2. Е. По як засновник детективного жанру в світовій літературі. Своєрідність його романтизму.

Жанри Едґар Аллан По написав свої найвідоміші твори в готичному жанрі, якого він дотримувався, аби задовольнити смак публіки. Найчастіше в своїх оповіданнях він піднімає питання смерті: її фізична незрозумілість, страх передчасного поховання, реанімація мерців та скорбота. Багато його робіт, як правило, відносять до романтизму, течії, що виникла на противагу трансценденталізму, який По сильно не подобався. Він жорстоко висміював представників цього літературного напрямку. Одного разу в листі до свого товариша По сказав, що не любить лише «лицемірів і філософів серед трансценденталістів». За межами жанру жахів, По також успішно писав гостру сатиру, гумористичні твори та містифікації. Для комічного ефекту він використовував іронію і абсурдну гіперболізацію. Він намагався звільнити пересічного читача від традиційного сприйняття культури. «Метценгерштайн» — це перше надруковане оповідання По, а також його перша проба пера в жанрі хорору, спочатку твір передбачався, якбурлескне висміювання популярного жанру. По також заново відкрив світу літератури наукову фантастику, критично відреагувавши на появу нових технологій, таких як повітряна куля. Доволі часто зустрічається використання в його творах елементів популярних на той час таких псевдонаук, як фізіогномія та френологія.

По написав більшість своїх творів використовуючи теми націлені на вподобання масової аудиторії. В стилі багатьох оповідань По іде від молодої американської гумористичної традиції, від фолькольору, звичайно, глибоко її трансформуючи. Дія багатьох сюжетів По відбувається або в Європі, або в умовній екзотичній країні. Героям притаманні загальнолюдські, а не конкретно-історичні риси.

Літературна теорія Твори По відбивали його теоретичні літературні погляди, які яскраво показані в його рецензіях і есе, як «Поетичні принципи». Йому не подобався моралізм і алегорія, він вірив, що зміст в літературі повинен бути глибоко прихований під поверхнею. Твори з очевидним, тривіальним розумінням, на його думку, перестають бути мистецтвом. До кінця своїх днів, Едґар По вірив, що письменник повинен враховувати кожне почуття та ідею. Оповідання відрізняються одне від одного сюжетом, настроєм, здається важко знайти для них стилістичний спільний знаменник. За змістом та формальними ознаками можна умовно виділити такі групи оповідань: психологічні цілком або такі, де психологізм переважає; пародійні й гумористичні; сенсаційні з іронічним присмаком або без нього; пригодницькі; містичні; лірично-романтичні; що нагадують вірші у прозі; філософські діалоги; розповіді про подорожі; детективні; науково-фантастичні. Образи і картини По конструюються на основі органічного сполучення вигаданого і скрупульозної точності, предметності всіх деталей. З іншого боку, письменник навмисне підкреслює вигаданість певних ситуацій, персонажів. Це трапляється в гумористичних чи пародійних творах. Хоча багатство звучання новелістики По вражає, стилістичний знаменник у неї безумовно — це романтизм з усією щедрою і барвистою палітрою прийомів. Це і незвичність сжетів, екстравагантних і bizarre (дивних), як полюбляв підкреслювати сам автор, і сліпуча яскравість, напруженість загадкових образів. Вони часто гротескні і майже завжди гіперболізовані в усіх своїх рисах і якостях — від гігантських розмірів до породженого ними разючого емоційного впливу. Гострі контрасти барв, небувалі, небачені масштаби й форми, шалені пристрасті та вкрай напружені почуття — все це плине у прозі По в річищі романтизму. Контрасти, як і гіпербули, — важлива складова частина романтичного образного світу письменника. Вони надають особливої яскравості його палітрі, підсилюють барви, викликають стильову напругу. Ця схильність підкреслювати контрасти загалом призводить до поєднання в одному оповіданні страхітливого і кумедного або об'єднання в одній прозовій збірці творів з абсолютно відмінним емоційним звучанням. Уже в першій задуманій По книзі «Оповідання Фоліо-клубу» мали стояти поряд похмурий «Метценгерштайн» і гумористичний «Герцог де л'Омлет», анекдотичне «На мурах єрусалиських» і гостро сатиричне «Без дихання», жартівливе «Бон-Бон» і страхітливий «Рукопис, знайдений у пляшці». Ще один з прийомів, характерних для творчості По, — нагромадження образів і тропів, їх наростання аж до надмірності. Барвисті екзотичні описи стають начебто самодостатніми, гальмують дію, експозиція деяких оповідань здається розрахованою на значно довший сюжет. Але така диспропорція між розлогим, деталізованим, пишним вступом і коротким описом характерна тільки для менш вдалих ранніх творів. У зрілому періоді творчості письменника всі частини творів більш виважені, будова оповідань гармонійніша, що не виключає образної пишноти, розмаїття барв, буяння неймовірного. В Едгара По є влучна характеристика власної оповідної манери. В одному з листів він пише: «Ви питаєте мене, в чому полягають їхні характерні особливості. В нісенітницях, доведених до гротеску, у страшному, якому надано відтінок жахливого; в дотепності, піднесеній до ступеня бурлеску, в незвичному, перетвореному на дивне і таємниче».

