9. Середньовічні університети. Започаткування демократ.Освітніх ідеалів..

У XII ст. виникають нові освітні заклади – університети. У перекладі з латинської ця назва означає корпорація. Так називали об’єднання викладачів між собою та викладачів зі студентами. Ініціаторами заснування університетів виступали, як правило, вчені, які були незадоволені тим, що церковні школи ігнорували нові знання, оскільки вони не відповідали догматам віри.

Серед перших були засновані університети в Болоньї (1158 р., Італія), Оксфорді (1168 р., Англія), Кембриджі (1209 р., Англiя), Парижі (1253 р., Франція), Празі (1348 р., Чехія), Кракові (1364 р., Польща) та iн. На 1500-й р. у Європі нараховувалося уже 65 університетів.

Навчання в середньовічному університеті велося латинською мовою. Всі викладачі гуртувалися в особливі організації, так зва­ні факультети. Університети мали чотири факультети. Артистичний факультет (6-7 р.) був підготовчим i виконував роль середньої школи. Тут вивчали традиційні “сім вільних мистецтв“. Хто закінчував цей факультет, отримував ступінь “магістра мистецтв“, а також право вступати на інші три головні факультети.:медичний, юрид., богословський.

Термін навчання на основних факультетах тривав 5-6 років. Особи, які закінчували повний курс навчання (11-13 років), здобуваливище звання “доктора наук“.

Перші університети мали своє самоврядування i користувались певною автономією по відношенню до церкви, феодалів i міських магістратів. Учні називались студентами, що з латинської означає старанно вчитися. Вони об’єднувались у провінції і нації. Викладачі об’єднувались в особливі організації факультети – здатність викладати той чи інший навчальний предмет. Викладачі вибирали голову факультету – декана. Ректором називали голову університету, якого також вибирали. Шляхом виборів призначались й інші посадові особи.Основними видами занять в університетах були лекції, коли професор читав по книзі текст i коментував його, та диспути(інколи по 10-12 годин). Слід відзначити, що в середньовічних університетах навчання було схоластичним. Вчені-богослови прагнули примирити науку i релігію.

10. Лицарство в середні віки. Суспільно-педагогічна характеристика

Лицарське виховання одержували діти світських феодалів. Його метою було виробити у майбутніх лицарів (“панів землі i селян“) кріпосницьку мораль, навчити вести себе у “вищому товаристві“ i дати вiйськово-фiзичну підготовку через часті озброєні сутички між феодалами.

Лицарство Серед­ньовіччя не має жодних спільних рис з тим романтичним образом шляхетного розумного ввічливого лицаря, захисника жіночої гід­ності, який склався в художній літературі. Жадібні, малоосвічені, жорстокі феодали жили за рахунок експлуатації селян та військо­вих пограбувань. Вони з презирством ставилися до всіх видів "праці, в тому числі й розумової. Навіть елементарна грамотність аж до XII ст. не вважалася обов’язковою. 

"Семи вільним мистецтвам шкільної освіти протиставлялись "сім лицарських доброчинностйї: верхова їзда, плавання, стріляння з лука, кидання списа, фехтування, полюван­ня, гра в шахи, вміння складати вірші, співати й грати на музич­них інструментах.

До 7 років діти виховувалися у сім’ї. А всі згадані вище чесноти старший син феодала здобував при дворі сюзерена (вищестоящого феодала), куди його віддавали у 7-річному віці. 

Там хлопець спочатку виконував обов'язки пажа при господині маєтку (від 7 до 14 років), а потім ставав зброєносцем господаря, беручи участь у військових походах. Що стосується молодших синів феодала, то вони залишалися вдома i тут вправлялися в лицарських чеснотах.

У віці 18-20 років юнака-феодала посвячували у лицарі. Йому вручали шпори та меч під час особливої церемонії, на якій були присутні родина та гості. Але на цьому навчання військовій справі не закінчувалось. Воно продовжувалось і під час війни, і в мирні роки.