Практичні завдання.

1. Наведіть приклади біогеоценозів, що зустрічаються у вашій місцевості.

2. Які зональні типи ґрунтів поширені у вашій місцевості? Дайте їх коротку характеристику.

3. Проаналізуйте поширення природних зон на одному з материків. Визначте: а) основні закономірності поширення природних зон; б) регіони де ці закономірності порушуються і поясніть чому.

4. Складіть комплексну характеристику природної зони, в якій розташована ваша місцевість.

План характеристики природної зони: 1) межі природної зони; 2) зональні форми рельєфу; 3) кліматичні характеристики (температури, кількість опадів, режим опадів); 4) режим стоку; 5) ґрунти; 6) рослинність; 7) тваринний світ; 8) природні ресурси; 9) природоохоронні території.

5.Опишіть один із заповідників, який Ви відвідали.

Орієнтовний план опису заповідника:1) назва; 2) місце розташування; 3) площа; 4) природні комплекси, що охороняються; 5) види рослин. що охороняються; 6) види тварин, що охороняються.

Частина II. Краєзнавство природа україни

Географічне положення. Україна - держава у Східній Європі, що виборола свою незалежність 24 серпня 1991 р. Територія України простяглася з заходу на схід на 1316 км від 22°08' сх. д. (біля м. Чоп) до 40°05' сх. д. (с. Червона Зірка Луганської обл.), з півночі на південь на 893 км від 52° 18' (с. Петрівка Чернігівської обл.) до 44°22' (мис Сарич на Кримському півострові). Площа 603,7 тис. км².

Україна не має яскраво виражених природних меж. Майже на всій протяжності, за винятком Карпат, її межі проходять по рівнині. На заході Україна межує з Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією, на південному заході з Молдовою, а в пригирловій частині Дунаю знову з Румунією. На півночі межує з Білоруссю, на північному сході та сході з Російською Федерацією. Загальна протяж­ність кордонів по суходолу 6500 км. З півдня Україну омивають води Чорного та Азовського морів. Довжина берегової лінії 2835 км.

Геологічна будова і рельєф. Головні орографічні риси території України визначаються її положенням у межах Східно-Європейської рівнини (95 %) та середньо-високих гірських пасом Українських Карпат і Кримських гір (5 %). Майже 70 % рівнинної частини становлять низовини і 30 % - височини. Серед рівнин найбільшими є Поліська, Волинська. Придніпровська, Причорноморська, Закарпатська, серед височин - Подільська, Волинська, Придніпровська. Приазовська, Донецька. В межах Подільської височини виділяють окремі масиви - Розточчя, Гологори, Вороняки, Кременецькі гори, Опілля, Товтри, а на Волинській височині - Мізоцький кряж та Полчанські висоти. Найвищу відмітку рівнинної частини України має г. Берда, що на Хотинській височині (515 м). Найвища точка Подільської ви­сочини - гора Камула (471 м).

Гірську частину України становлять Українські Карпати і Крим­ські гори. Українські Карпати знаходяться на заході і простягаються на 280 км з північного заходу на південний схід. Їх ширина 100 - 110 км, найвища точка - гора Говерла (2061 м). Гірські пасма - Бескиди. Горгани та Покутсько-Буковинські гори утворюють зовнішні Кар­пати. Верховинський, Вододільний та Полонинсько-Чорногірський хребти разом з Рахівськими та Чивчинськими горами складають центральну частину Карпат. Вигорлат-Гутинський хребет утворює внутрішні Карпати.

Кримські гори знаходяться на півдні Кримського півострова і простягаються з південного заходу на північний схід на 180 км. Ширина гірської смуги 60 км. У рельєфі чітко виділяються три майже паралельні пасма з крутими південними і пологими північними схилами: Головне пасмо має висоту 1200 - 1500 м, внутрішнє 400 - 600 м, зовнішнє 250 - 350 м. Пасма розділені поздовжніми зниженнями. Найвища точка Кримських гір - гора Роман-Кош (1545 м).

На цих макроформах рельєфу поширені мезо- і мікроформи. Розвиток і поширення мезо- і мікроформ мають певні закономірності, які пов'язані з геологічними структурами, неотектонічними рухами, давніми і сучасними кліматичними умовами. Ці чинники зумовили вулканогенні, денудаційні, водно-ерозійні, морські, гравітаційні, льодовикові, карстово-суфозійні та еолові форми рельєфу.

Вулканогенні форми поширені в Карпатах (Вигорлат-Гутинський вулканічний хребет), на Закарпатській низовині (Берегівське горбогір'я), у Кримських горах (Карадаг, Аюдаг та ін.). На Керченському півострові наявні діючі й згаслі грязьові вулкани з відносними висотами до 50 м.

Денудаційні форми - залишкові поверхні та уступи. У Кримських горах такими є Зовнішнє і Внутрішнє пасма, а на Подільській височині - Товтрове пасмо (вапнякові підняття й кряжі з широкими плоскими вершинами й крутими схилами).

Водно-ерозійні форми (яри. балки, річкові долини) поширені майже по всій Україні, що зумовлено вологістю клімату, наявністю порід, які легко руйнуються тимчасовими потоками і схилів.

Морські абразивні останці поширені уздовж узбережжя Кримських гір. На Азово-Чорноморському узбережжі утворились акумулятивні форми - коси (Бердянська, Арабатська стрілка), а на захід від Кримського півострова поширені тераси, пересипи, зсуви.

Гравітаційні форми (обвали, осипища. зсуви) характерні для Карпат, Південного берега Криму, правобережних схилів Дніпра та інших річок.

Льодовикові кари й цирки у невеликій кількості є в Карпатах .Моренні рівнини і горби поширені на Поліській низовині. Ози збереглися на Волинському Поліссі, ками - в Житомирському Поліссі.

Карстово-суфозійні форми (печери, карстові лійки, колодязі шахти) розвинуті в районах поширення крейдових і вапнякових тріщинуватих порід. Класичним прикладом суфозійних форм є поди і степові блюдця, які поширені на півдні України.

Еолові форми (піщані горби й пасма) поширені на Поліссі, в до­линах і дельтах річок, а також у пониззі Дніпра (Олешківські піски) і на морських косах.

З господарською діяльністю пов’язані техногенні форми рельєфу: кар'єри, відвали, терикони, греблі, тераси на схилах, насипи тощо Рельєф України сформувався в результаті тривалого геологічного розвитку і змін палеогеографічних умов. Рівнинна частина, крім півдня, належить до південно-західного краю докембрійської Східноєвропейської платформи. Південна і південно-західна пов'язані з Середземноморським рухливим поясом. У межах платформи виділяють Український щит, Волино-Подільську плиту, Дніпровсько-Донецьку западину, Донецький прогин, а в межах Альпійської складчастості - складчасті системи Карпат і Гірського Криму та Скіфську плиту (мал. 67). На корінних породах цих структур майже повсюдно залягають антропогенні відклади, які відіграють важливу роль у формуванні рельєфу та є материнськими породами сучасних ґрунтів. Найдавні­шими породами, вік яких 3,5 - 4,0 млрд років, утворено Український щит. Це гнейси, граніти, кварцити, кристалічні сланці, пісковики.

Докембрійська платформа має нерівну поверхню, перекриту потужною товщею осадових порід палеозойського і кайнозойського віку. Формування найдавніших товщ гірських порід відбувалося в умовах морських режимів, процесів гороутворення, вулканізму та метаморфізму. До них належать родовища залізних руд Криворізького басейну, запаси гранітів, польових шпатів, лабрадоритів, графітів тощо.

У кембрійський, девонський та кам'яновугільний періоди сучасну Волинь, Поділля, Карпати, Дніпровсько-Донецьку западину займало море. Теплий сухий клімат девонського періоду сприяв формуванню родовищ нафти й солі. Вологий субтропічний клімат кам'яновугільного періоду був сприятливий для утворення запасів вугілля в Донецькому басейні та Галицько-Волинській западині. В мезозої, територія України вже була суходолом. Мілководні моря займали лише Дніпровсько-Донецьку западину та Донецьку складчасту область. В кайнозої платформенна частина неодноразово покривалась морями, а клімат мінявся від тропічного до помірного. В таких умовах утворилися поклади нафти, горючих газів, бурого вугілля, калійних солей та інших корисних копалин.

