57. Перетворення в галузі освіти. Кодекс про народну освіту (1922 р.).

22 листопада 1922 року приймається Кодекс законів про народну освіту УСРР. Кодекс закріпив систему освіти і виховання, її організаційні форми, визначив завдання, методи і перспективи діяльності в цьому напрямку.

"Кодекс" визначав наступну систему шкільної освіти, яка існувала до 1930 р.: Дитячий садок (4-8 р.), Трудова семирічна школа (8-15 р.): I концерн 4 роки; II концерн 3 роки, Професійна школа (15-17 р.), Дитячий будинок (4-17 р.)

Кодекс проголосив право всіх громадян на вільний доступ до знань, наук і мистецтва у всіх культурно-освітніх закладах держави.

Соціальне виховання дітей і професійна освіта юнацтва і молоді до 17 років включно оголошувались загальними, обов'язковими, безкоштовними і сумісними для обох статей. Проте до повного проведення загального, обов'язкового виховання і навчання встановлювалось, що в культурно-освітні закладин першу чергу приймаються пролетарі й незаможники.

Навчально-виховні заклади УСРР повинні бути трудовими колективами, які б поєднували виховання і навчання з продуктивною працею.

У зв’язку з великою к-тю безпритульних дітей і поширеною дитячою злочинністю була необхідність відкриття виховних закладів для малолітніх правопорушників: дитячих будинків, трудових колоній і комун, дитячих прийомників і розподільників.

Осн. принципами системи народної освіти визначалися: єдність мети і завдань на всіх ланках; обов’язковість, безплатність і спільність для обох статей навчання в трудових і професійних школах до 17-річного віку; перевага у прийомі до всіх установ для дітей робітників і селян; відокремлення школи від церкви, заборона релігійного навчання і виховання дітей. Укр. система народної освіти продовжувала зберігати відмінності стосовно тієї системи, яка діяла в Росії: професійний характер освіти, семирічна школа, відсутність університетів, рівний статус технікумів з інститутами. Але ці дві системи об’єднували: спільна мета – через школи до соціалізму; один принцип – держ. монополія в освіті.

58. 20-ті роки. Національно-освітнє питання

20-ті роки – період українізації. Представники національної інтелігенції, які у минулому будували демократичну державність свого народу, отримали можливість застосувати свої сили в умовах радянської України. Найпершою проблемою у керованому партією культурному була ліквідація неписьменності. В рамках цього органу в 1921 р. була створена міжвідомча Всеукраїнська надзвичайна комісія з боротьби із неписьменністю. РНК УСРР у травні 1921 р. прийняла декрет, який зобов'язував навчатися грамоті все населення у віці від 8 до 50 років. У 1923 р. в Україні виникло товариство "Геть неписьменність!", яке очолював Г.Петровський.

У середині 20-х років, як завдання на перспективу, було висуното гасло обов'язкової семирічної освіти, однак цього не вдалося досягти, так само як і загального початкового навчання.

Вища школа була підпорядкована випуску спеціалістів із досить вузьким кругозором. Університетська освіта була ліквідована. З метою полегшення робітничо-селянській молоді вступу до інститутів, при них відкривалися так звані робітничі факультети (робітфаки), на які покладалося завдання підготувати цю молодь до сприйняття інститутських курсів.

Стартовий рівень знань студентів різко погіршився. Без іспитів на навчання зараховувалися робітники - комуністи, комсомольці і члени профспілок (за відповідними путівками).