§ 8. Порядок реорганізації

та ліквідації комерційних банків

Реорганізація комерційних банків

Реорганізація банку — це злиття, приєднання, виді­лення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, кош­тів, прав та обов'язків правонаступникам.

129

Банківське право

Злиття означає припинення діяльності двох або кількох банків як юридичних осіб та передачу належних їм майна, коштів, прав та обов'язків до банку-правонаступника, який створюється у ре­зультаті злиття.

Приєднання означає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов'язків до іншого банку.

Поділ означає припинення діяльності одного банку як юриди­чної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов'язків у відповідних частинах до банків, які створюються внаслідок реорганізації цього банку шляхом поділу.

Виділення означає перетворення банку як юридичної особи та передачу певної частини належного йому майна, коштів, прав та обов'язків до банку, який створюється внаслідок реорганізації.

Перетворення передбачає зміну організаційно-правової форми товариства.

Необхідно зазначити, що реорганізація може бути добровіль­ною та примусовою (обов'язковою). Добровільна реорганізація проводиться за ініціативою самого банку (за рішенням загальних зборів акціонерів). Примусова реорганізація застосовується до проблемних банків за ініціативою НБУ або Верховною Радою України (щодо державних банків) у порядку, визначеному Зако­ном України «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правовими актами НБУ.

Порядок здійснення добровільної реорганізації

Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згід­но із законодавством України про господарські товариства за умови попереднього дозволу Національного банку України.

Для одержання дозволу на реорганізацію банку до Національ­ного банку України подається заява з доданням необхідного об­грунтування та розрахунків, які б засвідчували настання позити­вних наслідків для вкладників та інших кредиторів банку.

Національний банк України не дає дозволу на реорганізацію банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів і банк, ство­рений у результаті реорганізації, не буде відповідати вимогам щодо економічних нормативів його діяльності, порядку реєстра­ції банків і ліцензування їх діяльності.

Національний банк України надає дозвіл чи відмовляє у реор­ганізації банку протягом одного місяця з моменту отримання за­яви банку на реорганізацію.

Примусова реорганізація проблемних банків

Примусова реорганізація здійснюється у разі істотної загрози платоспроможності банку.

Рішення про реорганізацію банку, крім перетворення, має міс­тити інформацію про:

1. угоду про реорганізацію у разі злиття або приєднання;

2. призначення персонального складу комісії для проведення реорганізації;

3. призначення персонального складу ревізійної комісії для проведення інвентаризації та ревізії матеріальних цінностей, що перебувають на обліку банку (банків);

4. призначення незалежного аудитора, що має сертифікат На­ ціонального банку України;

5. строки проведення реорганізації;

6. склад правління (ради директорів) після реорганізації.

Реорганізація розпочинається після затвердження Національ­ним банком України плану реорганізації, який крім інших необ­хідних заходів повинен передбачати подання Національному ба­нку України відповідних документів, необхідних для державної реєстрації нового банку або для реєстрації змін і доповнень до установчих документів існуючого банку.

Банк вважається реорганізованим з моменту внесення Націо­нальним банком України змін до Державного реєстру банків.

У разі примусової реорганізації рішення, передбачені пункта­ми 2—6 частини першої статті 28 Закону «Про банки і банківську діяльність», приймаються Національним банком України, угода про реорганізацію не підписується, загальні умови реорганізації визначаються постановою правління Національного банку України і є обов'язковими для виконання усіма сторонами.

Угода про злиття або приєднання укладається банками, що реор­ганізуються шляхом злиття або приєднання, у письмовій формі.

Угода про злиття або приєднання містить положення, що ре­гулюють питання, визначені у статті 28 Закону «Про банки і бан­ківську діяльність».

ізо"

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

131

Угода про злиття або приєднання набирає законної сили з мо­менту затвердження її більшістю у дві третини голосів акціонерів (учасників) на загальних зборах кожного з банків.

Ліквідація комерційних банків

Мабуть, немає іншої юридичної особи, ніж банк, ліквідація якої викликала б такий масовий резонанс у суспільстві. Це, безу­мовно, пов'язано із особливим правовим статусом банку, специ­фікою здійснюваної ним діяльності. Враховуючи, що банк є ве­ликим фінансовим посередником, припинення його діяльності не може не позначитися на значній кількості фізичних та юридич­них осіб — клієнтів цього банку та пов'язаних з ними осіб. Як справедливо зазначають у своїй публікації К. Раєвський та М.Зубок, одним із найголовніших завдань як у діяльності банків, так і в процесі їх ліквідації є захист клієнтів і вкладників банку . У зв'язку з цим надзвичайно важливим є чітке врегулювання у законодавстві ліквідаційної процедури банку. Проаналізуємо по­ложення банківського законодавства України, якими регламен­туються зазначені відносини.