В антропогені на території України переважав суходіл, відбувалися коливальні рухи земної кори, клімат мав тенденцію до похолодання, а в її північній частині було материкове зледеніння. В цих умовах сформувалися льодовикові, водно-льодовикові, еолові, алювіальні та озерні відклади. Потужність товщі антропогенних відкладів коливається від 0 до 100 м, і пересічно становить 10 - 20 м.

Корисні копалини. Процеси нагромадження осадових товщ супроводжувалися утворенням різноманітних корисних копалин. В Україні розвідано понад 70 їх видів, а добування відбувається більше як на 2000 родовищ. За складом і особливостями використання корисні копалини поділяють на паливні, рудні, нерудні та гідро- й газомінеральні (мал. 67).

Паливні корисні копалини відзначаються різноманітністю та значними запасами. Провідне місце у їхньому балансі займає кам'яне вугілля, промислові запаси якого зосереджені в Донецькому та Львівсько-Волинському кам'яновугільних басейнах. Донецький кам'яно-вугільний басейн у межах України займає площу понад 50 тис км. а запаси вугілля оцінюються в 45 млрд тонн. Тут діють близько 300 шахт і щороку добувають майже 200 млн тонн коксівного та газового вугілля й антрациту.

Львівсько-Волинський басейн знаходиться у Львівській та Волинській областях, має площу близько 10 тис км², промислові запаси вугілля становлять близько 1.75 млрд тонн.

Основні ресурси бурого вугілля зосереджені у Дніпровському буровугільному басейні. Група родовищ, що утворює цей басейн, простягається уздовж середньої течії Дніпра, переважно на Правобережжі. Площа басейну 150 км². Розвідані запаси 6,0 млрд тонн. Родовища бурого вугілля відомі також у Харківській, Полтавській областях, у Придністров'ї та Закарпатті.

Родовища горючих сланців є на Поділлі та в Кіровоградській області. Торфовища знаходяться на Поліській низовині та в долинах річок. Запаси торфу оцінюються в 3,5 млрд тонн.

Важливими складовими горючих корисних копалин є нафта й газ. Їх поклади зосереджені у Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області, яка простяглася на 700 км вузькою смугою (80 - 150 км) на Лівобережній Україні в межах Дніпровсько-Донецької западини. Тут виявлено 140 родовищ газу і нафти, серед яких найбільші Шебелинське, Західно-Хрестищенське і Єфремівське газові, Гнідинцівське, Качанівське і Яблунівське нафтогазові, Делеківське нафтове.

Краще освоєна Карпатська нафтогазоносна область, що охоплює Закарпаття, Українські Карпати й Прикарпаття з прилеглою частиною Поділля. Більшість нафтових і газових родовищ знаходяться в Прикарпатті, серед них відомі Долинське нафтове і Дашавське газове родовища.

Виявлено невеликі запаси газу в Причорноморсько-Кримській нафтогазоносній області. З усіх розвіданих тут родовищ промислове значення мають Джанкойське та Глібівське.

Нафта України високоякісна - легка, малосірчаста слабов'язка і тому є цінною хімічною і паливною сировиною. Газ висококалорійний, без сірки та незначним вмістом азоту й вуглекислого газу. Основне завдання по використанню нафти й газу - це їхня глибока переробка, повне використання конденсату й супутнього газу.

Рудні корисні копалини. Україна має багато різноманітних рудних корисних копалин. Серед них поклади залізних і марганцевих руд становлять основу чорної металургії. Видобування залізних руд зосереджено в Криворізькому басейні, який простягається смугою завдовжки 100 км і завширшки 2 - 7 км в басейні р. Інгульця від Жовтих Вод до Каховського водосховища. Розвідані запаси руд оцінюються в 17 млрд тонн. Продовженням Криворізького басейну є Кременчуцький залізорудний басейн на лівому березі Дніпра, що простягся вузькою смугою (0,5 - 3.5 км) на 45 км від Дніпра до р.Псел. Розвідані запаси руд становлять 4,5 млрд тонн. Білозерський залізорудний район являє собою групу родовищ, що займають площу 1300 км² і простягаються на південь від с. Малої Білозерки смугою у 20 км завширшки і 65 км завдовжки. Загальні запаси руд становлять 1,3-1.4 млрд тонн. Керченський залізорудний басейн, розташований на однойменному півострові, являє собою групу родовищ. Загальні запаси руд тут близько 1,3 млрд тонн.

Друге місце за обсягом використання займають марганцеві руди, які зосереджені в Нікопольському марганцевому басейні, що простягнувся на схід від р. Інгульця і складається з Нікопольського, Великотокмацького та Інгулець-Дніпровського родовищ.

Видобуток титанових руд освоєно на Придніпров'ї. Виробництво ртуті здійснюється на базі Микитівського родовища поблизу м. Горлівки. В Україні є також родовища хрому, кобальту, свинцю, цинку, алюмінію, олова, нікелю, молібдену, вольфраму, урану, міді та ін. Проте мінеральні ресурси кольорових металів ще не освоюються.

Нерудні корисні копалини є скрізь. За кількістю нерудних корисних копалин Україна посідає провідне місце в світі. Родовища гірського воску (озокериту) в Прикарпатті найбільші в світі. Озокерит використовують у парфумерії, легкій промисловості та медицині.

Родовища кам'яної солі розробляються на Донбасі (Артемівське, Слов'янське) і в Закарпатті (Солотвинське). Багаті на солі також водойми Азово-Чорноморського узбережжя, серед яких виділяється затока Сиваш. Хлоридно-сульфатні родовища калійних солей є в Прикарпатті (Стебницьке, Калуш-Долинське).

Родовища нерудної сировини для металургійної промисловості є в різних регіонах, а саме: магнезит у Запорізькій і Дніпропетровській областях, флюсові вапняки в Донецькій області та в Криму, вогнетривкі глини (Часовоярівське родовище), кварцити в Житомирській області. Як технічна сировина використовується азбест (Побужжя, Приазов'я), тальк, пірофілітові сланці (Житомирська обл.), слюда. бентонітові глини (Черкаська обл.), барит (Закарпатська обл.), графіт (Донецька обл.). Сировиною для керамічної промисловості та виготовлення скла слугують польові шпати, каоліни, скляні піски. В Україні достатня кількість крейди (Донецька. Харківська, Луганська, Рівненська. Львівська обл,) і мергелю (Донецька. Івано-Франківська обл., Кримська АР). В межах кристалічного щита знаходяться родовища коштовного каміння та цінних мінералів (берилу, топазу, опалу, аметисту, бурштину, яшми, кришталю, моріону, мармурів). Україна багата на запаси цементної сировини і різноманітних будівельних матеріалів, серед яких особливо важливе значення мають родовита гранітів і лабрадоритів. Рожеві граніти видобувають у Житомирській області, червоні - в Кіровоградській, сірі та світло-сірі - в Запорізькій, темно-сірі - у Вінницькій областях. Всього експлуатується 186 родовищ гранітів. З десяти розвіданих родовищ лабрадориту найбільші знаходяться в Житомирській обл. На Криворіжжі, в Закарпатті. Донбасі та в Криму є родовища мінеральних фарб, трепелу, опоки.

Гідро- і газомінеральні корисні копалини включають в себе підземні води, розсоли й мінеральні грязі, неорганічні інертні гази. Україна відома своїми лікувальними мінеральними водами (Миргород, Трускавець. Феодосія), лікувальними грязями (Саки, Євпаторія). На базі мінеральних вод функціонує 125 санаторіїв, розливають11 типів лікувальних і 9 типів столових вод.

Клімат. Особливості клімату України визначаються надходженням сонячної радіації, характером атмосферної циркуляції і земної поверхні. Дія цих трьох факторів залежить передусім від географічної широти.

Простягаючись з півночі на південь від 52° по 44° пн. ш., Україна отримує пересічно за рік сонячної радіації від 95 - 97 ккал/см² у північних та північно-східних районах до 125 - 127 ккал/см² на Південному березі Криму. Поверхня території за рік отримує більше сонячної радіації, ніж витрачає, тому її радіаційний баланс додатний і становить 42 ккал/см² на північному сході і 63 ккал/см² на західному узбережжі Криму. Найвищих показників радіацій баланс досягає влітку, найменших взимку, коли буває навіть від'ємним.

В ідповідно до ходу сонячної радіації змінюється й температура повітря. Пересічна багаторічна температура взимку (січень-лютий) становить -7, -8 °С на північному сході, зростаючи до +2, +4 °С на південному березі Криму. Влітку пересічні температури становлять +17, +19 °С на північному заході і заході, а в південних районах збільшуються до +23, +2-5°С (мал. 69).

