Зовнішні сили, що змінюють поверхню Землі.

До зовнішніх сил, які змінюють поверхню Землі, належать вивітрювання, робота води, льодовиків, вітру та діяльність живих організмів.

Вивітрювання. Вивітрюванням називається процес руйнування гірських порід під сукупною дією Сонця, вітру, льоду, життєдіяльності тварин, рослин і людей. Розрізняють вивітрювання фізичне, хімічне та органічне. Фізичне вивітрювання - це подрібнення і розпушування гірських порід внаслідок різких коливань температури і замерзання води в тріщинах. Хімічне вивітрювання відбувається за участю води. Кисень та вуглекислий газ разом з кислотами, що розчинені у воді, вступають в реакцію з гірськими породами, руйнують їх або перетворюють у нові породи. Особливо інтенсивно проходить хімічне вивітрювання в доломітах, вапняках, гіпсах, які добре розчиняються. Органічне вивітрювання — комплекс фізичних і хімічних процесів, що відбуваються під впливом біоорганізмів - бактерій, рослин, тварин. Деякі рослини виділяють кислоти, перетворюючи породи з одного виду в інший. Одночасно рослини кореневою системою розширюють тріщини і руйнують породу.

Інтенсивність процесів руйнування і перетворення гірських порід залежить від клімату. В полярних районах переважає морозне вивітрювання, в помірних широтах, де достатньо тепла і вологи, переважає хімічне вивітрювання, в тропічних - механічне, а в екваторіальних - поєднання фізичного і хімічного.

Продукти руйнування, що залишаються на місці їх утворення, називаються елювієм. Елювій формується на горизонтальних поверхнях, або на пологих схилах, де немає ерозії. Ті продукти руйнування, які під силою ваги скочуються по схилу вниз, утворюють делювій, а ті, що переносяться поверхневими водами - алювій.

Сукупність процесів руйнування і перенесення продуктів руйнування до нижніх ділянок земної поверхні, де вони нагромаджуються, називається денудацією. Денудація і вивітрювання - процеси протилежні до горотворення: тектонічні процеси утворюють гори, вивітрювання їх руйнує, денудація – вирівнює поверхню.

Р обота текучих вод. Робота текучих вод складається з процесів руйнування, перенесення і акумуляції, які відбуваються одночасно, але з неоднаковою інтенсивністю. Дощові й талі снігові води, стікаючи по нахиленій поверхні, змивають глинисті й піщані частки (площинне змивання) і, зливаючись у струмені, утворюють неглибокі борозни, які поступово збільшуються (лінійне розмивання). Площинне змивання та лінійне розмивання називається ерозією.Ерозійна діяльність тимчасових потоків перетворює борозни на вимивини, з яких поступово утворюються яри. Ярами називаються великі видовжені вимивини з дуже стрімкими, іноді прямовисними (до 50 м) схилами. Яри утворюються в пухких породах і ростуть з швидкістю 30 м на рік, досягаючи часом кількох десятків кілометрів. Із зростанням яру його вершина віддаляється від схилу внаслідок чого зменшується водне живлення і яр перестає рости. За умов вологого клімату на схилах яру утворюються зсуви, стіни розмиваються, схили виположуються, заростають і яр перетворюється у балку. Яри зменшують площу сільськогосподарських угідь, замулюють річки і озера, псують шляхи й мости, знижують рівень ґрунтових вод, впливають на перерозподіл снігового покриву. Наслідком глибинної і бокової ерозії постійних потоків є річкові долини. Долина - витягнуте зниження, що має загальний похил свого ложа від одного кінця до іншого. Складається з дна і схилів. На дні виділяють русло, по якому вода тече в звичний час, і заплаву, що являє собою наносне, плоске дно, яке затоплюється лише під час повені (мал. 23).

Схили можуть бути високими й низькими, пологими й крутими, терасованими й простими. Молоді долини являють собою здебільшого тіснини та ущелини з нерівним, східчастим дном і майже прямовисними, складеними з корінних порід стінами. Тіснини й ущелини характерні для високих гір. Глибоко врізані долини з крутими схилами і вузьким дном називаються каньйонами.

Старі долини мають малий похил, виположені схили і широку заплаву. Внаслідок підвищення місцевості або опускання рівня моря, куди впадає річка, знижується базис ерозії. Він являє собою горизонтальну поверхню, на рівні якої водний потік втрачає силу і не може заглиблювати своє русло. Якщо базис ерозії знижується, швид­кість течії зростає, річка поглиблює своє русло і може утворювати нові заплави й тераси. Терасами називають горизонтальні чи трохи нахилені площини з майже рівними поверхнями і обмеженими уступами. Нерідко тераси розташовуються кількома ярусами. Найнижчу (наймолодшу) терасу називають заплавою. Над нею підносяться перша, друга і т.д. надзаплавні тераси. Деякі річки мають до 15 терас.

