- •1. Поняття «поліс». Особливості полісного устрою.
- •2.1. Виникнення держави. Гомерівська Греція (11-9 ст. До н.Е.).
- •2.1.2. Родоплемінна організація суспільства і влади.
- •2.1.3. Рада старійшин.
- •2.1.4. Базилевс.
- •2.1.5. Народні збори.
- •2.1.А.4. Територіальний поділ населення. Наукрарії.
- •2.2 Соціальні протиріччя в афінському суспільстві. Боротьба між родовою аристократією та демосом.
- •2.1.А.Реформи Тесея. Синойкізм.
- •2.1.А.1. Правовий статус евпатридів, геоморів, деміургів і метеків.
- •2.1.А.2. Архонти і ареопаг.
- •2.3. Реформи Солона.
- •2.4. Тиранія Пісістрата (560-527 рр. До н.Е.). Реформи Клісфена.
- •2.5. Реформи Ефіальта
- •2.6. Реформи Перікла.
- •2.8. Правовий статус метеків.
- •2.9. Правовий статус іноземців. Інститути гостинності (проксенія і ісополітія).
- •2.10. Правовий статус та становище рабів. Джерела рабства.
- •2.11. Державний лад Стародавніх Афін (вищі органи влади афінської республіки, принципи їх формування, склад та функції. Докимасія)
- •2.11.1. Еклезія. Інститут «скарги на беззаконня».
- •2.11.2. Рада п’ятисот.
- •2.11.3. Притани.
- •2.11.4. Колегія стратегів.
- •2.11.5. Колегія архонтів.
- •2.11.6. Ареопаг.
- •2.11.9. Законодавчий процес в Афінах (стадії). Роль та значення колегії помофілаків.
- •2.12. Колакрети, аподекти та управління фінансами.
- •2.13. Армія і поліція. Токсоти
- •2.14. Судова система Афін.
- •2.14.1. Вищий судовий орган, його функції та принципи обрання суддів.
- •2.14.2. Судові функції ареопагу.
- •2.14.3. Суд ефетів.
- •2.14.8. Суд ейсагогейсів і аподектів.
- •2.14.9. Суд наутодиків.
- •2.15. Основні риси афінського права.
- •2.15.1. Джерела права. Закони Драконта. Законодавча діяльність Солона.
- •2.15.2.4. Кларос. Літургії. Триєрархія.
- •2.15.3. Зобов*язальне право.
- •2.15.3.1. Підстави виникнення зобов’язань.
- •2.15.3.2. «Вільні зобов’язання». Порядок укладення договорів. Засоби забезпечення зобов’язань.
- •2.15.3.3. «Невільні» зобов’язання.
- •2.15.4.3. Умови розірвання шлюбу.
- •2.15.4.4. Влада батька над дітьми.
- •2.15.6. Злочини і покарання за афінським правом.
- •2.15.6.1.Види злочинів та покаранняза них:
- •2.15.6.2. Види покарань. Застосування тілесних покарань. Атімія.
- •2.15.7. Судовий процес
- •2.15.7.1. Порушення судової справи.
- •2.15.7.2. Форми судового процесу: процес «графе» та процес «діке».
- •2.15.7.3. Сикофанти.
- •2.15.7.4. Процедура судового процесу.
- •3.Стародавня Спарта
- •3.1. Утворення спартанської держави.
- •3.3Становище і правовий статус ілотів
- •3.5. Реформи Лікурга.
- •3.6. Організація влади і управління в Спарті.
- •3.6.2. Повноваження архагетів.
- •3.6.3. Правовий статус і функції герусії.
- •3.6.4. Колегія ефорів: правовий статус та повноваженя.
- •3.6.5. Роль народних зборів в Стародавній Спарті.
- •2.Римська община періоду військової демократії. 2.1 Патриції: їх права та обовязки. Поділ на триби, курії та роди.
- •2.2. Плебеї
- •2.3. Інститут патронату-клієнтели
- •2.4. Ораганізація влада
- •2.4.1. Рекс: права і обовязки. Порядок обрання
- •2.4.2 Реформи Нуми Помпілія
- •2.4.3 Сенат
- •2.4.5 Реформи Сервія Тулія
- •3. Рим за республіканського періоду (V-I ст.. До н.Е.)
- •3.1 Боротьба патриціїв і плебеїв
- •3.2 Організація влади і правління в Римській республіці
- •3.2. 1 Основні види і функції народних зборів в Стародавньому Римі.
- •3.2.2. Повноваження Сенату.
- •3.2.3. Магістратури в Стародавньому Римі. Ординарні та екстраординарні магістратури. Принципи заміщення державних посад.
- •3.2.4 Влада магістратів. Зміст «imperium» і «potestas».
- •3.2.6. Функціїмагістратів (консули, претори, цензори, квестори, едили, плебейськітрибуни).
- •3.4.1. Італійськіобщини.
- •3.4.2. Мунципії.
- •3.4.3. Управління провінціями.
- •3.4.4. Проконсули і пропретори.
- •3.5 Соціальна структура римського суспільства
- •3.5.1. Джерела рабства і становище рабів в Стародавньому Римі.
- •3.5.2. Пекулій і колонат.