Разом з тим, характер циркуляції атмосфери над Україною зумовлює значну відмінність у розподілі температури повітря та інших кліматичних характеристик протягом року. Взимку, коли сонце знаходиться низько над горизонтом і збільшується хмарність, значну роль у термічному режимі відіграють помірні повітряні маси з Атлантики, що приносять потепління, відлиги й тумани. З просуванням вглиб території ці повітряні маси поступово втрачають свої властивості, тому найнижчі температури спостерігаються не на півночі, а на північному сході та сході. Саме на сході зареєстровано абсолютний мінімум (-42 °С). Влітку західне перенесення не таке відчутне, але зростає роль сонячної радіації, тому простягання липневих ізотерм має широтний характер. А оскільки влітку на півдні України ще й часто вторгаються тропічні повітряні маси, то саме на сході, а не на півдні, відзначається абсолютний максимум температури (41 °С. Луганська обл.).

Помітний вплив на розподіл температури має рельєф. Так, біля підніжжя Карпатах пересічні температури повітря в липні становлять +16. +18 °С, а в горах знижуються до +13. +7°С. Узимку пересічні температури на 6 - 12 °С нижчі від тих. що мають місце на рівнинах. Отже, карпатське літо й зима прохолодніші.

Зима в Україні триває від 120 - 130 днів на північному сході до 55 - 75 днів на південному заході. Для зими характерні велика мінливість температури повітря, часті відлиги. Літо тепле, на півдні спекотне з грозами і зливами.

Опади на території України зменшуються з північного заходу на південний схід. Найбільші річні суми опадів характерні для Кар­патах (1500 - 1600 мм) і Кримських гір (1000 - 1200 мм), найменші для Азово-Чорноморського узбережжя та Присивашшя (300 - 400 мм). На більшій частині території пересічна кількість опадів становить 600-650 мм на заході і 400- 450 мм на півдні й південному сході. Основна кількість їх випадає в теплий період року, за винятком Південного берега Криму.

Взимку майже на всій території України встановлюється сніговий покрив. Максимальна його висота 10.-30 см спостерігається в кінці лютого на рівнинній частині і в березні (40 - 50 см) в Карпатах.

Вітровий режим тісно пов'язаний з центрами дії атмосфери. Взимку з посиленням східного антициклону, на півдні ймовірні схід­ні вітри, а в західних районах - західні та південні. Наприкінці весни відроги Азійського антициклону руйнуються, а в східному напрямі поширюються відроги Азорського антициклону. На всій території країни влітку переважають північно-західні вітри. На узбережжях морів у цей час проявляється бризова циркуляція. Середня швидкість вітру становить 4 м/с.

Енергетичні ресурси клімату представлені сонячною радіацією та вітровою енергією. Ці види енергії екологічно чисті і можлива їхня взаємна компенсація. Агрокліматичні ресурси рівнинної частини цілком достатні для визрівання основних сільськогосподарських культур. Річні суми температур із середньодобовими понад 10 °С ста­новлять 2400-3600 °С.

Моря і внутрішні води. Моря, озера, річки та інші водні об'єкти суходолу це важливі складові географічного середовища. Вони утворюють унікальні за красою і цілющими властивостями природні ландшафти, є джерелами одержання дешевої електроенергії, прісної води, продуктів харчування та базами відпочинку й туризму.

Моря. На півдні Україна омивається водами Чорного і Азовського морів. Ці моря мають важливе транспортне, рекреаційне та рибопромислове значення. Тут зосереджені важливі види рослинної і тваринної сировини та цінні мінеральні ресурси.

Ч орне море простягається з заходу на схід на 1167 км і займає глибоку тектонічну западину (мал. 70). Найбільша глибина - 2245 м, пересічна - 1256 м. Довжина берегової лінії в межах України 1540 км. Береги слабо порізані, переважно гористі, урвисті, від дельти Дунаю до Каркінітської затоки низькі. Півостровів мало. Найбільший з них Кримський займає площу близько 27 тис. км². Серед найбільших заток виділяються Каркінітська. Каламітська, Феодосійська, Ягорлицька. Джарилгацька. Островів також мало: Зміїний Березань. Джарилгач. Поширені намивні піщані коси – Кінбурнська, Тендерівська та ін. У море впадають Дунай, Дністер, Південний Буг, Дніпро, які впливають на формування його водного балансу.

На шельфі у південно-західній частині та південніше від Керченської протоки переважають черепашкові відклади й мули. На материковому схилі оголюються корінні породи. У межах западини дно вкрите вапняковим мулом та глинами.

Кліматичні умови Чорного моря визначаються положенням значної його частини в субтропічному поясі. Зима тут тепла й волога, літо сухе й жарке. Взимку бувають сильні штормові вітри, улітку переважають помірні південно-західні вітри. Температура повітря змінюється з півночі на південь від 0, +1 °С до +8 °С. Улітку температура серпня +22 °, +25 °С і вище. Пересічна кількість опадів зростає з заходу на схід від 200 до 2000 мм і більше.

Поверхневі води, крім пригирлових ділянок великих річок, мають солоність 14 - і 8 ‰, глибинні - 23 ‰ за рахунок солоних вод, що надходять з Мармурового моря. Температура поверхневих вод влітку +24, +26 °С, взимку +8, +9 °С крім північної частини, де в суворі зими температура води знижується до від'ємних значень і море замерзає. Коливання температури спостерігається до глибини 150 м. Нижче цієї глибини температура протягом року постійна (8,6-9,1 °С). Значний вертикальний градієнт солоності і щільності морської води перешкоджає перемішуванню глибинних та поверхневих вод і обмежує надходження кисню на глибину. Цим пояснюється вертикальне розшарування чорноморських вод та існування сірководневої зони. Об'єм насиченої сірководнем води становить 67 % від загального об'єму моря, що негативно відображається на його органічному житті.

Циркуляція поверхневих вод визначається системою замкнутих циклонічних кругообігів у західній і східній частинах моря. Прозорість води у відкритому морі 15 - 20 м. у прибережних зонах 5 - 7 м. Штормові вітри, які найчастіше бувають восени і взим­ку, піднімають хвилі висотою 5 - 6 м, іноді 10 - 14 м.

У Чорному морі живе 180 видів риб, з яких промислове значення мають білуга, осетр, оселедці, хамса, кефаль, ставрида, скумбрія, тунець. Водяться три види дельфінів, багато птахів - мартинів, бакланів, альбатросів, пеліканів та ін.

Азовське море значно менше за Чорне. Його площа 39,1 тис км². Це неглибока водойма, пересічна глибина якого 7,4 м, максимальна -15 м. Південні береги горбисті, урвисті, західні переважно низькі, піщані. Коса Арабатська Стрілка відокремлює від моря затоку Сиваш. На північному заході розташовані Бердянська та Білосарайська затоки, що відокремлюються від моря низькими косами. Підводні продовження цих кіс утворюють піщані обмілини. На північному сході виділяють Таганрозьку затоку. Островів мало, вони невеликі й низькі (Черепаха, Довгий, Піщані). В море впадає Дон та маловодні річки Лозоватка, Берда, Кальміус.

Азовське море розташоване у помірному поясі, його клімату властиві континентальні риси. Зима холодна, літо сухе й жарке. Пересічна температура повітря взимку змінюється від -1°С у південній частині до -6 °С у північній. Улітку дорівнює 22 - 24 °С. Пересічна кількість опадів 340 - 500 мм.

Формування водної маси відбувається головним чином за рахунок водообміну з Чорним морем та стоку річок Кубані й Дону. Взимку море замерзає, влітку вода нагрівається до 28 - 30 °С. В морі водиться 79 видів риб, серед них камбала, бички, кефаль, скумбрія, тунець, судак, хамса, тараня, осетрові та ін. Після створення Цимлянського водосховища та використання стоку р. Кубані для зрошення, гідрохімічний режим моря погіршився, його продуктивність зменши­лась, солоність зросла з 10 до 14 ‰, а у затоці Сиваш до 250 ‰. Поверхневі течії утворюють циклонічну циркуляцію, спрямовану проти стрілки годинника. Швидкість течії 10-20 см/с, під час тривалих штормів може досягати 125 см/с. Прозорість води найвища у південній частині моря (до 8 м). найменша - в Таганрозькій затоці (0,5 м). Колір води у відкритому морі синьо-зелений, біля берегів та в затоках - від жовто-зеленого до бурого.

