нетто-ставка;
– навантаження (витрати на ведення справи). Витрати на проведення справи звичайно розраховуються у відсотках щодо розміру брутто-ставки.
Показники страхової статистики
У практиці актуарних розрахунків широко використовується страхова статистика. Вона являє собою систематизоване вивчення й узагальнення наймасовіших і найтиповіших страхових операцій на основі вироблених статистичною наукою методів опрацювання узагальнених підсумкових натуральних і вартісних показників, що характеризують страхову справу. Всі показники, що підлягають статистичному вивченню, поділяються на дві групи:
• перша відбиває процес формування страхового фонду;
• друга відображає результати використання страхового фонду.
Статистика за допомогою масового спостереження, що здійснювалося за фактами й обставинами настання тих або інших страхових випадків у минулому, одержує дані для встановлення статистичної імовірності ризику. Аналіз отриманого масиву інформації показує закономірність настання страхового випадку і служить меті наукового передбачення майбутнього розміру шкоди. Чим більше кількість об’єктів спостереження, тим більш достовірну основу для оцінювання майбутнього розвитку подій подає встановлена імовірність, тому що лише щодо страхової сукупності закон великих чисел може бути застосований найбільш коректно.
Основними показниками страхової статистики є такі:
n – число об’єктів страхування;
L – число страхових випадків;
m – число об’єктів, що постраждали внаслідок настання страхового випадку;
– сума всіх зібраних страхових нетто-премій;
– сума усіх виплачених страхових відшкодувань;
– загальна страхова сума для всіх об’єктів страхування;
– страхова сума, що припадає на всі постраждалі об’єкти страхової сукупності;
– страхова сума, що припадає на один постраждалий об’єкт страхової сукупності.
У процесі статистичного аналізу розраховують такі показники:
• частоту страхових випадків;
• коефіцієнт кумуляції ризику;
• коефіцієнт збитковості;
• середню страхову суму на один об’єкт страхування;
• середню суму виплат на один постраждалий об’єкт;
• тяжкість ризику;
• збитковість страхової суми;
• норму збитковості;
• частоту шкоди;
• тяжкість шкоди.
Частота страхових випадків характеризується кількістю страхових випадків у розрахунку на один об’єкт страхування:
Yс = L/n, (4.7)
де Yс – частота страхових випадків;
L – число страхових випадків;
n – число об’єктів страхування.
Значення показника частоти страхових випадків Yс 1, то це означає, що із зростанням спустошливості зростає число страхових випадків на одну страхову подію. Страховики з цієї причини намагаються уникати майнового страхування ризиків із великим коефіцієнтом кумуляції.
Коефіцієнт збитковості, або коефіцієнт шкоди, є відношенням суми виплаченого страхового відшкодування до страхової суми об’єкту страхування, що постраждав внаслідок нещасного випадку:
Kзі=SB\Sm
де Kзі – коефіцієнт збитковості для окремого і-го об’єкту страхової сукупності;
SB – сума виплаченого відшкодування по і-му об’єкту страхової сукупності, що постраждав;
Sm – середня страхова сума, що припадає на і-й постраждалий об’єкт страхової сукупності.
Коефіцієнт збитковості може бути менше або дорівнювати одиниці. Він не може бути більше одиниці, тобто це означало б, що або порушено принцип відшкодування, або застрахований об’єкт був застрахований більше одного разу (подвійне страхування), або був знищений більше одного разу.
Середня страхова сума на один об’єкт (договір) страхування являє собою відношення загальної страхової суми для всіх об’єктів страхування до числа всіх об’єктів страхування:
Sn=CymS\n
де Sn– середня страхова сума на один об’єкт страхування;
СуmS – страхова сума для всіх об’єктів страхування;
n – кількість об’єктів страхування.
Через те, що об’єкти майнового страхування можуть мати різні страхові суми, в актуарних розрахунках застосовуються різноманітні методи підрахунку середніх величин.
