3. Збірник повість «Вечори на хуторі біля Диканьки»: літературні і фольклорні джерела, зображення життя народу, гумор і сатира

«Вечори на хуторі біля Диканьки» - книжка М.В.Гоголя, відразу ж потрапляє яка виборе успіх і визнання. А.С.Пушкин писав: «…Усі зраділи цьому живому опису племені співаючого і танцюючого, цим свіжим картинам малоросійської природи, цієї веселості, простодушної й разом лукавої…». Автор малював добротні та потрібні привабливі образи людей з народу, до того ж час страшне обурення письменника викликала духовна порожнеча, дріб'язкові інтереси, дурість буржуазії і поміщиків. У цій книжці закладено притаманна лише Гоголю манера - помічати за смішним а хто печальний, «крізь видатний світу сміх… незримі йому сльози». Тож у сцени, наповнені живим гумором, сонячним сміхом, раз у раз вплітаються тривожні нотки. Автор намагається перевернути несправедливий світ з допомогою нищівної сатири.

Відбиваючи народні уявлення та власні мрії про справедливих, розумних соціальних відносинах, про ідеальне людині, прекрасному фізично морально, Гоголь в «Вечори…» піднімає добро над злом, великодушність над користолюбством, гуманізм над егоїзмом, відвагу над боягузливістю, енергію над лінню і ледарством, шляхетність над низовиною і підлістю, одухотворену любов над грубої чуттєвістю. Письменник переконує своїх читачів, влада грошей згубна, щастя досягається не злочином, а добром, людські, земні сили перемагають диявольські, порушення природних, народно-нравственных законів, зрадництво батьківщини заслуговує самої тягчайшей кари.

«Вечори на хуторі біля Диканьки» відтворюють народні звичаї, побутові звичаї і повір'я переважно давнього часу, коли було вільна від кріпацтва. Поэтизируя вільне життя трудового народу. Гоголь в повістях «Сорочинський ярмарок» і «Травнева ніч, чи Утопленница» звертається немає подневольно-крепостным, а державних хліборобам, яких Україні залишалося значна частина. Слова Левко: «Ми, дякувати Богові, вільні козаки!» були вираженням почуттів, дум, бажань Гоголя та її позитивних героїв.

У «Вечори…» герої при владі релігійно-фантастичних уявлень, поганських і християнських вірувань. У розповідях про недавніх подіях, про сучасність демонічні сили сприймаються,... мов марновірство («Сорочинський ярмарок»). Ставлення самого до надприродним явищам іронічне. Объятый високими думами про цивільному служінні, прагне до «шляхетним подвигам», письменник підкоряв фольклорно-етнографічні матеріали духовної сутності, морально-психологічного образу народу, як позитивного героя власних творів. Волшебно-сказочная фантастика відображається Гоголем не містично, причому більше більш-менш очеловечено. Чертям, русалкам, відьмам придаются реальні, певні людські властивості. Так, чорт із повісті «Ніч перед різдвом» «попереду - досконалий німець», а «ззаду - губернський стряпчий в мундирі». І, доглядаючи, як справжній ловелас за Солохой, він нашіптував їй на вухо «той самий, що зазвичай нашіптують всьому жіночому роду»

Фантастичне в «Вечори…» сусідить і перетинається з фольклорно-сказочным. Свої повісті Гоголь буквально збирає з фольклорних блоків. Цією темі присвячені десятки, а то й сотні, досліджень. У «Пропалої грамоті», приміром, використана легенда про запроданной душі, яку вирушають на пекло. (Гоголь, свідомо плутаючи фантастичне і комічне, підміняє в повісті «душу» - «шапкою».) У основі «Вечори напередодні Івана Купала» - перекази про Івана Купала, а «Сорочинських ярмарок» - легенда межу, выгнанном з пекла, і пошуку чортом свого майна. Які ж Гоголь розпоряджався своїм фольклорним господарством? «На іншу ніч та тягнеться у гості який-небудь друг з болота, з рогами вся її голова, і гайда душити за шию, коли на шиї намисто, кусати за палець, коли у ньому перстень, чи тягти за косу, коли вплетена у ній стрічка». Навіть із одному цьому уривку з «Вечори напередодні Івана Купала» видно, наскільки авторська проза далекою від першоджерела. По-перше, гоголь користується великим планом (намисто на шиї; стрічка, вже вплетена в косу). По-друге, надає цих подій конкретно-чувственный характер. По-третє, вводить елемент пародії («кусати за палець, коли у ньому перстень»). У кожній повісті «Вечорів…» взаємодіють відразу кількох фольклорних сюжетів. Концентрація казкового матеріалу у яких величезна. Гоголь стискує цілі казки до розмірів епізоду. У «Сорочинський ярмарок» сварлива Хівря, почувши стукіт через двері, ховає кокетливого поповича на дошки під стелею. Цей фрагмент - урізаний сюжет народної казки «Поп». До речі, в казці конкретно-чувственное початок, попри грайливість ситуації, цілком відсутня. У Гоголя ж він грає не меншу роль, ніж сам сюжет: «От і приношення, Афанасій Іванович! - вимовила вона, ставлячи до столу тарілки і манірно защібаючи свою начебто ненавмисно расстегнувшуюся кофту. - Вареники, галушечки пшеничні, пампушечки, товченички!» Фольклорная фантастика представленій у Гоголівській прозі як на сюжетному - самому очевидному - рівні.