Отже, відповідно до статті 1 Закону України «Про банки і ба­нківську діяльність» ліквідація банку — процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до поло­жень цього Закону.

Банк може бути ліквідований:

1. з ініціативи власників банку;

2. з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів).

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товарист­ва, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, та за згодою Національного банку України. Як бачимо, на відміну від ін­ших юридичних осіб, для ліквідації банку однієї лише згоди його власників є недостатньо. Таке положення закріплене у Законі саме з метою захисту інтересів клієнтів банку та забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи держави в цілому.

Ліквідація банку з ініціативи Національного банку України здійснюється відповідно до Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

132*

⁹⁵ Раєвський К., Зубок М. Ліквідація банків. Організація процедури // Вісник НБУ. — Квітень 2003. — С. 11—14. — С. 11.

Ю. В. ВАЩЕНКО

Національний банк України зобов'язаний протягом двох днів після прийняття рішення про ліквідацію банку повідомити про це фонд гарантування вкладів фізичних осіб. У разі оскарження в судовому порядку рішення Національного банку про ліквідацію банку Національний банк України також повідомляє про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Особливості ліквідації банку в разі його неплатоспроможності

Однією з найпоширеніших підстав припинення банку як юри­дичної особи є його неплатоспроможність.

Право звернення до суду із заявою про визнання банку непла­тоспроможним та його ліквідацію мають:

1. кредитори банку;

2. Національний банк України.

Кредитори направляють рекомендованим листом до Націона­льного банку України заяву про ліквідацію банку при настанні ознак неплатоспроможності банку з додаванням документально підтверджених доказів наявності невиконаних грошових зо­бов'язань банку перед ними. Якщо протягом одного місяця з дня направлення заяви зазначені особи не отримали відповідь Націо­нального банку України, вони мають право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним.

Законодавство України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом спра­ви про визнання банку неплатоспроможним застосовується в час­тині, що не суперечить нормам Закону.

При підготовці справи до розгляду суддя отримує обґрунтова­ний висновок Національного банку України щодо доцільності лі­квідації банку або рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. На­ціональний банк України зобов'язаний надати один із зазначених документів протягом місяця з дня отримання запиту суду.

Законодавством передбачена вирішальна роль Національного банку у зазначеному процесі: негативний висновок НБУ щодо доцільності відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку є підставою для залишення заяви без розгляду.

133

Якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зо­бов'язання відповідно до рішення суду про примусове стягнення протягом шести місяців і за цей час не досягнуто домовленостей

Банківське право

щодо реструктуризації визначеного боргу, Національний банк України зобов'язаний відкликати ліцензію та ініціювати проце­дуру ліквідації банку.

Справа про визнання банку неплатоспроможним за заявою кредиторів може бути порушена лише після відкликання банків­ської ліцензії. При цьому після відкликання банківської ліцензії санація банку не допускається.

Орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає лік­відатора. Ліквідатор приступає до виконання обов'язків негайно після відкликання ліцензії.

Протягом одного місяця з дня прийняття справи до розгляду суд повинен визначитися стосовно позову про ліквідацію банку. Єдиним питанням, що приймається до розгляду судом у справі про ліквідацію банку, є висновок Національного банку України щодо доцільності ліквідації банку та відповідність застосування процедури ліквідації з боку Національного банку України вимо­гам Закону.

У своєму рішенні суд повинен підтвердити кандидатуру лікві­датора або призначити такого, що відповідає вимогам Закону. Єдиною підставою відхилення кандидатури ліквідатора, призна­ченого Національним банком України, може бути наявність кон­флікту інтересів, який став відомий суду.

Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку не зупиняє діяль­ності ліквідатора, призначеного Національним банком України.

Процедура ліквідації банку повинна бути завершена не пізні­ше трьох років з дня відкликання банківської ліцензії.

Національний банк України має право продовжувати проце­дуру ліквідації банків на термін до одного року, а системоутво­рюючих банків — на термін до двох років.

Ліквідатором здійснюється опублікування відомостей про від­криття ліквідаційної процедури у газеті «Урядовий кур'єр» чи «Голос України» за рахунок банку у строки, передбачені закона­ми України, з дня прийняття Національним банком України рі­шення про відкликання ліцензії або власником банку рішення про ліквідацію банку.

