- •1. Поняття «поліс». Особливості полісного устрою.
- •2.1. Виникнення держави. Гомерівська Греція (11-9 ст. До н.Е.).
- •2.1.2. Родоплемінна організація суспільства і влади.
- •2.1.3. Рада старійшин.
- •2.1.4. Базилевс.
- •2.1.5. Народні збори.
- •2.1.А.4. Територіальний поділ населення. Наукрарії.
- •2.2 Соціальні протиріччя в афінському суспільстві. Боротьба між родовою аристократією та демосом.
- •2.1.А.Реформи Тесея. Синойкізм.
- •2.1.А.1. Правовий статус евпатридів, геоморів, деміургів і метеків.
- •2.1.А.2. Архонти і ареопаг.
- •2.3. Реформи Солона.
- •2.4. Тиранія Пісістрата (560-527 рр. До н.Е.). Реформи Клісфена.
- •2.5. Реформи Ефіальта
- •2.6. Реформи Перікла.
- •2.8. Правовий статус метеків.
- •2.9. Правовий статус іноземців. Інститути гостинності (проксенія і ісополітія).
- •2.10. Правовий статус та становище рабів. Джерела рабства.
- •2.11. Державний лад Стародавніх Афін (вищі органи влади афінської республіки, принципи їх формування, склад та функції. Докимасія)
- •2.11.1. Еклезія. Інститут «скарги на беззаконня».
- •2.11.2. Рада п’ятисот.
- •2.11.3. Притани.
- •2.11.4. Колегія стратегів.
- •2.11.5. Колегія архонтів.
- •2.11.6. Ареопаг.
- •2.11.9. Законодавчий процес в Афінах (стадії). Роль та значення колегії помофілаків.
- •2.12. Колакрети, аподекти та управління фінансами.
- •2.13. Армія і поліція. Токсоти
- •2.14. Судова система Афін.
- •2.14.1. Вищий судовий орган, його функції та принципи обрання суддів.
- •2.14.2. Судові функції ареопагу.
- •2.14.3. Суд ефетів.
- •2.14.8. Суд ейсагогейсів і аподектів.
- •2.14.9. Суд наутодиків.
- •2.15. Основні риси афінського права.
- •2.15.1. Джерела права. Закони Драконта. Законодавча діяльність Солона.
- •2.15.2.4. Кларос. Літургії. Триєрархія.
- •2.15.3. Зобов*язальне право.
- •2.15.3.1. Підстави виникнення зобов’язань.
- •2.15.3.2. «Вільні зобов’язання». Порядок укладення договорів. Засоби забезпечення зобов’язань.
- •2.15.3.3. «Невільні» зобов’язання.
- •2.15.4.3. Умови розірвання шлюбу.
- •2.15.4.4. Влада батька над дітьми.
- •2.15.6. Злочини і покарання за афінським правом.
- •2.15.6.1.Види злочинів та покаранняза них:
- •2.15.6.2. Види покарань. Застосування тілесних покарань. Атімія.
- •2.15.7. Судовий процес
- •2.15.7.1. Порушення судової справи.
- •2.15.7.2. Форми судового процесу: процес «графе» та процес «діке».
- •2.15.7.3. Сикофанти.
- •2.15.7.4. Процедура судового процесу.
- •3.Стародавня Спарта
- •3.1. Утворення спартанської держави.
- •3.3Становище і правовий статус ілотів
- •3.5. Реформи Лікурга.
- •3.6. Організація влади і управління в Спарті.
- •3.6.2. Повноваження архагетів.
- •3.6.3. Правовий статус і функції герусії.
- •3.6.4. Колегія ефорів: правовий статус та повноваженя.
- •3.6.5. Роль народних зборів в Стародавній Спарті.
- •2.Римська община періоду військової демократії. 2.1 Патриції: їх права та обовязки. Поділ на триби, курії та роди.
- •2.2. Плебеї
- •2.3. Інститут патронату-клієнтели
- •2.4. Ораганізація влада
- •2.4.1. Рекс: права і обовязки. Порядок обрання
- •2.4.2 Реформи Нуми Помпілія
- •2.4.3 Сенат
- •2.4.5 Реформи Сервія Тулія
- •3. Рим за республіканського періоду (V-I ст.. До н.Е.)
