62. Основоположні засади функціонування міжнародних організацій.

Міжнародні організації є суб’єктами міжнародного права. Міжнародне право, зокрема, міжнародне економічне право – це сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між його суб’єктами. Нормативна база складається із прав та обов’язків міжнародного права. Норми міжнародного права окреслюють “межі дозволеного” в міжнародних відносинах, встановлюють своєрідні правила поведінки для суб’єктів, в тому числі для міжнародних організацій.

Міжнародні правові норми утворюються на основі узгоджень між учасниками міжнародних відносин. Якщо угода офіційно декларується суб’єктами, то така норма зветься договірною; якщо ж норму не декларують, але мають її на увазі і не заперечують, то вона зветься міжнародним звичаєм.

Звичайно договори, на основі яких утворюються міжнародні організації, є багатосторонніми. В міжнародних договорах (угодах) закріплюються норми й принципи, що регулюють міжнародні відносини. Договори поділяються на загальні й конкретні.

Міжнародні звичаї – це норми, що складаються внаслідок довгострокової практики міжнародних відносин. Звичаї можуть встановлюватись на основі постанов міжнародних судових організацій (наприклад, Міжнародного суду ООН), офіційних заяв голів держав або урядів, національного законодавства держав

Міжнародні правові норми можуть складатися внаслідок рішень міжнародних організацій або конференцій. До таких рішень, наприклад, відноситься Декларація ООН про встановлення Нового міжнародного економічного порядку. Рішення можуть мати обов’язковий або рекомендаційний характер.

До джерел формування нормативної основи діяльності міжнародних організацій:  міжнародні угоди ;  рішення міжнародних організацій та конференцій;  міжнародні звичаї;  міжнародні кодекси поведінки.

Окрім договірних і звичайних норм важливу роль в правовому регулюванні діяльності міжнародних організацій відіграють принципи міжнародного права. Принципи трактуються як норми, що мають обов’язковий характер для всіх учасників міжнародних організацій. Принципи поділяються на загальні та спеціальні.

Загальні принципи базуються на природних законах поведінки, які складалися в суспільних відносинах протягом століть. До загальних принципів відносяться, зокрема: принцип мирного співіснування держав; принцип суверенної рівності держав; співробітництва держав; принцип добровільного виконання міжнародних обов’язків; принцип взаємовигоди у міждержавних стосунках. До спеціальних принципів відносять: принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв’язків, суверенітету держав на свої природні ресурси, принцип найбільшого сприяння в зовнішній торгівлі.

62. Організаційно-функціональна структура міжнародних організацій.

Кожна організація визначає свої цілі, сферу компетенції, функції, організаційну структуру, механізм прийняття рішень та їх виконання. Звичайно цілі міжнародних організацій поділяються на головну і підпорядковані.

Головна ціль (мета) організації визначає, для чого, власне, її засновники вирішили згуртуватися. Часто головна мета формулюється досить чітко. Підпорядковані цілі конкретизують головну мету, більш чітко визначаючи сферу діяльності організації. 

Наприклад, для Міжнародного валютного фонду (МВФ) головною метою є “підтримка загальної системи розрахунків”. А далі вказано цілі, які конкретизують, розкривають суть головної мети: • спостереження за станом міжнародної валютної системи; • сприяння стабільності обмінних курсів валют та упорядкування валютних взаємовідносин; • надання короткострокових і середньострокових кредитів та ін. 

Головні й підпорядковані цілі організації можна розмежувати не завжди. Буває, що за своїм змістом цілі, які проголошує організація, рівнозначні, мають однаковий ранг. 

Цілі міжнародної організації, а також принципи її діяльності записуються в Статуті, який являє собою установчий документ. Всі члени організації повинні в своїх діях дотримуватися основних положень Статуту.  Цілі організацій в значній мірі окреслюють рамки її компетенції. Компетенція організації - це об’єкт, сфера предметної діяльності, коло проблем, якими вона буде займатись. Окрім цього, в поняття компетенції входить комплекс повноважень, якими організація наділяється для виконання своїх функцій. 

Виходячи з цілей та компетенції організації визначаються її функції. Функціями міжнародної організації вважається зовнішній прояв її діяльності по виконанню своїх завдань. Організація може виконувати свої функції в межах визначеної компетенції. Функції поділяються на головну, регулюючі, координуючі, контролюючі й оперативні. 

Головна функція полягає у визначенні відповідності інтересів учасників організації її цілям. Вона тісно пов’язана із змістом компетенції організації..  Регулюючі функції полягають у розробці стандартів поведінки членів організації, методів і форм досягнення цілей, а також в регулюванні відносин з іншими суб’єктами міжнародного права. 

Суть координуючої функції полягає в узгодженні інтересів і дій учасників організації. Це особливо важливо для організації універсального характеру, з широкими сферами діяльності, великою кількістю членів й різноманітністю цілей. 

Оперативні функції полягають у виконанні конкретної роботи організації відповідно з її цілями й компетенцією.