Коли річка тече по гірських породах різної твердості, то внаслідок неоднакового їх розмивання на дні русла утворюються пороги й водоспади. Порогами називають невеликі нахилені уступи в руслі, де вода тече з великою швидкістю між камінням, утворюючи водоверті. Водоспадом називають падіння води з прямовисного уступу, складеного твердими породами, що перетинають річку. Найвищий водоспад у світі - Анхель (висота 1054 м, знаходиться на материку Південна Америка), а в Україні – водоспад Учан-Су (38,5 м, на Кримському півострові).

При невеликому нахиленні долини, течія сповільнюється і річка, зустрівши певні перешкоди, відхиляється від попереднього напрямку, утворюючи вигини. З часом ці вигини збільшуються, перетворюються у великі закрути - меандри.

Акумулятивна діяльність рік проявляється насамперед у формуванні великих алювіальних рівнин, утворених наносними відкладами. Такими є Велика Китайська. Месопотамська, Індо-Ґанґська, Середньо-Дунайська, Придніпровська низовини. Біля гирла річок, де течія сповільнюється, з наносів утворюється багато обмілин і островів, які поділяють річку на низку рукавів. Таке розгалужене гирло називається дельтою. Коли дельти ростуть, у пониззі річок утворюються дельтові рівнини.

Р оль підземних вод у формуванні рельєфу. Деякі форми рельєфу утворюються підземними водами. До таких форм належать зсуви, просідання, карст. Зсувом називають сповзання по схилу порід під впливом сили тяжіння. Зсуви виникають внаслідок надмірного зволоження порід, при підмиванні схилів. або їх зрушення під час землетрусів (мал. 24). Зсуви найчастіше спостерігаються в річкових долинах і ярах. Вони утворюють зсувні цирки, тераси та інші форми. У Києві зсуви поширені на правому березі Дніпра.

Просадочні форми рельєфу утворюються в пухких породах, з яких дощові й талі води вимивають солі та дрібні частки, через що, грунт просідає, утворюючи неглибокі зниження різної форми і величини. Найпоширенішими з них є поди, що мають округлу форму з дуже пологими схилами. Глибина їх 2 - 5 м, а діаметр 50 - 100 м, ширина іноді сягає кількох кілометрів. Поди поширені на Причорно­морській низовині в Херсонській та Миколаївській областях.

Карст виникає внаслідок сукупної дії підземних і поверхневих вод у легкорозчинних породах - вапняках, крейді, гіпсах, доломітах, солях. Проявляється в утворенні поверхневих та глибинних форм рельєфу. До поверхневих форм належать карри, лійки, у логовини, колодязі, понори (мал. 25). Карри - вузькі борозноподібні заглибини, розділені невисокими підняттями. До глибинних форм належать різні порожнини, що виникають всередині розчинних порід. Вони називаються печерами і мають різну величину й форму. Стелі й стіни печер вкриваються натічними сталактитами конічної, гребінчастої форми чи у вигляді торочки. Вони утворюються від осідання кальциту, який випадає в осад при випаровуванні води, що просочилась по тріщинах у стелі порожнини. Коли вода з розчиненими речови­нами капає на дно печери, утворюються конусоподібні натічні форми - сталагміти. Сталагміти й сталактити поступово збільшуються і можуть з'єднатися, утворюючи колони з потовщеннями на кінцях.

Карстові явища поширені скрізь і займають третину суходолу. В Україні зустрічаються на Поділлі, в Донбасі, Криму й Карпатах.

Р оль вітру у формуванні рельєфу. Вітер видуває з пухкого шару найдрібніші частки гірських порід і розвіює їх. Це явище називається дефляцією. Крім того, вітер завжди несе пил і піщинки, які, стикаючись з поверхнею гірських порід, руйнують їх. Це явище називається коразією, або обточуванням. У піщаних пустелях вітер утворює улоговини видування - широкі заглибини з розпливчастими обрисами. Під час бурі вітер переносить і відкладає матеріали, утворюючи дюни, бархани, піщані пасма, купчасті й горбисті піски.

Дюнами називають витягнуті горби та пасма, утворені вітром на слабозакріплених рослинністю піщаних масивах. Навітряні схили дюн пологі, підвітряні - круті. Висота дюн не перевищує 10 - 20 м, але в окремих випадках може досягати 300 м. Розрізняють дюни морські, річкові й материкові.