Середня страхова сума на один постраждалий об’єкт являє собою відношення страхової суми всіх постраждалих об’єктів до числа цих об’єктів:
Sm = Sym0\m
де Sm – середня страхова сума на один постраждалий об’єкт;
Sym0 – страхова сума, що припадає на всі постраждалі об’єкти страхової сукупності;
m – кількість об’єктів, постраждалих від страхового випадку.
Тяжкість ризику Zр являє собою відношення середньої страхової суми на один постраждалий об’єкт до середньої страхової суми на один об’єкт страхування:
Zp=Sm\Sn
Показник тяжкості ризику використовується тоді, коли оцінюють частоту страхового випадку.
Збитковість страхової суми, або ймовірність шкоди, являє собою відношення виплаченого страхового відшкодування до страхової суми всіх об’єктів страхування:
Y=?Sb\?S0
де Y – збитковість страхової суми;
Sb – сума усіх виплачених страхових відшкодувань;
S0 – страхова сума для всіх об’єктів страхування.
Показник збитковості страхової суми завжди менше одиниці. Інше неможливо, тому що це означало б недострахування. Збитковість страхової суми можна також розглядати, як міру величини ризикової премії.
Нетто-норма збитковості, або коефіцієнт нетто-виплат, являє собою процентне відношення суми виплачених страхових відшкодувань до суми зібраних страхових нетто-премій за визначений термін часу:
Nз=?Sb\?Pn
де Nз н – нетто-норма збитковості, %;
Sb – сума усіх виплачених страхових відшкодувань протягом встановленого терміну;
Pn – сума усіх зібраних страхових нетто-премій протягом цього ж терміну.
Для практичної мети обчислюють як нетто-норму збитковості, так і брутто-норму збитковості. В останньому випадку у знаменнику формули (4.14) використовується показник, що дорівнює сумі зібраних брутто-премій. Норма збитковості може бути менше, дорівнювати або бути більше 100%.
Частота шкоди обчислюється через множення частоти страхових подій на коефіцієнт кумуляції:
Чз=Чс *Кк =m\n*100%
де Чз – частота збитку, %;
m – число постраждалих об’єктів від страхового випадку певного виду;
n – число об’єктів страхування.
Цей показник виражає частоту настання певного виду страхового випадку. Частота шкоди виражається звичайно у відсотках або в промілле до числа об’єктів страхування.
Частота шкоди завжди менше 100%, тому що частота шкоди, яка дорівнює 100% означає, що настання цієї події не ймовірне, а є обов’язковим для всіх об’єктів.
Тяжкість шкоди Zш, або розмір шкоди, являє собою добуток коефіцієнтів збитковості і тяжкості ризику:
Zш=Кз *Зр =Sb\Sn
Таким чином, тяжкість шкоди показує середню арифметичну величину шкоди, заподіяної постраждалим об’єктам страхування, стосовно середньої страхової суми всіх об’єктів. Тяжкість шкоди вказує на те, яка частина страхової суми знищена; із зростанням страхової суми тяжкість шкоди знижується.
За допомогою страхової статистики вивчаються частота шкоди і збитковість за кожною групою. Статистичними методами враховуються причини збитку та їхній розподіл у часі й просторі.
Здебільшого розмір тяжкості шкоди залежить від розмірів, обсягу, величини об’єкта страхування. Так, дослідження збитковості при страхуванні засобів морського транспорту встановило, що величина повної і часткової шкоди певним чином залежить від тоннажу судна. Тому платежі зі страхування морських суден беруться з урахуванням не лише вартості суден, але і їхнього тоннажу. Величина і характеристика застрахованого при цьому вантажу або іншого майна, що перебуває на судні, також впливають на розмір тяжкості шкоди (наприклад, під час перевезення нафти, ядохімікатів, зерна і ін.).
