2. Тема світової скорботи в ліриці дж. Байрона

Лірика для його сучасників була яскравим втіленням нової, романтичної поезії. Предметом поетичного оспівування поет зробив власну душу. Така душевна відкритість, щирість, що була незвичним явищем у поезії до цього, дуже вразила сучасників і продовжує захоплювати читача й нині. Ліричний герой поезії Байрона відбиває світ думок і почуттів самого ав­тора. Поет не намагається перевтілитися в когось іншого чи передати пси­хологію іншої людини. Отже, у ліриці Байрона яскраво виражено суб'єк­тивне начало. Ліричний герой Байронових поезій має страдницьку душу. Не завжди при­чина журби чи розчарування визначається автором, і це надає поезіям не­рідко відтінку загадковості, недомовленості, що притаманно романтичному мистецтву. Проте, поринувши у світ Байронової лірики, починаємо розуміти, що джерелом страждань є певна ідеальна причина — недосконалість життя, безнадія, бідування та скорбота народу, моральна нестійкість людей. Ліричний герой Байрона відчуває «світову скорботу», тому що жага жит­тя, могутні сили, приховані в людині, не мають плідного виходу. Цей герой палко і щиро сприймає реальність, але сама реальність гнітить його. І він по­стає проти всього світу, відстоюючи своє право на внутрішню індивідуальну свободу, насамперед свободу почуттів. Таким настроєм пройнятий вірш «Душа моя похмура». Відчуття «світової скорботи» — головний мотив вірша. Ліричний герой звертається до співця з дивним проханням: заспівати таку пісню, щоб душа розридалась: «Я хочу сліз, бо серце розірветься від страж­дань». Ліричний герой розуміє, що позбавитися життєвих страждань він не зможе, а сльози, можливо, принесуть хоч на деякий час полегшення. Читаючи вірші Байрона, розуміємо, що він творив з єдиною метою — ви­лити переживання, які його переповнювали. У поезії «Хотів би жити знов у горах» звучить тема протесту проти загальноприйнятих норм моралі того­часної Англії. Вірш написаний у вигляді внутрішнього монологу поета, де він пригадує роки свого дитинства, що минули в Шотландії біля підніжжя зна­менитої величної гори Лох-на-Гар. Однак перед читачем не просто спокійні, приємні спогади про кращу пору людини. В поезії відчувається палке бажан­ня поета порвати із звичним життям та людським оточенням і полинути до іншого світу. Поет порівнює свою душу з прип'ятим птахом, що прагне ви­рватись із пут марнославства, раболіпності, лукавства і облуди. Навкруги нього — духовна пустка: немає любові, «друзі розійшлись, як дим», а тих, з ким «інколи тамує келих скорботу й біль» поет не може назвати ні друзя­ми, ні ворогами. Розвивається мотив романтичної «втечі від дійсності». Передусім це втеча зі світу реальності у світ мрій та спогадів. Це втеча із сьогодення у радісний світ дитинства. Це втеча із ворожого поетові людсь­кого оточення до світу природи. Творчість Байрона була новаторською. В ній містяться ідеї, які турбували сучасників і наступні покоління. Ліричний герой Байрона віддзер­калив основні проблеми свого часу. Література романтизму висунула свого героя, який найчастіше виражає авторське відношення до дійсності. Це людина з особливо сильним почуттям, з незрівнянно гострою реакцією на світ, який відкидає закони, яким підкоряються інші. Тому він завжди постає над оточен­ням, завжди самотній. Незадоволеність дійсністю, прагнення пізнати людей, життя, знайти в ньому своє місце, випробувати свої духовні можливості і сили — саме ці риси визначають романтичного героя.