3.5 Соціальна структура римського суспільства

3.5.1. Джерела рабства і становище рабів в Стародавньому Римі.

Основними джерелами рабства були:

а) війни, під час яких брали в полон воїнів сусідніх народів (захоплення чужоземця навіть не внаслідок війни робило його рабом, якщо тільки Рим не мав договірних відносин з цією державою);

б) народження від матері-рабині. Згідно з нормами цивільного права, дитина, народжена поза шлюбом, набувала статусу матері, який вона мала в момент народження. Отже, якщо в момент народження дитини її мати була рабинею, дитина також визнавалася рабом, незважаючи на те, ким була мати в момент зачаття і хто був батьком дитини;

в) продаж вільної людини в рабство. Вільний громадянин не міг стати рабом на своїй батьківщині — це було б надто небезпечно для пануючого стану. Однак у період імперії допускалось обернення в рабство на території Риму засуджених за тяжкі злочини до страти або до безстрокової каторги. За часів принципату в рабство оберталася жінка, що вступила в зв'язок з рабом і не припинила його на вимогу його хазяїна.

Напередодні утворення і на початку існування Римської держави рабство мало патріархальний характер: раби були нечисленними, жили в сім'ях господарів, разом з ними працювали. їх навіть називали famulus — слово походить від лат. familia, що означає "сім'я", "домочадці". Проте в III ст. до н.е. внаслідок постійних завойовницьких війн кількість рабів зростає, і їхня праця використовується у щораз ширших масштабах. Рабство набуває античних форм, воно стає основою всього виробництва, витісняючи дедалі більшою мірою працю вільних селян і ремісників. Максимального рівня досягає експлуатація рабів, які перетворилися в основних виробників матеріальних благ. Рабовласники вдаються до найжорстокіших методів експлуатації, примушуючи їх працювати до повного виснаження. Раба не вважають за людину, його власник мав над ним право життя і смерті. Позбавлені найелементарніших умов людського існування, напівголодні та напівголі раби працювали від зорі до зорі, а за найменшу провину терпіли найстрахітливіші покарання. Раба можна було продати і за безцінь купити. На зміну терміна famulus приходить поняття — instrumentum vocale (розмовляюче знаряддя). Раб стає просто рабом — servus, або sclave.

З юридичного погляду раб не був суб'єктом, а лише об'єктом права. За ним не визнавалося жодної правоздатності. До раба з боку господаря чи інших громадян було таке ж ставлення, як до речі, речі живої, тілесної, але речі — і не більше. Отже, як об'єкт права власності його можна купити, продати, подарувати, передати у спадок, віддати в заставу. Раба можна було і вбити. Держава у відносини господарів з рабами не втручалась (за винятком окремих випадків), жодних гарантій захисту рабів не встановлювала, навпаки, підтримувала щодо них політику терору і насильства.

Звичайно, не в усіх рабів становище було таким тяжким. Раби (зокрема з Греції, Єгипту) були й вчителями дітей господаря, лікарями, скульпторами, поетами, управителями маєтків та довіреними людьми. Вони могли мати навіть своїх рабів, заробляли гроші, одержували від господаря подарунки (землю, будинок), але нерухомість залишалася в кінцевому підсумку власністю господаря.

Раб міг бути відпущеним на волю за бажанням його господаря або за ініціативою держави. Проте їх правоздатність була обмеженою.