Дно переважно рівне, вкрите піском та черепашкою, у центральній частині - глиняним намулом.

Географічне положення, сприятливі кліматичні умови, наяв­ність піщаних пляжів і кіс роблять Азовське море та його узбережжя важливим курортно-рекреаційним районом.

Річки. Україна має досить густу річкову мережу. На її території тече 73 тис річок і струмків, поміж них 14 великих, що мають довжину понад 500 км. Більшість річок належить до рівнинного типу й живляться переважно талими й дощовими водами. Вони мають високу весняну повінь, під час якої стікає від 50 до 100 % річного стоку. Влітку річки міліють, а в степу багато з них пересихає і розпадається на окремі плеса. Інший характер мають річки Українських Карпат. Вони течуть у вузьких долинах і ущелинах, течія в них бурхлива, живляться переважно дощовими водами. У місцях, де залягають різні за стійкістю шари гірських порід, потоки води стрімко зриваються вниз, утворюючи водоспади (Яремча, Шипіт). Взимку більшість річок, озер і водосховищ замерзає, проте в окремі зими льодостав не утворюється.

Дніпро - типова рівнинна річка, довжина якої 2201 км, а площа басейну 504 тис км². Посідає третє місце в Європі після Волги й Дунаю. Бере початок з Валдайської височини і впадає в Дніпровський лиман. Разом з притоками на нього припадає 60 % водних ресурсів України. Від Прип'яті і до греблі Каховської ГЕС зарегульований каскадом водосховищ. Таке зарегулювання стоку, крім позитивних. має негативні екологічні наслідки: замулення, "цвітіння" води, зменшення рибопродуктивності, заболочування і руйнування берегів.

Найбільші притоки Дніпра - Прип'ять і Десна. Крім того, з правого берега в Дніпро впадає Уж, Тетерів, Ірпінь, Рось, Інгулець, з лівого - Трубіж, Сула, Псел, Ворскла, Орель, Самара, Конка.

Дністер - друга за величиною річка України збирає води з північно-східних схилів Карпат і Подільської височини. У верхній течії Дністер має гірський характер і ущелисту долину, в нижній течії - це вже широка рівнинна річка, що впадає в Дністровський лиман. Серед багатьох її приток найбільшими є Стрий та Збруч.

Південний Буг бере початок з боліт Хмельницької області і впадає в Дніпро-Бузький лиман. У верхів'ї тече серед широкої заболоченої долини, потім перетинає Український щит, тому долина звужується, а русло стає порожистим.

Сіверський Донець - найбільша річка на сході України. Починається на схилах Середньоросійської височини і впадає в Дон. Загальна довжина річки 1053 км, у межах України – 672 км.

Дунай - друга за величиною річка Європи, один із найважливіших водних шляхів, має заболочене гирло – знамениті плавні, багаті на рибу й дичину. По території України протікає лише своєю нижньою течією.

Тиса. Зі схилів Полонинського хребта і Чорногори багато потічків зливаються у дві невгамовні річки - Білу Тису та Чорну Тису, які, злившись, дають початок Тисі. Прийнявши в своє русло води багатьох річок Карпат, Тиса впадає в Дунай.

Прут - одна з останніх великих приток Дунаю в межах України. Бере початок в Карпатах з-під гори Говерли. В середній і нижній частині служить державним кордоном між Румунією та Молдовою.

Водні ресурси України оцінюються в 94 км³ з них доступні для використання 56,2 км³ на рік. Розподіляються по території нерівномірно - найбільші на заході, найменші - на півдні.

На поверхню території України випадає 609 мм опадів, з яких 526 мм випаровується, а решта 83 мм формує стік. З метою його ре­гулювання на річках створено водосховища.

Для поліпшення водопостачання промислових центрів і міст споруджено канали: Дніпро - Донбас, Сіверський Донець - Донбас. Дніпро - Кривий Ріг, Північнокримський та Інгулецький. На їх основі створено великі зрошувальні системи: Каховську, Інгулецьку, Краснокам'янську, Північнорогачицьку, Північнокримську, Сірогозьку, Бортницьку та ін. Найбільшими осушувальними системами є Трубізька, Верхньо-Прип'ятська, Латорицька та ін.

Озера. На території України близько 20 тис озер, з яких понад 7 тис мають площу 0,1 км² і більше. Українським Байкалом називають карстово-тектонічне озеро Світязь, яке виникло в крейдових відкладах і живиться атмосферними та підземними водами. Таємнича краса поліських озер вабила Лесю Українку. Одне з них - Ничемне, оспіване в її "Лісовій пісні".

Багато в Україні заплавних озер і серед них найбільше за площею (149 км²) прісне озеро Ялпуг у пониззі Дунаю. В Степовому Криму розташовані солоні озера Сасик, Донузлав, а також перекопські та присивашські озера з великими концентраціями солей, запасами лікувальних грязей і мулу. Мало озер у горах. На висоті 989 м знаходиться найбільше в Карпатах озеро Синевір, що утворилось в результаті завалу гірського потоку. У високогірній частині зустрічаються невеликі моренні озера.

У зв'язку з необхідністю регулювання річкового стоку для господарських потреб в Україні створено близько 23 тис ставків та водосховищ. Найбільші водосховища створені на Дніпрі (Київське, Канівське. Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське), на Південному Бузі (Ладижинське). на Інгульці (Карачунівське), на Сіверському Донці (Печенізьке), на Осколі (Червонооскольське).

Болота. В Україні болота займають близько 2 % її території. Болота в основному низинні і розташовані на Поліссі, частково в лісостепу в долинах річок. Найбільше боліт у верхній і середній частині Правобережжя Прип'яті. Набагато менше їх на Придніпровській низовині, проте в долинах річок є масиви площею 300 км². Великі масиви боліт в плавнях Дунаю.

Значна частина боліт осушена і використовується у сільському та лісовому господарствах. З метою збереження цих своєрідних природних комплексів під охорону взято близько 15 % загальної площі боліт України. Особливо цінні болота віднесені до водно-болотних угідь міжнародного значення.

П ідземні води. В Україні підземні води поширені повсюдно і залягають у 8 артезіанських басейнах і 4 гідрогеологічних областях, які відповідають від'ємним геологічним структурам (мал. 71). Найбільші запаси підземних вод характерні для Дніпровського, Донецько-Донського та Волино-Подільського артезіанських басейнів, де прісні води залягають на глибині 600 м. Трохи менші запаси у Прикарпатського та Закарпатського басейнів і зовсім малі у Причорноморського, Рівнинно-Кримського та Азово-Чорноморського. Мало води в гідрогеологічних областях таких як: Донецький кряж, Український кристалічний щит, Карпати і Гірський Крим.

Прогнозні ресурси підземних вод становлять 21,0 км³ на рік. Найкраще ними забезпечені північні області (2,3-2,5 м³/добу на одного мешканця), гірше - південні області та Автономна Республіка Крим (0,3-0,7 м³/добу). Процеси виснаження підземних вод у південних областях відбуваються під впливом шахтного відливу у Криворізькому, Західно-Донбаському та Білозерському залізорудних басейнах, а також внаслідок забору води на водопостачання Луганської області та Автономної Республіки Крим. Погіршення якості води відбувається в районах інтенсивного розвитку промисловості та поливного сільського господарювання.

З метою охорони водних ресурсів Водним кодексом України передбачається заборона скидання неочищених стоків, обмеження хімізації орних земель, створення природоохоронних зон уздовж річок, штучне поповнення запасів ґрунтових вод.

Ґрунти. У поширенні ґрунтів на території України помітні дві закономірності: широтна зональність на рівнинній частині і висотна поясність у Карпатах та Гірському Криму, На рівнинній частині поширені ґрунти дерново-підзолисті, сірі лісові, лункі, лучно-чорноземні, чорноземні, каштанові, болотні, солончаки, солонці та солоді. В горах розвинулись дерново-підзолисті, поверхнево-оглеєні, бурі лісові, бурі підзолисті, гірсько-лучні, гірсько-торфові, гірські чорноземи, дерново-глейові, червоно-бурі та коричневі ґрунти. Всього на Україні виявлено 634 види ґрунтів.

