5.2.2. Доходи від інвестиційної діяльності

Інвестиційна діяльність страховика – інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів, що є його власністю або якими він володіє (розпоряджається). Доходи від цієї діяльності є вторинними (похідними) від первинних доходів (зібраних страхових премій), але за обсягом можуть істотно перевищувати первинні доходи. Збираючи страхові премії, страховик накопичує обсяг первинних доходів і має право розпоряджатися ними протягом певного часу. Інвестування тимчасово вільних коштів страхового фонду грунтується на ймовірнісному характері обігу коштів цього фонду у процесі страхової діяльності, тому що від моменту надходження премій страхувальників на рахунки страховика до виплати страхових відшкодувань завжди проходить певний час.

Тривалість періоду збереження коштів страхувальників у страховика визначається терміном дії договору страхування. Термін страхування може бути значним, наприклад, в особистому страхуванні договори укладаються на декілька десятків років, і навіть довічно. При цьому страховик формує запасні і резервні фонди, кошти яких десятиріччями можуть не використовуватися. Все це створює об’єктивну основу для участі страховика у роботі ринку вільного капіталу й інвестуванні як власних, так і накопичених ним коштів (страхових фондів) до економіки.

Страховик виступає інституціональним інвестором, основна функція якого в умовах ринкової економіки – залучення вільного капіталу клієнта в обмін на гарантію надання клієнту страхової послуги. Найчастіше саме інвестиційна діяльність забезпечує страховику основний прибуток, що буде компенсувати його збитки за основною (страховою) діяльністю та витрати на розвиток страхової діяльності. Напрямки інвестиційної діяльності страховика залежать від характеру коштів, які він використовує для інвестування. Ці кошти представлені двома групами тимчасово вільних коштів:

• власні кошти страховика;

• кошти страхових резервів (страхового фонду) страховика.

Власні кошти страховика – статутний фонд і нерозподілений прибуток, спеціальні і резервні (крім страхових) фонди, вільні резерви – можуть бути вкладені до будь-якої галузі економіки й у будь-якій формі згідно з чинним законодавством. Так, наприклад, статутний фонд (СФ), страховика відповідно до [1, ст. 2; 4; 40; 41] має такі обмеження щодо його формування і напрямків розміщення:

• весь обсяг СФ повинен бути сформований виключно у грошовій формі;

• при створенні страховика або збільшенні зареєстрованого СФ дозволяється формування СФ цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю, але не більше 25% загального розміру СФ. Дозволяється формування частки СФ цінними паперами, що випускаються державою, а саме облігаціями зовнішніх та внутрішніх державних позик у разі, коли умови випуску таких облігацій передбачають обов'язкове їх погашення лише в грошовій формі.При цьому сума, отримана страховиком при погашенні облігацій, повинна бути розміщена в порядку, встановленому законодавством щодо формування статутного фонду фінансових установ [41];

• забороняється використовувати для формування СФ векселі, кошти страхових резервів, бюджетні

кошти і кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, а також вносити нематеріальні активи;

• фінансові вкладення СФ у корпоративні права участі у статутних фондах інших страховиків обмежені обсягом до 30% СФ, причому внесок до статутного фонду одного страховика не може перевищувати 10% СФ. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

Кошти страхових резервів (страхового фонду) – це залучені, або зв’язані страховими зобов’язаннями кошти, які перебувають у тимчасовому розпорядженні страховика. Тому напрямки інвестування страхових резервів є суворо регламентовані, і страховик повинен бути гранично обережним при їх розміщенні. Обсяг страхових резервів, сформрваних страховиком, завжди повинен відповідати обсягу взятих ним зобов’язань. Для виконання своїх зобов’язань перед страхувальниками у повному обсязі і у будь-який час, страховик повинен розміщувати кошти страхових резервів у таких видах диверсифікованих активів, що мають максимальні показники прибутковості, надійності і ліквідності. Завдяки вільним коштам страхових резервів страховик може здійснювати:

• капітальні інвестиції;

• фінансові інвестиції.

Обмеження напрямків інвестування страхових резервів залежать також від різновидів здійснюваної страхової діяльності, і встановлені окремо для страхування життя [39] і окремо для інших, крім страхування життя, ризикових видів страхування [26], про що йтиметься у наступному.

Капітальні інвестиції обмежуються придбанням тільки нерухомого майна, причому обсягом не більше 10% від обсягу наявних страхових (технічних) резервів. Інші різновиди капітальних інвестицій для розміщення коштів страхових резервів не передбачені. Власні кошти страховика можуть бути вкладені у будь-яку галузь економіки й у будь-якій формі згідно чинного законодавства: пряме інвестування, права участі і цінні папери, нерухомість і ін.

Фінансові інвестиції більш різноманітні. Проте вони повинні бути не прямими, а портфельними, тобто страховик позбавлений можливості прямо вкладати тимчасово вільні кошти страхових резервів у статутні фонди інших юридичних осіб в обмін на корпоративні права, що емітуються цими юридичними особами. Доходи від інвестиційної діяльності можуть бути використані як на компенсацію збитків від страхових операцій, так і на розвиток страхової справи, з метою інвестиції або для власного споживання. Саме таким чином може підтримуватися нормальна рентабельність діяльності страховика при оптимальному ринковому рівні ціни на страхову послугу.