Особливості визначення вартості різних видів страхування
Страхова премія являє собою плату за страхування, яку страхувальник зобов’язаний сплатити страховику, згідно з договором страхування або за законом. Залежно від виду об’єкта страхування існує низка особливостей визначення обсягу й умов внесення страхової премії. Розглянемо головні особливості для основних напрямків нагромаджувальних та ризикових видів страхування.
Для довгострокових видів особистого страхування (із виплатою страхових сум у вигляді постійної ренти або одноразово) премія звичайно називається страховим внеском. За математичним змістом страховий внесок – це періодично повторюваний платіж страхувальника страховику. Визначаючи індивідуальний розмір внеску, який потрібно внести згідно з укладеним договором, страховику необхідно враховувати всю страхову сукупність (сукупність усіх застрахованих у нього осіб).
Якщо прийняти загальний розмір зобов’язань страховика при страхуванні життя за В, вартість однієї ренти за Ах, де х – вік особи, що сплачує страховий внесок Рх, то одержимо, що Рх = В/Ах тоді, якщо страховий внесок сплачується довічно, або Рх = B/(Lt•Aх), якщо страхові внески мають терміновий характер. При цьому Lt•Aх виражає вартість однієї строкової ренти.
Тому страховий внесок математично може бути виражений лише як середня величина, що припадає на один поліс сформованого страхового портфеля.
У ризиковому страхуванні страхова премія може бути подана середньою величиною, що отримана як відношення суми очікуваних премій страхувальників за цей час до загальної кількості застрахованих об’єктів n, тобто
Математично страхова премія є середньою величиною стосовно одиниці страхової сукупності. Не може бути точної рівності між зобов’язаннями страховика за окремим договором страхування і сумою премії окремого страхувальника за цим договором. Така рівність існує тільки для всіх договорів страхування (страхової сукупності).
При визначенні нетто-ставки за особистим страхуванням життя враховують імовірність смерті, інвалідності внаслідок каліцтва, захворювання. До уваги беруться розмір страхової суми і норма прибутку страховика.
Коли визначаються нетто-ставки за ризиковими видами особистого, майнового і страхування відповідальності, то враховуються: імовірність настання страхового випадку, частота і тяжкість прояву ризику, розмір страхової суми. Норма прибутку страховика при цьому звичайно до уваги не береться через її незначність.
Страхова премія обчислюється, виходячи із страхового тарифу і страхової суми, з урахуванням індивідуальних ризикових коефіцієнтів, знижок і надбавок.
Приклад. Страховий брутто-тариф для страхування майна від вогню дорівнює 0,3%, страхова сума – 10.000. грн. За наявність засобів пожежогасіння і протипожежної сигналізації страховик надає страхувальнику знижку 10% від брутто-тарифу. Страхова премія дорівнює (0,3%*10.000/100%) = 30 грн., “протипожежна” знижка складає 10%*30/100% = 3 грн. Отже, премія дорівнює 30грн – 3 грн = 27 грн.
Знижки із страхової премії, що надаються страхувальнику страховиком, є формою заохочення страхувальника, який акуратно виконує свої обов’язки із збереження застрахованого майна, а також стимулюють страхувальника, що регулярно (наприклад, щорічно) відновлює договір із страховиком.
Знижка надається страхувальнику при сплаті нової премії за договором добровільного страхування у випадках, визначених правилами страхування, і може, зокрема, передбачатися:
• при укладанні комбінованих договорів страхування майна громадян і страхування від нещасних випадків безперервно в період більше 3 років;
• у випадках, коли договір укладається із застосуванням франшизи;
• при страхуванні від вогню майна суб’єктів, що господарюють, які суворо додержуються правил протипожежної безпеки;
• за тривалу безаварійну експлуатацію транспорту, що безперервно страхується протягом декількох останніх років (із метою заохочення дисциплінованих власників транспортних засобів і водіїв).
