9. Психодинамічний підхід до розвитку (теорія психосексуального розвитку з. Фройда, психосоціальна теорія е. Еріксона).

3. Фрейд вважав, що діти проходять п'ять стадій психосексуального розвитку. На кожній стадії інтереси дитини і оточуючих її людей (батьків, рідних, вчителів) зосереджені навколо якоїсь певної частини тіла (ерогенної зони), що служить джерелом отримання задоволень. Для кожної стадії характерний конфлікт між прагненням до задоволення і обмеженнями, що накладаються спочатку батьками, а потім і “Супер-Его”. Фрейд виділив наступні стадії психосексуального розвитку. Першу стадію психосексуального розвитку 3. Фрейд назвав “оральною” - від народження до закінчення першого року життя, - коли саме рот є джерелом основних взаємодій немовляти з навколишнім світом. Якщо індивід “застрягне” на цій стадії, тобто відбувається “оральна фіксація”, у нього формується “оральний характер”. Такі люди, за 3. Фрейдом, люблять їсти, пити, палити, лихословити. Друга стадія - стадія привчання дитини до самостійного користування горщиком -від другого року життя до третього - називається “анальною”. Якщо відбулася фіксація на “анальній стадії”, у людини формуються наступні риси характеру: жадність або надмірна щедрість, акуратність або виражена розхлябаність, любов до правил або волелюбність. “Фіксація” відбувається тоді, коли батьківська поведінка акцентує значущість даної стадії для дитини (надмірна увага до смоктання пальця або до правильного користування горшиком). Третя стадія, фалічна, пов'язана з первинним інтересом дитини до своїх статевих органів і актуалізується у віці від трьох до шести років. Це період, суттєвий для формування психологічної статевої ідентифікації. Згідно з 3. Фрейдом, фіксація на даній стадії приводить у хлопчиків до формування “Едіпового комплексу”, а у дівчаток - “комплексу Електри”. “Фалічна фіксація” формує яскраво виражену маскулінність, або фемінність у структурі характеру чоловіків і жінок. Четверта, латентна стадія - від шести до дванадцяти років. В цьому віці лібідо не концентрується на якійсь певній частині тіла або органі, а сексуальні потенції як би дрімають в стані бездіяльності, спокою. Діти, які успішно ідентифікували себе з представниками тієї ж статі, що і вони, починають не тільки копіювати, але і швидко засвоювати норми поведінки, відповідні їх статі і схвалювані суспільством. П'ята, генітальна стадія, - це завершальний рівень психосексуального розвитку. На цій стадії зберігаються деякі особливості, характерні для ранніх стадій, але головним джерелом задоволення стають статеві відносини з представником протилежної статі.

Психосоціальна теорія розвитку "Я" Еріксона. Розвиток має стадіальний характер. Кожна стадія визначається тією кризовою ситуацією, яку повинна розв’язати дитина в певний віковий період. Поділив розвиток на 2 лінії: нормативний та аномальний. 1 стадія – нар – 1р.осн завд – форм довіри до навк світу.В рузультаті доброго поводження з дитиною сприяє формуванню довіри,погане – незадоволення потреби у спілкуванні,надто раннє або різке відлучення від грудей формує недовіру.2)1-3р.основне завдання – сформується самостійність. Якщо самостійна поведінка дитини критикується то у неї зявляються сумніви, невпевненість, дитина відчуває брак у розвитку рухових навичок, слабо розвинена мова. 3)3-6р.дошкільне дитинство. Завдання – сформулювати ініціативність і впевненість в собі. Важлива адекватна реакція батьків на дослідницьку повед дитини.Небезпека – формування в дитини почуття провини за вчинені дії. 4)6-12р.мол.шк.вік.Основне завдання – любов до праці. Якщо дитину критикують то виникає почуття неповноцінності..5)13 -18 р.Підліткова.Форм перше ціннісне уявлення про себе та своє місце у світі.Основне завдання – формування ідентичності. Впевненість у розумінні свого Я забезпечує розвиток зрілої ідентичності. Якщо розвиток проходить ненормально то спостер рольова невизначеність.Неподолана криза ідентичності веде до стану гострої дифузії ідентичності,регресії,до інфантильного рівня розвитку.6)рання дорослість.Сформ близькість, уникнути ізоляції,самотності.7)дорослість .Сформ цілеспрямованість,продуктивність у профес д-сті,генеративність у взаєминах з рідними. Невдачі у розв’язанні конфліктів можуть призвести до надто глибокого занурення в себе..турботі лише про себе що є причиною регресу у розв ос-ті.8)Зрілість – завд:формування цілісності повноти життя.Зазвичай в цей період люди дають оцінку прожитим рокам.У негативному випадку спостерігається відчай,жаль за прожитими роками незадоволеність прожитими роками,відсутність завершеності,формується мудрість.

