Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Vidpovidi_do_pitan_na_ekzamen.docx
Скачиваний:
21
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
711 Кб
Скачать
☆

56. Біогеоценоз як природно-екологічна система, структура і функції біогеоценозу.

Біогеоценоз - елементарна одиниця біосфери у вигляді сукупності живих організмів і не живих елементів на певній території. Взаємообумовлений комплекс наземного біоценозу і екотопа називають біогеоценозом. В межах біогеоценозів здійснюються процеси обміну речовини і енергії наземних екосистем. Просторові межі біогеоценозу співпадають з просторовими межами фітоценозу.

Трофічна структура екосистем основана на харчових потребах і життєвій стратегії учасників. Їх

поділяють на три головні категорії: продуценти, консументи і редуценти.

Продуценти - це автотрофні організми, які синтезують органічні речовини з використанням зовнішніх джерел енергії (енергія Сонця для фотосинтезуючих зелених рослин і прокаріотів або енергія

окислювально-відновлювальних реакцій зі сполуками окремих хімічних елементів для прокаріотів-хемотрофів).

Консументи - це гетеротрофні організми, які споживають живу біомасу (і, відповідно, акумульовану в ній енергію) автотрофів або гетеротрофів. Залежно від харчових потреб виділяють консументів першого, другого і вищих порядків.

Редуценти - це гетеротрофні або міксотрофні організми, які живляться мертвою органікою рослинного походження (сапрофаги), або напіврозкладеною органікою (детритофаги). Значення цієї категорії організмів полягає в тому, що вони розкладають складні органічні сполуки до простих органічних і неорганічних.

Підтримка кругообігу в конкретних географічних умовах є основною функцією біогеоценозу.

57. Штучні екосистеми. Формування антропоценозів: натурценозів, агроценозів, урбаноценозів, техноценозів.

В сучасному оточуючому середовищі вплив діяльності людини на природні (первинні) екосистеми постійно посилюється. Деякі країни (наприклад, Нідерланди) практично позбавлені природних екосистем. Передусім причиною посилення такого впливу є порушення природного балансу екологічних чинників унаслідок антропогенного забруднення навколишнього середовища.

Забруднення навколишнього середовища - головний негативний результат діяльності людини. Забруднювачами можуть бути тверді, рідкі, газоподібні речовини, мікроорганізми, випромінювання різної частоти.

За ступенем впливу на стан екосистем забруднювачі поділяються на високотоксичні, малотоксичні, нетоксичні, руйнівні, а за тривалістю дії - на стійкі, малостійкі, нестійкі. Токсичні речовини стають небезпечними в тому випадку, якщо вони просочуються в джерела питної види.

До високотоксичних забруднювачів належать, зокрема, ртуть та її сполуки, до малотоксичних - отрутохімікати (ДДТ, дихлофос), до нетоксичних - рештки їжі. Руйнівний ефект спричинюють речовини, здатні роз'їдати каркаси і фундаменти споруд. Стійким забруднювачем є нафта, малостійким - хлорофос, нестійкими - білки.

Нині велика увага приділяється вторинному використанню деяких відходів з тих, що забруднюють довкілля. Наприклад, токсичні відходи електронної промисловості перебувають у такому стані, що можуть бути використані як сировина для деяких інших промислових виробництв. Найефективніший спосіб утилізації таких відходів - їх хімічна переробка. Деякі відходи можна переробляти біологічними методами. Таким способом можна знезаражувати відходи з вмістом фенолів, пестицидів, детергентів. Часто застосовують спалювання органічних решток, хоча цей спосіб досить дорогий. Існують також методи захоронення решток у глибоких шахтах, на дні морських западин тощо, проте вони пов'язані з попередніми ретельними геологічними дослідженнями, а якщо йдеться про морське захоронення, то першорядне значення мас надійність резервуарів, у яких захоронюють відходи.

Серед антропогенних екосистем найбільші території займають культурні екосистеми аграрного рівня (агроценози).

Під впливом діяльності людини в ряді випадків створюються умови, за яких змінюють локалізацію або збільшують площу природні осередки деяких хвороб. Наприклад, жовта пропасниця - факультативно-трансмісійне захворювання, збудник якого передається людині з укусом комара роду Aedes, водночас є природно-осередковим захворюванням через наявність резервуарів (кількох видів мавп) у деяких тропічних регіонах. Урбанізація регіонів, де поширена ця хвороба, призвела до появи місць, придатних для розвитку личинок комара, в межах населених пунктів. У свою чергу, наближення переносника хвороби до людини спричинило явище передачі збудника від людини до людини без участі резервуара. Аналогічно відбулося розширення ареалу біологічних переносників малярійних плазмодіїв - комарів роду Anopheles, спричинене збільшенням посівних площ рису. Мілководдя на рисових чеках - найкраще місце для розвитку личинок переносника збудників малярії.

Наслідки антропогенних змін в екосистемах прослідковуються також у випадках занесення збудників захворювань на нові території. Так, на початку XX ст. епідемії малярії почали охоплювати регіони Південної Америки, куди було занесено комарів роду Anopheles разом зі збудником хвороби. Останнім часом спостерігається збільшення популяцій цих комарів і в Україні. Особливо небезпечне це явище для південних регіонів країни. Вологі підвали будівель, інші місця, де застоюється вода, стають осередками розмноження комарів і, як наслідок, - можливим джерелом поширення малярії.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]