12. Поняття, класифікація, оцінка нематеріальних активів. Облік надходження і списання нематеріальних активів.

Нематеріальні активи — це немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані та утри­муватися підприємством із метою використання протягом періо­ду більшого за один рік для виробництва, торгівлі, з адміністра­тивною метою чи для надання в оренду іншим особам.

8 «Нематеріальні активи» зараховуються за первісною вартістю і мають підтверджуватися відповідними документами, в яких подається докладна характеристика об'єкта: первісна вартість, термін корисного використання, норма зносу, де використовуватиметься об'єкт.

Первісна вартість складається: з вартості придбання; митного збору (при імпорті); податків, що не підлягають відшкодуванню; інших податків, пов'язаних із придбанням нематеріальних активів.

бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться за кожним об'єктом у та­ких групах:

1. Права на об'єкти промислової власності:а) сукупність прав на об'єкти винахідництва та ноу-хау;б) сукупність прав на захист від недобросовісної конкуренції.

2. Права на об'єкти авторського та суміжних прав:а) сукупність прав на первинні твори;б) сукупність прав на похідні твори;в) сукупність суміжних прав.

3. Права на знаки для товарів і послуг:а) право на фірмове найменування;б) право на товарний знак або знак обслуговування.

4. Права на використання природних ресурсів.

5. Гудвіл.

6. Права користування майном:

а) право користування земельною ділянкою;

б) право користування будівлею;

в) право на оренду приміщень;

г) права користування іншим майном.

7. Інші права:

а) право на провадження певної діяльності;

б) право на використання інформації про об'єкти природного середовища, науково-технічної та іншої інформації;

в) право використання економічних та інших привілеїв;

г) інші права.

На сьогодні є три підходи до оцінки нематеріальних активів. Найчастіше використовують витратний підхід.

Витратний підхід. Об'єкти інтелектуальної власності, такі як інформаційні бази даних, що підпадають під визначення нематеріального активу і оцінюються за методом вартості створення, тобто з погляду витратного підходу. Витратний підхід застосовується при оцінці вартості немате­ріальних активів, якщо неможливо знайти аналоги, а прогнозо­ваний прибуток не є стабільним.

Порівняльний підхід. Застосовується, якщо є досить розвинутий ринок продажу нематеріальних активів, що оцінюються. Грунтується на принципі ринку, що ефективно функціонує, на якому інвестори купують і продають активи аналогічного типу, приймаючи при цьому незалежні індивідуальні рішення.

Підхід прибутковості. При оцінці патентів і ліцензій, торгової марки, франшизи, майнових прав. Грунтується на розрахунку економічних вигід, пов'язаних з отриманням прибутку за рахунок нематеріальних активів, не відображених на балансі підприємства, які забезпечують прибу­ток на активи або власний капітал вище середнього рівня.

13.Облік надходження виробничих запасів. Оприбуткування виробничих запасів по рахункам постачальників, від підзвітних осіб. Облік списання виробничих запасів на витрати виробництва.

На підприємство виробничі запаси можуть надходити від постачальників, підзвітних осіб, від ліквідації основних засобів та інших необоротних матеріальних активів.

Первинні документи які надходять від постачальника:

1) рахунок фактура; 2) накладна, товарно-транспортна накладна; 3)податкова накладна (з податку на додану вартість); 4) платіжна вимога доручення; 5) сертифікат якості, гарантійний талон тощо за необхідності;

які заповнюються на підприємстві при отриманні запасів:

1) акт про приймання матеріалів (форма № М-7); 2) прибутковий ордер (форма № М-4); 3) довіреність (форма № М-2, М-26, бланк суворої звітності) — видається працівнику для отримання запасів у постачальника; 4) товарно-транспортна накладна (при доставці автомобільним транспортом); 5)акт про нестачі; 6) комерційний акт (в разі нестачі на залізниці); 7) платіжна вимога-доручення або платіжне доручення (для оплати вартості отриманих запасів).

З партією товару постачальник передає товарно-супроводжувальні документи, податкову накладну та платіжний документ (платіжну вимогу-доручення).

Оприбуткування запасів на склад оформлюють прибутковим ордером або актом про приймання. Якщо немає розбіжностей у кількості та якості отриманого товару з тим, що вказано в документах постачальника, на документах постачальника можна ставити штамп або робити напис "Оприбутковано в повному обсязі". Видані довіреності реєструють у журналі реєстрації довіреностей, довіреність залишається у постачальника.

Виробничі запаси обліковують на активному рахунку 20 "Виробничі запаси", за дебетом відображають надходження запасів, за кредитом — вибуття.

При придбанні матеріальних активів (запасів, необоротних активів) та при оплаті робіт, послуг сторонніх організацій постачальникам сплачується, крім вартості цих активів чи послуг, податок на додану вартість (ПДВ). Цей податок встановлюється в розмірі 20 % до ціни реалізації продуктів (товарів, робіт, послуг).

Регістри синтетичного обліку з обліку надходження виробничих запасів:

— повна журнально-ордерна форма обліку — журнали-ордери 6, 7;

— скорочена журнально-ордерна форма обліку — відомості 3.3,3.2;

— спрощена форма — відомості 2-м, 3-м (або В-5, В-7).

Методи оцінки списання виробничих запасів:

- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

- нормативних затрат;

- ціна продажу.

Якщо на підприємстві використовуються запаси великої вартості чи не можуть заміняти один одного, у такому випадку метод ідентифікованої собівартості є найбільш оптимальним, навіть єдино можливим.

Що стосується методу середньозваженої собівартості, то цей метод є найпростішим та найменш ризикованим. Проте недоцільно застосовувати метод середньозваженої собівартості, якщо підприємство використовує постійну систему обліку запасів чи якщо особливості технологічного процесу зв’язані з щоденним надходженням і витратою запасів.

Метод ФІФО доцільно застосовувати тим підприємствам, які використовують виробничі запаси, що швидко псуються або втрачають свої властивості.

Якщо спостерігається постійне зростання цін на виробничі запаси, то найкраще використовувати метод ЛІФО, адже це дозволить підприємству заощадити кошти, отримані у результаті реалізації продукції. Проте якщо ціни на виробничі запаси зменшуються, то краще застосовувати метод ФІФО. Так, в умовах постійного зростання цін (що і відбувається у більшості країн світу) при використання методу ФІФО маємо завищений показник валового прибутку.

Метод ЛІФО за будь-яких цінових коливань передбачає, що собівартість реалізованої продукції буде відповідати рівню цін на момент продажу, він показує менший валовий прибуток у періоди інфляції та більший – у періоди дефляції. Загалом найкраще використовувати метод ЛІФО при наявності на підприємстві проблем з вільними оборотними коштами. Однак на сьогоднішній день на законодавчому рівні заборонено використовувати даний метод, тому характеризуємо його лише для порівняння з іншими, застосовуваними методами, виявлення переваг та недоліків цього та інших методів оцінки вибуття запасів.