Б архани - навіяні вітром рухомі піщані горби серпоподібної форми з пологими навітряними і крутими підвітряними схилами, не закріплені рослинністю (мал. 26). Через те, що найвища частина горба рухається повільно, на його обох боках утворюються своєрідні роги, спрямовані в той бік, куди дме вітер. Цим пояснюється серпоподібна форма барханів.

Всередині великих масивів рухомих пісків часто виникають дюнні пасма у вигляді дуже витягнутих хвилеподібних валів, що розміщуються паралельними рядами. Висота ватів 1 - 1,5 м, ширина 10 - 15 м, а довжина кілька десятків і сотень метрів.

У пустелях, позбавлених суцільного рослинного покриву, та на піщаних берегах річок і озер, навколо окремих рослин виникають округлі горби заввишки 4 - 6 м, а інколи й більше. Їх називають купчастими пісками. На ділянках поверхні, де відсутній суцільний рослинний покрив і постійно дме вітер, вітрова коразія та дефляція утворюють химерні форми рельєфу: еолові стовпи, гриби, піраміди (мал. 27).

Роль льодовиків у формуванні рельєфу. Льодовиком називають природну масу. яка утворюється на суходолі внаслідок нагромадження і перетворення в лід твердих атмосферних опадів. Льодовики бувають гірські і материкові. Гірські льодовики утворюються вище снігової лінії у знижених формах рельєфу. Материкові льодовики - це потужні с уцільні крижані покрови у вигляді щитів, що вкривають великі території.

В

Мал. 28 Форми рельєфу утворені льодовиком

ажливою ознакою усіх льодовиків є безперервний повільний рух льоду до місця його танення. Під час руху льодовики виконують значну руйнівну роботу, яка називається льодовиковою екзарацією. Поширеною формою льодовикової екзарації є троги й цирки. Троги - це коритоподібні долини в яких рухаються льодовики. Вони мають круті схили і ввігнуте дно. Кари – природні заглиблення у вигляді крісла з крутими схилами і пологим дном біля вершин гір (мал. 28). Розростаючись, окремі кари зливаються і утворюють суцільні заглиблення, які називаються цирками.

Материкові льодовики, перевалюючи через гірські хребти, згладжують їх і нада­ють вершинам м'якої опуклої форми. Виступи скель, по яких сповзали льодовики, шліфувалися і перетворювалися у горби, що мають гладкий пологий схил з боку льодовика і крутий схил з протилежного боку. Такі окремо взяті горби називаються баранячими лобами, а їх сукупність — кучерявими скелями. Напівзатоплені "баранячі лоби" утворюють шхери.

Весь уламковий матеріал (валуни, пісок, глини, суглинки) виноситься льодовиками вниз. Сукупність несортованих уламків гірських порід, які переносяться або відкладені льодовиками, називається мореною. Морена, що переноситься льодовиком, називається рухомою, а та, що звільнилась від льодовика після його танення, називається відкладеною. Талі води, сортуючи транспортовані відклади, утворюють на краю материкового льодовика великі піщані або галечникові рівнини - зандри. Великі зандрові рівнини в Україні утворилися на Поліссі після танення льодовиків, які багато разів покривали його. На зандрових рівнинах зустрічаються ози - вузькі, невисокі, але достатньо довгі вали, що мають круті схили і нагадують залізничний насип. Утворилися вони в результаті відкладення піску, гравію, гальки потоками води, які текли в льодовикових тунелях. Значно більше поширені ками. Це невеликі неправильної форми горби, що утворились в результаті відкладання моренного валунно-галькового матеріалу. Талими льодовиковими водами утворені також широкі стокові долини. їх називають прохідними долинами.

Рельєфоутворююча діяльність морів. Море руйнує і розмиває береги. Цей процес називається абразією. Разом з тим море переносить і відкладає біля берегів продукти руйнування, утворюючи акумулятивні форми рельєфу. Абразія спричиняється морськими хвилями. Руйнуючи породи, морські хвилі утворюють на крутих берегах ніші, або берегові кручі - кліфи, т обто уступи, якими материк або острів обривається до моря (мал. 29).

Безперервний рух хвиль швидко подрібнює та шліфує уламки скель і каміння, перетворюючи їх у гальку й пісок. Переносячи та відкладаючи їх, морські хвилі формують уздовж берегів акумулятивні форми рельєфу: берегові схили й пляжі, які вкриваються лише найвищими хвилями, а також коси - низькі й вузькі смуги уздовж низовинних берегів моря.