6.Передумови виникнення дитячої психології як самостійної науки (і.Ф. Герберт, к.Д. Ушинський, у. Джеймс, г. Мюнстенберг, в. Прейєр та ін.).

Велику роль у розвитку дитячої психології мали роботи німецького педагога і психолога Іоганна Фрідріха Гербарта. Ідея Герберта про динаміку уявлень сприяла розвитку дитячої психології та проникненню до неї математичних способів обробки отриманих даних. Гербарт висунув ідею про 4 принципи навчання, які слід враховувати для розробки нових методів і навчальних програм. На його думку, методика навчання повинна будуватись так, щоб нове знання одразу ж попадало в центр уваги людини; для цього воно або повинно бути достатньо привабливим, або поєднуватись з іншими знаннями, які має дитина. Теорія Гербарта, в якій з'явились нові та актуальні для психології ідеї про динаміку уявлень, їх зв'язки та конфлікти, з їх розташуванням у душі людини, була однією з найбільш розповсюджених і значимих психологічних та педагогічних теорій у XIX столітті. На початку XIX століття на необхідності врахування психологічних даних у формуванні методів навчання наголошував Фребель. Важливість зв'язку педагогіки з психологією підкреслював К.Д. Ушинський: " Якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх відношеннях, то вона повинна, перш за все, узнати її теж у всіх відношеннях". Для цього треба досліджувати вплив на дітей таких створених народом форм культури, як мовлення, релігія, право та мистецтво, які Ушинський називав складовими психіки людини. Вивчаючи формування моральної поведінки дітей, Ушинський вказував на значення напіврефлексів, тобто вивчених рефлексів, звичок, які стають основою етичного життя і поведінки людини, і їх формування в дитинстві. Відомий психолог У. Джеймс у своїй книзі «Бесіди з учителями про психологію» (1899) писав, що психологія не повинна пояснювати вчителям, як навчати дітей, давати їм конкретні поради, але психологічні знання повинні звернути увагу педагогів на необхідність дослідження внутрішнього життя учнів; вони повинні зрозуміти духовне життя учня «як деякий активну єдність, яким він сам її відчуває, і співчутливо відтворити її в уяві». Батьком дитячої психології вважають англійського ембріолога і психолога Вільяма Прейєра, який взявся за цілісний аналіз проблем і систематичне спостереження, на відміну від попередніх дослідників. У Мого книзі "Душа дитини" (1862) представлено опис психічного та пісиюгічного розвитку дитини від народження до 3 років. В. Прейєр дослідив вплив еволюційного підходу і в своїй книзі іробив спробу прослідкувати психогенез, виявив та описав послідовність окремих моментів розвитку. Він зробив висновок про те, що в галузі психічного розвитку проявляється біологічна спадковість, яка служить основою індивідуальних відмінностей. Прейєр прагнув не лише розкрити (міст дитячої душі, описати розвиток пізнавальних процесів, мови, емоцій /цпини, а й навчити дорослих розуміти дітей за допомогою об'єктивних методів. З цією метою в додатку до своєї книги він розташував зразок щоденника, який намічав канву досліджень для кожного віку. Вплив роботи Прейєра позначився і в тому, що після нього в дитячій психології з'явилось нове коло проблем, які до цього не були в центрі дослідницьких інтересів (вивчення кореляції між різними сторонами психічного розвитку, дослідження вольового розвитку тощо).