Дерново-підзолисті ґрунти поширені на півночі України. Вони сформувалися в умовах сезонного перезволоження. Внаслідок цього в них відбувається інтенсивне вимивання продуктів руйнування у нижні шари. Вимитий ґрунт має білявий колір, подібний до золи. Він різко виділяється в порівнянні з темним дерновим горизонтом, який залягає вище. Звідси назва - дерново-підзолисті ґрунти. Вони бідні на гумус і рухомі поживні речовини, однак їх родючість може бути підвищена за рахунок застосування спеціальних вапнякових добрив.

Сірі лісові ґрунти, поширені південніше дерново-підзолистих і формуються в умовах, де опадів випадає стільки, скільки й випаровується. Тому процеси вимивання, що так добре виражені в підзолистих ґрунтах, поступаються процесам накопичення гумусу. Сірі лісові ґрунти в порівняні з дерново-підзолистими більш родючі і є перехідними до чорноземів.

Чорноземні ґрунти розвиваються в умовах слабопосушливого клімату, тому процеси вимивання тут слабі. Найбільше вони помітні у чорноземів опідзолених, які розвиваються під розрідженими грабово-дубовими лісами, на півночі лісостепової зони. У зниженнях з високим зволоженням, утворюються вилужені чорноземи. Так нази­вають різновидність чорноземів, у яких карбонати вимиті (вилужені) у нижні горизонти. Основний тип чорноземних ґрунтів складають типові чорноземи, що формуються під лучно-степовою рослинністю в умовах періодично-промивного процесу і глибокого залягання грунтових вод. Ці ґрунти дуже родючі, мають багато гумусу. Південніше від названих різновидностей, а саме, в північній і центральній частині степової зони, на лесах і лесоподібних породах під різнотравно-типчаково-ковиловими степами утворилися звичайні чорноземи Вони близькі до типових, але мають менший вміст гумусу.

Південні чорноземи займають південну частину Причорноморської низовини і північну частину Степового Криму. Вони утворились під ковилово-типчаковими степами в посушливих умовах, у яких процес накопичення гумусу послаблений. Південні чорноземи є своєрідною межею поширення чорноземних ґрунтів. Ближче до морів вони змінюються каштановими ґрунтами.

Каштанові грунти, як і чорноземи, одержали свою назву від переважаючого кольору, але на відміну від чорноземів, утворились на засолених породах під ковилово-типчаково-полиновими степами в умовах посушливого клімату. Поширені на півдні Причорноморської низовини та в північній частині Степового Криму. Вони значно бідніші, від чорноземів на гумус, оскільки їх формування відбулося під розрідженим рослинним пологом.

Бурі лісові ґрунти поширені лише в Закарпатті. Вони розвиваються в умовах помірно-теплого та вологого клімату.

В Українських Карпатах типи ґрунтів змінюються з висотою. В Прикарпатті поширені дерново-підзолисті ґрунти, які, завдяки надмірному зволоженню, мають ознаки поверхневого оглеювання. В лісовому поясі розвинулись бурі лісові та бурі підзолисті, а на безлісих схилах і вершинах (полонинах) - гірські лучні та гірсько-торфяні. На Закарпатській низовині поширені дерново-глейові грунти.

У Кримських горах і передгір'ях поширені чорноземні, дерново-карбонатні, бурі гірсько-лісові, дерново-буроземні та гірсько-лучні ґрунти. На південному березі Криму розвинулись коричневі ґрунти.

Через велику розораність Україна не має резервів ґрунтів для розширення площ сільськогосподарських угідь. Крім того, на цих угіддях еродовані землі займають 25 % загальної площі. Тому в державі дуже гостро стоїть проблема захисту ґрунтів від ерозії та їх відновлення для господарських потреб.

Рослинний світ. Різноманітність географічних та кліматичних умов, ґрунтів та історія розвитку території зумовили багатий видовий склад рослин. На території України близько 30 тис вищих і нижчих видів рослин. Багата флора лісів, степів, луків і боліт. Істотні зміни в рослинному покриві відбулися під впливом господарської діяльності людини: значно скоротилися площі лісів і змінився їх видовий склад. майже зникла природна степова рослинність. Основними типами рослин в Україні залишилися лісові, степові, лучні і болотні.

Загальна площа лісів країни становить 13,2 % її території. Найбільше заліснені Українські Карпати (40,5 %). Кримські гори (36,0 %). Лісистість природних зон рівнинної частини закономірно зменшується з півночі на південь від 23 % (Полісся) до 3,8 % (Степи). У лісах переважають молоді та середньовікові деревостани. Поширені такі породи як сосна, ялина, бук, дуб. Вони займають близько 90 % лісопокритої площі. Крім того, поширені насадження граба, липи, клена, берези, тополі, вільхи та ін.

Борові ліси займають великі площі на Поліссі, а також у долинах річок лісостепу і степу. На багатих ґрунтах ростуть суборові ліси з сосни і дуба. Ялинові ліси поширені у західних областях України, Кримських і Карпатських горах. Ліси з дуба звичайного (діброви) та дубово-грабові ліси ростуть у лісостеповій зоні Прикарпаття і на Закарпатській низовині. Чорновільхові ліси поширені в заплавах річок, березові ростуть на Поліссі.

Степи, як зональний тип рослинного світу, збереглися фрагментарно на схилах балок, у передгір'ях Криму та в заповідниках. Для типових степів характерні ковила, типчак, тонконіг, конюшина, молочай, горицвіт та ін.

Лучна рослинність росте в заплавах річок, суходолах, низовинах, схилах і вершинах Українських Карпат (полонинські луки) та Кримських гір (яйлинські луко-степи).

Болотна рослинність найпоширеніша на Поліссі, а також в долинах річок Лісостепу й Степу. Низинні болота переважають кількісно і за площею. В них домінують трав'яні і трав'яно-мохові угрупування. Верхові болота зустрічаються рідко лише в Карпатах та на вододілах річок Українського Полісся. Рослинність одноманітна - тут ростуть низькоросла сосна, ялина, журавлина, пухівка, багно.

В Україні понад 600 видів рослин є рідкісними та таким, що зникають і тому занесені до Червоної книги.

Тваринний світ. Різноманітність природних умов сприяла розвиткові багатого тваринного світу. На території України водиться 100 видів ссавців, 360 видів птахів, 200 видів риб; 20 видів плазунів, 17 видів земноводних, понад 26 тис видів безхребетних. Деякі тварини розселилися у всіх природних зонах, але загалом видовий склад тварин змінюється залежно від характеру довкілля. Тому є відміни у тваринному світі лісів, лісостепу й степу.

На півночі України поширені тварини, життя яких пов'язане з лісами, луками й болотами. Тут водяться лось, козуля, кабан, олень благородний, лісова куниця, борсук, зустрічається бурий ведмідь. Досить багато лисиць і вовків. Серед птахів поширені тетеруки, глухарі, дятли, шпаки, синиці, дрозди та ін. У центральних областях України, крім лісових видів тварин, на безлісих просторах водяться ховрахи, хом'яки, полівка та ін.

Типовими мешканцями степу є великий тушканчик, хом'як, тхір, степовий орел, жайворонок, степова гадюка, прудка ящірка. По долинах річок північні види тварин проникають на південь. Тут водяться видри, дикі качки, чаплі та ін.

Своєрідністю тваринного світу виділяються гірські райони. В Карпатських лісах живуть олені, бурі ведмеді, рись, дикий кіт. борсук, лісова і кам'яна куниці, снігова полівка. З птахів гніздуються глухар, дятел, беркут, сова та ін. Серед плазунів характерні полоз лісовий, гадюка звичайна, мідянка, вуж звичайний, а серед земноводних - тритон карпатський і альпійський, саламандра, жаба, жер­лянка гірська. У лісах Криму живуть олень благородний, козуля, куниця кам'яна, борсук, кажани, лісова миша, кабан європейський. З птахів характерні чорний гриф і сип білоголовий, мухоловки, синиці; з плазунів - кримський гекон, леопардовий полоз, ящірки; з земноводних - тритон гребінчастий, квакша звичайна.

У зв'язку з господарським освоєнням території зникли такі тварини як кулан, сайгак, тарпан, тури, зубри, росомахи, летючі білки. Наблизились до межі вимирання степовий орел, беркут. Менше стає чорноморських лососів, вугрів, морських судаків та ін. До "Червоної Книги України" занесено 85 видів рідкісних, а також багато тих видів, що перебувають під загрозою знищення.

