3. Види адміністративно-процесуальних норм.

За обсягом предмета регулювання, адміністративно-процесуальні норми поділяють на:

а) загально-галузеві (їхня дія поширюється на всю сферу адміністративно-процесуальних відносин);

б) інституціональні (регламентують суспільні відносини в межах окремих інститутів адміністративно-процесуального права):

- провадження за розглядом звернень громадян;

- адміністративно-позовного провадження;

- дисциплінарного провадження;

- виконавчого провадження;

- провадження з розгляду справ про адміністративні делікти;

— нормотворчого провадження;

— контрольного провадження;

- дозвільного провадження;

- реєстраційного провадження;

— провадження із застосування заходів заохочення та ін.

За функціональним призначенням, можна виділити:

- норми-дефініції – містять визначення категорій і понять адміністративно-процесуального права;

- норми-принципи – виражають основоположні ідеї, покладені в основу адміністративного процесу та його окремих проваджень;

- визначально-установчі норми – закріплюють цілі й завдання адміністративно-процесуальної діяльності органів публічної влади;

- норми, які окреслюють коло джерел адміністративно-процесуального права та його інститутів;

- норми, що визначають процесуально-правовий статус суб’єктів адміністративно-процесуального права;

- процедурні норми – закріплюють адміністративно-процесуальні строки та послідовність адміністративно-процесуальних дій;

- норми, котрі розкривають зміст процесуальних правил або документів;

- норми, якими визначаються підстави та межі юридичної відповідальності за порушення правил адміністративного процесу;

- норми, котрі закріплюють перелік заходів процесуального примусу, а також підстави та порядок їхнього застосування;

- норми, спрямовані на забезпечення законності в адміністративно-процесуальній сфері

- норми, які встановлюють інші правила організації її здійснення адміністративно-процесуальної діяльності органів публічної влади.

Відповідно до сфери соціальних відносин, у якій вони функціонують, адміністративно-процесуальні норми поділяють на такі:

- норми, що регламентують адміністративно-процесуальні відносини у сфері економіки та її численних галузях – промисловості, будівництві, транспорті тощо;

- норми, які регулюють адміністративно-процесуальні відносини у соціально-культурній сфері, зокрема, у галузях науки, освіти, охорони здоров’я та ін.;

- норми, що регулюють адміністративно-процесуальні відносини у тих або тих секторах політичної сфери: оборони, безпеки, юстиції, внутрішніх справ, закордонних справ та ін.;

- норми, які упорядковують адміністративно-процесуальні відносини у сфері підприємницької діяльності;

- адміністративно-процесуальні норми, які функціонують в інших сферах суспільного життя.

За юридичною силою, варто виділити п’ять блоків адміністративно-процесуальних норм:

а) перший блок утворюють норми законодавчого рівня, котрі містяться в:

- Конституції України;

- рішеннях Конституційного суду України;

- міжнародних нормативно-правових актах, ратифікованих Верховною Радою України;

- законах та кодексах України.

Даному блоку підпорядковуються усі інші блоки адміністративно-процесуальних норм. Зауважимо, що подальше розташування цих блоків по вертикалі є умовним, оскільки кожен з них репрезентує відносно незалежний та не підпорядкований іншим нормативний комплекс. Такими є:

б) норми, відображені у нормативних актах Президента України як найвищої посадової особи, котра не належить до жодної з гілок державної влади;

в) норми, що містяться в нормативних актах представницьких органів публічного адміністрування: Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та їх виконавчих органів, місцевих голів;

г) норми, втілені в нормативних актах органів судової влади:

- Пленуму Верховного Суду України;

- Вищого адміністративного суду України.

д) норми, закріплені у нормативних актах органів виконавчої влади:

- Кабінету Міністрів України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- Ради міністрів Автономної Республіки Крим та центральних органів виконавчої влади (міністерств, державних комітетів, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом);

- голів обласних державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також керівників їхніх структурних підрозділів;

- керівників територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

- керівників державних підприємств, установ та організацій.

За дією в часі розрізняють такі види адміністративно-процесуальних норм:

- тимчасові (із заздалегідь визначеною тривалістю дії);

- постійні (з невизначеною тривалістю дії). Постійний характер дії має переважна більшість норм адміністративно-процесуального права.

За дією в просторі адміністративно-процесуальні норми бувають:

- загальнодержавні (наприклад, норми КАС України, КУпАП);

- регіональні;

- місцеві;

- локальні.

За формою припису, втіленого в адміністративно-процесуальних нормах, норми поділяють на:

а) імперативні – виражають категоричний, абсолютно-визначений владно-наказовий припис. Існує два різновиди імперативних норм: забов’язувальні та заборонні.

Зобов’язувальні – норми, які зобов’язують суб’єкта адміністративно-процесуальних правовідносин вчинити конкретні дії.

Заборонні норми, навпаки, вимагають від адресата утриматись від вчинення тих або інших дій;

б) диспозитивні (дозвільні, уповноважуючі) – уповноважують суб’єкта адміністративно-процесуальних правовідносин діяти на власний розсуд, але в межах варіантів поведінки, окреслених диспозицією норми. На відміну від імперативних, диспозитивні норми адміністративно-процесуального права завжди дають адресатові вибір:

- діяти або утриматись від певних дій (дисциплінарне стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців з дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено);

- діяти тим або іншим чином, передбаченим диспозицією (для співбесіди в органі міграційної служби особа, що подала заяву про надання статусу біженця, має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб);

в) рекомендаційні – містять рекомендацію (пораду) щодо оптимального, на думку нормотворця, варіанту поведінки. Особливість даної групи адміністративно-процесуальних норм полягає у тому, що вони не мають юридично-обов’язкового характеру. Крім того, рекомендаційні норми неможливо порушити, адже вони надають адресатові повну свободу дій, жодним чином їх не обмежуючи та не скеровуючи.

Класифікації норм адміністративно-процесуального права будуються й за багатьма іншими критеріями: за способом викладення змісту норми (визначені та бланкетні); за способом творення (установлені або санкціоновані державою); за суб’єктами видання; за колом адресатів тощо.