Відомості про відкриття ліквідаційної процедури повинні місти­ти найменування та інші реквізити банку, що ліквідується, дату прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії або дату прийняття рішення власника банку про ліквідацію банку і призначення ліквідатора, відомості про ліквідатора.

Протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури кредитори мають право заяви-

ти ліквідатору про свої вимоги до банку. Не дозволяється опублі­кування або розголошення іншим чином відомостей про неплато­спроможність банку до дня прийняття рішення про його ліквіда­цію. Особи, винні у розголошенні даної інформації, несуть відповідальність згідно з законами України.

Законом встановлені спеціальні вимоги до особи, яка може бути призначена ліквідатором банку. Так, ліквідатором може бу­ти призначено:

1. фізичну особу, яка відповідає вимогам, що висуваються За­ коном до тимчасового адміністратора;

2. юридичну особу, яка здійснює професійну діяльність що­ до тимчасової адміністрації та ліквідації банків, щодо надання аудиторських, юридичних або консалтингових послуг і має не менше трьох працівників з сертифікатом Національного банку України на право здійснення тимчасової адміністрації та лікві­ дації банку.

Забороняється призначати ліквідатором банку фізичну або юридичну особу, яка виконувала функції тимчасового адмініст­ратора у цьому банку.

Фінансова відповідальність, життя та здоров'я ліквідатора мають бути застраховані згідно з законодавством України норма­тивно-правовими актами Національного банку України та дого­вором про ліквідацію банку відповідно до закону.

З дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призна­чення ліквідатора:

1. припиняються повноваження загальних зборів, спостереж­ ної ради і правління (ради директорів) банку та тимчасового ад­ міністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи;

2. банківська діяльність банку завершується закінченням тех­ нологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприяти­ ме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3. строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зо­ бов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових плате­ жів) вважається таким, що настав;

4. припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банку;

5. відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6. укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому Законом;

134"

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

135

7. скасовуються арешт, накладений на майно (в тому числі на власні кошти банку на його рахунках) банку, чи інші обмеження щодо розпорядження його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

8. вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час про­ ведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквіда­ ційної процедури.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повнова­ження:

1. приймає до свого відання майно банку, вживає заходів що­ до забезпечення його збереження;

2. виконує функції з управління та розпорядження майном банку;

3. здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку згідно з за­ конодавством;

4. виконує повноваження органів управління банку;

5. очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

6. пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебітор­ ської заборгованості банку, у тому числі через судові органи;

7. має право отримувати кредит для виплати вихідної допомо­ ги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банку, який відшкодовується в першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банку;

8. з дня відкриття ліквідаційної процедури повідомляє праців­ ників банку про звільнення та здійснює його відповідно до зако­ нодавства України про працю;

9. заявляє в установленому законодавством порядку запере­ чення по заявлених до банку вимогах кредиторів;

10) заявляє відмову від виконання договорів та в установле­ ному законодавством порядку розриває їх;

11. вживає заходів, спрямованих на виявлення та повернення майна банку, що знаходиться у третіх осіб;

12. передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, які відповідно до нормативно-правових актів підлягають обов'язковому зберіганню;

13. вживає заходів, які, на його думку, дадуть можливість отримати максимальну виручку від продажу активів у найкорот- ший строк;

14. реалізує майно банку для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів;

15. повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення та

надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;

16) здійснює інші повноваження, передбачені Законом.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права ке­рівника (органів управління) банку. Протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора керівники банку забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку ліквідатору. У разі ухи­лення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства України.

При виконанні своїх обов'язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника Національного банку України. Будь-яка особа, що навмисно перешкоджає доступу ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів, несе адмініст­ративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавст­вом. Правоохоронні органи зобов'язані надавати допомогу лікві­датору в його роботі на підставі письмового звернення.

Ліквідатор припиняє приймання вимог кредиторів після закін­чення одного місяця з дня опублікування оголошення про поча­ток ліквідаційної процедури.

Ліквідатор протягом трьох місяців з дня опублікування ого­лошення про початок ліквідаційної процедури здійснює такі за­ходи щодо задоволення вимог кредиторів:

1. визначає суму заборгованості кожному кредитору та відно­ сить вимоги до певної черги погашення;

1. відхиляє вимоги у разі їх непідтвердження;

2. відповідно до вимог нормативно-правових актів Фонду га­ рантування вкладів фізичних осіб надає Фонду протягом двадця­ ти робочих днів із дня настання недоступності вкладів повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, із визначенням їх розрахункової суми, що підлягає відшкодуванню;

3. складає перелік акцептованих ним вимог для затвердження Національним банком України;

2. сповіщає кредиторів про акцептування вимог;

4. щотижня протягом трьох тижнів публікує оголошення про день і місце, де можна ознайомитися з переліком вимог, та про дату подання цього переліку Національному банку України.

