10. Періодизація розвитку глобалістики за вузьким підходом.

Вузький підхід розглядає глобалізацію як новітній процес, що почався в ХХ столітті і органічно пов’язаний з більше загальним процесом інтернаціоналізації.

І період – середина 60-х – середина 70-х років ХХ століття;

ІІ період – середина 70-х – середина 90-х років ХХ століття;

ІІІ період – середина 90-х – початок ХХІ століття.

Видатний економіст-міжнародник А.С. Філіпенко у своїй фундаментальній праці, присвяченій проблемам економічної глобалізації, теж розглядає два підходи. 

Другий підхід (вузький) базується на тому, що глобалізація притаманна лише економічному розвитку кінця XX століття. На нинішньому етапі глобалізація стає визначальним чинником як національного, так і міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію світогосподарських процесів. А.С. Філіпенко дотримується думки, що витоки глобалізації беруть свій початок з часів давніх цивілізацій, між якими розвивався товарообмін

11. Періодизація розвитку глобалістики за широким підходом.

Широкий підхід, який трактує глобалізацію як тривалий історичний процес поетапного формування загальнопланетарної цілісності, що супроводжує весь хід цивілізаційного розвитку, або ж почався приблизно 100 років тому у зв’язку з інтенсифікацією зовнішньоекономічних відносин. Фахівці Всесвітнього банку виділяють три хвилі глобалізації: перша -1870-1914 рр.; друга - 1950-1970 рр. і третя - починаючи з 1970 року.

Іншими дослідниками стверджується циклічно-хвильова природа глобалізації і розрізняються три цикли глобалізації:

1) античний цикл (VIII ст. до н.е. - II ст. н.е.): хвиля диференціації - VIII - IV ст. до н.е.; хвиля інтеграції - III ст. до н.е.-II ст. н.е.;

2) середньовічний цикл (III - XIII ст. н.е.): хвиля диференціації - III - VII ст. н.е.; хвиля інтеграції - VIII-XIII ст. н.е.;

3) цикл Нового часу (XIV - XXI ст. н.е.): хвиля диференціації - XГV-XVШ ст. н.е.; хвиля інтеграції - XIX-XXI ст. н.е.

Деякі дослідники виділяють: колоніальну глобалізацію як наслідок Великих географічних відкриттів XV-XVI ст.; повільну еволюційну глобалізацію, що тривала до кінця XI ст.; прискорену глобалізацію XX ст.

12. Гіпер-глобалістський концептуальний напрямок вивчення глобалістики.

Гіперглобалізм стверджує, що економічна глобалізація породжує нову систему переможців і переможених. При цьому «стара» система центру-периферії, Півночі-Півдня, Заходу-Сходу більше не діє. Сучасна система є складнішою і комплексною. Оскільки національна держава за сучасних умов перестає бути основним елементом світової політики і економіки, то при визначенні переможців і переможених доречніше говорити про соціальні групи і класи. Очевидно, що у виграші опиняється транснаціональний клас менеджерів, фахівців із фінансів і інформаційних технологій тощо.

На зміну національним державам не тільки приходить глобальний ринок, але і національна культура поступово змінюється на ідеологією всесвітнього консьюмеризму, який формує нову ідентичність,універсальні цінності і стилі життя. Глобальне розповсюдження цінностей і інститутів ліберальної демократії також підсилює формування єдиної глобальної цивілізації. Ця «глобальна цивілізація», «глобальне співтовариство» знаходить свої форми глобального управління, представленого різного роду транснаціональними організаціями на кшталт Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Ради Безпеки ООН.

Однією з найбільш відомих робіт із проблем консьюмерізму і формування глобального гомогенного суспільства є робота французького науковця Сержа Латоша «Вестернізація світу». У даній роботі С. Латош описує процеси формування єдиної гомогенної глобальної культури на основі розповсюдження західних інститутів і цінностей. Вестернізація в даному випадку виступає як тотальна сила, якій локальності протистояти не можуть.

В умовах формування глобального суспільства інститути рівня національної держави вже не в змозі контролювати і координувати ті процеси, які відбуваються на їх території, оскільки ці процеси через високий ступінь інтеграції світової економіки залежать від процесів, що відбуваються на територіях інших держав. Національна економіка, національна культура розмиваються глобальними потоками товарів, людей, капіталів та інформації. Це ще більш підсилює роль інститутів глобального управління. Постійна транснаціональна взаємодія людей за допомогою глобальної комунікаційної інфраструктури призводить до підвищення усвідомлення загальних інтересів і проблем, що у свою чергу веде до формування глобального громадського суспільства і глобальної свідомості (В. Вернадський, Д. Херв‘є-Легер, X. Булл, Дж. Розенау, М. Чешков, І. Левін тощо).

Аналіз поглядів гіперглобалістів свідчить про те, що вони розглядають сучасний світ як єдиний глобальний ринок, глобальну цивілізацію і глобальне громадянське суспільство. В рамках цього глобального суспільства немає місця локальним кордонам. Глобальне» є домінуючим у сучасному світі та підпорядковує своїй логіці «локальне».