- •1. Поняття «поліс». Особливості полісного устрою.
- •2.1. Виникнення держави. Гомерівська Греція (11-9 ст. До н.Е.).
- •2.1.2. Родоплемінна організація суспільства і влади.
- •2.1.3. Рада старійшин.
- •2.1.4. Базилевс.
- •2.1.5. Народні збори.
- •2.1.А.4. Територіальний поділ населення. Наукрарії.
- •2.2 Соціальні протиріччя в афінському суспільстві. Боротьба між родовою аристократією та демосом.
- •2.1.А.Реформи Тесея. Синойкізм.
- •2.1.А.1. Правовий статус евпатридів, геоморів, деміургів і метеків.
- •2.1.А.2. Архонти і ареопаг.
- •2.3. Реформи Солона.
- •2.4. Тиранія Пісістрата (560-527 рр. До н.Е.). Реформи Клісфена.
- •2.5. Реформи Ефіальта
- •2.6. Реформи Перікла.
- •2.8. Правовий статус метеків.
- •2.9. Правовий статус іноземців. Інститути гостинності (проксенія і ісополітія).
- •2.10. Правовий статус та становище рабів. Джерела рабства.
- •2.11. Державний лад Стародавніх Афін (вищі органи влади афінської республіки, принципи їх формування, склад та функції. Докимасія)
- •2.11.1. Еклезія. Інститут «скарги на беззаконня».
- •2.11.2. Рада п’ятисот.
- •2.11.3. Притани.
- •2.11.4. Колегія стратегів.
- •2.11.5. Колегія архонтів.
- •2.11.6. Ареопаг.
- •2.11.9. Законодавчий процес в Афінах (стадії). Роль та значення колегії помофілаків.
- •2.12. Колакрети, аподекти та управління фінансами.
- •2.13. Армія і поліція. Токсоти
- •2.14. Судова система Афін.
- •2.14.1. Вищий судовий орган, його функції та принципи обрання суддів.
- •2.14.2. Судові функції ареопагу.
- •2.14.3. Суд ефетів.
- •2.14.8. Суд ейсагогейсів і аподектів.
- •2.14.9. Суд наутодиків.
- •2.15. Основні риси афінського права.
- •2.15.1. Джерела права. Закони Драконта. Законодавча діяльність Солона.
- •2.15.2.4. Кларос. Літургії. Триєрархія.
- •2.15.3. Зобов*язальне право.
- •2.15.3.1. Підстави виникнення зобов’язань.
- •2.15.3.2. «Вільні зобов’язання». Порядок укладення договорів. Засоби забезпечення зобов’язань.
- •2.15.3.3. «Невільні» зобов’язання.
- •2.15.4.3. Умови розірвання шлюбу.
- •2.15.4.4. Влада батька над дітьми.
- •2.15.6. Злочини і покарання за афінським правом.
- •2.15.6.1.Види злочинів та покаранняза них:
- •2.15.6.2. Види покарань. Застосування тілесних покарань. Атімія.
- •2.15.7. Судовий процес
- •2.15.7.1. Порушення судової справи.
- •2.15.7.2. Форми судового процесу: процес «графе» та процес «діке».
- •2.15.7.3. Сикофанти.
- •2.15.7.4. Процедура судового процесу.
- •3.Стародавня Спарта
- •3.1. Утворення спартанської держави.
- •3.3Становище і правовий статус ілотів
- •3.5. Реформи Лікурга.
- •3.6. Організація влади і управління в Спарті.
- •3.6.2. Повноваження архагетів.
- •3.6.3. Правовий статус і функції герусії.
- •3.6.4. Колегія ефорів: правовий статус та повноваженя.
- •3.6.5. Роль народних зборів в Стародавній Спарті.
- •2.Римська община періоду військової демократії. 2.1 Патриції: їх права та обовязки. Поділ на триби, курії та роди.
- •2.2. Плебеї
- •2.3. Інститут патронату-клієнтели
- •2.4. Ораганізація влада
- •2.4.1. Рекс: права і обовязки. Порядок обрання
- •2.4.2 Реформи Нуми Помпілія
- •2.4.3 Сенат
- •2.4.5 Реформи Сервія Тулія
- •3. Рим за республіканського періоду (V-I ст.. До н.Е.)
- •3.1 Боротьба патриціїв і плебеїв
- •3.2 Організація влади і правління в Римській республіці
- •3.2. 1 Основні види і функції народних зборів в Стародавньому Римі.
- •3.2.2. Повноваження Сенату.
- •3.2.3. Магістратури в Стародавньому Римі. Ординарні та екстраординарні магістратури. Принципи заміщення державних посад.
- •3.2.4 Влада магістратів. Зміст «imperium» і «potestas».
- •3.2.6. Функціїмагістратів (консули, претори, цензори, квестори, едили, плебейськітрибуни).
- •3.4.1. Італійськіобщини.
- •3.4.2. Мунципії.
- •3.4.3. Управління провінціями.
- •3.4.4. Проконсули і пропретори.
- •3.5 Соціальна структура римського суспільства
- •3.5.1. Джерела рабства і становище рабів в Стародавньому Римі.
- •3.5.2. Пекулій і колонат.
- •3.5.3. Вільні громадяни
- •3.5.3.2. Майнова диференціація римських громадян. Привілейовані стани нобілів і вершників.
