2. Система жанрів у творчості в. Гюго

Творчість Гюго дуже різноманітна: романи, лірична поезія, драми у віршах і прозі, політичні промови в Палаті перів, численні листи. Якось Мопассан сказав, що Віктор Гюго представляє у Франції весь романтизм, і в цьому є значна доля істини. Творчість Гюго вражаюче розмаїта: він великий поет, знаменитий драматург, широко відомий романіст, до того ж літературний критик і темпераментний публіцист. В ній представлені різні жанри й стильові течії французької романтичної літератури. Гюго прожив довге творче життя, що охоплює сім десятиліть, його творчість за такий тривалий час зазнала значної еволюції, але в цілому, за винятком класицистичної молодості, він вкладається .в художню систему романтизму, яка теж не залишалася незмінною.Слід сказати, що сприйняття й поцінування Гюго на батьківщині і за її межами мають істотні розбіжності. Для французів Гюго — це передусім великий національний поет, високо вони цінують Гюго-драматурга, вбачаючи в ньому творця вітчизняної романтичної драматургії, і вже за ними йде Гюго-романіст. За межами Франції, в тому числі й у нас, ця шкала «перевертається»,   тут Гюго найвідоміший своїми романами, за ним йде його драматургія, котра нерідко з’являється й на сцені театрів, а замикає цю шкалу його поезія. Проте класицизм Гюго виявився нестійким, вже десь з 1822 p., тільки но молодий поет виходить із стадії шкільного наслідування, починається поступовий його перехід на позиції романтизму. Це в поезії, а в прозових жанрах, менш канонізованих класицистичними поетиками, він від початку залишався поза класицизмом. Свідченням того є його перші романи, «Ган Ісландець» (1822) і «Бюг Жар-галь» (1825), в яких відчувається великий вплив «готичного роману» і які мають преромантичний характер. Але і в поезії він дедалі більше відходить від велемовної ри- торики, якою наповнені його оди, і вступає в сферу ліричної творчості. В середині 20-х років звертається до балади, яка вважалася тоді жанром суто романтичним і привертала загальну увагу. На той час вона вже мала розвинену традицію в англійській і німецькій романтичній поезії, а в французькій поезії тільки стверджувалася. В 1826 р. виходить збірка Гюго «Оди й балади», сама назва якої засвідчує її перехідний характер: тут оди, провідний жанр класицистичної поезії, об’єднані з баладами, характерним жанром поезії романтичної.

3. Гюго-романіст

• «Бюг Жаргаль» (Bug Gargal, 1820)

• «Ган Ісландець» (Han d'Islande, 1823)

• «Останній день засудженого» (Le Dernier Jour d'un condamné, 1829)

• «Собор Паризької Богоматері» (Notre-Dame de Paris, 1831).

• «Клод Ге» (Claude Gueux, 1834)

• «Знедолені» (Les Misérables, 1845—1862).

• «Трудівники моря» (Les Travailleurs de la mer, 1866).

• «Людина, що сміється» (L'Homme qui rit, 1869).

• «Дев'яносто третій рік» (Quatrevingt-treize, 1874).

«Собор Паризької Богоматері»

Задум роману «Собор Паризької Богоматері» з'явився 1828; саме цим роком датований план твору, в якому вже намічені образи циганки Есмеральди, закоханих в неї поета Гренгуа і Абата Клода Фролло. По цьому первинному плану Гренгуа рятує Есмеральду, кинуту за наказом короля в залізну клітку, в той час, як Фролло, розшукавши Есмеральду в таборі циган, зраджує її в руки катів. Пізніше, Гюґо дещо змінив задум і план роману. На початку 1830 в нотатках на берегах рукопису вперше з'являється ім'я капітана Феба де Шатопера.

«Знедолені»

Роман складається з 5 частин. Опублікований 1862 року в Брюсселі в Лакруа та в Парижі у Мішеля Леві. Роман є величезним соціальним полотном з різноманітними персонажами від хлопчика-жебрака до короля. Оповідь вибудовується навколо постаті Жана Вальжана, сюжетна лінія якого перетинається з долями інших знедолених: робітниця Фантіна, її дочка Козетта, пожадливі й нещирі Тенард'є, що знущаються з Фантіни й Козетти, Маріус, який закохується в Козетту, хлопчик Гаврош, що гине на барикадах. Роман є одним з найкращих зразків романтизму в прозі. З першого видання «Знедолені» мали великий, світовий успіх: переклади на всі основні мови світу, численні екранізації та театральні постановки. Роман «Знедолені» Гюго писав протягом 20 років. Він був опублікований в 1862 р. По жанрі «Знедолені» – соціально-героїчна романтична епопея, у якій синтезувалися романтичні традиції з деякими досягненнями критичного реалізму. Цей вплив позначився в спробі всебічно освітити образ епохи, сучасної Гюго. У романі кожна велика подія розглядається з народної точки зору, що разом з масштабним відтворенням епохи робить роман епопеєю. Проте, головна точка зору в романі належить авторові. Вона, завдяки своєму гуманізму, демократизму, не суперечить народному погляду, а лише надає йому суб’єктивний характер, підкоряє його певної авторської концепції. Тут потрібно згадати думку Гюго про те, що мистецтво – не звичайне, а дзеркало, що концентрує. Автор виразніше всього проявляється не в численних авторських відступах, не в прямих звертаннях до читача, а в самому методі опису характерів і подій