22. Логічність мовлення

Сигіоха еі сарііоза іпіегргеіаііо іп Іеде гергоЬаіиг — незвичне й оманливе тлумачення відкидається правом

За визначенням учених, логіка (від давньогрецького 1о§оз — Вово, розум, думка) — слово багатозначне. У широкому розу­мінні — це наука, що вивчає форми і закони мислення людини. І ігузькому — одержання правильного висновку з одного чи Кількох істинних висловлювань, суджень.

Усім відомо, що мовлення тісно пов'язане з мисленням, тому ниття логічне мислення означає:

а) процес мислення (дискурсу, судження) є зв'язним, по-

овним і чітким;

257

б) мислення підпорядковане певним законам, на підсліпі яких формулюються правила логічного мислення. Алогічним <• мислення, що суперечить законам логіки або мислення;

в) обґрунтоване, доведене, точне і систематизоване мислей ня не підлягає ілюзіям чи обману⁶⁵.

Основою професійної діяльності правників є логічне мис лення. Перша умова логічності — позаструктурні особливі>е ті — дохідливість, дієвість, достовірність. Щоб її досягти, правпик повинен обов'язково оволодіти логікою суджень у пошуках істини. Знання законів логіки, чітка зорієнтованість на їх тлумачення, гли­боке розуміння сприятимуть досягненню логічності опису подій, явищ, дадуть змогу уникнути невизначеності, подвійності суджені..

До компетенції правників належить уміння здійснювати ана ліз логічності мовлення як власного тексту, так і авторського.

Логічний аналіз мови права передбачає визначення:

а) структурних рівнів мови;

б) її специфіки як засобу передачі думок, інформації;

в) її можливостей для створення нових знаково-символіч­ них моделей у різних галузях права.

Мова права, за твердженням Н.В.Карамишевої⁶⁶, з точки зору логіки поділяється на:

а) теоретичну мову (мову юридичних теорій, юридичних законів);

б) емпіричну мову (прикладну), тобто мову правового ана­ лізу, правозастосування, мову тлумачення та ін.

Крім того, дослідниця виділяє два рівні мови права: об'єк тивний та метарівень.

Об'єктивний рівень — це система знаків і символів природної та штучної мови, які репрезентують і відображають реальні об'­єкти, що їх досліджують юристи у процесі правової діяльності.

Метарівень — це система символів і знаків, які використо­вуються для аналізу мови.

Як вказує Н.В. Карамишева⁶⁷, гносеологічну істинність і хиб­ність висловлювань можна визначити через семантику (смисл) висловлювань у такій послідовності: а) визначити смисл термі­нів (понять), які входять у структуру висловлювань; б) встанови­ти логічний зв'язок між термінами; в) визначити конкретну си­туацію, в якій це висловлювання є істинним. Наприклад, істинність висловлювання Громадянин С. вбив громадянина К. визначається таким чином: 1.1. Визначається смисл терміна

⁶⁵Карамишева Н.В. Логіка: Підручник для студентів-правників. — Львів, 2000. - С. 3.

⁶⁶ Там само. — С. 7.

⁶⁷Карамишева Н.В. Логіка... — С. 83-84.

258

$І>омадянин С. — особа чоловічої статі. 2. Вбив. 3. Громадяни-ч,і К. — особа чоловічої статі. Змістове значення цих слів інту-і п 11 н ю зрозуміле і не вимагає особливих уточнень. II. Визначається і ішкретна ситуація: день, час, місце, обставини тощо.

Якщо висловлювання має більше двох значень, його нази-Ишоть багатозначним висловлюванням, тобто множина значень, Яка логічно приписана висловлюванню, поширюється і набуває ще іншого значення (третього, четвертого тощо). Такими інши­ми значеннями висловлювання, крім "істина" і "хибність", мо-іуть бути: "невизначено", "можливо", "абсурдно".

В основу мислення правників покладена їх професійна дія­льність, тобто правова діяльність. Остання як синтез практич­ної і теоретичної діяльності регламентується законом або нор­мами права.

Предметне значення мовного виразу може бути істинним ■бо хибним, а смисл мовного виразу, тобто його зміст, може пуги зрозумілим чи незрозумілим.

Аналіз суджень лише з точки зору їх істинності чи хибності інімиляється недостатнім, вузьким для вивчення мови права як і пмноненту мовленнєвої і — ширше — професійної діяльності. V практиці висококваліфікованих правників мовлення висту­пі» переважно в тісному зв'язку з іншими елементами розвитку думки, які сприяють донесенню істини до слухачів. Це правила

усного мовлення:

1. Слова у мові повинні в'язатися за змістовою інтонацією

(логічна мелодія).

2. Слова і речення не можна зливати в безперервний потік, і|>гбл їх розділяти паузами чи розділовими знаками.

3. Слова не можна виголошувати всі однаково, треба виді-'іч і н в них головне.

4. Головна за змістом група слів у складному реченні повинна ні ірізнятися від другорядних. Важливі слова і речення виділя-і и оільше, менш важливі — менше.

Головними виразниками змісту у мовленні є:

/ логічна мелодія;

/ логічний наголос;

/ логічні паузи;

/ логічна композиція.

Логічна мелодія. Кожне вимовлене речення має свій мело-н и і ній малюнок, який визначає напрям думки промовця. Поки думка в реченні розвивається, голос іде вгору. Коли думка за­вершується, голос спадає.

Основні види логічної мелодії можуть бути такі: стверд­ний (коли голос на основному слові понижується), окличний

(коли голос на основному слові підвищується), запитальний (голос на основному слові значно підвищується), незакінчений (голос на основному слові підвищується, але менше, ніж при запитальній мелодії, характерний мелодійний обрив).

Логічний наголос — це виділення голосом у реченні голов­ного за змістом слова, що надає реченню точного змістового значення. Визначати логічні наголоси потрібно для того, щоб увага слухачів зосереджувалася на центральних словах кожно­го речення. Наголос може бути висотний, темповий, силовий, за допомогою паузи.

Висотний наголос. Наголошене слово промови виділяється вищим або нижчим тоном проти ненаголошених слів у реченні. Темповий наголос. Наголошене слово промовляється повільні­ше або швидше за інші слова. Силовий наголос. Наголошення здійснюється вольовим підкресленням центрального за змістом слова. Паузовий наголос. Варто зробити перед наголошеним словом паузу.