Вода, вогонь, ліс грають у «Вечори на хуторі біля Диканьки» таку ж роль, що у фольклорі. А.Н.Афанасьев у статті «Ведуны, відьми, упирі та оборотні» зазначає, що у різних регіонах підозрюваних у знахарстві катували по-різному: палили розжарени...м залізом, вішали на деревах. У Литві чаклунок приманювали на кисіль, який варили на святої костьольної воді. «В Україні, - пише А.Н.Афанасьев, - до пізнішого часу впізнавали відьом з їхньої здібності триматися на воді. Коли траплялося, що дощ так важко зрошував полів, то селяни приписували його затримку злим чарам, збиралися світом, схоплювали запідозрених баб і водили купати на річку чи став. Вони скручували їх мотузками, прив'язували їм у шию важкі камені та потім кидали нещасних ув'язнен в глибокі чорториї: неповинні в чарівництві відразу ж занурювалися на дно, а справжня відьма плавала поверх води разом із каменем. Перших витягали з допомогою мотузок і відпускали волю; тієї ж, визнані були відьмами, забивали до смерті і топили силою…

У «Травневій ночі» Гоголь, залишаючись вірним українському звичаєм, перетворює відьму в утопленицю, яка живе у ставку. У «Вечере напередодні Івана Купала» дівчини кидають бісівські подарунки - персні, намисто - в воду: «Покинеш в воду - пливе бесівський перстень чи намисто поверх води, і до ж у руки…» Воспринимал Гоголь Фольклор як фольклор, тобто. філологічно? У даному разі, так. У листах він просив матір та близьких надсилати то Петербург фольклорні матеріали. Найбільш уважним чином письменник штудіює «Грамматику малоросійського прислівники» Павловського. Він виписує звідти десятки українських імен та, зазначає Г.Шапиро, 136 прислів'їв і приказок. Деякі їх Голота використовують у «Вечори…». І все-таки підхід письменника до фольклору лише з більшими на застереженнями, можна вважати філологічним.

«Вечори…» просякнуті гумором. Світлий гумор, іскристий протягом усього «Вечорів…», розвінчує таинственно-фантастическое, переконує читача у його примарність. вечір хотор диканька гоголь

Створюючи поетичні, овіяні ліризмом образи дівчат - Гани в "Травневій ночі", Параски в "Сорочинський ярмарок", Оксани в "Ночі перед різдвом", - Гоголь широко користується народними піснями, їх вибирає ті прекрасні душевні риси та фарби, якими наділені його героїні, то мрійливо задумливі й ніжні, як Ганна, то повні задерикуватого веселощів, усміхнені та найкокетливіші, як Оксана. Закохані у Гоголя навіть пояснюються між собою словами народних пісень.

Звернімося спочатку до конкретних прикладів й почнемо із питання у тому, які дохристиянські вірування і її уявлення відбито у «Вечори…» Гоголя. Відомо, що язичники сприймали світ знає як живої, одухотворений, персоніфікований. У гоголівських повістях природа живе і дихає. У «українських» повістях Гоголя повною мірою проявилася схильність письменника до міфотворчості. Створюючи власну міфічну реальність, письменник використовує готові зразки міфології, зокрема слов'янської. У його ранніх творах позначилися уявлення древніх слов'ян про злих духів.