Кредитори мають право надіслати ліквідатору свої заперечен­ня щодо визнаних ним вимог протягом одного місяця з дня отри­мання повідомлення.

136"

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

137

Ліквідатор має право з дозволу Національного банку України погашати вимоги до банку до моменту завершення складання пе­реліку вимог та його затвердження Національним банком Украї­ни лише за угодами, що забезпечують здійснення ліквідаційної процедури.

Ліквідатор зобов'язаний у двомісячний строк з дня призна­чення надіслати повідомлення всім клієнтам, які користуються послугами відповідального зберігання, про необхідність вилучи­ти свої цінності протягом трьох місяців з дня оголошення про початок ліквідаційної процедури.

Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному збе­ріганні банку і не були вилучені власниками в зазначений у по­відомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть претен­дувати кредитори банку. Ці цінності переходять у розпорядження Національного банку України для повернення законним влас­никам.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процеду­рі, оцінюється ліквідатором у порядку, встановленому законодав­ством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.

Для здійснення оцінки майна ліквідатор має право залучати на підставі договору спеціалістів з оплатою їх послуг за рахунок лі­квідаційної маси, якщо інше не встановлено Національним бан­ком України.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банку лікві­датор розпочинає продаж майна на відкритих торгах, якщо Наці­ональним банком України не встановлено інший порядок його продажу.

Порядок продажу майна банку, склад, умови та строки при­дбання майна погоджуються з Національним банком України та повідомляються через засоби масової інформації.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банку ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із законо­давством України.

Майно банку, щодо обігу якого встановлено обмеження, про­дається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь осо­би, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права відповідно до цивільного законодавства України.

138

Порядок уступки вимог банку регулюється цивільним законо­давством України.

Ю . В. ВАЩЕНКО

Ліквідатор має право виставити на відкриті торги цінні папери та вимоги банку, якщо інший спосіб продажу (уступки) вимог банку не встановлено Національним банком України.

Кошти, одержані в результаті ліквідаційної процедури, спря­мовуються на задоволення вимог кредиторів у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що ви­ никли у випадках, визначених законодавством про гарантування вкладів фізичних осіб;

в) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банку, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

г) витрати, пов'язані з роботою ліквідатора, в тому числі:

• на оплату державного мита;

• на публікацію оголошення про ліквідацію банку;

• на публікацію в органах інформації про порядок продажу майна банку;

• витрати ліквідатора, пов'язані з утриманням і збереженням

активів банку;

• на проведення аудиту;

• на оплату праці працівників, залучених для здійснення лік­ відації;

д) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди жит­ тю та здоров'ю громадян.

Перелічені витрати відшкодовуються після реалізації ліквіда­тором частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено За­коном;

2. у другу чергу задовольняються вимоги вкладників — фізи­ чних осіб в частині перевищення суми, передбаченої системою гарантування вкладів фізичних осіб, вимоги, що виникли із зо­ бов'язань банку перед працівниками;

3. у третю чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру над­ходження на рахунок коштів від продажу майна банку після пов­ного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимо­ги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кож­ному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установ­леному порядку вимоги ліквідатор не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Б анківське право ^ 39

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

У разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком іс­тотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управлін­ня визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборго­ваності кредиторів банку за рахунок отриманих активів.

Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникам, а майно державних банків — відповідно­му органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержа­ні від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бю­джету України.

Майно кооперативних банків, що залишилося після задово­лення потреб кредиторів, підлягає використанню відповідно до законодавства України про кооперацію.

Ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Державного реєстру банків після ухвалення звіту ліквідатора.

Окремі положення законодавства присвячені ліквідації бан­ківських об'єднань. Так, банківське об'єднання ліквідується за рішенням його учасників або з ініціативи Національного банку України за рішенням суду у разі, якщо діяльність такого банків­ського об'єднання суперечить антимонопольному законодавству України або загрожує інтересам вкладників банків чи стабільнос­ті банківської системи. Ліквідація банківського об'єднання не припиняє діяльності банків — його учасників.