Ландшафти і фізико-географічне районування. Ландшафтом називають природний територіальний комплекс, що являє собою однорідну ділянку земної поверхні з єдиним геологічним фундаментом, одноманітним рельєфом, гідро-кліматичним режимом, поєднанням ґрунтів і біоценозів та характерною для неї морфологічною структурою. Природно-територіальні комплекси виникли внаслідок взаємодії природних чинників (сонячна радіація, атмосферна циркуляція, земна поверхня) і природних компонентів (ґрунти, вода, повітря). Ця взаємодія відбувається через тепло- і вологообмін, обмін мінеральних і органічних речовин та господарської діяльності.

Розрізняють природні комплекси суходолу і води (аквальні). На суходолі виділяють ландшафти вертикальні й горизонтальні. Крім того, ландшафти поділяють на класи, типи, види та інші єдності. Класи ландшафтів об'єднують природні комплекси з однаковими загальними морфоструктурними ознаками. У межах України поширено два класи ландшафтів: рівнинні і гірські. Клас рівнинних ландшафтів займає понад 94 % території України і об'єднує типи та підтипи, зміна яких відбувається в широтному напрямі. Клас гірських ландшафтів характеризується певним спектром і висотним розташуванням типів ландшафтів. Гірські ландшафти представлені класом середньоєвропейських Карпатських та класом Кримських, що тяжіють до середземноморських ландшафтів.

Класи рівнинних ландшафтів об'єднують такі типи: мішано-лісові, широколистяно-лісові, лісостепові, степові, сухо-степові. Карпатські гірські ландшафти поділяються на підтипи: лісо-лучні остепнені, лучно-лісові, широколистяно-лісові, мішано-лісові та лучні (субальпійські). Кримські гірські ландшафти об'єднують такі підтипи: лісостепові посушливі, мішано-лісові та широколистяно-лісові, лучні остепнені (яйлинські). Окремі типи становлять ландшафти Південного берега Криму та заплав річок.

Загальні особливості ландшафтної диференціації території України визначаються тим, що майже вся вона розташована в межах помірного поясу, і тільки на південному схилі Кримських гір ландшафти мають риси субтропічних.

Рівнинна частина становить південний захід Східноєвропейської фізико-географічної країни з чітко вираженою зональністю. Тут виділяють три зони: мішаних лісів, лісостепу і степу. В кожній зоні виділяють фізико-географічні провінції (мал. 72).

З

Мал.. 72 Фізико-географічне районування України

она мішаних лісів. Зона займає близько 20 % території України і простягається від західних кордонів держави до східних. Південна межа зони проходить поблизу Володимира-Волинського – Луцька –Рівного – Житомира – Києва – Ніжина – Кролівця – Глухова. Зоні властиве складне поєднання зандрових і моренно-зандрових рівнин, долинно-терасових лучних і болотних ландшафтних комплексів з меліоративними системами. На півдні зони поширені острівці опілля з ландшафтами північно-лісостепового типу.

Лісистість зони змінюється від 10 % до 60 %. У лісах ростуть сосна, береза, дуб, граб, липа, клен. Найбільше поширені дубово-соснові ліси, що займають 45 % залісненої площі. Борові ліси займають піщані тераси. Лучні ландшафти, в травостої яких переважають різнотравно-злакові угрупування. розвинулись у заплавах річок. Болотні комплекси, серед яких основні площі займають низинні трав'янисто-мохові та лісові болота, поширені в долинах великих річок - Прип"яті, Десни та ін.

Зона мішаних лісів займає південну частину Полісся, що знаходиться в межах України. Розташування Українського Полісся на різних геологічних структур зумовило його поділ на такі фізико-географічні області, як: Волинське Полісся, Житомирське Полісся, Київське Полісся, Чернігівське Полісся, Новгород-Сіверське Полісся, Мале Полісся.

Волинське Полісся має найбільшу зволоженість і залісненість. Поширене на крейдових породах, перекритих малопотужним шаром антропогенних відкладів. Тут переважають моренно-воднольодовикові та долинно-терасові і піщано-горбисті комплекси. В долина річок переважають болотно-заплавні комплекси.

Житомирське Полісся відрізняється переважанням зандрових ландшафтів на докембрійському фундаменті Українського щита.

Київське Полісся - акумулятивна рівнина з потужною товщею антропогенних відкладів, переважанням моренно-зандрових, борових і суборових терасових ландшафтів.

У Чернігівському Поліссі поряд з поліськими значні площі займають опільські північно-степові ландшафти.

Новгород-Сіверське Полісся характеризується розвитком ерозійних процесів уздовж правого берега Десни.

Мале Полісся - акумулятивно-денудаційна рівнина, що відокремлює Волинську височину від Подільської. Характеризується ландшафтами мішано-лісового та лісостепового типів.

Тваринний світ зони мішаних лісів різноманітний. Із ссавців водяться лось, козуля, свиня дика, вовк, лисиця, куниця лісова, заєць, білка, борсук тощо. З птахів характерні глухар, рябчик, тетерук, дятел, лелека та ін. У річках і водоймах водиться 30 видів риб.

Лісостепова зона. Простягається на 1100 км від Прикарпаття до східних кордонів України і займає 202 тис км², що становить 34 % загальної, площі держави. Південна межа її проходить по лінії: Котовськ – Первомайськ – Кіровоград – Вовчанськ. Приналежність більшої частини зони до Українського щита і Дніпровсько-Донецької западини зумовлює значні коливання висот поверхні. Тут є височини й низовини. В умовах значного розчленування рельєфу, лесові відклади, що мають велике значення у формуванні лісостепу, легко розмиваються дощовими й талими водами, тому на схилах височин і крутих берегів річок розвинуті яри й балки. Ґрунтовий покрив лісостепу складний і строкатий, але переважають чорноземи типові і сірі лісові. Природна рослинність, що росте на таких ґрунтах, представлена залишками луків і степів, дубових та дубово-грабових лісів. У тваринному світі мають місце як лісові (білка, заєць-русак, куниця лісова, козуля, гадюка звичайна та ін.), так і степові види (мишівка польова, тхір степовий, дрофа, куріпка сіра та ін.). Значні розміри лісостепової зони обумовлюють відмінність кліматичних умов, які добре простежуються, якщо просуватися з заходу на схід. У зв’язку з цим у зоні виділяють чотири провінції: Західно-Українську, Дністровсько-Дніпровську, Лівобережно-Дніпровську та Середньоруську, а в кожній з них виокремлюють фізико-географічні області.

Західно-Українська провінція. Крайнє західне положення провінції і високий рівень поверхні обумовили найкраще її зволоження, а звідси й значне поширення лісів на лісових ґрунтах та опідзолених чорноземах. Ці фактори обумовили також розвиток карсту і велику розчленованість земної поверхні річковими долинами, балками та ярами. Тут розташовані унікальні гіпсові печери – Кришталева, Оптимістична , Озерна, Попелюшка та ін.

Дністровсько-Дніпровська провінція займає центральну частину зони в межиріччі Дністра й Дніпра. Вона охоплює центральну і південну частини Подільської височини та всю Дніпровську височину. Ці височини розділяються Південним Бугом, в долині якого на поверхню виходять породи Українського кристалічного щита. Природа провінції сформувалась в умовах переважання підвищеного рельєфу, на лесах, що покривають кристалічні породи Українського щита. Ця обставина і помірно континентальний клімат сприяли високій розчленованості поверхні, особливо придніпровських схилів, де поряд з балками і ярами зустрічаються зсуви. В ґрунтовому покриві переважають сірі лісові ґрунти і опідзолені чорноземи. В центральній, найбільш високій частині, на опідзолених ґрунтах поширені широколистяні ліси із дуба і граба. В інших місцях, що були вкриті лучними степами, поверхня майже повністю розорана.

Лівобережно-Дніпровська провінція займає Придніпровську низовину. Кліматичні умови характеризуються наростанням континентальності і зменшенням кількості атмосферних опадів. Разом з загальною рівнинністю території це зумовлює невелику густоту річкової сітки, а переважання випаровування над опадами є причиною значної остепненості і засолення ґрунтів, які помітно зростають у південному напрямі. Засолення ґрунтів пов’язано також і з високим вмістом солей у ґрунтових водах, які стікають з соляних куполів. Територія дуже розорана, лісів мало, а незайманий степ зберігся лише у заповіднику «Михайлівська цілина».

Середньоруська провінція охоплює південно-західні відроги Середньоруської височини в межах Сумської і Харківської областей. Від попередньої провінції відрізняється горбистим рельєфом і найбільшою континентальністю клімату. В умовах підвищеного рельєфу і великої кількості опадів розвиваються сірі лісові грунти і опідзолені чорноземи під окремими масивами широколистяних лісів.