- •3.5.4. Правовий статус латинів і перегринів.
- •3.6.1.Рефо́рмиГра́ків
- •3.6.2.Диктату́раСу́лли
- •3.6.3.Диктатура Юлія Цезаря.
- •3.6.4.Прихід до владиОктавіана Августа.
- •4. Періодизація Римської імперії
- •4.1Зміни в суспільномуладі Риму імперськогоперіоду.
- •4.1.1.Оформлення сенаторського стану
- •4.1.2. Зміни статусу жителів провінцій
- •4.2. Розвиток пекулію і колонату
- •4.3. Державний лад Римської Імперії. Принципат.
- •4.3.1. Повноваження імператора – принцепса
- •4.3.2. Занепад Народних зборів
- •4.3.4. Рада принцепса
- •4.3.5 Імператорська канцелярія
- •4.3.6. Префекти
- •4.4. Влада імператора періоду домінанту
- •4.3.3. Становище Сенату за періоду принципату
- •4.4.1. Державна рада
- •4.4.2. Основні відомства управління імперією
- •4.5. Реформи Диоклетіана
- •4.6. РеформиКостянтина.
- •4.7. Криза і падіння Римської імперії.
- •1.1. Джерела права Стародавнього Риму архаїчногоперіоду.
- •1.2. Джерела права Стародавнього Риму передкласичногоперіоду.
- •1.3. Джерела права Стародавнього Риму класичногоперіоду.
- •1.4. Джерела права Стародавнього Риму посткласичногоперіоду.
4.5. Реформи Диоклетіана
Імператор Діоклетіан провів велику адміністративну реформу, увів тетрархію – чотиривладдя. За Діоклетіана почався поділ імперії на Східну і Західну. Кожна мала свого Августа та його заступника – цезаря. Крім того, з’явились 12 діоцез – великих територіальних округів на чолі з вікарієм, що підпорядковувався безпосередньо імператорові. Цивільна адміністрація відокремлювалась від військової(військова реформа). Кожний із співправителів імператора,як полководець був наділений владними повноваженнями і міг приймати самостійні рішення. За Діоклетіана у Римі була проведена реформа поліцейської служби її очолював префект, що ніс відповідальність за охорону громадського порядку в столиці. Заворушення рабів та інших пригноблених верств населення придушувались за допомогою зброї преторіанських когорт. Реформа Діоклетіана зміцнила централізацію управління. На деякий час вдалося перемогти сепаратизм провінцій, зберегти єдність імперії.
4.6. РеформиКостянтина.
Імператор Костянтин, продовжуючи реформи Діоклетіана, діяв рішучіше. У 321 році він переніс столицю у Візантію, колишню колонію, заново відбудував її і назвав своїм ім’ям – Константинополь. За Костянтина була скасована тетрархія, поділ імперії на частини зберігся. Попередня рада при імператорі консиліум – була усунена. Її місце зайняв консисторіум (державна рада), до якого входили родичі імператора. Голова держави дедалі більше був схожий на східного деспота. Імперська влада вживала більш жорстких заходів з прикріплення до певної місцевості не тільки колонів, ремісників, а й дрібних власників землі – куріонів.За імператора Костянтина відбулося своєрідне закріплення станів: заняття певною професією стало явищем примусово-спадковим, зокрема діти селян мали бути селянами, ремісників — ремісникамитощо. Низка едиктів (316, 317, 325 рр.) людям певних станів забороняла залишати без дозволу властей місцяпроживання, село чимісто, де вони народилися.
4.7. Криза і падіння Римської імперії.
Після смерті Костянтина між його синами та претендентами тривала боротьба. Наступає криза . Внутрішня і зовнішняторгівлярізкозагальмувалась. Велика земельнавласність досягланебаченихрозмірів. Зрослиподатки. Стало дедаліважчеохоронятися від варварів та повстань. Розширивсяуправлінськийапарат — кількість посад, органів,тощо.З'явилась посада особистого секретаря імператора, владакотрогодедалізміцнювалась. Коженвищийімператорський чиновник мавканцелярію. Десятки тисячдрібнихчиновниківперебували на щенижчихсходинках. З'явилася і спеціальна дипломатична служба. Перехід до обороннихвоєнрізкоскоротивприпливрабів. Віджившисвій час, рабство поступовозникало.
Крах рабовласницького ладу в імперіїсупроводжувався переворотами, внутрішнімрозбратом, народнимиповстаннями, кривавимивійнами, котрі остаточно підірваликолишнюмогутнюРимську державу.НаприкінціIV ст. - натискгерманськогоплеменівестготів, котрих, у своючергу, тіснилиплемена гуннів. ВестготибіляАдріанополя (в Греції) 378 р. Вщентрозбили імайжезнищилиримськевійсько. Цебувстрашний удар для Риму. Могутняколись імперіявже не моглазібратись з силами і почала розпадатись. У 30-хроках на Римську державу напали гунни на чолі з Атіллою. Низка римськихпровінцій та Італіябулиспустошені, хоч у вирішальнійКаталаунськійбитві (451 р.) ніхто не здобув перемоги. У 455 р. Рим здобули і розграбуваливандали.У475 р. Римськийпатрицій Орест посадив на престол синаРомула Августа, котрий і став останнімримськимімператором.Рік476, коли все цесталося, і є останнімроком існуваннястародавньоїРимськоїдержави.
БЛОК Б