Особливу роль художньому світі Гоголя грають такі ...демонологічні персонажі, як чорти, відьми, русалки. И.Огненко вказував, що християнство непросто принесло нові назви і всю українську демонологію (диявол, демон, сатана), але змінило також сам погляд її у: «надприродну силу воно остаточно перетворило на силу злий, нечисту». «Нечистый» - постійне найменування риса в українських повістях - протиставляється у Гоголя християнської душі, зокрема, душі казака-запорожца. Цю антитезу спостерігаємо в «Заколдованном місці», «Страшну помсту» та інших творах раннього періоду.

Чорт - одне з найбільш популярних персонажів української демонології, персонифицировавшей злі сили. Відповідно до народними уявленнями часів язичництва схожий на Чорнобога (антипод Білобога). Пізніше «її репрезентували як іноземця, одягнутого у коротку куртку чи фрак, вузенькі панталони». Вважалося, що він боїться хреста. Опис риса в гоголівських повістях відповідає древнім народним віруванням: «попереду цілком німець <…> зате ззаду він був справжній губернський стряпчий в мундирі».

Демонологический персонаж у цьому контексті знижений і персоніфікований. «Народна сміхова культура протягом кількох століть виробила традиції спрощення, дедемонизации і одомашнення христианско-мифологических образів зла»,- помічає Ю.В.Манн. Яскравим прикладом дедемонизации образу риса може бути повість «Ніч перед Різдвом», де зараз його представлено підкреслено смішному ключі з мордочкою, безперервно вертевшейся і нюхавшей усе що траплялося по дорозі. Уточнення - «мордочка закінчувалася як в наших свиней, кругленьким п'ятачком» - додає їй риси домашности. Перед нами непросто чорт, а свій український чорт. Аналогія бісового і людської переплітається, підкреслюється письменником у виконанні нечистої сили. Чорт в «Ночі перед Різдвом» - «моторний франт з хвостом і козлиною бородою», хитре тварина, яке краде місяць, «кривляючись і дмучи, як чоловік, доставший голіруч вогонь для своєї колиски». Він «будує любовні кури», під'їжджає «видрібцем», доглядає за Солохой тощо. Таке опис є у повісті «Пропала грамота», де «чорти з собачими пиками, німецьких ніжках, вертячи хвостами, увивалися близько відьом, ніби хлопці близько червоних дівчат».

У «Сорочинський ярмарок» із окремих згадувань про «червону свитку» і вставного епізоду (оповідання кума) постає образ черта-гуляки, якого вигнали з пекла через те, що він цілий день сидів у шинке, доки пропив свою «червону свитку». У «Вечере напередодні Івана Купала» Бисаврюк - теж гуляка. Але він спричиняє почуття страху. Це «диявол у людському образі», «бесівський людина». Гоголь використовує тут побутував у у світовій літературі мотив продажу душі риску за багатство, гроші. Цю повість, як і ще з добірки «Вечорів…», можна як релігійне повчання. Автор не декларує думка, що сполучник з нечистою силою має сумні наслідки, приносить нещастя. Він підносить їх у образною формі, демонструючи її справедливість всім ходом розвитку дії.

Питання джерелах образу риса в гоголівських «Вечори…» потребує окремого розгляду не може бути однозначно. Гоголь скористався бродячим сюжетом, що є складним продуктом міжнародного спілкування. Безумовно, і те, що у творця «Вечорів…» сильно впливали українські народні легенди, вірування, і навіть літературні джерела. На думку П. Пилиповича, образ риса у першому збірнику Гоголя перегукується з баладі Гулака-Артемовського «Пан Твардовський», що була дуже популярної.

В.А.Розов вбачав джерело комічного образу риса в житійної і аскетичній літературі, зазначаючи, що «святі подвижники, віддаючись молитві і позбавленням, тріумфували з усіх спокусами й викрутами диявола», який «перетворювалася на простуватого, що грає комічну роль біса». Переконливим представляється також припущення дослідника у тому, що комічний образ риса міг з'явитися в Гоголя під впливом вертепных п'єс українського театру: «чорт малоруської театру безневинного характеру і відіграє біля козака службову і комічну роль».

Як і творчості інших романтиків, художній світ творах Гоголя роздвоєння: світ дійсний, реальний, земної, денний і світ вигадливої фантастики, нічний, темній. У цьому фантастика у Гоголя пов'язані з міфологією, і цей зв'язок настільки тісний, що говорити про міфологізованому її характері.