Степова зона. Зона простяглася на південь від лісостепу до Чорного та Азовського морів і передгір'їв Криму. Це найбільша природна зона, що займає 40 % території України. Природні особливості зони визначаються її розташуванням на півдні Східноєвропейської рівнини, де степові ландшафти сформувались у межах різних орографічних одиниць - південних схилів Придніпровської та Подільської височин, Причорноморської низовини, Донецької і Приазовської височин та Північно-Кримської рівнини. Крім того, степові ландшафти сформувалися в умовах жаркого клімату з від'ємним балансом вологи, За умовами зволоження, тепловими ресурсами та іншими особливостями степову зону поділяють на три підзони - північну степову, середньо-степову та південну степову (сухо степову).

Північна степова підзона охоплює різнотравно-ковилові та лучні степи на чорноземах звичайних, майже повністю розораних. Цілинні степи збереглися у заповідниках "Кам'яні могили" та "Хомутівський степ". Значна протяжність підзони з заходу на схід та неоднорідність рельєфу зумовили виділення чотирьох фізико-географічних провінцій: Дністровсько-Придніпровську. Лівобережно-Дніпровсько-Приазовську, Донецьку і Задонецько-Донську.

Дністровсько-Придніпровська провінція займає центральну і південну частини Подільської та Придніпровської височин. Підвищений рельєф, лесові відклади, достатнє зволоження сприяли розвитку ерозійних процесів.

Лівобережно-Дніпровсько-Приазовська провінція охоплює південну частину Придніпровської низовини і Приазовську височину - у формуванні ландшафтів поряд з впливом теплих і вологих атлантичних повітряних мас помітну роль відіграють сухі континентальні повітряні маси. Головні відмінності в ландшафтній структурі пов'язані з рельєфом. У її північній частині переважають терасові та міжрічкові низовинні рівнини з чорноземами звичайними середньо-гумусними. На решті території поширені терасові лесові рівнини з чорноземами звичайними в комплексі з солонцюватими ґрунтами,

Донецька провінція охоплює центральну частину Донецької височини. Найхарактернішими особливостями провінції є значна глибина і густота ерозійного розчленування рельєфу, строкатість грунтово-рослинного покриву, розвиток байрачно-степових та лісостепових ландшафтів, високий рівень господарського освоєння.

Задонецько-Донська провінція охоплює південні відроги Середньоруської височини. У ландшафтній структурі переважають розчленовані, подекуди хвилясто-горбисті, лесові рівнини з чорноземами звичайними і фрагментарною природною рослинністю та окремими байрачними лісами. Зустрічаються також хвилясто-горбисті піщані рівнини з дерновими і дерново-підзолистими грунтами під сосновими і сосново-дубовими лісами.

Середньо-степова підзона займає Причорноморську низовину. Характеризується малою кількістю опадів і великим випаровуванням. Тут сформувалися переважно типчаково-ковилова рослинність та посухостійке різнотрав'я на південних чорноземах. Поширені байрачні ліси та чагарники. В межах підзони переважає середньо-степовий підтип ландшафтів з порівняно однорідною геологічною структурою. Північною межею підзони є лінія суцільного поширення чорноземів південних, а південною - смуга контакту цих чорноземів з каштановими грунтами, які вже відносяться до наступної підзони.

Південно-степова (сухостепова) підзона займає найнижчу частину Причорноморської низовини і Присивашшя та північну частину рівнинного Криму. Тут переважають сухо-степові ландшафти з типчаково-ковиловими і полинно-злаковими степами на темно-каштанових солонцюватих ґрунтах. Місцями зустрічаються солонці й солончаки. За низкою особливостей у підзоні виділяються дві провінції: Причо-рноморсько-Приазовську і Кримську.

Причорноморсько-Приазовська провінція об'єднує сухостепове Причорномор'я і Присивашшя. Має сухий клімат, складну ландшафтну структуру. Переважають лесові рівнини з подами, терасні піщано-лесові рівнини з каштановими ґрунтами і солончаками.

Кримська провінція охоплює рівнинну частину півострова. В провінції переважають ландшафти подібні до середньо-степових, проте тут є також ландшафти лагунно-прибережних крайових та полинових напівпустель, малодренованих рівнин з типчаково-ковиловими степами на каштанових солонцюватих грунтах та ін.

Українські Карпати. Карпатська гірська країна має чітко виражене поздовжньо-паралельне залягання геологічних структур і відповідних географічних елементів, з добре виявленою вертикальною ландшафтною поясністю. В межах країни виділяють сім фізико-географічних областей: Прикарпаття, Зовнішні Карпати, Вододільно-Верховинську, Полонинсько-Чорногірську, Рахівсько-Чивчинську, Вулканічно-Карпатську та Закарпатську низовинну області.

У Прикарпатті переважають передгірно-низькогірні, горбисто-увалисті, терасово-рівнинні ландшафти з дерново-підзолистими оглеєними і лучними грунтами та дубовими і грабово-дубовими лісами.

У Зовнішньо-Карпатській області поширені низько- і середньо-гірські крутосхилові улоговинні ландшафти з буроземними щебенистими грунтами, грабово-буковими і смереково-буковими лісами,

У Вододільно-Верховинськоій області ландшафтна структура характеризується переважанням низькогірних пологосхилих і міжгірно-улоговинних ландшафтів з дерново-буроземними грунтами та ялиново-смерековими і смереково-буковими лісами.

Полонинсько-Чорногірська область - найвища частина Карпат з чітко вираженою висотною поясністю ландшафтів. Крутосхилі середньогір'я вкриті буковими і ялиновими лісами, під якими сформувалися буроземні ґрунти. Вище розмістились сосново-вільхове криволісся та субальпійський пояс різно- і високотравних луків. Далі йде альпійський пояс з крутосхилими цирками та конусами осипів.

Рахівсько-Чивчинська область характеризується переважанням середньогірних ландшафтів з буковими і ялиново-смерековими лісами на буроземних ґрунтах.

Вулканічно-Карпатська область має вулканічні низькогірні широколистяно-лісові та лісово-лучні ландшафти.

Закарпатська низовинна область - алювіальна рівнина, в якій переважають терасово-рівнинні ландшафти з дерново-глейовими, лучно-болотними і болотними ґрунтами та дубовими і вільховими лісами.

Кримські гори. Кримська гірська країна займає південну части­ну Кримського півострова. Її ландшафтна структура визначається положенням на північній окраїні субтропічного фізико-географічного поясу та близькістю Чорного моря, а також будовою і орієнтуванням гірських пасом. За видовими відмінностями ландшафтів країна поділяється на три фізико-географічні області: Передгірську, Головного гірського пасма та Південного берега Криму.

Передгірська область охоплює Зовнішнє і Внутрішнє куестові пасма і межує з степовим Кримом. Внутрішнє пасмо розчленоване долинами річок на окремі гори-останці, де переважають лісостепові ландшафти з чорноземними і дерново-карбонатними грунтами. Тут трапляються химерні форми вивітрювання в тому числі печери й гроти. Трапляються також низькогірні дубові ліси з типчаково-різнотравним покривом. У міжпасмових поздовжніх улоговинах можна побачити долинно-терасові природні комплекси. Локально поширений поверхневий карст (улоговини, лійки, поля).

Область головного гірського пасма характеризується висотною поясністю ландшафтів. Верхній ярус утворюють платоподібні закарстовані середньогір'я з чорноземними і дерново-буроземними грунтами під буково-грабово-сосновими лісами та луками (яйлами). Переважають місцевості карстових полів, карстових улоговин, урочищ карстових лійок, скель, куестоподібних гребенів. На схилах Головного пасма розвиваються місцевості крутосхилів зайнятих переважно дубовими лісами. Уздовж північного підніжжя поширені ландшафти розчленованих горбисто-улоговинних низькогір'їв з буроземами і грабовими дібровами.

Південний берег Криму - вертикальна природна область Головного пасма Кримських гір до висоти 500 - 1500 м. Це найтепліша область України з середземноморським кліматом. Лісові ландшафти утворюють низькогірний ярус із пухнасто- і скельно-дубових та мішаних широколистяних лісів і ксерофітних чагарників та напівчагарників на бурих гірських ґрунтах. Вони займають середньогірні схили. Своєрідності ландшафтам надають вулканічні низькогір'я з розрідженими ялицевими лісами на коричневих ґрунтах (Карадаг).