- •3.5.3. Вільні громадяни
- •3.5.3.2. Майнова диференціація римських громадян. Привілейовані стани нобілів і вершників.
- •3.5.4. Правовий статус латинів і перегринів.
- •3.6.1.Рефо́рмиГра́ків
- •3.6.2.Диктату́раСу́лли
- •3.6.3.Диктатура Юлія Цезаря.
- •3.6.4.Прихід до владиОктавіана Августа.
- •4. Періодизація Римської імперії
- •4.1Зміни в суспільномуладі Риму імперськогоперіоду.
- •4.1.1.Оформлення сенаторського стану
- •4.1.2. Зміни статусу жителів провінцій
- •4.2. Розвиток пекулію і колонату
- •4.3. Державний лад Римської Імперії. Принципат.
- •4.3.1. Повноваження імператора – принцепса
- •4.3.2. Занепад Народних зборів
- •4.3.4. Рада принцепса
- •4.3.5 Імператорська канцелярія
- •4.3.6. Префекти
- •4.4. Влада імператора періоду домінанту
- •4.3.3. Становище Сенату за періоду принципату
- •4.4.1. Державна рада
- •4.4.2. Основні відомства управління імперією
- •4.5. Реформи Диоклетіана
- •4.6. РеформиКостянтина.
- •4.7. Криза і падіння Римської імперії.
- •1.1. Джерела права Стародавнього Риму архаїчногоперіоду.
- •1.2. Джерела права Стародавнього Риму передкласичногоперіоду.
- •1.3. Джерела права Стародавнього Риму класичногоперіоду.
- •1.4. Джерела права Стародавнього Риму посткласичногоперіоду.
2.13. Армія і поліція. Токсоти
Основою збройних сил Афін було ополчення громадян (чоловічої статі фізично здатні у віці з 18 до 60 років)Молодь з 18 до 20 років (сфеби) проходила військове навчання під керівництвом спеціально виділених фахівців (софропістів, педотрібів та ін.). Вони відповідали за фізичну справність, військову виучку і морально-патріотичне виховання юнаків. Ухилятися від військової служби було ганьбою, це загрожувало позбавлянням громадянських прав.До державної поліціїналежали астиноми, які відповідали за чистоту, наглядали за будівельними роботами, благоустроєм міста; агораноми — наглядали за ринками, якістю продовольчих товарів; метрономи — контролювали за мірами і вагами; Були це органи колегіальні, по десять осіб у кожному. Обирали їх Народні збори шляхом жеребкування. За порядком стежили ЗО наглядачів, що мали загін поліцейських — токсотів.
2.14. Судова система Афін.
2.14.1. Вищий судовий орган, його функції та принципи обрання суддів.
Геліея(суд присяжних)складалася з 6 тис. членів (геліастів), яких за жеребом щорічно обирали архонти з середовища повноправних громадян чоловічої статі кожної філи (по 600 осіб), що досягли 30-річного віку. Після жеребкування обрані геліасти складали клятву, потім, також через жеребкування, у делегації кожної філи визначали по 500 основних суддів і 100 запасних. Утворювалось у такий спосіб десять колегій — дикастерій. Кожна колегія виконувала свої безпосередні функції впродовж місяця. У випадку потреби (для розгляду важливих справ) скликали дві-три колегії разом. У повному складі геліея засідала рідко. Геліея діяла передусім як найвищий суд країни у ролі першої і другої (апеляційної) інстанцій. Здійснювала контроль за діяльністю службових осіб, заслуховувала їхні звіти (докимасія), притягала при потребі до відповідальності. Геліеї належало право вирішувати долю законопроекту, прийнятого вже Народними зборами.
2.14.2. Судові функції ареопагу.
Він контролював роботу службових осіб, діяльність Народних зборів, затверджував їхні рішення, мав судові й релігійні функції. Члени ареопагу були обрані пожиттєво, вони щорічно звітували про свою діяльність, їх можна було притягнути до відповідальності. Винних засуджували, і вони втрачали свою посаду. Засідання ареопагу відбувалися на Ареєвому узгір'ї і були переважно закритими. Головував на засіданнях архонт-базилевс.До його компетенції після реформ Ефіальта належали справи про навмисне вбивство, поранення чи спричинення каліцтва при замаху на життя людини, підпал і отруєння незалежно від того, закінчилися вони смертю людини чи ні. Справа підлягала компетенції ареопагу тільки у тому випадку, коли потерпілою стороною був повноправний афінський громадянин. Убивство громадянина вважалось не тільки антидержавною справою, а й антирелігійним вчинком, який викликає гнів богів. Тому такі справи слухали під відкритим небом, щоб присутніх не оскверняло перебування під спільним дахом зі злочинцем. Найпоширенішим покаранням за вбивство була смертна кара, а за навмисне каліцтво, поранення —вигнання з країни з конфіскацією майна. Вирок виносили за більшістю голосів. При рівності голосів підсудного вважали виправданим. Після того як потерпілий пред'явив звинувачення, перед винесенням вироку звинувачений міг оголосити, що йде у вигнання. Тоді вирок не виносили, але злочинець ніколи не міг більше з'являтися у країні. Ареопаг, за дорученням Народних зборів міг розслідувати, але не розглядати, справи про антидержавні злочини.