Брутто-надбавка – це частина страхового брутто-тарифу, не пов’язана безпосередньо з формуванням страхового фонду. Надбавка забезпечує кошти для:
• покриття витрат на проведення страхування (оплата праці страхових робітників, утримання обладнання, реклама й ін.);
• формування запасних фондів (якщо необхідно виплатити страхове відшкодування при поточних збитках, що перевищують їх запланований середній рівень) за ризиковими видами страхування;
• фінансування превентивних (попереджувальних) заходів.
Ризикова нетто-надбавка. Раніше зазначалося, що середній рівень виплат страхового відшкодування за декілька років складає основу для визначення нетто-ставки страхового тарифу. Фактичні суми виплат по роках відхиляються від цього середнього рівня у той або інший бік і залежать від багатьох факторів – наприклад, від кількості укладених договорів страхування за окремим видом страхової послуги. Найімовірніший ступінь відхилення можливих виплат від середнього рівня визначається, в основному, статистично методом найменших квадратів. Збільшення нетто-ставки на величину цього імовірного відхилення складає зміст ризикової надбавки.
Призначення ризикової надбавки не збігається з призначенням запасних фондів у страхуванні. Страховик зобов’язаний мати запасні фонди, що призначені для забезпечення підвищених виплат відшкодування за всіма видами страхування. Вони використовуються тоді, коли збитки за одним видом страхування не покриваються позитивними результатами за іншими видами. Мета ризикової надбавки полягає у створенні стійких щорічних результатів у рамках кожного виду страхування. Ризикова нетто-надбавка підвищує стійкість результатів страхування через збільшення розміру страхового нетто-тарифу і збільшення розміру нетто-резервів, а не запасних фондів.
Надбавка за розстрочку – частина тарифу за довгостроковими видами страхування життя, що компенсує втрати страхової компанії за надання страхувальнику розстрочки при сплаті внесків. Надбавка за розстрочку еквівалентна різниці між одноразовим внеском і сумою річних внесків.
При сплаті річних внесків по страхуванню життя страховик втрачає частину прибутку від відсотків на резерв страхових внесків порівняно з одноразовим внеском через поступове зменшення надходжень внаслідок збільшення смертності осіб, що сплачують внески. Крім розстрочки у вигляді одноразового внеску за роками, застосовується і розстрочка протягом року (піврічні, квартальні, місячні платежі). За розстрочку в середині року встановлюються надбавки у розмірі певного відсотка до тарифної ставки.
За призначенням своїх основних компонентів страхова премія поділяється на ризикову премію, ощадний (накопичувальний) внесок, нетто-премію, достатній внесок, брутто-премію (тарифну ставку).
Ощадний внесок – це накопичувальний внесок. Його визначають при укладанні договорів страхування життя. Він призначений для покриття знеціненя платежів страхувальника впродовж терміну страхування.
Нетто-премія – частина страхового внеску, що призначена для покриття ризику і необхідна для покриття страхових платежів за певний проміжок часу за цим видом страхування. Величина нетто-премії залежить від ступеня імовірності настання страхового випадку та від особливостей реалізації страхового ризику. При плановій реалізації ризику величина нетто-ставки дорівнює ризиковому внеску, але можуть виникнути позитивні і негативні його відхилення. Можливі відхилення компенсуються за допомогою гарантійної надбавки. Нетто-ставка виражає ціну страхового ризику. Структура нетто-ставки залежить від виду страхування і різниться для особистого і майнового страхування.
В особистому страхуванні нетто-ставка містить ризиковий внесок, ощадний внесок, гарантійну надбавку (рис. 4.1).
схемиБрутто-ставка є тарифною ставкою страховика. Вона складається з нетто-ставки і навантаження.
Навантаження – частина ставки для покриття таких витрат страховика:
• на організацію процесу страхування, продаж, укладання і ведення договорів страхування;
• відрахувань до запасних фондів (вільних резервів);
• покриття витрат на попереджувальні заходи;
• на маркетинг і рекламу;
• на утворення планового прибутку страховика.
