5. Роль, мета, завдання, функції конфліктології в суспільстві

Мета конфліктології: формування системи знань про природу конфліктів, набуття практичних навичок у їх вирішенні, вироблення вмінь контролювати конфліктну ситуацію, позитивно сприймати конфлікт і прагматично його вирішувати.

Основні завдання вивчення дисципліни «Конфліктологія»:

• Виявляти природу конфліктів;

• Визначати їх види та динаміку розвитку;

• Ознайомлюватися з психологічними аспектами конфліктів;

• Вивчати методики прогнозування, діагностування та попередження конфліктів;

• Формувати системи управління конфліктними ситуаціями.

Функції конфліктології у суспільстві:

• інформаційна;

• гносеологічна (пізнавальна);

• прогностична;

• виховна;

• практично-рекомендаційна;

• ідеологічна та ін.

Актуальність конфліктології як науки. Підвищення ролі конфліктології як самостійної науки у ХХІ столітті.

Тема 2

Історія розвитку конфліктології

План

1.Давні уявлення про конфліктність буття.

2. Соціологічні теорії конфлікту.

3. Ситуаційний та когнітивістський підходи у психологічному вивченні конфліктів.

4. Становлення конфліктології як науки в Україні та її розвиток на сучасному етапі.

1.Давні уявлення про конфліктність буття

Погляди на проблему конфлікту у моральних заповідях китайського мислителя Конфуція (551–479 рр. до н. е.).

Твердження давньогрецького філософа Анаксимандра (бл. 610–547 рр. до н. е.) про виникнення речей із постійного руху “апейрону” – єдиного матеріального начала, що приводить до виокремлення з нього протилежностей, що є конфліктом.

Перша спроба дати позитивне трактування боротьби у процесі суспільного розвитку через проблемність і конфліктність у вченні античного філософа Геракліта (бл. 530–470 рр. до н. е.

Соціально-етичні і правові ідеї щодо конфліктів Демокріта (біля 460 р. до н. е.– дата смерті не відома).

Конфліктологічні ідеї щодо державного устроя Арістотеля (384–322 рр. до н. е.).

Думки Фоми Аквінського (1225–1274 рр.) про допустимість війни в житті суспільства, тобто об’єктивній реальності конфліктів.

Віра Міколая Коперника (1473–1547 рр.), Джордано Бруно (1548–1600 рр.), Нікколо Макіавеллі (1469–1527 рр.) в силу людини, її розум і гармонію, здатність переборювати соціальні конфлікти.

Еразм Роттердамський (1469–1536) про наявність власної логіки конфлікту, який, розпочавшись, втягує в орбіту свого впливу нові й нові сили.

Погляди на конфлікт у працях Ф.Бекона (1561 – 1626 рр.), Т.Гоббса (1588 – 1679 рр.), Жан-Жака Руссо (1712 – 1778 рр.), А.Сміта (1723 – 1790 рр.).

Погляди представників класичної німецької філософії І.Канта (1724–1804 рр.), Г.Гегеля (1770–1831 рр.), Л.Фейєрбаха (1804–1872 рр.) на проблему війни і миру.

Теорія еволюції Чарльза Дарвіна (1809–1902 рр.) про розвиток живої природи в умовах постійної боротьби за виживання, тобто постійного конфлікту.

Погляди польсько-австрійського юриста Людвіга Гумпловича (1838–1909 рр.) на суспільство як сукупність груп людей, що борються за виживання і панування.