2.9. Правовий статус іноземців. Інститути гостинності (проксенія і ісополітія).

Існувало два інститути гостинності (правила щодо чужинців, їх права) :

• Ісополітія. Вона бувала односторонньою та двосторонньою. Як правило двосторонньою. На території Афін чужинці наділялися тими самими правами, що і громадяни Афін. Це не стосувалося участі у політичному житті. Як правило в обмін на те, що на території країн, де проживали ці люди, громадяни Афін користувались тими ж правами, що і громадяни цих країн.

• Проксенія. Проксенія передбачала наданню чужинці особи-звязкового між офіційною владою Афін та цим чужинцем. Цей представник називався проксен. За допомогою нього чужинець міг реалізувати свої права на території Афін.

2.10. Правовий статус та становище рабів. Джерела рабства.

Рабів не вважали за людей, тому рабовласник міг вільно розпоряджатися рабом. Існувала заборона вбити раба. Раб часто не мав навіть імені. Розрізнялися раби державні і приватні. Державні могли мати своє господарство, купувати й продавати майно, створити свою сім'ю. Державні раби працювали на копальнях, на будівництві оборонних споруд, фортець, прокладанні доріг, на публічних роботах, у державних майстернях тощо. Іноді їх залучали до участі у військовому поході. Не раз за заслуги перед державою вони здобували волю.

Чимало рабів становили приватну власність громадян. Вони працювали в домашньому господарстві, полі. Раб в Афінах був повною власністю господаря. Раб не міг без дозволу пана мати своєї сім'ї, придбати майно. За шкоду, завдану будь-ким здоров'ю раба, присуджену винагороду отримував його господар. Він же відповідав за шкоду, завдану його рабом третім особам. Убити свого раба господар не міг. Тільки суд був правомочний присудити раба до смертної кари. За вбивство чужого раба в публічному місці вільного громадянина могли засудити на вигнання. Господарі мали право бити раба. У суді раб самостійно виступати не мав права. В разі потреби від його імені виступав господар.

Джерела рабства : військовополонені, народження від рабині, купівля раба за кордоном, віддача у рабство за злочини

2.11. Державний лад Стародавніх Афін (вищі органи влади афінської республіки, принципи їх формування, склад та функції. Докимасія)

2.11.1. Еклезія. Інститут «скарги на беззаконня».

Народні збори (еклезія) – найважливіший і вирішальний орган. Право участі у народних зборах мали всі повноправні афінські чоловіки, що досягли 20-літнього віку незалежно від їх майнового стану і роду занять. Був кворум – 6 тис. осіб. З меншою к-тю осіб збори не проводилися. Повноваження були дуже широкими. На народних зборах приймались закони, вирішувалися питання війни і миру, вибирали посадових осіб, слухали звіти магістратів після закінчення строку повноважень, затверджували держ. бюджет, здійснювався контроль за вихованням юнаків.

У нар. зборах був демократичний порядок роботи. Виступати міг будь-який учасник зборів. Але він повинен був дотримуватись певних правил, які зводились до того, що не можна було повторюватись, ображати свого опонента, а говорити необхідно було по суті справи.

Голосування було таємним, за винятком виборів на військові посади. Кожен громадянин міг внести на розгляд свій законопроект. Будь-який член Народних зборів міг виступати в еклезії з надзвичайними заявами про державні  злочини, у тому числі з письмовими скаргами проти осіб, які внесли у народні збори пропозиції, що порушують суспільні закони. Інститут “ скарги на беззаконня” оберігав непорушність основних законів від спроб зміни або обмеження їх на шкоду правам народу шляхом законодавчих актів.

Крім того, будь-який законопроект підлягав попередньому розгляду в Раді 500. Остаточне рішення належало геліеї.