РЕЗЮМЕ

1. Термін «регулювання» по відношенню до банківської діяльності можна розглядати у широкому та у вузькому розумінні. У широкому розумінні державне регулювання в сфері банківської діяльності якраз і включає всю систему заходів, які вживаються уповноваженими органа­ми держави для забезпечення сталого та надійного функціонування ба­нківського сектору. У вузькому розумінні банківське регулювання — це діяльність уповноважених органів, яка полягає у виданні правових актів у сфері банківської діяльності.

140

Ю. в. ВАЩЕНКО

2. Правові акти в сфері банківської діяльності прийнято поділяти на акти так званого пруденційного (або інакше «розумного») регулювання та акти економічного регулювання.

3. В Україні банківське регулювання та банківський нагляд є функ­ ціями центрального банку України — Національного банку України.

4. Основні Базельські Принципи включають двадцять п'ять основ­ них Принципів, які необхідні для того, щоб система банківського на­ гляду була ефективною.

2. До системи банківського нагляду в Україні включаються:

• відділ банківського нагляду територіального управління;

• Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків при територіальному управлінні НБУ;

• начальник територіального управління НБУ;

• відповідні департаменти банківського нагляду НБУ;

• заступник голови Правління НБУ;

• Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків НБУ.

6. Основні засади створення та ліцензування комерційних банків за­ кріплені у Законі України «Про банки і банківську діяльність», які по­ тім конкретизуються у відповідних нормативно-правових актах Націо­ нального банку України.

7. Комерційний банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залучен­ ню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки.

8. Заходи впливу, що застосовуються Національним банком до бан­ ків у разі порушення законодавства, мають бути адекватними конкрет­ ним порушенням, які ними були допущені.

9. Реорганізація банку — це злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків пра­ вонаступникам.

6. 141

   Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства за умови попере­ днього дозволу Національного банку України.

7. Примусова реорганізація здійснюється у разі істотної загрози платоспроможності банку.

Банківське право

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ

§ 1. Поняття банківської таємниці.

§ 2. Порядок розкриття банківської таємниці.

§ 3. Співвідношення понять «банківська таємниця» та

<■:

«комерційна таємниця банку».

§ 1. Поняття банківської таємниці

Поняття «банківська таємниця» є одним із централь­них понять банківського права, оскільки пронизує усі напрямки банківської діяльності.

Науковці вважають, що банківська таємниця — це комплекс­ний інститут, а сам термін припускає дві інтерпретації⁹⁶. У вузь­кому розумінні банківська таємниця — це обов'язок банку збері­гати в таємниці операції клієнтів від сторонніх осіб, насамперед конкурентів того чи іншого клієнта банку, операції, рахунки та вклади (депозити) своїх клієнтів і кореспондентів. У широкому розумінні це різновид службової таємниці, тобто конфіденційна інформація щодо клієнта, яка стала відома службовцю банку⁹⁷.

Положення, присвячені основним засадам банківської таєм­ниці, містяться як у загальному, так і у спеціальному банківсько­му законодавстві.

Згідно зі статтею 1076 Цивільного кодексу України банк гара­нтує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і ві­домостей про клієнта.

Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим

Карманов Є. Банківська таємниця як об'єкт цивільно-правового регулювання //

України. — 2001. — № 12. — С. 113.

Орлюк О. П. Банківське право: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2004. —

144"

/О. 8. ВАЩЕНКО

особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську дія­льність.

У разі розголошення банком відомостей, що становлять бан­ківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшко­дування завданих збитків та моральної шкоди.

Основні правові засади банківської таємниці закріплені у главі 10 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до статті 60 цього Закону є інформація щодо дія­льності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним, чи тре­тім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею.

Банківською таємницею, зокрема, є:

1. відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан корес­ пондентських рахунків банків у Національному банку України;

2. операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3. фінансово-економічний стан клієнтів;

4. системи охорони банку та клієнтів;

5. інформація про організаційно-правову структуру юридич­ ної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6. відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи ко­ мерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків про­ дукції та інша комерційна інформація;

7. інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8. коди, що використовуються банками для захисту інфор­ мації.

Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таєм­ницю.

Положення цієї статті не поширюються на узагальнену по ба­нках інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформа­ції, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на йо­го розсуд.

145

Як справедливо відмічає у своєму дослідженні правових пи­тань банківської таємниці Д. О. Гетманцев, частина 2 статті 60 Закону надає невичерпний перелік відомостей, які відносяться до банківської таємниці, у зв'язку з чим пропонує відносити до неї

Б анківське право

будь-яку інформацію про клієнта, яка стала відомою банку під час співпраці з клієнтом ⁸.