10. біхевіористичний підхід до розвитку (теорія оперантного зумовлення Скіннера, соціально- когнітивна теорія Бандури) Прихильники біхевіоризму вважають, що людина “вчиться поводитися” все життя, але не виділяють при цьому особливі періоди або стадії. При вивченні соціального розвитку дітей біхевіористи виділяють три основні процеси соціального научіння: класичне обумовлення; інструментальне обумовлення; научіння в результаті спостереження. Скіннер стверджував, що поведінка людини детермінована, передбачена і контролюється оточенням. Скіннер робив акцент на поведінці, яка не пов’язана з будь-якими знайомими стимулами. Наприклад, поведінка читання книги не є рефлекторною і стимул, який управляє цим процесом (екзамен, оцінки), не передує їй. Навпаки, на поведінку читання впливають стимульні події, які наступлять після неї, а саме – її на-слідки. Так як цей тип поведінки передбачає, що організм активно впливає на оточення з метою змінити події якимось чином, Скіннер визначив її як оперантну поведінку. Отже, головна відмінність оперантного зумовлення порівняно з класичним полягає в тім, що за оперантного зумовлення неможливо викликати поведінку автоматично. Поведінка повинна мати місце до того, як вона може бути підкріпленою зумовленням. За оперантного зумовлення тенденцію повторюватись має саме та поведінка, яка підкріплюється, або винагороджується. Оперантна реакція, за якою наступає позитивний результат, прагне повторитися, в той час, як оперантна реакція, за якою наступає негативний результат, прагне не повторюватись. Наприклад, ви скоро перестанете посміхатись людині, яка у відповідь на вашу посмішку завжди кидає на вас сердитий погляд або взагалі ніколи не посміхається. Майже в кожній сім’ї, де є малі діти, ми зустрічаємося з ситуацією оперантного научіння поведінці плачу. Як тільки маленькі діти відчувають біль, вони плачуть, і термінова реакція батьків – це висловити увагу і дати інші позитивні підкріплення. Так як увага є підкріплюючим фактором для дитини, ре-акція плачу стає природньо зумовленою. Однак плач може виникати і тоді, коли болю немає, і все ж батьки підкріплюють реакцію уваги. Оперантній поведінці можна навчити шляхом зумовлювання уникненням, коли підкріплення полягає в тому, що переривається дія неприємного стимулу.Бандура вважає, що психічне повинно розумітись як безперервна взаємодія між факторами поведінковими, особистісними і середо-вищними. Це означає, що поведінка, особистісні аспекти і соціальні впливи - це взаємозалежні детермінанти, тобто на поведінку здійснює вплив оточення, але люди теж відіграють активну роль у створенні соціального оточуючого середовища та інших обставин, які виника-ють в їх повсякденних транзакціях. Ця точка зору відрізняється від підходу Скіннера, який обмежує пояснення поведінки людини до двохфакторної односторонньої моделі, в якій зовнішні події є єди-ним чинником поведінки. На відміну від Скіннера, який майже зав-жди розглядав научіння через прямий досвід, Бандура робить основ-ний акцент на ролі научіння через спостереження у придбанні нави-чок поведінки.