6. Витрати судновласника:

• витрати, що мають на меті запобігти збитку чи зменшити його або визначити розмір (наймання сюрвеєрів, адвокатів, експертів, делегування членів команди як свідків на суд чи арбітраж);

• тільки стосовно клубів взаємного страхування — витрати, прямо не обумовлені в договорі страхування, але які за своєю суттю пов'язані з діяльністю судновласника.

Організація СВСВ. Страхування відповідальності судновласників має одну унікальну особливість: більшість операцій виконують не традиційні страхові компанії, а товариства взаємного страхування, які в цій сфері називають асоціаціями, або клубами, взаємного страхування (КВС). Судновласники страхують один одного не заради прибутку, а з метою забезпечення надійного страхового захисту.

КВС виникли у 1850-х роках — тоді, коли з'ясувалося, що ні традиційні страховики корпуса судна (каско), ні страховики вантажів не бралися відшкодовувати судновласникам певну частку їхніх витрат, що мають випадковий непередбачуваний характер.

КВС — організація, яка діє на безприбутковій основі і складається з власне клубу та компанії, котра ним керує. Учасники Клубу створюють таку компанію або призначають її «зі сторони». Учасником, членом або формальним власником клубу є кожний судновласник, який укладає з ним договір страхування.

Провідні КВС, що страхують близько 90% світового тоннажу, створили Міжнародну групу «Пі енд Ай» клубів (МГК — International Group of P&I Clubs). Клуби - члени МГК об'єднані угодою, що обмежує конкуренцію між ними.

Водночас із початку 80-х років XIX століття операції із СВСВ стали здійснювати й звичайні комерційні страхові компанії.

План семінарського заняття

1. Необхідність, сутність і значення морського страхування.

2. Страхування каско суден.

3. Морське страхування перевезення вантажів.

4. Страхування відповідальності судновласника.

Питання для перевірки знань

1. У чому полягає сутність морського страхування?

2. Що є правовою основою морського страхування в Україні?

3. Назвіть основні види морського страхування.

4. Які існують додаткові види страхування до страхування каско суден?

5. Які основні умови страхування вантажів?

6. Що передбачає страхування відповідальності судновласника?

Тема 12: авіаційне страхування.

1. Обов'язкове авіаційне страхування цивільної авіації.

2. Обов'язкове страхування відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу.

3. Обов'язкове страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам.

4. Обов'язкове страхування членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персоналу.

5. Добровільні види авіаційного страхування.

Ключові терміни: авіаційне страхування, цивільна авіація, Повітряний кодекс, повітряний перевізник, експлуатант повітряного судна.

Література: 1. 31, 36, 37, 38, 39, 44

1. Обов'язкове авіаційне страхування цивільної авіації.

Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 року № 3167-ХП регулює діяльність користувачів повітряного простору України з метою задоволення інтересів України та її громадян і забезпечення безпеки авіації²⁰.

Відповідно до статті 103 Повітряного кодексу України, повітряний перевізник і виконавець повітряних робіт зобов'язані страхувати членів екіпажу та авіаційного персоналу, які перебувають на борту повітряного судна, власні, орендовані та передані їм в експлуатацію повітряні судна, а також свою відповідальність щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим для перевезення; іншим користувачам повітряного транспорту, а усі експлуатанти — третім особам не нижче за рівень, встановлений Урядом України. На цивільному повітряному судні при виконанні польотів повинні бути: реєстраційне посвідчення, посвідчення (сертифікат) про придатність до польотів, а також свідоцтва про страхування.

Зазначене обов'язкове страхування здійснюється страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали в установленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є членами Авіаційного страхового бюро. Авіаційне страхове бюро здійснює координацію діяльності страховиків у галузі страхування авіаційних ризиків та представляє їх інтереси у міжнародних об'єднаннях страховиків. Утворення Авіаційного страхового бюро та його державна реєстрація здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За бажанням пасажира чи іншого користувача повітряного транспорту можливе добровільне страхування шляхом укладання відповідного договору.

Замовник зобов'язаний страхувати своїх працівників, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків.

Експлуатант зобов'язаний страхувати свою відповідальність щодо відшкодування збитків, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт.

З метою відшкодування шкоди потерпілим від авіаційної події, стихійного лиха і стимулювання профілактичної діяльності щодо підвищення безпеки авіації України, проведення пошукових і аварійно-рятувальних робіт у встановленому порядку створюється страховий фонд безпеки авіації, кошти якого спрямовуються на здійснення діяльності авіації України. Цей фонд створюється за рахунок надходження відрахувань від платежів з обов'язкових видів страхування в розмірі, що визначається Урядом України.

Обов'язкове авіаційне страхування цивільної авіації проводиться з метою забезпечення захисту майнових інтересів експлуатантів, пасажирів, третіх осіб і включає:

1) страхування відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу;

2) страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам;

3) страхування членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персоналу;

4) страхування повітряних суден;

5) страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт.

Ці види страхування здійснюються відповідно до Порядку і правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2002 року № 1535 на підставі вимог Закону України „Про страхування" та Повітряного кодексу України.

Страховиками є юридичні особи-резиденти України, які отримали в установленому порядку ліцензії на проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації, зареєстровані в уповноваженому органі виконавчої влади в галузі цивільної авіації і які можуть бути членами Авіаційного страхового бюро.