Розглянемо основні види страхових премій (внесків), що використовуються у практиці страхування.
Достатній внесок подає суму премії в розмірі, що достатній для покриття страхових витрат страховика. Достатній внесок дорівнює сумі нетто-ставки і навантаження (витрат страховика), тобто подає брутто-ставку без прибутку страховика.
Натуральний внесок являє собою премію, що призначена для покриття ризику за певний проміжок часу. Натуральний внесок за цей відрізок часу дорівнює ризиковому внеску, але з часом він змінюється, збільшуючись або зменшуючись залежно від характеру ризику. У договорах страхування життя, внаслідок їхнього тривалого терміну, натуральний внесок збільшується. Врахування зміни натурального внеску в договорах страхування життя має велике значення для фінансових результатів страхування.
Постійний внесок не змінюється з часом. Його сталість викликана незмінністю у часі страхового ризику. Застосовується у більшості договорів майнового страхування. Звичайно ці договори укладають строком до одного року. При цьому умовно приймається, що за цей період не можуть відбутися різкі коливання у поводженні страхового ризику, і величина внеску повинна залишитися постійною.
За формою сплати страхові премії (внески) поділяються на одиничні, поточні, річні і розстрочені.
Одинична премія сплачується страхувальником страховику наперед за весь період страхування. Сума цієї премії визначається до моменту укладання договору страхування і виражає еквівалентність зобов’язань страховика і страхувальника.
Поточний внесок – частина від загальних зобов’язань страхувальника стосовно страховика. Сума поточних внесків за цим видом страхування завжди буде більше одиничного внеску, що пояснюється втратами прибутку страховика при розстрочених поточних внесках.
Річний внесок – це єдиний внесок, який здійснюється строком до одного року. Він неподільний і за теорією актуарних розрахунків завжди більше одиничного внеску. В особистому страхуванні виділяються строкові і довічні річні страхові внески. Строкові внески – це внески, що сплачуються протягом певного проміжку часу. Довічний страховий внесок сплачується щорічно протягом усього життя страхувальника.
Розстрочений страховий внесок являє собою внесок, що сплачується на виплат. Розстрочений страховий внесок поділяється на річні, а річні, своєю чергою, на піврічні, квартальні, місячні. Частина річного внеску, що сплачується страхувальником за укладеним договором, називається розстроченим страховим внеском. Сума розстроченого страхового внеску завжди більше суми річного внеску через утрату прибутку страховиком за договорами із розстроченим внеском.
Цильмерівський внесок – це сума нетто-ставки і витрат на обслуговування договорів страхування цього виду за рік. Цей внесок містить певні резерви, завдяки яким відшкодовуються витрати на укладання договорів страхування. У цьому зв’язку активізовані витрати являють собою активи страховика.
Перестраховочний внесок – це внесок, котрий страховик сплачує перестраховику за умовами укладеного між ними договору перестраховування. Стосовно відповідальності, взятої перестраховиком за договором перестраховування, перестраховочний внесок може бути пропорційним і непропорційним.
Доходи, витрати і прибуток у страховому бізнесі.Особливості фінансових коштів страховика
Фінанси, що є власністю страховика, якими він володіє і розпоряджається, забезпечують підприємницьку діяльність із надання страхових послуг. Страховик формує і використовує кошти утворених ним страхових фондів (страхових резервів) для покриття завданої матеріальної шкоди страхувальникам, а також покриває власні витрати на організацію страхової діяльності. Опріч того, щоб отримати дохід від використання фінансів, що надійшли у його розпорядження, страховик займається інвестиційною діяльністю, використовуючи для цього як кошти накопичених ним страхових фондів, так і власні кошти. Внаслідок цього, фінансовий обіг коштів у страховика є більш складним, ніж обіг грошей в інших сферах бізнесу. Розглянемо головні складові фінансових коштів страховика й особливості їх обігу.
