2. Види адміністративно-процесуальних правовідносин.

Відповідно до сфери суспільного життя, у якій вони функціонують, адміністративно-процесуальні правовідносини поділяють на такі види: правовідносини, що складаються у сфері економіки; у політичній; у сфері підприємництва; у соціально-культурній сфері тощо.

За внутрішньогалузевою сферою функціонуванняі:

- провадження з розгляду звернень громадян;

- провадження з розгляду справ у адміністративних судах;

- дисциплінарного провадження;

- виконавчого провадження;

- провадження з розгляду справ про адміністративні делікти;

- нормотворчого провадження;

- контрольного провадження;

- дозвільного провадження;

- реєстраційного провадження;

- провадження з розгляду заяв та пропозицій громадян;

- провадження із застосування заходів заохочення тощо.

За наявністю або відсутністю конфлікту в основі адміністративної справи адміністративно-процесуальні правовідносини поділяють на:

а) конфліктні (складаються в ході юрисдикційних проваджень: адміністративно-позовного, виконавчого, дисциплінарного та ін.);

б) неконфліктні (виникають при здійсненні управлінських проваджень: ліцензійного, наглядового, дозвільного, атестаційного тощо).

Залежно від виконуваних функцій та завдань адміністративно-процесуальні правовідносини класифікуються на регулятивні та охоронні.

За кількістю учасників адміністративно-процесуальні правовідносини поділяють на двосторонні та багатосторонні.

3. Загальна характеристика суб’єктів адміністративно-процесуального права.

У теорії права суб’єкт права – це особа (фізична або юридична), що за законом володіє здатністю мати і реалізовувати безпосередньо або через представника права і юридичні обов’язки (тобто правосуб’єктність).

Правосуб’єктністю, яка включає правоздатність та дієздатність, наділені як суб’єкти матеріальних адміністративно-правових відносин, так і суб’єкти процесуальних адміністративно-правових відносин.

Адміністративно-процесуальна правоздатність – це здатність мати юридичні права та обов’язки в адміністративному процесі.

Адміністративно-процесуальна дієздатність – це здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки, у тому числі доручати ведення справи представникові.

4. Класифікація суб’єктів адміністративно-процесуального права.

Суб’єкти адміністративного процесу, залежно від своїх процесуальних функцій, поділяються на:

ті, які наділені владними повноваженнями, безпосередньо мають право здійснювати провадження, тобто лідируючі суб’єкти, їм держава надала широкі права та обов’язки;

ті, які мають зацікавлену позицію щодо ходу та наслідків у індивідуальній справі;

та ті, які займають пасивну позицію щодо ходу та наслідків у індивідуальній справі, вони залучаються до участі у ній в зв’язку з тим, що це необхідно для з’ясування істини, найповнішого і всебічного встановлення всіх обставин у справі. Причому цей розподіл суб’єктів процесу наявний у всіх видах адміністративних проваджень з деякими уточненнями функціональних повноважень щодо конкретного провадження.

Характерною особливістю адміністративного процесу є те, що в окремих випадках вирішення конкретної справи може відбуватися без участі осіб, що сприяють суб’єктам, які наділені владними повноваженнями щодо відповідного адміністративного провадження. Такі суб’єкти прийнято поділяти на обов’язкові та факультативні суб’єкти адміністративно-процесуальних правовідносин.

В. К. Колпаков виокремлює п’ять груп суб’єктів адміністративного процесу:

1) громадяни;

2) виконавчо-розпорядчі органи та структурні частини їхнього апарату;

3) об’єднання громадян та їхні органи, а також органи самоорганізації населення, що мають адміністративно-процесуальну правосуб’єктність;

4) державні службовці, службовці органів місцевого самоврядування, посадові особи, наділені адміністративно-процесуальними правами та обов’язками;

5) інші державні органи та їхні посадові особи. Особливе місце серед них посідають громадяни:

Ураховуючи сучасні тенденції розвитку адміністративно-процесуального законодавства та теоретичні дослідження вчених-адміністративістів найповнішою та універсальною є класифікація суб’єктів адміністративно-процесуального права за функціональним призначенням:

1. Суб’єкти, що наділені правом вести справу, перевіряти на відповідність представлені документи та складати правові документи.

2. Суб’єкти, що наділені правом приймати владні акти.

3. Суб’єкти, що мають особистий інтерес у справі (на відміну від суб’єктів першої групи, ніхто з представників цієї групи не має владних повноважень).

4. Суб’єкти, що сприяють встановленню об’єктивної істини шляхом надання компетентним органам (посадовим особам) відомої їм інформації щодо обставин правопорушення.

5. Суб’єкти, які мають спеціальні знання та навички і залучаються для дослідження з їх використанням фактичних даних, що фігурують у справі.

6. Суб’єкти, що засвідчують важливі для встановлення об’єктивної істини факти, дії, обставини.

7. Суб’єкти, що сприяють виконанню постанови по справі.