7. Роман м.Шеллі «Франкенштейн» як твір англійської «експериментальної прози».

Для дослідження ігрових трансформацій романтичного героя в романі цікавим виявляється те, що, вивчаючи спогади письменниці про історію написання роману "Франкенштейн", можемо з самого початку створення твору спостерігати за проявами ігрової дзеркальності. Як згадувала письменниця, уночі її уява намалювала бідного адепта таємних наук, котрий схилився над створеною ним істотою. М. Шеллі побачила, "як ця жахлива потвора спочатку лежала нерухомо, а потім під впливом якоїсь сили виявила ознаки життя та почала рухатися". Майстер, жахаючись власного успіху, тікає від свого створіння, вважаючи, що напівжива матерія знову стане мертвою. Він спить, але його будить ця потвора, що дивиться на нього жовто-водянистими, але розумними очима. У цей час сама М. Шеллі відкрила очі. Уже на початку створення роману відчувається дзеркальне суположення сфер сну і реальності письменниці та головних героїв майбутнього роману. Сон письменниці – це злиття образів науковця, його творіння й самої авторки в одне ціле. Із певністю можна твердити, що таке суположення є ключовим моментом для розуміння ігрової трансформації романтичного героя. Така ознака романтичної гри помітна й у побудові системи образів.

У романі "Франкенштейн" існує три оповідачі: Роберт Волтон, Віктор Франкенштейн та істота ("демон", "монстр") – зі своїм індивідуальним і деколи схожим оточенням. В основі образів двох дослідників-науковців (Роберта Волтона і Віктора Франкенштейна) діє механізм ігрового дзеркального подвоєння. Роман починається та закінчується листами молодого дослідника півночі Роберта Волтона. Біографія героя є відзеркаленням цілої низки романтичних шаблонів. Роберт Волтон постає вже досвідченим мореплавцем, котрий вирушає в далеку експедицію з благородною метою служити людству і прокласти шлях через північний полюс або пізнати таємницю магніту. Думками й життям Роберта Волтона керує бажання проникнути у сферу незнаного. М. Шеллі зобразила героя, який створив сам себе і пройшов шлях від моряка до першого помічника капітана. Розпочавши підготовку до експедиції, Роберт бентежиться безмежною потребою в другові, відсутність якого сприймається героєм найбільшим нещастям. Він мріяв про друга-наставника, котрий поділяв би плани героя та вчасно виправляв недоліки. Відтак образ Роберта Волтона – проекція власної досконалої особистості у майбутнє, образ ідеального романтичного героя.

Місцем зустрічі головних героїв роману стала досить екзотична місцевість, що типово для творів романтичного напряму. Читач знайомиться з новим оповідачем – Віктором Франкенштейном. М. Шеллі наділила Віктора Франкенштейна харизматичними рисами. Ця "мудра та гідна" людина володіла тими якостями, що ставили її над іншими особистостями. Франкенштейн постав віддзеркаленням і матеріалізацією образу-ідеалу Роберта Волтона. Самі герої помітили власну схожість.

В історії життя героїв помітні риси, які дозволяють нам говорити про Роберта Волтона і Віктора Франкенштейна як про двійників. Героїв об’єднує романтична тональність відносин із сестрами – єдиними жінками в житті, здатних їх зрозуміти. Віктор також виявляв пристрасть і завзятість до наук. Віктор Франкенштейн цікавився дослідженнями будови людського тіла й будь-якого живого організму, причинами зв’язку переходу життя у смерть і смерті у життя. У романі й Роберт Волтон, і Віктор Франкенштейн виступають у ролі першопрохідників нових шляхів, дослідників невідомих сил і таємниць. Відтак образ романтичного героя членується М. Шеллі на дві частини. Виокремлюється стадія становлення романтичного героя (Роберт Волтон) і стадія сформованості романтичного героя (Віктор Франкенштейн). Можна стверджувати, що Волтон і Франкенштейн є однією романтичною особистістю. Наведені факти їх біографії та риси характеру свідчать про те, що герої на певному етапі розвитку сюжету можуть дзеркально трансформуватися один в одного.

Віктор Франкенштейн тяжкою працею досяг своєї мети. Він відкрив закони оживлення матерії та створення людини. На цьому етапі розвитку оповіді дзеркальна гра в романі набуває ускладнень. Починає діяти закон дзеркального енантіоморфізму, в основі якого – антитеза та гіпербола. Властивості дзеркала між оригіналом (узагальненим образом романтичного героя) і копією створюють проміжну стадію "монстра", коли внаслідок енантіоморфізму та дзеркальної деформації оригінал піддається спотворенню. Монстр виник унаслідок негативної симетрії образу й виявися енантіоморфічним відбитком романтичного героя. Істота М. Шеллі – плід "монструозної проекції" свого творця. При цьому, на початку монстр містив у собі й позитив (внутрішній світ) і негатив (зовнішній вигляд). Іронічне сприйняття дійсності та скепсис епохи вмотивовували появу такої двоїстості. Творіння Франкенштейна – істота-монстр – образ, який знаходиться в дзеркально-протилежній до Роберта Волтона та Віктора Франкенштейна іпостасі. Зустріч із ним пов’язана з шоком і фіксує момент перетворення, катастрофу ідеалу.

М. Шеллі не дала створінню імені. Упродовж оповіді в залежності від власного душевного стану Віктор називав його "істотою", "бідолахою", "примарою", "демоном", "жахливим монстром" тощо. Істота – індикатор душевних переживань Віктора Франкенштейна. Творіння називало себе недосконалою, самотньою ганьбою на землі.

Авторка виводить істоту самотнім на життєвий шлях і він, як Волтон і Франкенштейн, самостійно здобував знання про себе та навколишній світ. Істота була переповнена бажанням удосконалити не тільки свої розумові здібності, котрими авторка, як і інших героїв, щедро наділила її, але й духовні якості. Істота, народжена з метою відтворити ідеал, прийшла у світ творити добро (ще нічого не розуміючи і не маючи ніяких відомостей про це життя). Вона зазнала страждань від забобон і жорстокості людського суспільства, що породили ненависть і гірку заздрість до щастя інших, лють і бажання помсти. У творі відбулася дзеркальна деформація внутрішньої настанови: від "доброго ангела-охоронця" до демона, повсталого проти творця, "грішного ангела". Така метаморфоза фіксувалася самою істотою.

Проте у цьому випадку йдеться не просто про копіювання одного тіла іншим (подібно віддзеркаленню в дзеркалі), а про ігровий уплив одного двійника на іншого. Монстр М. Шеллі, дійсно, – демонічний герой з типовими для романтизму рисами. Це титанічна абсолютно самотня у світі особистість, яка не сприймає світ і світовий лад і тому переповнена відчуттям "світової скорботи", з песимізмом переоцінює етичні та релігійні норми. Його самотній бунт призводить до таємних злочинів, які є тягарем для душі та поєднуються з відчуттям любові до "стражденного людства" Герой визнавав, що він, подібно до Сатани, носив у собі пекло. Істота проголошує війну роду людському і, перш за все, тому, хто прирік його на "нестерпні муки". Самотність розглядалася, як невиправдане покарання. Його мова не схожа на мову штучно створеного, холодного, розсудливого, безпристрасного робота. Це сповідь істоти з високорозвинутою душевною організацією. Істота взяла на себе право судити творця за свою долю і стала душогубом. Але, на нашу думку, у М. Шеллі ця істота сповнена найглибшого співчуття та жалості – він Каїн, але й Авель водночас.