Расколотость світу в Гоголя підкреслюється тим, що й міфологічні істоти перебувають у одному просторі і є одночасно. Солоха відьма і звичайна жінка. Вона може літати в мітлі, чи з чортом і з цілком реальними односельцями. Подорож до пекла робить герой «Пропалої грамоти», де піддається «бісівського обморачиванию».

Многолик чаклун в «Страшну помсту»: і козак, і її батько Катерини, і істота, протипоставлене народу, ворог, зрадник. Чаклун здатний здійснювати різні дива, але перед християнськими символами, святинями і заповітами він безсилий.

Демонологические мотиви дуже важливі у мистецькій структурі повістей «Травнева ніч, чи Утопленница», «Вечір напередодні Івана Купала», «Ніч перед Різдвом». Тут є образ відьми.

У народних казках і легендах зустрічається відьма задавнена й молода. У гоголівських «Вечори…» також різні типи цього поширеного з української демонології персонажа. У «Травневій ночі» молода дружина сотника, «рум'яна і білого собою», виявляється суворої мачухою, страшної відьмою, здатної перетворюватися на інші суті й творити зло: вона зводить зі світу панночку. У «Пропалої грамоті» відьми «виряджені, розмазані, як панночки ярмарку». У «Вечере напередодні Івана Купала» відьма «з особою, як печене яблуко» - страшна чаклунка, з'являється образ чорної собаки, потім - кішки і штовхає Петруся Безродного на злочин. Гоголівська Солоха виробляє інше страшне враження можливо, що живе у двох світах. У повсякденному житті, вона «добра баба», яка «вміла причаровать себе самих статечних козаків». Дородная і велелюбна,... вона належить до розряду відьом з тієї причини, що він любить літати в мітлі, збирати зірки й є коханкою риса.

Русалки - богині водойм в слов'янської міфології зображені Гоголем в повісті «Травнева дочка». Історію про панночке-русалке автор вкладає тут у вуста Левко. Вона віддалена від часу, у якому живуть герої, істотною дистанцією - «давно… жив у цьому будинку сотник» і становить текст з тексту. Епізод про панночке-русалке і мачехе-ведьме дублюється у розділі «Утопленница». Включення фантастичних елементів зумовлено тут мотивом сну. Проте після пробудження герой переконується у цьому, що ірреальні сили втручається у його життя. Зображення русалок у Гоголя має мифоэпический характер. Їх появі передує опис благоухающего нічного пейзажу: «нерухомий ставок», «розкати солов'я», «дивне радісне сяйво», «Срібний туман». Русалка дається в сприйнятті захопленого «парубка»: «Бліда, як полотно, як блиск місяці; але, як дивовижна! Як прекрасна!»

Подруги русалки теж представлені у поетичному висвітленні: «дівчата білих, як луг, вбраних конваліями, сорочках, які миготіли в тонкому срібному тумані».

У дослідницької літературі справедливо зазначалися те що народну творчість образ русалки значно простіше. В неї довгі зелені волосся і зелені очі. У зображенні письменника русалки виступають вважається символом краси водної стихії, і з давнини в слов'янської міфології є символом небезпеки, яка переслідує людини. Давнє переказ про русалках набуває поетичні форми під пером Гоголя й у «Страшну помсту». Воно немає тут самостійного значення й лише посилює містичний колорит повісті. Описание русалок наближені до народних віруванням: це «нехрещені діти», які «ридають, регочуть», і навіть «які занапастили свою душу діви», лавами выбегающие із води. Вони надзвичайно привабливі. Проте захоплене опис русалки у Гоголя закінчується авторським застереженням: «Біжи, хрещений людина! Вуста її - лід, постіль - холодна вода; вона залоскоче тебе й потягне у ріку». Антитеза русалки - «нехрещені діти» і «хрещений людина» підкреслює ворожість поганських стихій і християнських уявлень.

Більшість образів української демонології мають дохристиянський походження. Християнські і поганські мотиви вигадливо переплітаються у мистецькій тканини «Вечорів…».

Синтез поганських і християнських мотивів спостерігаємо й у зображенні свят, що особливо яскраво проявляється у «Вечере напередодні Івана Купала» і «Ночі перед Різдвом». Зокрема, словосполучення

«Івана Купала» в назві повісті нагадує про язичницькому святі Купала, розповсюдженому серед слов'янських народів, який відзначали у ніч із 6 на майже 7 липня. З упровадженням християнства з'явився свято Іоанна Христителя (7 липня), а народному свідомості дохристианская і християнська традиції об'єднувалися, що відбилося в святкуванні Івана Купала.