Раціональне використання природних ресурсів і охорона природи. Під впливом господарської діяльності відбуваються антропогенні зміни природних компонентів ландшафтів. Спрямоване господарське освоєння ландшафтів було неоднаковим в часі і за природними зонами. Більша частина ландшафтів Полісся була обезліснена вже у XIX ст. Ще раніше (в XVI ст.) інтенсивно освоювалися лісостепові ландшафти. В процесі сільськогосподарського виробництва сформувалися агроландшафтні комплекси - землеробські, меліоративні й пасовищні.

Землеробський вплив на ландшафти є переважаючим. На сільське господарство припадає 80 % земельного фонду. При екстенсивному землеробстві втрати гумусу за останні 20 років становили 2,5 % в орному шарі. Особливо розораними стали лісостепова і степова зони. Землеробський вплив найбільше здійснюється через агротехніку та меліорацію. Останні проявляються у зниженні рівнів ґрунтових вод, вапнуванні ґрунтів, тривалому поливі посівів, створенні острівних і лінійних насаджень тощо. Лісомеліоративними заходами охоплено практично всі еродовані землі. Створено полезахисні смути, прияружні й прибалкові лісосмуги, проведено суцільне та кулісне заліснення пісків і територій уздовж каналів та навколо водойм.

Раціональне використання та охорона орних земель передбачає розміщення їх залежно від рельєфу полів, лісосмуг, доріг. Ефективним заходом щодо зменшення ерозії орних земель є контурне землеробство, що стримує поверхневий стік, та інженерні й лісомеліоративні споруди, які спрямовані на припинення росту ярів.

Водогосподарський вплив на ландшафти здійснюється шляхом створення водосховищ, каналів, меліоративних зрошувальних і осушувальних мереж. Завдяки цьому регулюється річковий стік, перерозподіляються водні ресурси, поліпшуються умови вирощування сільськогосподарських культур.

Лісомеліоративний вплив проявляється на еродованих територіях, уздовж каналів, на піщаних масивах, гірських схилах і схилах височин.

Лісогосподарський вплив здійснюється в процесі догляду за лісом та в процесі експлуатації лісових масивів і суцільного чи вибіркового вирубування дерев. Створюються лісокультурні ландшафти, приміські лісові ландшафти, лісопарки.

Гірничопромисловий вплив має локальний прояв, але відзначається великою інтенсивністю внаслідок чого виникають чималі техногенні ландшафти з териконами, кар'єрами, відвалами. Порушені гірничою промисловістю землі рекультивуються. При повній рекультивації формуються вторинні культурні ландшафти з агропромисловими, рекреаційними та природоохоронними комплексами.

Містобудівний вплив проявляється у повному перетворенні ландшафтів: зрізаються додатні і засипаються від'ємні форми рельєфу, намивається ґрунтова маса на будівельні майданчики, підрізаються схили у шляховому і міському будівництві, що викликає потребу в створені підпірних стінок, пологих бетонних схилів тощо.

Рекреаційний вплив проявляється в деградації рослинності, ущільненні ґрунту під час будівництва об'єктів рекреації. Особливо помітний рекреаційний вплив на Азово-Чорноморському узбережжі, де тривалість сприятливого періоду становить 150 - 180 днів.

Важливу роль у вирішенні проблеми раціонального природокористування і охорони природи відіграє заповідна справа.

Природоохоронні об'єкти. Питання охорони природи появились ще за часів Київської Русі. Вже тоді було встановлено відповідальність за незаконний відстріл цінних та рідкісних видів тварин, створювались перші заповідники. Зараз в Україні виділяються такі категорії заповідних об’єктів: державні заповідники, державні природні національні парки, державні заказники, державні пам'ятки природи - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам'ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

Державні заповідники створюються з метою збереження природних типових або унікальних для даного ландшафтного регіону комплексів і дослідження природних компонентів та природних процесів. Території заповідників вилучаються з господарського користування. В Україні на сьогодні існує 17 природних заповідників. Найцікавіші з них:

1. Асканія-Нова - єдиний в Європі еталон ковилово-типчакового степу. Частина заповідника використовується як природний для зоопарку, де на вільному утриманні живуть 50 видів звірів з усіх континентів Землі, До заповідника входить і дендропарк, в якому висаджено близько 1100 видів та різновидностей рослин з усього світу.

2. Дніпровсько-Орельський заповідник - це заповідник дніпровських, плавнів представлених водною, прибережно-водною, лучною та болотною рослинністю і цінними заплавними лісами. Всього 470 видів рослин, серед яких 25 рідкісних. Мешкає 115 видів птахів, 25 видів ссавців, 28 видів риб.

3. Дунайські плавні входять до складу водно-болотних угідь міжнародного значення. Родючий мул, що наноситься річкою, зумовлює високу біологічну продуктивність (563 види рослин). Значні кормові ресурси плавнів сприяють концентрації тут птахів (222 види), розвитку риб (100 видів).

4. Канівський заповідник відзначається порушеним заляганням геологічних верств, багатством флористичного складу (близько 1000 видів), різноманітним тваринним світом. 15 видів рослин і окремі ви­ди птахів занесені до Червоної книги України.

5. Карадазький заповідник - мінералогічний природний музей на Кримському півострові. Тут виявлено понад 30 мінералів (гірський кришталь, аметист, опал, яшма тощо) і знаходиться єдиний в Європі згаслий вулкан юрського періоду. Заповідник використовується як еталон природно-територіальних комплексів, сформованих в умовах середземноморського клімату.

6. Український Степовий заповідник створений на базі окремих степових заповідників для координування наукових досліджень. У Хомутівському степу охороняється південний варіант різнотравно- ковилових степів. У заповіднику Кам'яні Могили виник своєрідний куточок природи, де склалися сприятливі умови для розвитку одночасно степової, лучної і суто гірської рослинності. Заповідник Михайлівська цілина - це єдина нерозорана ділянка степу в лісостеповій зоні. Тут поєднується рослинність південних і північних степів з водно-болотною рослинністю.

7. Чорноморський заповідник розкинувся від Дніпро-Бугського лиману до Каркінітської затоки. Острови, коси, лимани й затоки, невеликі солоні й прісноводні озера створюють надзвичайно різномані­тні, часом контрастні природні умови. Водно-болотні угіддя заповідника, багаті на корм, стають не лише місцем перепочинку птахів, а й зимівлі багатьох їх видів.

Державні природні національні парки створюються для збереження природних комплексів з особливою ландшафтно-екологічною, історичною та естетичною цінністю, унікальними природними особливостями. В національних парках проводять наукові природоохоронні дослідження, в них можлива організована рекреаційна діяльність. В Україні створено 18 природних національних парків, найвідомішими серед яких є Карпатський, Гуцульщина, Вижницький, Шацький.

1. Карпатський національний природний парк розташований у верхівцях Прута й Черемоша. Має на меті збереження унікальних для Центральної Європи природних комплексів. Тут росте 1100 видів рослин, з них 125 занесені до Червоної книги України. До неї потрапили і деякі види тварин. У парку багато мальовничих водоспадів, є печери та інші цікаві природні утворення, а також цінні пам'ятки де­рев'яної архітектури.

2. Шацький природний національний парк створений з метою збереження унікальних природних комплексів у районі Швацьких озер, проведення наукових досліджень. Тут знаходиться 22 озера льодовикового і карстового походження, росте 800 видів рослин, серед яких 95 лікарських.

Питання для самоконтролю з теми «Природа України».

1. З якими країнами межує Україна.

2. Які основні риси орографії території України.

3. Які форми рельєфу поширені на території України.

4. На які корисні копалини багата Україна?

5. Як сонячна радіація впливає на температуру повітря в Україні?

6. Чому в північно-західній частині країни опадів випадає більше, у південно-східній мало?

7. У якій частині країни річкова сітка найгустіша? Чому.

8. Які озера розташовані на території України.

9. Які регіони території України найбільш заболочені. Чому?

10. В яких умовах сформувалися темно-каштанові й каштанові грунти? Чому в них менше гумусу, ніж у чорноземів?

11. Як змінюються температурні умови, рослинність, ландшафтні пояси від підніжжя до вершин хребтів у Карпат і Кримських горах?

12. Назвіть основні відмінності між Чорним і Азовським морями?

13. Які класи, типи і підтипи ландшафтів виділяють в Україні?

14. Яка відмінність між національним природним парком і природним заповідником?