§ 5. Особливості розрахунків в іноземній валюті

304

Перед тим, як перейти власне до особливостей здійс­нення розрахунків в іноземній валюті, необхідно звернути увагу на норми загальних законів щодо регулювання певних питань, які

Ю . В. ВАЩЕНКО

мають безпосереднє відношення до зазначеної сфери, і про які на практиці іноді забувають.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України закон­ним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номіна­льною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов'язан­ня має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в

іноземній валюті.

Відповідно до статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що під­лягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відпо­відної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначен­ня не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно з частиною 2 статті 189 Господарського кодексу Украї­ни ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазна­чається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних до­говорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Зазначеній статті кореспондує частина 2 статті 198 кодексу, відповідно до якої грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарюван­ня мають право проводити розрахунки між собою в іноземній ва­люті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, вира­жених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Згідно зі статтею 387 Господарського кодексу України суб'єк­ти зовнішньоекономічної діяльності після сплати передбачених законом податків та зборів (обов'язкових платежів) самостійно розпоряджаються валютною виручкою від проведених ними опе­рацій, крім випадків, визначених законом відповідно до цього Кодексу. Законом може бути запроваджено режим обов'язкового розподілу виручки від зовнішньоекономічних операцій в інозем­ній валюті між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та уповноваженими державними валютними фондами, а також по-

305

Банкієське право

рядок і розміри відрахувань іноземної валюти. Інформація про запровадження вказаного режиму має бути опублікована в офі­ційному друкованому органі Кабінету Міністрів України не піз­ніш як за два місяці до запровадження цього режиму.

Особливості проведення розрахунків в іноземній валюті ви­значені Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР.

Згідно з цим Законом за загальним правилом виручка резиде­нтів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні раху­нки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декла­рації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (по­слуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надан­ня послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національ­ного банку України.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах від­строчення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій рези­дентів у формі документарного акредитиву вищезазначений 90-денний термін діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезиден­тами, зобов'язані здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні ра­хунки резидентів.

За порушення зазначених термінів Законом передбачена від­повідальність у вигляді пені за кожний день прострочення у роз­мірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості не-допоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

306

Поряд з цим, Законом передбачено випадки, за яких відпові­дальність за порушення встановлених термінів не застосовується. Так, у разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбіт-

Ю . В. ВАЩЕНКО

ражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стяг­нення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недо­тримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпорт­ними контрактами, терміни, передбачені Законом, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується. Проте в разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або час­тково, або припинення (закриття) провадження у справі чи зали­шення позову без розгляду терміни, передбачені цим Законом, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці терміни було зупинено. У разі прийняття судом рішення про задоволення по­зову пеня за порушення термінів, передбачених Законом, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом або арбі­тражним судом.

У разі перевищення термінів, передбачених цим Законом для надходження виручки від нерезидентів, в разі виконання резиде­нтами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплекс­ного будівництва, оперативного і фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення, Національний банк України може надавати індивідуальні ліцен­зії. Порядок віднесення операцій резидентів до вказаних операцій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Якщо перевищення термінів, встановлених Законом для зара­хування виручки від нерезидентів, обумовлено виникненням форс-мажорних обставин, перебіг зазначених термінів зупиня­ється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюєть­ся з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин. Під­твердженням форс-мажорних обставин є відповідна довідка Торгово-промислової палати або іншої уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов договору.

У разі порушення резидентами термінів перерахування при­дбаної іноземної валюти така валюта продається уповноважени­ми банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валют­ному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляєть­ся до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

Необхідно зазначити, що повноваження стягувати передбаче­ну Законом пеню покладено на державні податкові інспекції, а обов'язок здійснювати контроль за дотриманням норм Закону —

*307

Банківське право

на уповноважені банки. Порядок виконання банками зазначених функцій, а також порядок отримання індивідуальних ліцензій на продовження законодавчо встановлених термінів регулюється Ін­струкцією про порядок здійснення контролю і отримання ліцен­зій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 136 від 24.03.99 р.

Відповідно до зазначеної Інструкції банки зобов'язані вимага­ти від своїх клієнтів повної інформації про експортні, імпортні та лізингові операції, розрахунки за якими останні проводять через ці банки. Банки зобов'язані при перерахуванні резидентом кош­тів на користь нерезидента, при надходженні від нерезидента коштів на користь резидента, або якщо резидент зазначений у ре­єстрі ВМД, вимагати від останнього (залежно від виду операції) копії: договору з нерезидентом, ВМД, актів та інших документів, що підтверджують здійснення експорту (імпорту) продукції, ви­конання робіт (надання або отримання послуг), здійснення екс­порту прав інтелектуальної власності, та інших документів, що необхідні банку для здійснення контролю за своєчасністю розра­хунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями його клієнтів. Копії цих документів підлягають збереженню у справі клієнта.

Банк реєструє зазначені валютні операції своїх клієнтів у спе­ціальних журналах (строк зберігання журналів — 10 років).