Згідно зі статтею 61 Закону «Про банки і банківську діяль­ність» банки зобов'язані забезпечити збереження банківської та­ємниці шляхом:

1. обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2. організації спеціального діловодства з документами, що мі­ стять банківську таємницю;

3. застосування технічних засобів для запобігання несанкціо­ нованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

4. застосування застережень щодо збереження банківської та­ ємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і уго­ дах між банком і клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зо­бов'язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використо­вувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну ін­формацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків.

Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошу­вати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

2. Порядок розкриття банківської ,.

Порядок розкриття банківської таємниці закріплений у статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до цієї статті інформація щодо юридичних та фізич­них осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається бан­ками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника та­кої інформації;

* Гетманцев Д. О. Банківська таємниця: особливості ії нормативно-правового регу­лювання в Україні та в законодавстві зарубіжних країн // Лвтореф ... дис. канд. юрид. наук. — К„ 2003, — С. 9.

146

2. на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3. органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного ко­ мітету України — на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

4. органам Державної податкової служби України на їх пись­ мову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності за конк­ ретний проміжок часу;

5. спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з пи­ тань фінансового моніторингу на його письмову вимогу щодо здійснення фінансових операцій, які підлягають фінансовому мо­ ніторингу згідно з законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

6. органам державної виконавчої служби на їх письмову вимо­ гу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків кон­ кретної юридичної особи або фізичної особи — суб'єкта підпри­ ємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання інфор­мації, яка містить банківську таємницю, повинна:

1. бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

2. бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3. містити передбачені Законом підстави для отримання цієї інформації;

4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Право органів державної податкової служби на отримання ін­формації про рахунки клієнтів банків обмежене Законом України «Про Державну податкову службу в Україні». Відповідно до статті 11 цього Закону органи державної податкової служби мо­жуть звертатися із запитами до установ банків для отримання ін­формації про наявність рахунків відповідних платників банків. Інформація щодо руху коштів за цими рахунками може надавати­ся лише за рішенням суду.

У зв'язку із зверненнями правоохоронних органів та банків щодо порядку та обсягів розкриття банками інформації, що ста­новить банківську таємницю, за рішенням суду, Національний банк України у листі від 19.04.2005 р. № 48-012/275-3973 роз'яс-

ю. в. ващенко

Банківське право

147

нив, що рішення суду, які набрали законної сили, відповідно до норм статті 124 Конституції України та статті 11 Закону України «Про судоустрій України» є обов'язковими для виконання на всій території України. Умисне невиконання рішення (постанови, ухвали) суду тягне за собою кримінальну відповідальність, вста­новлену статтею 382 Кримінального кодексу України. Законо­давством не передбачено здійснення виконавчого провадження щодо судових рішень про розкриття банками інформації, яка міс­тить банківську таємницю. Водночас нормами нової редакції Ци­вільного процесуального кодексу України передбачено, що рі­шення суду щодо розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, підлягає негайному виконанню. Оскар­ження такого рішення не зупиняє його виконання. На підставі вищевикладеного, у разі надходження до банку (отримання бан­ком) рішення (ухвали, постанови) суду щодо розкриття інформа­ції, яка містить банківську таємницю, щодо зазначеного у рішен­ні клієнта (клієнтів), Національний банк рекомендує вжити заходів щодо негайного виконання такого рішення суду. Якщо у рішенні суду не визначено порядку та/або форми надання такої інформації, рекомендується узгоджувати ці питання з особою, якій згідно з рішенням суду має бути розкрита інформація, що містить банківську таємницю.

Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників на­даються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) помер­лих власників рахунків (вкладів).

Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншо­го банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

Банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банків­ську таємницю, передбачені статтею 62 Закону «Про банки і банків­ську діяльність», не поширюються на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах повнова­жень, наданих Законом України «Про Національний банк України», здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю. Національний банк України має право відповідно до міжнаро­дного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною

148'

Ю. В. ВАЩЕНКО

Радою України, або за принципом взаємності надати інформацію про банк органу банківського нагляду іншої країни, якщо:

1. це не порушує державні інтереси та банківську таємницю;

2. є гарантії того, що отримана інформація буде використана виключно з метою банківського нагляду;

3. є гарантія того, що отримана інформація не буде передана за межі органу банківського нагляду.

Положення цієї статті не поширюються на випадки повідом­лення банками відповідно до законодавства про операції, що ма­ють сумнівний характер, та на інші передбачені законом випадки повідомлень про банківські операції спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України.

У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом вито­ку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються вин­ними органами.