Страхувальниками можуть бути:

• українські експлуатанти повітряних суден;

• повітряні перевізники, які мають право здійснювати пасажирські та вантажні перевезення;

• особи, які мають право власності на повітряне судно;

• особи, які є замовниками авіаційних робіт;

• іноземні експлуатанти повітряних суден під час виконання ними польотів у повітряному просторі України в частині відповідальності за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу та третім особам.

У страховому полісі (сертифікаті), який належить до бортової документації повітряного судна, обов'язково зазначаються:

• номер/серія і дата видачі;

• підстава видачі;

• найменування страховика;

• найменування страхувальника;

• найменування додатково застрахованих осіб/повітряних перевізників (у разі потреби);

• тип повітряного судна, його державний та реєстраційний знаки;

• перелік страхових ризиків;

• страхова сума;

• географічні межі польотів;

• термін дії договору;

• види польотів;

• найменування перестраховика (за вимогою страхувальника);

• особливі умови страхування;

• винятки/застереження.

Страховий поліс (сертифікат) є формою договору страхування, що засвідчується підписом та печаткою страховика.

У разі настання страхового випадку страхувальник зобов'язаний протягом двох робочих днів після повідомлення його про настання страхового випадку письмово повідомити про такий випадок страховика.

Розслідування страхового випадку може проводитися страховиком (або уповноваженою ним особою – аварійним комісаром), які мають право доступу до об'єкта та необхідні матеріали офіційного розслідування авіаційної події, в тому числі до його закінчення комісією, відповідно до вимог законодавства. Термін розслідування страховиком страхового випадку не повинен перевищувати 30 діб після отримання заяви страхувальника про страхове відшкодування (страхову виплату). Якщо обставини розслідування потребують надання додаткової інформації державними органами та іншими підприємствами, установами, організаціями, страховик може продовжити термін розслідування ще на 60 діб.

Термін обґрунтованого письмового повідомлення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (страхової виплати) — 15 діб після закінчення розслідування страхового випадку.

Страховик має право відмовити у страховому відшкодуванні (страховій виплаті) у разі:

• вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, навмисних дій, спрямованих на настання страхового випадку;

• надання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

• несвоєчасного повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних причин або перешкоджання страховикові у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування (страхової виплати), якщо це не суперечить законодавству України.

Питання використання авіаційного транспорту регламентується Законами України „Про транспорт" зі змінами та доповненнями від 21 грудня 2000 року, „Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 року № 887-ХП, „Про державний кордон України" зі змінами, внесеними згідно із Законом № 245/96-ВР від 18 червня 1996 року, Повітряним кодексом України зі змінами та доповненнями, „Звідом авіаційних правил України" зі змінами та доповненнями згідно з наказом Міністерства транспорту України від 23 жовтня 2000 року № 584, Указом Президента України „Про заходи щодо забезпечення розвитку цивільної авіації" від 21 грудня 1994 року № 790 та іншими правовими документами внутрішнього і міжнародного права.

У 1992 році Україна приєдналась до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію і набула членство у Міжнародній організації цивільної авіації (ІКАО), а також стала учасницею Угоди про транзит при міжнародних повітряних сполученнях (Чикаго, 1944 рік). Завдяки цій угоді врегульовано питання перельоту над територією України та здійснення на її території зупинок повітряних суден з некомерційними цілями.

Важливим кроком для держави, що поставила собі за мету інтегруватися в ЄС, стало набуття членства в Об'єднаній авіаційній адміністрації Європи (JAA).

Державна програма авіаційної безпеки цивільної авіації була прийнята 20 лютого 2003 року та направлена на утворення організаційно-правових засад забезпечення авіаційної безпеки від актів незаконного втручання. 15 грудня 1999 року Україна прийнята 38 членом Європейської конференції цивільної авіації.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 „Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" інформація щодо розмірів аеропортових та аеронавігаційних зборів надається Україною ІКАО.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 року № 889 „Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819" встановлено державні збори, які довідуються про суб'єкти авіаційної діяльності з метою утворення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Авіаційне страхування регулюється такими нормативними актами:

1) Міжнародне повітряне право:

• Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, підписана у Варшаві 12 жовтня 1929 року;

• Протокол щодо зміни Варшавської конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, підписаний у Варшаві 12 жовтня 1929 року та у Гаазі 28 вересня 1955 року;

• Конвенція про збитки, заподіяні іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні, підписана у Римі 7 жовтня 1952 року;

• Протокол щодо зміни Конвенції про збитки, заподіяні іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні, підписаної у Римі 7 жовтня 1952 року, підписаний в Монреалі 23 вересня 1978 року;

• Конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень, підписана в Монреалі 28 травня 1999 року;

• Конвенція, додаткова до Варшавської конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, що здійснюються особою, яка не є перевізником за договором, підписана у Гвадалахарі 18 вересня 1961 року;

• Резолюція Європейської Конференції цивільної авіації (ЕСАС/25-1) щодо мінімального рівня страхового покриття відповідальності авіаперевізників перед пасажирами та третіми особами (13 грудня 2000 року).

2) Законодавство України:

• Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 року;

• Закон України „Про страхування" від 4 жовтня 2001 року;

• Постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок і умови проведення обов'язкового авіаційного страхування" від 12 жовтня 2002 року № 1535.