Внесок у світову літературу Впродовж всього свого життя По був найбільш відомим, як літературний критик. Його колега Джеймс Рассел Лоуел назвав його « найбільш специфічним, філософським та безстрашним критиком Америки». Завдяки своїм їдким коментарям По отримав прізвисько «Людина-томагавк». Його улюбленою жертвою критики був бостонський поет Генрі Водсворт Лонгфеллоу, якого захищали численні друзі, пізніше ці події отримали назву «Війна з Лонгфеллоу». По звинувачував Лонгфеллоу «в моралістичній єресі» та в написанні плагіату. По вірно передбачив, що репутація і якість поезії Лонгфеллоу погіршаться. Едґар Аллан По став першим американським поетом, що став популярнішим в Європі, аніж в Сполучених Штатах Америки. У Франції, протягом майже 20 років, видатний поет Шарль Бодлер перекладав твори По на французьку мову. Його точні переклади поширили роботи По всією Європою. Ранні детективні новели про слідчого Огюста Дюпена заклали фундамент для подальшого розвитку детективного жанру загалом. Сер Артур Конан Дойл казав: «Кожне з детективних оповідань По — це корінь з якого зросла література загалом….. Де були детективи до того, як По вдихнув у них життя?». Твори письменника також значно вплинули на формування наукової фантастики, вельмишановний Жуль Верн написав сиквел до новели «Повість про пригоди Артура Гордона Піма». Герберт Веллсвважав: «„Пригоди Артура..“ розповідають, що міг уявити дуже ерудований розум про Південний полюс століття тому». Як і творчість багатьох митців, твори По породили незчисленних послідовників. Заслуговує уваги одна цікава тенденція серед імітаторів — дехто з них стверджував, що отримував нові твори від духу По. Найточніше зафіксований випадок з Ліззі Дотен, яка в 1863 році опублікувала збірку «Вірші з Світу Духів». Вірші в збірці були переробленими відомими поезіями По, але відбивали інший, позитивний світогляд. Тим не менш, По не тільки хвалили, але також і добряче критикували. Це було частково пов'язано з негативним сприйняттям характеру По та його впливу на репутацію. Вільям Батлер Єйтс періодично критикував письменника і одного разу назвав його вульгарним. Олдос Хакслі писав, що поезія По «падає в вульгарність» через свою «надмірну поетичність», що є еквівалентом надягнутого на кожен палецьдіамантового персня.  В грудні 2009 року, один з примірників був проданий на аукціоні «Крістіз» в Нью Йорку за рекорднусуму 662 500 доларів. «Еврика: прозова поема», есе, написане в 1848 році в якому описана космологічна теорія, що пророкувала Великий Вибух через 80 років і була першим вірогідним вирішенням парадоксу Ольберса. По свідомо відмовився від наукового методу в «Евриці…» і керувався чистою інтуїцією. Сам він відносив цю роботу до мистецтва, а не науки. Тим не менш, «Еврика..» переповнена науковими помилками. В деталях здогадки По суперечили провідним ідеям Ісаака Ньютонаа.