- •3.1 Боротьба патриціїв і плебеїв
- •3.2 Організація влади і правління в Римській республіці
- •3.2. 1 Основні види і функції народних зборів в Стародавньому Римі.
- •3.2.2. Повноваження Сенату.
- •3.2.3. Магістратури в Стародавньому Римі. Ординарні та екстраординарні магістратури. Принципи заміщення державних посад.
- •3.2.4 Влада магістратів. Зміст «imperium» і «potestas».
- •3.2.6. Функціїмагістратів (консули, претори, цензори, квестори, едили, плебейськітрибуни).
- •3.4.1. Італійськіобщини.
- •3.4.2. Мунципії.
- •3.4.3. Управління провінціями.
- •3.4.4. Проконсули і пропретори.
- •3.5 Соціальна структура римського суспільства
- •3.5.1. Джерела рабства і становище рабів в Стародавньому Римі.
- •3.5.2. Пекулій і колонат.
- •3.5.3. Вільні громадяни
- •3.5.3.2. Майнова диференціація римських громадян. Привілейовані стани нобілів і вершників.
- •3.5.4. Правовий статус латинів і перегринів.
- •3.6.1.Рефо́рмиГра́ків
- •3.6.2.Диктату́раСу́лли
- •3.6.3.Диктатура Юлія Цезаря.
- •3.6.4.Прихід до владиОктавіана Августа.
- •4. Періодизація Римської імперії
- •4.1Зміни в суспільномуладі Риму імперськогоперіоду.
- •4.1.1.Оформлення сенаторського стану
- •4.1.2. Зміни статусу жителів провінцій
- •4.2. Розвиток пекулію і колонату
- •4.3. Державний лад Римської Імперії. Принципат.
- •4.3.1. Повноваження імператора – принцепса
- •4.3.2. Занепад Народних зборів
- •4.3.4. Рада принцепса
- •4.3.5 Імператорська канцелярія
- •4.3.6. Префекти
- •4.4. Влада імператора періоду домінанту
- •4.3.3. Становище Сенату за періоду принципату
- •4.4.1. Державна рада
- •4.4.2. Основні відомства управління імперією
- •4.5. Реформи Диоклетіана
- •4.6. РеформиКостянтина.
- •4.7. Криза і падіння Римської імперії.
- •1.1. Джерела права Стародавнього Риму архаїчногоперіоду.
- •1.2. Джерела права Стародавнього Риму передкласичногоперіоду.
- •1.3. Джерела права Стародавнього Риму класичногоперіоду.
- •1.4. Джерела права Стародавнього Риму посткласичногоперіоду.
4.4.1. Державна рада
При особі імператора перебуває державна рада, що називається тепер consistorium principis. За пропозицією імператора, він обговорює всякі питання законодавства й управління; у ньому ж розбираються й всі судові справи, що сходять в інстанційному порядку до імператора.
Сена́т (лат. senatus, від senex — старий, рада старійшин) — один з найвищих державних органів в Стародавньому Римі.
В період Імперії влада Сенату все більш обмежувалася, зосереджуючись в руках імператора, хоча формально Сенат продовжував вважатися одним з вищих державних органів. Насправді, Сенат перетворився на збори представників знатних сімей/родів, що не мали великого політичного впливу. Ухвали Сенату зберегли силу законів, але приймалися зазвичай за ініціативою імператора. Починаючи з Октавіана Августа, фактичний імператор Риму носив титул «принцепс» — тобто «перший з сенаторів».
4.4.2. Основні відомства управління імперією
Управління імперією зосереджується в руках декількох основних відомств, керованих сановниками, що знаходяться в підпорядкуванні необмеженого глави імперії, - імператора.
Серед цих відомств: державна рада при імператорові (обговорення основних питань політики, підготовка законопроектів) і фінансове відомство. Військовим відомством командують призначені імператором і лише йому підлеглі генерали.
