Тема 3. Норми адміністративно-процесуального права

ПЛАН

1. Поняття адміністративно-процесуальної норми.

2. Структура адміністративно-процесуальної норми.

3. Види адміністративно-процесуальних норм.

4. Реалізація адміністративно-процесуальних норм.

1. Поняття адміністративно-процесуальної норми.

Адміністративно-процесуальна норма – це встановлене або санкціоноване державою та забезпечене її примусом загальнообов’язкове правило поведінки, яким регулюються організуючі суспільні відносини, що виникають у ході реалізації процесуального порядку вирішення адміністративних справ.

Слід зауважити, що в дійсності не існує адміністративно-процесуальної норми, котра б регулювала усю процедуру реалізації норми матеріального права – від самого її початку і аж до остаточного завершення. Як слушно зазначається у літературі, жодна окремо взята процесуальна норма неспроможна повністю втілити у життя матеріальну – вона завжди реалізує лише якусь її частину (аспект).

Правила реалізації тієї або іншої норми матеріального права завжди встановлюються кількома нормами, кожна з яких визначає певний етап загального порядку її ома адміністративно-процесуальними дії. Трапляється, що і один етап застосування матеріальної норми реалізується за допомогою цілого ряду норм адміністративно-процесуального права.

Таким чином, дія матеріальної норми права неодмінно забезпечується послідовною або одночасною реалізацією кількох адміністративно-процесуальних норм.

2. Структура адміністративно-процесуальної норми.

Структура адміністративно-процесуальної норми – це її внутрішня будова, логічно обумовлена система взаємодіючих та взаємозалежних елементів.

Традиційно у структурі юридичних норм виділяють три складові елементи: гіпотезу, диспозицію й санкцію.

Гіпотеза вказує на конкретні життєві обставини (умови), за наявності або відсутності яких адміністративно-процесуальна норма вступає в дію.

Існує кілька різновидів гіпотез адміністративно-процесуальних норм. Відповідно до ступеня визначеності виражених у ній обставин, гіпотеза може бути абсолютно визначеною та відносно визначеною.

Відносно визначена гіпотеза надає суб’єктам правозастосування можливість самим вирішувати питання про наявність чи відсутність умов вступу адміністративно-процесуальної норми в дію. Зазвичай такі гіпотези формулюються за допомогою семантичних конструкцій: «за необхідності», «у разі потреби», «у випадку, коли є підстава вважати», «з урахуванням обставин», «з власної ініціативи» тощо.

Абсолютно визначена гіпотеза суворо окреслює сферу застосування адміністративно-процесуальної норми. Остання вступає у дію в єдино можливому випадку, прямо зазначеному в гіпотезі. Відповідне питання вже не покладається на розсуд суб’єкта правозастосовної діяльності – воно однозначно вирішене законодавцем.

За кількістю відображених умов дії адміністративно-процесуальної норми гіпотези поділяють на прості та складні.

У простій гіпотезі зазначено тільки одну умову реалізації норми адміністративно-процесуального права. Складні гіпотези містять одразу кілька обставин, які передбачають задіяння адміністративно-процесуальної норми. Серед них виділяють альтернативні та комплексні гіпотези.

В альтернативній гіпотезі кожна окрема обставина з кількох наявних є достатньою для вступу норми у дію. Комплексна гіпотеза передбачає кілька умов, одночасне настання яких призводить до виникнення відповідних адміністративно-процесуальних правовідносин. Кожна з цих умов, взята окремо, є недостатньою для активізації адміністративно-процесуальної норми.

Диспозиція адміністративно-процесуальної норми – це правило поведінки, за яким учасники адміністративно-процесуальних правовідносин діють у разі настання умов, передбачених гіпотезою.

Залежно від ступеня конкретизації закріплюваного правила поведінки, диспозиції норм адміністративно-процесуального права класифікують як: прямі, альтернативні та бланкетні.

Пряма (визначена) диспозиція містить вказівку на єдино можливий у даному випадку варіант поведінки. Вона є найпростішою у розумінні та застосуванні, оскільки абсолютно точно і ясно визначає необхідну поведінку суб’єктів правовідносин, не припускаючи жодних її альтернатив. Альтернативна (відносно визначена) диспозиція закріплює кілька варіантів можливої поведінки. При виникненні обставин, передбачених гіпотезою, учасник адміністративно-процесуальних правовідносин отримує можливість вибору одного, кількох або, навіть, усіх цих варіантів одразу. Водночас його поведінка не повинна виходити за рамки, окреслені адміністративно-процесуальною нормою.

Бланкетна (відстояна або відкрита) диспозиція містить найзагальнішу характеристику правила поведінки, жодним чином його не конкретизуючи. Роз’яснення щодо необхідного порядку дій слід шукати в інших нормах або нормативних актах, до яких вона відсилає. Іноді бланкетна диспозиція адміністративно-процесуальної норми переадресовує суб’єкта правозастосування до інших положень цього ж таки нормативного акта. Але значно частіше бланкетна диспозиція адміністративно-процесуальних норм пов’язана з іншими нормативними актами.

Санкція адміністративно-процесуальної норми вказує на несприятливі наслідки, що виникають у разі порушення її диспозиції.

Варто відзначити, що лише незначна кількість адміністративно-процесуальних норм характеризується наявністю «власної» санкції. У цьому немає об’єктивної потреби, адже їх реалізація гарантована загальноприйнятими заходами примусу, як: відміна акта правозастосування, дисциплінарна відповідальність посадової особи тощо. А у тих випадках, коли невиконання або порушення певного правила адміністративного процесу становить очевидну суспільну небезпеку, реалізація відповідної адміністративно-процесуальної норми забезпечується санкціями кримінально-правових та адміністративно-деліктних норм.

Окрему санкцію норма адміністративно-процесуального права має лише тоді, коли нормотворець вважає за необхідне підкреслити особливу важливість закріпленого в ній правила поведінки для всебічного, неупередженого, об’єктивного, оперативного розгляду адміністративної справи.

За ступенем визначеності заходів процесуального примусу санкції адміністративно-процесуальних норм поділяють на абсолютно визначені, відносно визначені та альтернативні.

Абсолютно визначена санкція чітко та однозначно фіксує захід негативного впливу на недобросовісного учасника адміністративно-процесуальних.

Відносно визначена санкція, закріплюючи конкретний захід процесуального примусу, одночасно встановлює межі його застосування.

Альтернативна санкція містить перелік заходів реагування за порушення правил адміністративного процесу. Конкретний захід (заходи) обирає суб’єкт правозастосовної діяльності Санкції деяких адміністративно-процесуальних норм можуть поєднувати ознаки відносної визначеності та