4.4.3. Вікарій
Імператор Діоклетіан (284 – 305 рр.) провів велику адміністративну реформу, увів тетрархію – чотиривладдя. Він поділив владу з Максиміліаном Геркулієм. Їхніми співправителями були оголошені цезарі Галерій – зять Діоклетіана і Костя Хлор. Отже, при владі були чотири співправителі. За Діоклетіана почався поділ імперії на Східну і Західну. Кожна мала свого Августа та його заступника – цезаря. Крім того, з’явились 12 діоцез – великих територіальних округів на чолі з вікарієм, що підпорядковувався безпосередньо імператорові.
Зберігши попередній адміністративний поділ на діоцези і провінції, Костянтин утворив ще більші адміністративно-територіальні одиниці — префектури. Їх налічувалось чотири — по дві на кожну частину імперії. Західна частина поділялась на Італію з Африкою і Галлію з Іспанією; Східна — на Схід та Іллірію. Очолювали префектури префекти Преторія. Їх призначав імператор. Префектури наділялися на діоцези (в двох західних префектурах було разом шість діоцезів, у двох східних — сім) на чолі з вікаріями , котрі вважалися заступниками префектів, але мали самостійні повноваження в галузі управління, фінансів, юрисдикції. Вікаріїв також призначав імператор, і в деяких питаннях вони підпорядковувались безпосередньо йому.
Вікарій – правитель адміністративного округу 4.4.4. Апарат чиновників
У той період ще зберігалися сенат, магістратура. Сенат, однак, справами законодавства, судочинства, управління вже не займався. Він відав організацією різних ігор, видовищ, святкувань, (ахах, куріровал шуткі-самосмєєчкі, пчьолок і гру в птичь) контролював виконання різних повинностей сенаторами. На всі його ухвали потрібна була санкція імператора. Збереглися також ще окремі магістратури (консули, претори, квестори), проте це були тільки почесні звання. Народні збори не скликалися.
Діоклетіан провів низку реформ з метою зміцнити політичну, воєнну й економічну могутність імперії. Оновлено і розширено за рахунок юристів (дада) і фахівців раду при імператорі, яка стала головним центром управління країною. Крім неї, при імператорі створено низку нових галузевих органів (управлінь, комісій та ін.), багато нових посад. Зокрема великого значення набули управитель імператорського палацу, начальник особистої канцелярії імператора, управитель його скарбниці, управитель імператорських маєтків. Затверджено суворі правила про ранги численних чиновників, права, надані кожному рангові, порядок підвищення по службі тощо. Всі ці органи і посади мали чітко виражені риси бюрократичного апарату. Кадри чиновників нерідко поповнювались вихідцями з різних верств суспільства.
Чиновники призначалися або затверджувалися імператором на термін один рік. Одні чиновники складалися в центральних органах, інші в місцевих. Склалася ієрархія чинів. У їх числі були: "редактор" законів; завідувач імператорської скарбницею (фиском); керуючий коронними имуществами; начальник імператорської канцелярії. Вищим чиновникам присвоюються почесні титули або ранги:
"Ясновельможних" (ILLUSTRES-сяючі),
"Чудових" - (SPECTABILES),
"Найсвітліших" - (CLARISSIMI).
Чиновники цих трьох рангів включаються до складу так званого "сенаторського стану" (ORDO SENATORIUS). Третім підпорядковувалися другі, другі - першим, а перші - лише імператорові. Посади ділилися на придворні (DIGNITATES PALATINAE), цивільні (DIGNITATE CIVILES) і військові (DIGNITATE MILITARES).
Платня чиновникам призначалося по їх рангу і титулу. Чиновні ранги визначалися так званої NOTITIA DIGNITATUM, що можна назвати "табелем про ранги". Словом, це був перелік всіх цивільних і військових посад початку V століття н.е. Найвищим особою при дворі вважався міністр імператорського двору - MAGISTER OFFICIORUM OMNIUM. Вся ця ієрархія чинів сходить до імператора, який по суті справи, і сам є першим чиновником у державі. У кожного чиновника, навіть обіймав відносно скромне місце в даній системі, була канцелярія - OFFICIUM. Число службовців (OFFICIALES), які працювали в канцелярії, часом бувало досить значним (іноді 500, 600, 800, 1000 і більше осіб).
При префект преторія була своя канцелярія. Намісники провінцій мали власні канцелярії. Апарат був суворо централізованим, ієрархічним.